(17 років тому)
Забуті багатіями далекі околиці
королівства Фелір. На цих землях живуть одні тільки бідняки й вже давно ніхто зі заможного люду не приїжджав хоча б копійку кинути. Отож мешканці бідного району зовсім не відчули зміну влади. Адже, що за короля Ділана, що за його сина короля Карлоса, життя у них було геть не легке. Отже, ніхто й не думав, що за правління принца Ернеста щось зміниться.
На землі однієї з вулиць сидів маленький білявий хлопчик, років семи. На ньому була тільки зношена суконька, перев'язана мотузкою на поясі та і то вся в пилюці й дирках. Хлопчик тримав в руках кілька картоплин й намагався їх не показувати на очі кільком трохи старшим за нього хлопчакам. Дехто з них розминав кулаки, готуючись вдарити малюка.
-Що ти там ховаєш за спиною, Марко? А ну показуй!- прокричав голова малих хуліганів.
-Ні! Йди до біса, Кріс!- огризнувся Марко.
Кріс сплюнув й вдарив його кулаком у лице.
-Що ти зараз сказав, малий виродок?- озирнувся на своїх посіпак й лиховісно усміхнувся. Тієї ж миті решта хуліганів кинулась бити кволого Марко. Добре побивши, вони відібрали в нього картоплини й віддали своєму командиру, той лиш гмикнув.
- І це все, що ти зміг виміняти у дорослих? Якусь жалюгідну картоплю? Що ти зібрався з нею робити?
-Від...Віддай! Це для моєї хворої мами!- прокрихтів побитий Марко.
-Ну так забери!- Кріс засміявся й хотів утекти зі своєю здобиччю, проте отримав ногою в ніс та впустив із рук усю картоплю.
Марко швидко зібрав свою картоплю й чкурнув чимдуш від хуліганів до дому.
Невдовзі хлопчик вбіг в маленький похилий будиночок й зачинив двері. Він обережно підійшов до кухонного столу й ставши на табурет, взяв ніж та почав поволі чистити картоплини.
-Привіт, матусю! Мені сьогодні вдалося виміняти зібрані мною лісові трави на картоплю. В нас буде сьогодні ситна вечеря! - промовив малюк своїй мамі, не відволікаючись від своєї роботи.
- Який ти в мене молодчина, Марко. Не те, що твій батько. Напевно зараз там, у своєму маєтку, наїдається до лускоту в животі, а нас з тобою геть не згадує. Якби не ти, любий синочку, я уже давно померла б. - промовила худорлява хвора жінка, лежачи у ліжку. Колись вона працювала покоївкою в одного заможного чоловіка, проте її господар не був дуже чистий серцем. Невдовзі він став зраджувати своїй дружині з молодою гарненькою покоївкою, проте одразу ж вигнав її як тільки почув, про їхню майбутню дитину. Бідолашній жінці довелось повернутись у рідне бідне містечко й самій виховувати сина, який був дуже схожий на свого батька. Проте від недоїдання вона сильно схудла й почала часто хворіти.
Маленькому Марко довелось швидко подорослішати й дбати про хвору матір. Він щодня збирав у лісі лікарські трави й їх частину міняв у сусідів на щось їстівне. Однак одного разу...
-Мамусю, я повернувся! Пробач, але у нас сьогодні знову м'ясні недогризки й рештки овочів.- промовив Марко, увійшовши до будинку, але відповіді не почув. -Мамо?-відповіді знову не було. Тоді хлопчик підійшов до ліжка, де лежала його мама й трохи штрухнув її за руку, але жінка ніяк не зреагувала. Тоді малюк прислухався до її серця й зрозумів, що воно більше не б'ється.
Марко заплакав, єдина найдорожча людина залишила його зовсім самотнім. Він залився гіркими слізьми, кричав, благав матір прокинутись, кликав на допомогу. Але все марно. Ніхто так і не прийшов.
Проте наступного дня до геть самотнього хлопчика підійшли незнайомці в чорних плащах.
