Я прокинулася рано-вранці від вереску. Ледве відліпивши очі, я побачила, що Мальвіна стоїть на своєму ліжку і верещить. Мені стало смішно, і я відразу подумала, що могло викликати таку реакцію.

— Хто це зробив, корови? Я вас питаю, — волала Мальвіна. Мені здавалося, що зараз сюди прибіжить весь дитбудинок. Наші дівчата, як і я, тільки прокинулися і були незадоволені таким пробудженням:

—Заткнися, дурепо. Поспати нормально не даси, — пробурчала Соломка. Ця кличка теж підходила їй: вона була худою і високою, найвищою в нашому колективі.

— Зараз тобі кину її на ліжко і подивлюся, чи ти не верещатимеш, — відповіла зблідла Мальвіна. Тільки зараз я помітила маленьку неживу істоту на її ліжку: щур. Дохлий і мерзенний щур. Сама їх не люблю, але ще ніхто не жартував зі мною так. Я підвелася і побрела босими ногами до Мальвіни.

— Гей, заспокойся. Зараз приберу, — я обняла Мальвіну, яка почала схлипувати на моєму плечі. Ех, вона ніжна натура. Її так легко зачепити подібним.

Я знайшла совок і віник та легенько струсила з ковдри пацюка. Мальвіна дивилася на мене з вдячністю. Ми не стали з'ясовувати, хто так пожартував, бо по Шурці я й так зрозуміла, що цю підлість вона спеціально зробила для Мальвіни, тим самим зачепивши мене, адже щура довелося мені ліквідувати, а не доносити виховательці. Тут не люблять стукачів, та й я не така.

Мальвіна ледь отямилася після неприємного інциденту. Вона скривила своє обличчя в їдальні, коли побачила Вишневецьку, яка пройшла повз нас. Шурка спокійно взяла тацю з їжею і приєдналася до своєї банди.

— Ти бачиш, наскільки вона спокійно поводиться. Холодна війна, чи як це там називається? — перепитала мене Таня, хоча я теж була не сильна в історичних та політичних термінах у свої п'ятнадцять років.

— Не знаю, але й стукати на неї ми не будемо.

— Так, це безнадійно. Вона тоді так помститься, що мало не покажеться. Так переживаю, щоб завтра не підкинула дохлого таргана чи кішку.

— Фу, це скидається на сатанинські ритуали. Не зважай, і вона сама відчепиться, — дала я мудру пораду Мальвіні.

Таня зіщулилася і скривилася від своїх фантазій. Її мозок обертався тільки навколо Шуркіної витівки.

— Зовсім не хочеться їсти, пряма грудка в горлі, ніби зараз вирве.

— Блін, Таня. Не псуй мені апетит. Я так втомилася від цього місця, вічних бійок, образ та неприємностей, — ображено промовила я.

— Гаразд, я ж старша, а щось поводжуся як нюня, — видавила з себе Мальвіна і ми мовчки пішли за стіл.

Поснідавши, ми з Мальвіною розділилися, я знову залишилася сама. Я вийшла зі їдальні і повернула у бік курилки. Там нікого не було, окрім якогось дівча, яке докурювало цигарку.

Я мовчки пройшла і притулилася до холодної стіни. Вдихнувши весняне повітря востаннє, я дістала цигарку і почала курити. Раптом та сама панночка звернулася до мене:

— Така слухняна дівчинка й палить. Така чиста і виглядає, як ангел.

Що за нісенітницю вона несе, я подивилася на неї. Виглядає, як типовий підліток: джинси з дірками, губи нафарбовані блиском, але її очі сірі, як хмари, мене злякали, дивляться і ніби бачать мою душу. Мені стало ніяково, навіть цигарка випала з рук. Зібравши всю свою сміливість у кулак, я недбало відповіла їй:

— Сама куриш і ще нотації читатимеш. Тебе не стосується те, що я роблю.

Я насупилась, а вона засміялася мелодійним голосом і заспівала:

— Ангелочок! Привіт і бувай, Цаца.

Я була вражена, вона знає мою прізвисько, я ж бачу її вперше. Дівча розвернулося і помахало мені рукою. Я стояла як статуя і дивилася на те місце, де вона стояла. Як же це все дивно. Моя рука потяглася за новою цигаркою, але пачка була порожня.

Блукаючи по закутках, я почала шукати собі сигаретного компаньйона. Але успіх був не на моїй стороні. Напевно, всі пішли репетирувати чи робити домашнє завдання. Я не стала спокушати свою долю і попрямувала у бік бібліотеки.

Мене цікавило легке чтиво, щоб згаяти час і не захотіти покурити. Раніше до дитбудинку, я навіть не мала уявлення, чому люди так багато курять, знаючи, що це шкодить здоров'ю. Невже я запустила програму саморуйнування?

У бібліотеці був лише Паша, який з особливою старанністю робив домашнє завдання і не відволікався на чужий шум. На мене ніхто не звернув уваги, коли я приземлилася навпроти нього. Знову стали сусідами.

— Кхм. Чи чув уже, що сьогодні сталося? — пошепки запитала я, так що він навіть здригнувся від несподіванки.

Він кивнув головою. Розвідка у чоловіків працює дуже швидко. Мені було цікаво дізнатися, хто йому про це сказав, але я вирішила утриматися від такого рішення.

— Вже освоївся? — Знову кивок.

— Чи подобається брати участь у театральній постановці? — Він смішно похитав головою. І я не стрималася і почала посміхатися. Я відчувала, що мій новий сусід по парті — добрий і безкорисливий, як янгол.

Я більше не чіпала його і поринула в читання, щоб погані й сумні думки не лізли в голову. Паша теж припинив звертати увагу на мою присутність.

Кожен зайнявся своєю справою. Сумно, звичайно, що в мене немає так багато друзів, як у інших хлопців, тому що я весь час притягуюсь до одинаків, які не хочуть з кимось познайомитись.

У моїй минулій школі я була активною і постійно допомагала новим учням вливатись у колектив, намагалася виділятися та бути привітною. Багато що змінилося за два роки, та й мене вже не згадують у минулому житті.

—Діти, мій робочий день йде до завершення. Я сподіваюся, що ви встигли знайти і зробити все, що вам потрібно, — мелодійний голос бібліотекарки повертає мене з моїх думок.

Щастить деяким: повернуться додому, розслабляться, а потім поспілкуються з близькими людьми. Ми ж залишимося тут страждати і намагаємося уникати жорстокого людського світу.

Нам багато чого не дозволено і багато чого заборонено, тому що ми з дитбудинку, сироти, які залишилися під опікою у держави до повноліття. І може, коли ми помремо, то станемо ангелами на небесах за ті муки і той біль, який ми зазнали як діти.