Минуло вже півтора року з приїзду короля Ернеста фон Едерна в академію "Срібна троянда". З того дня всі нарешті заспокоїлося. Вчителі тепер не переживали про свою роботу, а директор все перераховував гроші отримані від батьків учнів.
В один із днів гордовитий карлик засумнівався у здібностях свого найкращого учня і вирішив випробувати його, давши йому особливе випробування. У правилах академії зазначилось, що випробування повинен пройти тільки найкращий з кращих і в якості нагороди він може попросити у директора що завгодно. Випробування не обов'язково має бути легким.
Рональд з самого ранку відчував щось недобре і це виявилося голосом інтуіції. Після сніданку хлопця покликали в головний зал, Маркус пішов слідом, не бажаючи залишатися на самотині. Прийшовши в зал, юнак злегка насупився, дивлячись на директора. Він вважав все це дуже підозрілим. Директор глянув на хлопця, поправивши свої круглі окуляри на носі.
—Ну що ж, Рональд Дерман, як думаєш чому я покликав тебе та ще й всіх інших учнів академії?
— Ви хочете дати мені особливе випробування, я вірно думаю?— з упевненістю сказав Рональд.
—Бачу ти уважно читав правила, раз обізнаний про це.—карлик ненадовго зробив паузу. —Так, ось в чому полягає твоє випробування. У нашого вчителя алхімії закінчились пелюстки вельми рідкісної квітки Вівель. Ця квітка має особливі магічні властивості, вона може передбачати майбутнє. Росте вона тільки на вершині гори Кель, що розташована в лісі недалеко від біля міста.
—Мені просто потрібно дістати цю квітку для вас? —запитав Рональд вже думаючи, що випробування легке. Але він помилявся.
—Вірно. Але на шляху тобі зустрінуться різні випробування: вовки, сипучі піски, рослини-людожери, можливо навіть примари. Будь готовий застосувати свій розум і покластися не тільки на свою магію. Якщо ти повернешся цілим і з квіткою Вівель, я випущу тебе зі своєї академії. Хоча ти майже закінчив другий рік навчання. —промовив директор і знову поправив свої окуляри.
—Добре, я буду обережним і легко дістану вашу квітку. Тільки дозвольте взяти з собою мій меч. Чи я з вовками кулаками буду битися?—запитав хлопець і помітив, як очі директора нервово забігали. Адже мужичок хотів відправити його без зброї.
—Добре, бери свій меч і йди скоріше на гору Кель!— злегка прокричав директор і Рональд пішов, а слідом за ним і Маркус.
Брюнет сподівався піти на це випробування з братом і зважився запитати про можливість цього тільки в кімнаті.
—Рональде, можна мені з тобою на гору Кель?
—Ти смієшся чи що? Ти тільки заважати будеш. Мені доручили цю справу і я сам повинен впоратися з цим. — відповів Рональд , збираючись в дорогу: взяв кишеньковий ніж і свій меч, який віддав йому Джо під час від'їзду у академію.
—Але, я ж можу допомогти тобі.—Маркус злегка образився, почувши слова брата. Адже він завжди підтримував його в скрутну хвилину, давав поради й був поруч з ним. А зараз, йому відмовляють у допомозі. І чому? Тільки через наказ якогось карлика, який правда є директором академії.
Дочекавшись поки Рональд вийде з академії і прихопивши з собою молот, Маркус тихо й повільно пішов слідом за ним. Ось уже за спинами хлопців академія "Срібна троянда", півгодини й за ними вже ціле місто, а перед очима густий дрімучий ліс.
Рональд дістав свій кишеньковий ніж і почав розчищати собі шлях від гілок, тільки увійшовши у ліс. Раптом в кущах почувся шурхіт. Хлопець обернувся на звук, готуючись захищатися, але це виявився всього лише кролик. Атмосфера загострювалася з кожним разом. Раптом, коли Рональд дійшов уже до середини лісу, перед ним виникла примара жінки, яка назвався його матір'ю — королевою Амелією.
—Роні, милий мій синочок. Навіщо ти йдеш проти свого дядька? Хоч він і поганий, але він все ж твій дядько.— привид посміхався.
—Я хочу змінити країну. Але тепер, дорога моя матуся, дай мені відповідь на одне питання?— хлопець запідозрив щось недобре.
—Задавай своє питання. —привид злегка насупився.
