Минуло ще шість з половиною місяця, як Рональд разом з Маркусом приєднався до екіпажу корабля "Темна Німфа". За цей час юний Едерн відточив свої навички фехтування завдяки тренуванням з капітаном Роберто дель Розеном. Пірати виявилися не такими суворими, якими здалися, на перший погляд. Всі вони з простих бідних жителів Феліра й у кожного є свої причини бути в команді морських розбійників.
Шарк, наприклад, раніше був купцем і продавав привезені з-за кордону прикраси з дорогоцінними каменями. Але влада королівства відняла у нього його невеличкий магазинчик і він приєднався до піратів. У Боба є молодша сестра, яка не може ходити й за якою доглядає бабуся. А боцман Пітт пішов в пірати через ту саму бідність. У всіх є причини виступати проти моряків королівського флоту — своїх одвічних ворогів. Але яка причина у людини, яка зуміла зібрати разом людей, що зневірилися і дати їм надію? Яка причина у капітана корабля Роберто дель Розена?
В один із днів у Рональда знову було тренування. Капітан в цей раз не піддавався й атакував в повну силу.
— Вітаю, твої уміння фехтувальника значно покращилися. Але цього мало, щоб перемогти мене. — посміхнувся Роберто, загнавши Рональда в глухий кут.
— Не зазнавайся!— відповів хлопець і відбив у молодого чоловіка меч.
— Молодець, але все ж занадто повільно.
За цих майже два місяці Рональд змінив академічну форму на піратський одяг, нехай і деякий на час. Тепер на ньому: вільна лляна біла сорочка, поверх якої шкіряний жилет; чорні штани; шкіряні високі чоботи із золотою оборкою по краях; світло зелений тканинний пояс і піхви з мечем — стали невіддільними елементами його піратського образу.
— Ти знову програв. Бери швабру з відром і знову берися мити палубу. Скажи спасибі за це своїй повільній швидкості. — вимовив, посміхаючись, капітан корабля і сховавши в піхви шпагу, пішов у свою каюту. Рональд взяв відро зі шваброю і почав мити палубу корабля. За цей час хлопець дізнався більше про капітана. Це досить відчайдушний молодий чоловік з сильним відчуттям патріотизму, але зі слабкістю до жінок. Найчастіше Роберто загравав з молодими дівчатами під час його з Рональдом походів за провізією ще до відбуття від порту Крель. Сам капітан пояснює таке захоплення тим, що йому просто хочеться розважитись між сутичками із королівським флотом.
Раптом, коли хлопець помив половину палуби, він помітив як до них підпливає корабель. Це виявився корабель королівського флоту. Корабель повільно підплив і взяв на абордаж піратське судно. Моряки флоту були одягнені в червону військову уніформу — в колір величі, колір пристрасті й...й колір крові. Вельми символічно. Адже від королівського флоту стільки ж бід, скільки й від королівської армії. Капітан ворожого корабля безцеремонно перекинув відро з водою.
— Де ваш капітан? Скажи або відправлю тебе на той світ. — звернувся товстун до Рональда, але коли той намагався відповісти його зупинив Роберто.
— Я капітан. Ви маєте якісь претензії до мене капітан Орлі?
— Хіба що відправити тебе на шибеницю! — прокричав товстун й оголивши свій меч, кинувся на Розена. Але не встиг він і моргнути, як його супротивник дав відсіч й атакував зі злісною усмішкою.
— Дивіться, бегемотик вирішив пограти. Ну вже прости, в порівнянні з тобою я — тигр. — вимовив Роб і подивився на свою команду. — Ну що, товариші, пограємо з цими бегемотиками!
Пірати оголили свої шаблі й кинулися на моряків. Маркус злякався, сховався в каюті капітана. Хоч з ним був його молот, він все одно боявся битися, адже не мав відповідних навичок бою. А ще він переживав за Рональда, який без зайвих слів оголив меч і бився пліч-о-пліч з піратами. Капітан Орлі зрозумівши, що йому не здолати капітана Розена, вибрав іншу мету — нею став Рональд, через те, що він незнайомий чоловікові.