- Гей, малюче! Ти зовсім самотній? Не маєш куди йти? -раптом звернувся до нього один з незнайомців. - Хочеш піти з нами? Ми дамо тобі дім й усе чого тільки забажаєш.
Марко засумнівався на хвильку. У нього було всього-на-всього два варіанти- або піти з незнайомцями, або помирати на вулиці. Й він вибрав перший варіант, який змінив усе його подальше життя.
- Добре. Молодчина, малюче. Тепер тебе будуть звати Бартоломео. Будь ласка, запам'ятай своє нове ім'я. - промовив чоловік й взяв хлопчика за руку.
(16 років тому)
Невдовзі хлопчик звик до свого нового імені й взагалі до того, що тепер він учень темних магів так званого культу Люциуса, як і ще дев'ятнадцять хлопчаків. Бартоломео був дуже здібним учнем й дуже швидко вивчав нові заклинання. Члени культу вже почали визнавати його своїм й пророкувати йому майбутнє наступного очільника культу. Однак, не усім подобався маленький геній. Інші хлопчаки, що теж були учнями культу, прозивали його ангелочком й казали, що біляві кучері не до лиця темному чаклунові. Тому Бартоломео був змушений пофарбувати своє волосся у чорний колір, проте фарба вицвіла і його волосся з чорного стало фіолетовим з плавним переходом у чорний.
Слідом, після вивчення теорії, настала черга практикувати здобуті за книжками знання. Проте, перш ніж продовжити навчання адепти повинні були пройти одне випробування. Усіх двадцятьох дітей члени культу вивели на високу гору й зупинились з ними біля урвища.
-Перш ніж ви продовжите навчання, ви повинні зіткнутись віч-на-віч з самою смертю. Для цього ви маєте стрибнути з цього урвища донизу. Ті, хто залишаться в живих відкриють в собі ядро скверни й продовжать навчання. Отож, не зволікайте й стрибайте! Проте, я дам вам можливість відступити й повернутись до свого колишнього життя в бідності!-промовив їх вчитель й хлопчаки почали ставати в чергу до урвища. Двоє з них злякались й утекли, але більшість наважилась стрибати.
Коли черга дійшла до Бартоломео, він на мить засумнівався. Він завжди боявся висоти, та ще й урвище доволі глибоке, що дна не видно. Раптом здійнявся вітер й за спиною хлопчини опинився його наставник. Чоловік обняв свого учня за плечі й нашепотів йому на вухо.
-Чого тремтиш, Бартоломео? Боїшся стрибати? Я розумію. Усі бояться смерті. Усі, але не члени нашого культу! Я знаю, у тебе є рівні шанси, як розбитись на смерть, так і залишитись живим. Подумай на хвильку, якщо ти пройдеш це випробування й залишишся живим, то ти зможеш практикувати магію й з часом повернеш свою любу маму до життя... Ти ж хочеш цього? Не будь боягузливим слабким Марко як раніше! Стрибай!
Бартоломео стиснув кулаки й продовжив сумніватись, проте згадавши усмішку своєї мами, усе ж стрибнув вниз.
Через деякий час учитель адептів прийшов звітувати перед очільником культу.
- Сер, є результати відбору.
Чоловік у чорній мантії, що сидів на троні із темного дерева, посміхнувся.
- Хто ж з наших новачків залишився в живих?
- Згідно даним з лазарету, живими залишились дванадцять з двадцяти наших адептів.- промовив учитель й почав зачитувати список вцілілих. - Й останній Бартоломео. Накажете перейти до наступного етапу навчання?
Очільник культу махнув рукою в знак згоди й темний маг поклонившись, пішов геть.
(11 років тому)
Пройшовши випробування над урвищем разом ще з одинадцятьма хлопчаками, Бартоломео почав практикувати темну магію. Його запас скверни утроє більший ніж у інших адептів. Тож відповідно він вважався сильнішим серед новачків й став улюбленцем учителя. Останні десять років пройшли наче одна мить, за безкінечним застосуванням старовинних чаклунських рун, удосконаленням заклять на практиці й магічних битвах між учнями.