—Мамо, як ти померла?— це питання може здатися занадто дивним і неприємним стосовно померлої матері, але треба врахувати, що в лісі ходить суцільна темна сила. Адже раніше в цей ліс приходили темні чаклуни проводити свої чорні обряди й жертвоприношення. Ось чому це місце просякнуте негативною енергією.
—Мене отруїли разом з твоїм татом, хіба ти не пам'ятаєш?— привид ще більше насупився.
—А ось і не вірно! Татові відрубали голову в тронній залі палацу. А мою маму закатували до смерті.Ти не моя мати!— висловився хлопець і привид зник в чорному тумані, голосно волаючи.
Рональд радів, у нього вийшло прогнати злого духа і від цього він відчував себе героєм. Не дарма ж він перечитував книгу про свою сім'ю кілька разів після того, як взяв її з таємного відділу бібліотеки академії.
Маркус був вражений побаченим, але продовжував йти слідом за братом. На щастя йому не зустрівся привид,бо він би вже точно тоді чкурнув з цього проклятого лісу якнайдалі. Вже підходячи до гори Кель, молодий Едерн зауважив, що його оточили вовки. Сховавши ніж в кишеню піджака, Рональд оголив свій меч і почав захищатися від божевілих вовків, які наступали з новою силою.
Маркус зрозумівши, що на цьому подорож принца може закінчитися, взяв свій молот якнайміцніше і кинувся допомогти йому.
—МАРКУС!?—крикнув Рональд, помітивши брата. —Що ти тут робиш? Я ж сказав залишитися в академії!
—Ідіот ти, Рональд. Я не міг залишити тебе одного! Скажи спасибі, що я прийшов. А то від тебе залишилися б одні кістки. І скажи мені, на милість, як би ти тоді переміг свого дядька?—брюнет говорив злегка насупившись.
—Ніяк. Ти правий. Давай разом доберемося до вершини гори?
—Давай.— відповів Маркус і замахнувся на вовків своїм молотом і ті відскочили. Але незабаром вовків стало ще більше. Це розлютило Маркуса, адже у них вже майже не залишилося сил. Раптом навколо Маркуса виникло магічне силове поле і він сам не помітивши, перебив самотушки усіх вовків, ті від удару молота розчинялись в чорному тумані. Рональд зітхнув з полегшенням і глянув на брата, посміхаючись.
—Схоже ми вже знайшли одного хранителя фігур.
Молодий Дерман здивувався і подивився у відповідь.
—І хто ж?
—Ти. Ти — хранитель фігури слона. Подивися на свою шию.
Маркус підійшов до невеликого потічка і придивився до своєї шиї. На його шиї красувалося пляма у вигляді шахової фігурки слона. Це означає, що він хранитель фігури слона — який за легендою має величезну фізичну силу. І схоже молот Маркуса може відлякувати різних темних духів.
—Але як? Я ж не володію магією.
—Чи не володів, а тепер володієш. Я теж не володів магією до того випадку з розбійниками. Так що ми з тобою однакові.
—Гаразд. Ходімо скоріше до гори Кель за квіткою Вівель. А то до сутінків не встигнемо повернуться.— промовив Маркус і взявши Рональда за руку, пішов до гори Кель.
Через якийсь час хлопці дісталися вершини гори. Маркус глянув на квіткуі зірвавши її скрикнув.
—Рональде, я бачу море!
—Можливо це підказка де нам шукати наступного хранителя. —відповів Рональд, посміхаючись і взяв квітку з рук хлопця. —Ми повертаємося, а то скоро почне темніти. Хлопці почали спускатися до підніжжя гори й незабаром вже проходили через ліс. У лісі на подив вони не зіткнулися ні з вовками, ні з примарами, адже сила молоту Маркуса не дозволяє їм наблизитися.
В академії всі здивувалися, що Рональд повернувся живим з проклятого лісу. Але ще більше здивувалися, помітивши з ним Маркуса. Директор був дуже злий, він більше всіх сподівався не побачити свого учня, і тому зібрав обох братів в головній залі.
—Рональд Дерман, ти не виконав мої вимоги! Ти повинен був самостійно впоратися із завданням! А ти, невіглас, прихопив з собою ще й свого брата!
Рональд схилив голову і відповів.
—Я визнаю свою помилку. Але хочу заперечити!— підняв голову і з упевненістю дивлячись директору в очі, відповів.
