Сльози котилися градом по щоках, серце тарабанило так, що його можна було почути в іншому кінці кімнати. Я вся тремтіла і відбивалася від медсестри, яка силоміць тягла мене за рукав до медпункту. Мабуть, була схожа на божевільну, але мені було пофіг. Я не могла повірити, що її не стало. В голові знову закрутилося, і мені скоріше захотілося сісти.

Медсестра щось пробубнила собі під ніс, знайшла ключі у своїй кишені та відкрила медпункт. Я відштовхнула її і сіла на лаву, намагаючись витерти сльози рукавом. Не знала, як звуть медсестру, адже вже давно не була у медпункті, хлопці лише казали, що вона нещодавно прийшла з медичного. Вона накапала мені в склянку заспокійливого і суворим тоном сказала:

— На, випий! І без заперечень!

Я покорилася, залпом випила те, що було в склянці і трохи скривилася від запаху. Мені захотілося вибігти надвір і голосно крикнути: «За що?!» Настало заціпеніння. Коли хочеш щось зробити, але не можеш. У моїй голові назрівав план, адже я мала за будь-яку ціну з'ясувати, хто позбавив життя Мальвіну, у кого піднялася рука вчинити вбивство. Тільки подумавши про помсту та вбивство, знову втратила контроль над собою. Схопившись, я почала кричати:

— Тут убивця, хіба ви не розумієте! Вам все одно, так? А мені боляче, чуєте, дуже боляче, я стільки близьких людей у житті втратила, а ви думаєте, що жалюгідне заспокійливе поверне мене до колишнього життя! Я хочу втекти, зрозуміло?

Медсестрі було байдуже, вона лише робила свою роботу. Мої слова змусили її відкрити шафку, дістати ампулу та шприц. Вона безжально сказала:

— Лягай на кушетку, дівчинко. Тобі треба трохи поспати, а будеш так поводитися, стане тільки гірше.

— Не хочу, дайте мені спокій. — я почала крутити головою і плакати. Яка я таки жалюгідна зараз. Побачивши на мить замішання в очах медсестри, помчала у бік дверей. За спиною чула її крики, але це змусило мене лише хитро посміхнутися.

Надворі було вже темно, коли я вибігла з будівлі. Весняне повітря трохи заспокоїло мене, думки перестали плутатися. Але я не перестала відчувати тривогу, ненависть, смуток та біль. Мальвіна, Мальвіна, Танечка, сподіваюся, ти потрапила до раю. Я тут, на землі, і обов'язково помщуся, знайду вбивцю. Тепер у дитбудинку все зміниться, підозрюватимуть кожного. Думаю, тобі вже страшно, вбивце. Твоя мерзенна душа тремтить. Ким би ти не був, тебе знайдуть.

Ні на мить не забуду, що тут трапилося. Не вдаватиму, що нічого не було, а якщо інші забудуть, я їм нагадаю. Чую сигналки поліцейських машин, швидких, які під'їжджають до дитбудинку.

— Ну що, душогубе, скоро тебе спіймають. — мій істеричний сміх пролунав на все подвір'я. Мені здається, чи я справді втрачаю себе, стаю неадекватною? Ну і нехай, мені від того легше.

До мене підбігають і тягнуть у будівлю. Чую різні голоси, але погано розумію, мабуть, втомилася, а далі темрява забирає мене у свої обійми.