— Ти занадто добре тримаєшся як для новенького у команді. Ти майже на одному рівні з капітаном. — сказав капітан Орлі, помітивши навички фехтувальника у юнака.
— Королівському псу слово не давали! — відповів Рональд і подивився нахмуреним поглядом на супротивника, той осікся.
— Щось знайоме я бачу в тобі... Немов дивлюся на Його Величність... Але у Його Величності немає дітей... — чоловік на хвилину замовк. — Ти...Невже ти син покійного короля — Рональд фон Едерн? Як ти вижив? Ти повинен був померти в ту ніч. Я не розумію, як дитина того недолюдка залишилася живою. — не розумів такого парадоксу капітан королівського флоту. Але його фраза "дитина того недолюдка" розлютила молодого принца і той сам не помітив, як проткнув груди супротивника лезом меча.
— Не смій говорити погане про покійників. — вимовив хлопець, коли капітан Орлі почав падати. З його грудей ринула кров і життя почало залишати його тіло. Перед смертю він лише сказав: "Тебе чекає непроста доля, молодий принц Феліра." Моряки флоту застигли від жаху на хвилину — їх головнокомандувача капітана Орлі тільки що вбили. Прокинувшись від шоку, вони підняли труп і втекли на свій корабель, у туж мить швидко відпливаючи якомога далі від піратського судна.
— Дивіться, вони тікають! Слабаки й боягузи! — прокричав Шарк слідом ворожому кораблю.
— Ще одна перемога !!! — прокричала вся команда і з посмішками почали дякувати Рональдові. Але сам хлопець схилив голову. Він вперше в житті вбив людину і це його сильно турбує.
Повернувшись до каюти, юнак присів на стілець і задумався про те, що сталося. Він так легко відібрав життя в іншої людини. Так, вони перемогли, але перемога досягнута людською смертю не є перемогою для хлопця.
— Що таке, Рональд? На тобі лиця немає. — запитав Маркус, увійшовши в каюту, й сперся об стіну спиною.
— Я... я вбив людину. Я — вбивця. Такий самий, як мій дядько. Як я можу намагатися повернути трон, коли заплямував руки в людську кров? Може це не моя доля і я не гідний стати тим, хто поверне Феліру колишню велич? — відповів Рональд і дуже здивувався помітивши, що голос брата спохмурнів.
— Рональд фон Едерн, те що ти вбив людину звичайно ж не можна пробачити. Але ти ж хочеш повернути мир і добробут в країну! Так що не здавайся! Будь сильним. Ніщо не повинно тебе стримувати. Ця людина служила твоєму дядькові Ернесту фон Едерну, названому у народі "дияволом", і за життя зробила чимало бід. Якщо ти хочеш перемогти Його Величність спочатку доведеться позбутися його пішаків і ключових фігур. Точнісінько як в шахах, не вважаєш? — Маркус зробив паузу. — В ході гри кількість фігур на дошці зменшується. Й не потрібні фігури більше не повернуться на дошку, простіше сказати зникнуть.
— Тобто ти пропонуєш вбивати своїх ворогів? — запитав Рональд і раптом у каюту входить капітан.
— Рональде, в кожній складній ситуації треба чимось жертвувати. Не проливши крові ворогів, ти не доб'єшся своєї мети. Твої вороги — королівська армія, королівський флот, варта, король і всі хто йому підпорядковуються. Вони зробили багато злочинів стосовно країни і її жителів за цих сімнадцять років. Думаєш, якщо ти їх помилуєш вони згорнуть на вірний шлях? Якраз таки ні! Вони продовжать чинити злочини тільки щоб повалити тебе з трону. Знаєш, нам піратам доводиться весь час битися з королівським флотом. І якби ми просто відпускали ворогів, вони б з новою силою на нас нападали. Тому нам доводиться позбавляти їх життя.
