Ніч. Як і наказав принц, Леонард Ротредж разом з Роберто дель Розеном відправився з сутінками під прикриттям до королівського палацу. Їм потрібно звільнити з камери в'язниці Джо Дермана - знаменитого коваля Феліра. Хлопці пересувалися пішки й приховуючи свої обличчя під капюшонами, щоб королівська сторожа їх не змогла побачити й почути. Через пів години вони пробралися до задньої сторони палацу.
-І як ми проберемося усередину?- запитав Роберто, дивлячись як Леонард намагається відкрити таємний прохід.
-Почекай.- відповідає пірату дворянин, шукаючи потрібний камінчик в стіні. Нарешті знайшовши його, хлопець видавив його всередину і таємний прохід відкрився. -Вуаля!- захоплений тихий крик Леонарда.
-Тут темно як в підземеллі.-прошепотів Роберто, спускаючись разом зі своїм товаришем в підвал. Було дуже темно, здалеку чути кроки варти. Хранитель пішки трохи злякався. Невже їх знайшли? Але хранитель коня взяв в руки дерев'яну палицю і підкравшись до чоловіків зі спини змусив їх знепритомніти їх одним сильним ударом.
-Невже ти злякався? Я думав ти хоробрий малий.-вимовив з усмішкою Роберто.
-Досить! Краще йдемо швидше, поки вони не отямились.- відповідає злегка наляканий Леонард і веде горе-жартівника за собою вглиб темниці.
Йшли вони не дуже довго і незабаром вийшли до камери, в якій сидить коваль. Хлопці покликали його пошепки, на що чоловік тільки підняв голову. Ноги старшого Дермана були прикуті до стіни ланцюгом, тому він не може встати на ноги.
-Хто ви і що від мене хочете?- запитав Джо, глянувши на хлопців у білих накидках. Ті переглянулися між собою і кивнули один одному.
-Ми від вашого сина. Він послав нас звільнити вас і відвести до нього.- вимовив Леонард.
-Чому я повинен вам вірити?-знову запитав коваль, але хлопці відсунули трохи коміри своїх накидок показуючи чоловікові знаки шахових коня і пішака.
-Ми хранителі фігур. Це і є доказ.- сказали хлопці хором. Джо посміхнувся.
-Значить Рональд все ж відшукав декількох хранителів. Я радий за нього. Як там він?
-Давайте, ми вас звільнимо і вже потім поговоримо.- відповідає Роберто і за допомогою голки відкриває двері камери, а потім відкриває замки наручників, звільняючи чоловіка. Піднявшись, Дерман посміхнувся ширше.
-Спасибі вам велике. Я справді вдячний вам за своє визволення.
-Дякувати треба не нам, а Рональду.- відповідає Лео, відкриваючи ще один таємний прохід з темниці.
І ось, начебто, все... Хлопці визволили з темниці коваля, але ні. Трьох втікачів помітив Джонатан Ротредж й вирішив сам разом зі вартовими схопити їх й доповісти про це своєму королю. Чоловік дуже любить, коли Ернест хвалить його за виконану роботу, тому радий знову виконати свою роботу найкраще. Генерал прослідкував за ковалем і незнайомцями в білих накидках,
поки не перегородив їм шлях.
-Не рухатись! Я генерал й командир королівської варти - Джонатан Ротредж! Вам краще здатись добровільно, або ми візьмемо вас під арешт силою.- промовив чоловік й витягнув свій меч з піхв, як і решта чоловіків із сторожі.
Але втікачі не стали так легко здаватись, а вирішили вступити в бій з слугою короля й вартою. Але сили явно були не рівні. Адже Роберто передбачував кожний рух своїх супротивників, а до швидкої регенерації Леонарда додаються й умілі сильні удари мечем. Джо не став стояти в стороні й дивитись як молоді хлопці його захищають, він став битись з солдатами короля голими руками. Навіть без зброї коваль може нанести доволі сильний удар, дякуючи багаторічній роботі в кузні.