До випускного екзамену, після якого юних темних магів повноправно приймуть у ряди членів культу Люциуса, дійшло лиш шестеро учнів. Серед них був і п'ятнадцятирічний Бартоломео. Він та решта учнів стояли біля стіни довгого коридору в тиші, поки до них не вийшов їх посивілий учитель.
- Вітаю, вас! Ви змогли дійти до цього дня. Тепер ви вже майже повноправні члени нашого культу. Проте вас від вашої мети відділяє лише один крок. Ми знайшли кількох людей, які якось пов'язані з вашим минулим життям. Вам потрібно убити їх, тим самим ви зречетесь свого минулого життя й станете повноцінними членами нашого культу. Бажаю вам успішно скласти цей екзамен.
Після цих слів учителя кожен з шістьох юнаків увійшов до окремої кімнати, де кожного із них чекав хтось із їх минулого.
Бартоломео увійшов до ледь освітленої кімнати й помітив прикутого до підлоги ланцюгами товстого чоловіка. Проте погане освітлення не завадило хлопцю детально розгледіти чоловіка. Ним виявився його рідний батько. Юнак упізнав його, згадавши материні описи його зовнішності. Проте була суттєва відмінність від оповідей померлої жінки - величезне черево чоловіка. Очевидно той від багатого ситного життя набрав багато зайвої ваги. Ось і не скажеш, що стрункий юнак навпроти нього - його син. Бартоломео підійшов до батька стиснувши від злості зуби. У нього не було інших почуттів до чоловіка окрім несамовитої люті. Цей багатій у молодості скористався наївністю його матері й зганьбив та вигнав геть. Зрікся бідолашної дівчини та ще не народженого сина. Юний темний маг зірвався з місця й в одну мить опинився біля скутого чоловіка з запаленим вогнем в руці. Проте тільки він хотів спалити ненависного батька, той подав голос, певно розгледів в ньому деякі риси обличчя своєї колишньої коханки.
- Ти син тієї шльондри Ніколь? Так це точно ти. Так схожий на неї. Дивно, як це вона наважилась народити тебе, коли сама жила в гетто...Не важливо, хай йде до біса, тупа ба...
Бартоломео не витримав й спалив чоловіка, не давши йому договорити. Він нікому не дасть так погано говорити про свою матір.
(2 роки тому)
В один із днів до двадцятирічного Бартоломео підійшов один із старшин культу- темний маг Клаус, котрий і підібрав його дитиною у закинутих землях й дав йому нове ім'я .
- Вітаю, Бартоломео! Рада старшин вибрала тебе кандидатом на звання наступного очільника нашого культу. Тобі залишається лише здолати у двобої нинішнього нашого лідера й тоді ти зможеш зайняти його місце.
Бартоломео лиш усміхнувся. Ось і нарешті його можливість проявити себе, коли він отримає владу над усім культом, він нарешті буде мати можливість воскресити свою матір.
Двобій відбувався у спеціально відведеному для нього місці- на лісовій галявині в самому серці темного проклятого лісу. Усюди горіли смолоскипи на величезних стовпах, біля яких стояли усі члени культу у темних накидках, схиливши голови й бурмочучи молитви до свого всемогутнього повелителя - демона Люциуса. А в самій дальній частині галявини було кам'яне ложе з старими зруйнованими колонами. Це був своєрідний жертовник культу, перед яким стояв нинішній очільник культу- вже сивий чоловік з доволі хворобливим виглядом. Темна магія руйнує усі закони природи й будь-хто, хто нею користується приречений на досить не довге життя. Адже скверна стрімко виснажує організм темного мага й пришвидшує старіння. Й чим сильніший чаклун - тим менше у нього життєвої енергії. Сам двобій - це своєрідний ритуал, який обов'язково слід провести у повний кривавий місяць, поки нинішній лідер культу не помер власною мученецькою смертю. Якщо світлі маги йшли на упокій спокійно й тихо, то темні страждали від несамовитого болю у всьому тілі. Це ціна за магічний дар протягом життя.