— Дякую, Роберто, я все зрозумів. Я не буду шкодувати ворогів, зараз не час для жалю. Хіба їм шкода всіх тих людей, яким вони завдали болю? Звісно ж ні. — відповів похмурим голосом Рональд.
— Нехай я сповна змочу руки в кров, але це буде на благо країни.
Тим часом в королівському палаці в столиці Авердіш кілька моряків прийшли в тронний зал до короля.
— Ваша Величність, головнокомандувач флоту капітан Орлі був вбитий сьогодні під час нападу на піратське судно. — сказав один з прибулих моряків.
— Ну і нехай. Він все одно був нікчемою. — відповів Ернест, погладжуючи по стегну чергову даму легкої поведінки, що сиділа у нього на колінах.
— Ви навіть не поцікавитеся хто його вбив? — запитав другий моряк.
— Гаразд, але тільки швидко. — з огидою відповів правитель.
— Це був один з піратів. Але з ним було щось не те... — продовжив моряк.
— Що саме? — по тону голосу було зрозуміло, що король зацікавився.
— Його меч, мало того що не був схожим на зброю пірата, так ще немов жив своїм життям.
Ернест здивувався, почувши таку відповідь і вказав морякам рукою на вихід. Після їх відходу він продовжував загравати з сидячою на його колінах жінкою.
У Ернеста ніколи не було мотивації стати батьком. Жінки для нього всього лише іграшки й плювати він хотів на обов'язок продовжити рід. У його серці завжди буде одна єдина жінка, з якою він залюбки створив би сім'ю. Проте, нажаль, він сам наказав її вбити. Втім, якщо Ернест бажає правити всім Феліром до смерті, навіщо йому син? Але дещо насторожило цього люблячого владу егоїста і це той самий пірат з незвичайною зброєю.
Незабаром стемніло і на судні "Темна Німфа" запанувала тиша. Навколо нікого, лише чутно погойдування корабля на морських хвилях посеред мороку ночі. Раптом в одній з кают моряків пролунав виразний звук кроків і незабаром при світлі свічки, перед ще не сплячим Рональдом, виникає фігура Роберто дель Розена.
— Ходімо зі мною. Нам потрібно поговорити. — промовив капітан і попрямував назад на палубу свого судна. Хлопець тихо піднявся зі свого ложа і так само тихо пішов слідом за капітаном.
На палубі виявилося досить свіжо, через морський бриз.
— Скажи мені, хто ти? — запитав Роберто, розвернувшись до свого моряка. — Під час твого бою з капітаном Орлі стався витік вельми цікавої інформації. Він назвав тебе сином померлого короля. Поясни мені що це означає?
Від такого раптового запитання Рональд трохи стиснув пальці рук, але все ж таки зважився відповісти.
— Те, що сказав той мужик, правда. Я справді син короля Карлоса фон Едерна. І моє справжнє ім'я Рональд фон Едерн. Я законний спадкоємець трону Феліра і я виріс у простому селі в родині відомого коваля і закінчив з найкращим результатом елітну академію "Срібна троянда". Моя мета відібрати владу у свого божевільного дядька і відновити гармонію в країні. Для цього я збираюся відшукати всіх хранителів фігур з давньої легенди та з їх допомогою зробити революцію.
— Ти досить не простий, Рональд, ким здаєшся, на перший погляд. Якщо ти задумав зробити революцію, так воно і буде. Але будь обережний зі своїми бажаннями. І ще я хотів тобі повідомити, скоро ми підпливемо до ще одного міста. Так що потрібно знову поповнити наші запаси. — після цих слів Роберто повернувся у свою каюту. Рональд поспішив у своє ліжко, але спіткнувся об щось. Цим "чимось" виявилася книга і хлопець почав її розглядати.