Найбільш важко було сконцентруватись Леонарду. Він більшість свого життя наче лицемір міняє маски перед своїм батьком, щоб той був впевнений у його любові до нього як до людини, що подарувала йому життя. Але яке це життя? Джонатан присягнув на вірність королю й цим самим уберіг свого сина від бідного життя хлопчика з вулиці. Так, у Лео було абсолютно все, що він міг тільки забажати. Неймовірно багато різних іграшок, він міг дозволити собі з'їсти будь-яке тістечко чи будь-яку цукерку в необмеженій кількості, мав двох породистих собак в якості домашніх улюбленців. Але усе це насправді не потрібно було тоді маленькому Лео. Він був би радий, жити як звичайний міський хлопчик, а не синочок королівського вірнопідданого служки. У малюка був власний слуга із бідної сім'ї, якому він дозволяв гратись зі своїми іграшками й давав йому цукерки, замість того, щоб цькувати, як говорив йому тато. Тому Леонард, коли виріс, твердо зайняв позицію ненависника режиму короля Ернеста й його свити та приєднався до повстанського руху Рональда. Й зараз юнак може більше не вдягати маску лицемірності, а нарешті задати удару своєму ненависному батьку у відповідь.
Поєдинок закінчився тим, що сильно побитий Джонатан, шкутильгаючи на одну ногу, залишив непритомних гвардійців й ледве втік з поля поєдинку.
-Леонард, чому ти його відпустив? Я ще не поквитався з ним за вбивство моєї матері!- промовив Роберто, а Леонард відповів.
-Нехай тікає. Зовсім скоро ми знову з ним зустрінемось й тоді зможеш йому помститись. Не забирати ж у бідного короля його дорогоцінну іграшку. - з сарказмом відповів Леонард й подивився на Джо. - Містер Дерман, ходімо в наш штаб й ви нарешті зустрінетесь зі своїми синами.
Чоловік кивнув й усі відправились до маєтку графа Алоре.
Через пів години двері вітальні в маєтку Алоре з гуркотом відкриваються і в кімнату входять Леонард та Роберто разом з Джо. Рональд сидів у кріслі й розмірковував про план штурму королівського палацу, поки не почув стук у двері. Хлопець навіть не помітив як схопився з місця і кинувся обіймати свого нехай і не рідного батька.
-Тату! - Рональд посміхнувся, зрозумівши, що все пройшло добре. Незабаром у вітальні зібралися всі жителі маєтку.
-Бачу ти непогано прожив ці останні два роки, Рональд.
-Я старався з усіх сил, тато, і багато чого досягнув.- відповідає хлопець і садить чоловіка на стілець. - Як ти опинився в темниці палацу?
- Я знав раніше твого дядька, тому що жив раніше в палаці. Юний він був ще тим пройдисвітом. Ось і зараз мені прийшов лист від нового замовника з проханням приїхати в столицю. Я приїхав, мене відразу ж пов'язала королівська сторожа і повела до цього безумця. Король вимагав від мене розповісти живий ти чи ні і я, звісно ж, сказав, що ти мертвий. Я швидко здогадався, що він хоче розшукати тебе й позбутись так само, як і Карлоса.
Рональд навіть не здивувався, почувши цю новину. Звичайно король буде шукати способи зупинити його, використовувати будь-яку можливість аби утримати владу. Це підігрівало все більший інтерес юнака до боротьби за всіх громадян, за весь Фелір.
-Я майже зібрав всіх хранителів фігур. Залишився тільки ферзь - останній хранитель фігур і найсильніший серед усіх, окрім мене - хранителя короля.- промовляє Рональд і дозволяє товаришам зняти накидки. -Ті, що тебе звільнили Леонард Ротредж і Роберто дель Розен - хранителі пішки й коня. Та біловолоса дівчина Аліса Фріс - хранитель тури.- представив друзів хлопець і раптом Джо запитав.
-А хто ж хранитель слона? Ти ж сказав, що тільки ферзь залишився.
Маркус проковтнув слину і піднявши руку, ступив вперед.
