Більше тижня минуло, як я тут. Сумно, самотньо та журливо. Я так ні з ким і не потоваришував у класі. Звичайно, адже я відлюдник, весь час мовчу, хоча мені здавалося, що є в нашому світі щирі та безкорисливі люди, які завжди будуть з тобою, незважаючи на твої вади чи якісь особливості.

Моя сусідка Катя теж самотня, але я не думаю, що їй потрібне моє «дефектне» спілкування. Хоча кілька днів тому вона висловила щире бажання спілкуватися зі мною у бібліотеці.

Сьогодні була вистава, і мені справді сподобалося стояти на сцені. Всі дивилися на мене, я був у центрі уваги. Мій персонаж сподобався дітям, я бачив це і хотів запам'ятати їхні посмішки. Це були посмішки щасливих дітей, які сподіваються колись знайти сім'ю.

А потім це місце стало жахливим. Сталася трагедія, яка просто вразила нас усіх. Дитбудинок «Сонечко» більше не відповідав своїй назві, у групі дівчаток сталося вбивство, холоднокровне і льодяне. Мальвіна була задушена у жіночому туалеті. Я дізнався про це пізно ввечері, коли пацани забігли в кімнату і почали розповідати про біду, яка потрясла весь дитбудинок.

— Очі розплющені, шия посиніла, біля неї капронові панчохи лежать. Картина моторошна. Я одним оком побачив, і мені здалося, що біля мене сама смерть стоїть. Оце скандал буде. Точно щось із кимось не поділила Мальвіна, ось хтось із дівок вирішив її прибити, — торохтів Боря, місцевий заводила. Він навіть на уроках ні на мить не замовкав.

— А я бачив, що її подружка Катька трохи знепритомніла та вчасно хтось підхопив, так би було два трупи, — додав Єгор.

— Яка Катька? Я не пам'ятаю щось, – відповів Боря.

— Цаца — її прізвисько. Ти що, Борько, забув? Блондинка зеленоока, симпатична така, ще з Шуркою билася нещодавно. Бойове дівчисько, коли треба, але ні з ким, крім Мальвіни, не дружила.

Мені стало шкода Катю, по-іншому не хотілося її називати. Я згадав дівчинку з блакитним волоссям, яка буквально кілька годин тому грала у виставі, посміхалася та раділа життю. Тепер її нема. Хто і за що позбавив життя дівчинку з дитбудинку? Пацани щось ще галділи про трагедію, але я задумався про подальше життя тут. Чи закриють дитбудинок, чи дізнаються, хто вбивця, і куди нам подітися тепер? Все це не вкладалося у моїй голові.

Цієї ночі ніхто не погасив світло, мабуть, усім було страшно. Пацани боялися, що невідомий прийде і їх прихлопне, наче набридливу муху. Всі поверталися, перешіптувалися, плели плітки. Я ж був готовий до будь-чого, адже для мене смерть близьких стала точкою неповернення.