Бартоломео впевнено вийшов в самий центр святилища й невдовзі розпочався його бій з лідером. Спочатку хлопчина сильно програвав досвідченому чаклуну, проте закусивши губу до самісінької крові від люті й використавши майже всю міць своїх чар він все ж здолав свого супротивника. Ледь живого переможеного лідера старшини відтягли й положили на кам'яний жертовник. Бартоломео наказали провести ритуал жертвоприношення демону Люциусу й стати новим очільником культу. Хлопець, не гаючи часу, підійшов до жертовника й вирізав серце свого попередника, яке тієї ж миті помістили у позолочену чашу, аби у ню стекла кров. Й подали її юнаку. Бартоломео прийняв чашу й підняв її у гору.
-О, Великий Люциус! Я твій вірний слуга, прошу у тебе заступництва! Будь ласка прийми цю щедру пожертву, як поклоніння тобі, й поділись зі мною своєю могуттю! Амінь!-проголосив молитву Бартоломео й випив кров з чаші. Члени культу вірять, що пиття крові попередника наділить нового лідера його силою. Після закінчення ритуалу жертвоприношення усі темні маги вклонились до землі своєму новому лідеру.
Ставши очільником культу Люциуса, Бартоломео отримав безмежну владу й тому серйозно взявся за втілення своєї дитячої мрії - повернути свою матір до життя. Він почав проводити різні експерименти на живих й мертвих людях, проте йому вдалося лише відновити тіло матері й підтримувати його цілим та не ушкодженим. Молодому чаклуну хотілось досягнути більшого ніж відновлення тіла, йому хотілось повернути людську свідомість, проте він не знав як це зробити й не мав можливості.
Безжалісні експерименти над людьми не залишились без уваги короля-тирана Ернеста й він вирішив стати з очільником культу союзниками. Бартоломео був єдиним, кому ще крім Джонатана Ротреджа, було відомо про контракт короля з давнім демоном Люциусом, який періодично вселявся в тіло Його Величності. Чаклун був вірний не стільки Ернесту, як самому Люциусу. Адже він перший з усіх лідерів культу, хто зміг в живу зустрітись з тим, кому вони поклоняються. Крім того, Люциус обіцяв Бартоломео розкрити секрет воскресіння мертвих, що очевидно, було дуже важливим для чаклуна.
(Теперішнє)
У королівському палаці ще ніколи не було так моторошно. Бартоломео стояв на колінах перед розлюченим королем й просив пробачити його.
- Прошу, володарю, дайте мені ще один шанс! Я обов'язково позбудусь усіх бунтівників! Прошу, змилуйтесь! - але обличчя правителя залишалось беземоційним. В один момент очі Ернеста знову стали червоного кольору, що означало лиш одне, його взяв під контроль Люциус. Темний маг, помітивши цю зміну, одразу ж відповз трохи назад від страху.
- Та як ти смієш просити помилування, після невиконання своєї місії! У тебе було лише одне завдання-ліквідувати організацію "Біла Сова", ти клявся, що виконаєш це завдання. Але жалюгідно програв якісь дівці білому магу! Таку помилку я не можу пробачити! - Люциус одним лиш змахом руки підняв Бартоломео в повітря й скрутив йому шию. Він з Ернестом більше не можуть покладатись на когось, окрім себе самих. Розлючений король покинув трону залу, стискаючи зуби й кулаки від люті.
Тіло чаклуна за наказом короля спалили. Люциус більше не потребував мати носіїв своєї крові серед темних чаклунів. Адже в давнину першому лідеру культу сам Люциус дарував свою кров й силу разом з нею. Так демонська кров передавалась від одного лідера культу до іншого й зрештою зупинилась у Бартоломео. Таким чином Люциус мав енергетичне та фізичне прив'язання до світу живих.
Душа Бартоломео нарешті зустрілась з душею його матері. Проте дух жінки лише вилаяв юнака та зрікся його, за те яке він ганебне життя вів.