—Це не помилка! Я б не впорався без допомоги свого брата! Якби він не з'явився, коли мене оточила зрая вовків-примар, від мене залишилися б одні лише кістки. Маркус проявив мужність і справжню вірність. Як говоритися, справжній друг допоможе в біді. І Маркус мій справжній друг. І ще, в підпункті до правила про випробування не було сказано, що не можна брати з собою ще одну людину. Так що всі підозри з мого брата зняті. І я хочу заявити про своє прохання до вас, шановний директоре.
—Говори. — завдяки тремтячим рукам було видно, що чоловік нервує.
—Я хочу випуститись із академії разом з Маркусом Дерманом. Це моє справжнє бажання. Так я подякую йому за його допомогу. Так що ви скажете, директоре, чи можу я покинути академію разом з братом?— запитав Рональд. Чоловік задумався і незабаром відповів.
—Добре. Можете піти разом. Я сьогодні ж підпишу ваші документи про закінчення навчання. Завтра ви повинні покинути академію "Срібна троянда" раз і назавжди.
—Добре !!— скрикнули в один голос хлопці й поспішили піти збирати свої речі в кімнату.
Тим часом в королівському палаці у тронному залі король Ернест фон Едерн сидів на троні й тримаючи в руці череп, розмовляв з ним.
Тронний зал був самою розкішним приміщенням королівського палацу династії Едернів. Його вишукані білосніжні стіни прикрашали рільєфи колон, між якими були розміщені на постаментах різні скульптури голів нинішнього короля та вази з яскраво червоними трояндами. Ці ряди із колон скульптур та квіткових букетів розміщувались паралельно на обох стінах. Від самісіньких величезних тяжких темних дверей аж до невеличкого підйому з троном вів довгий тонкий темно-червоний килим. Сам підйом мав невеличкі дві сходинки та був трохи затертим злівого боку, адже там колись стояв трон для королеви, який винесли з непотрібності. Сам трон короля був виготовлений зі сплаву золота та іонію, фелірського металу, який був легким та зносостійким. Із золота були також рільєфи різноманітних звірів на троні: ніжки прикрашали павліни, руків'я голови левів, а спинку з самого верху сова з розкритими крилами, яка є симаволом королівської династії Едернів. Трон також мав мягку червоно овбивку на спинці та сидінні з складним золотим візерунком. Загалом, судячи з інтерєру тронного залу можна зробити висновок проте, що Ернест занадто сильно любить самого себе, що аж прикрашає свій особистий простір.
—Бачиш, дорогий старший братику,...хоча ти вже не можеш бачити! Ти весь час був кращий за мене у всьому: тебе любили батьки більше ніж мене, тебе вчили кращі вчителі, на тебе навіть дівчата звертали увагу більше ніж на мене. Я не цікавив представниць прекрасної статі, тому що ЧОРТ ВІЗЬМИ був ТИ !!!— чоловік сильніше зжав щелепу черепа свого брата, від чого почувся хрускіт. —І як тепер тобі бути купою непотрібних кісток. коли Я, твій нікчемний молодший брат, тепер сиджу на цьому прекрасному троні замість тебе?
Раптом в зал вбігає солдат і король відклав череп в сторону.
—Ваша Величносте, дозвольте доповісти!
—Говори.—наказним тоном сказав Ернест.
—Ваша Величносте, в проклятому лісі недалеко від гори Кель був помічений дивний магічний промінь неймовірної потужності. Нам відправитися туди та розвідати, що сталося?
—Так, вирушайте негайно до гори Кель.
—Як накажете!— солдат відкланявся і пішов. А король знову взяв череп в руки, посміхнувшись.
—Швидше всього ось і з'явився твій синочок, дорогий братик Карлос. Але ж ти так потурбувався разом зі своєю дружиною заховати його від мене. Ну нічого скоро я і його позбавлюсь.Ха ... ахаХАХАХАХАХАААХАА!—король залився божевільним сміхом, який луною пролунав на весь палац.
Тепер Рональда і Маркуса чекає цікава, нехай і небезпечна, подорож по океану, яку передбачила їм квітка Вівель. Що з ними буде посеред морських бризів і попутного вітру?
Чи зустрінуться вони з новим хранителем? А може зустрінуть нових ворогів? Цього вже ніхто знати не може.