-Це я, татечку. Вибач, я знаю що ти хотів, щоб я продовжив сімейну справу, розпочату тобою і дідусем. Але я не можу залишити все так, як є на цей момент. Я не можу бачити як страждають невинні люди, як вмирають від голоду діти і як на наших грошах наживаються підвладні королю аристократи. Тому я краще буду боротися разом з Рональдом, ніж буду ховатися від світу.
Старший Дерман підійшов до сина і поклав руку йому на плече.
-Я поважаю твоє рішення, Маркусе. Ти занадто добрий і не терпиш жорстокості. Тому, я радий, що ти йдеш слідом за братом. Продовжуй його підтримувати й будь завжди на його боці. Ти вільний сам вибирати свій шлях, а я буду тільки тебе в цьому підтримувати. -Джо нахилився до вуха молодшого. -Пам'ятаєш, я віддав тобі свій ковальський молот? Ти ще ним не користувався? А знаєш, він не такий простий як здається на перший погляд. Якщо ти помітив, на його ручці є синій камінь, натиснеш на нього і ручка подовжиться до довжини списа. Цей молот не просто інструмент для кування мечів і стріл - це зброя. Я здогадувався, що ти вирішиш розділити тяжку ношу революції разом з Рональдом, тому і віддав його тобі.
Маркус уважно вислухав батька і кивнув.
-Добре я все зрозумів. Спасибі, що довірив мені цей молот.
-А тепер, Рональде, які у тебе ідеї щодо нашого плану?- запитав Леонард, присівши навпроти принца.
-Я б хотів ще трохи обміркувати всі наші дії. Потрібно знайти ще хранителя ферзя. Знайдемо його і тоді разом з ним обговоримо всі деталі плану. - відповідає Рональд, спершись на кісті рук.
Не потрібно поспішати. Поспіх тільки зашкодить всім їх планам.
Тим більше король ще той хитрун і безумець, ніхто не знає, що він придумає проти них.
-І ще, нам потрібно припинити на час постачати громадян провізією. Ми й так домоглися їх довіри. Але це не означає, що ми здамося. Ми просто затихнемо на час і обміркуємо план перед початком революції. А ворог буде думати, що остаточно позбувся нас. Ось така невелика хитрість.
Тим часом в королівському палаці Ернест викликав свого генерала Джонатана Ротреджа. Він був дуже злий на свого вірного слугу через те, що той дозволив членам "Білої сови" утекти разом з Джо Дерманом.
- Ти мене дуже розчарував, Джонатан. Я вважав тебе одним зі своїх найкращих підданих. Але ти, бовдур, дозволив втекти тому, кого я хотів заставити розповісти все, що мене цікавить.- король глянув на чоловіка, який стояв перед ним на коліні з похиленою головою, з презирством і гнівом.
- Ваша Величність, щиро прошу, вибачте мені! Я вкоїв дурницю. Мені треба було простежити за ними, замість того щоб повертатись назад. Прошу вибачте мені, такого більше не повториться.- Джонатан дозволив собі на мить підвести погляд на свого повелителя й різко відійшов назад, побачивши, що очі короля стали червоними.
- Ти....
Ернест піднявся з трону й підійшов до переляканого слуги, тієї ж миті нагинаючись трохи вперед й дивлячись прямо чоловікові в очі.
- Що я? Злякав, бідолашного Джоні? Так запам'ятай, жалюгідна свиня, ще одна така помилка й я розчавлю тебе як комаху! Ми дуже розчаровані тобою. Тому тобі краще побоюватись нашої наступної зустрічі й більше не робити таких помилок. Зрозумів?
На слова короля Джонатан лише кивнув, він був настільки наляканий, що аж тремтів. Ернест посміхнувся й поплескав Ротреджа по щоці.
- Молодець, цуцик, можеш йти.
Після цих слів свого повелителя, Джонатан чим душ покинув трону залу. А король вирішив довірити ліквідацію "Білої Сови" своєму козирю в рукаві. Той точно виконає свою роботу як слід. Тільки вийшовши за двері, генерал видихнув з полегшенням. Він уже не вперше бачить свого володаря в такому стані, але це все рівно неймовірно страшно.