Паша допоміг мені підвестися, при цьому відводячи від мене. Мені здалося, що він засуджує мене за бійку та за зовнішній вигляд. Звичайно, адже зараз я виглядаю як «справжня красуня»: з червоною міткою на щоці, згаслим поглядом і шишкою на лобі. Усю мене досі трясе від ненависті та злості. Якби я була сильніша та розумніша, змогла б провчити Шурку.

— Чого відводиш очі, бридко? — грубо звернулася до Сірова, який помітно нервував. Я могла б бути з ним ввічливішою, він все-таки не кинув мене напризволяще, але я знала, які секрети цей хлопець ховає за своєю спиною.

Він зніяковів і обережно глянув на мене своїми невинними карими очима. Підійшовши до нього, я потягла його за рукав до вікна. Так, зараз я була грубою та дикою, як його брат раніше.

— Відповідай, не мовчи! Ти був такий сміливий нещодавно, врятував мене від цієї тварюки та її подруг. Куди ж твоя сміливість поділася зараз? Я тебе лякаю, теж думаєш, що я змогла б убити Мальвіну? — Терпінню урвався кінець. Моя душа ніби розділилася на частини.

В його очах був лише страх і непорозуміння. Я не стала довго церемонитися з ним і видала свій головний козир:

— Скажи щось, хочу почути твій голос. Максим більш балакучіший, ніж ти, — з неприхованим єхидством промовила я. Здається, Паша перестав дихати, а потім віддалився від мене. Очі забігали; він почав потирати руки і тупо дивитися в одну точку.

Я сіла на підвіконня і затулила обличчя руками. Як все-таки важко в емоційному плані тиснути на людину, яка не чекає від тебе ніякого підступу. Паша не був моїм другом або близькою людиною, я знала, що вчиняю некрасиво, граючись з його почуттями. Мені потрібні були відповіді негайно.

— Катю, як ти дізналася? — Його голос пролунав, як тиха мелодія піаніно.

— Бачила сьогодні твого брата-близнюка. Він намагався поводитися неадекватно з нами. Я, охоронець і наша директорка були присутніми зі слідчим Бердюгіним на початку допиту Максима. Це все, що тобі треба знати, — сказала я невдоволеним тоном. — Ходімо зі мною надвір, подихаю свіжим повітрям.

Я попрямувала до виходу із приміщення. Ішла, не озираючись на свого підозрюваного, адже була на сто відсотків впевнена, що він не з тих людей, які можуть уникнути вини. Цікаво, чи Паша почувається винним?

Обмацавши кишені, знайшла своє заспокійливе — цигарки. Перша затяжка подарувала мені бадьорість і зменшила нервозність. Я повернулася і глузливо подивилася на хлопця, який скривився від запаху диму сигарети. Теж мені спортсмен!

— Від нас приховували твого брата, посилаючись на те, що він психічно хвора людина, приховували як пацюка. Ти грав німого, а в той час убили Таню! — ледве стримуючи сльози, вигукнула я.

— Катю, ми тут ні до чого. Мені шкода тебе, ти заплуталася у своїх почуттях. Ти шукаєш винних, як і я півроку тому. Повір, наш секрет із братом не впливає на ситуацію у дитбудинку. Ми самітники, Максим сам обрав таку стратегію, і я дійсно місяць не розмовляв після загибелі батьків і сестри, — торохтів Паша, дивлячись у мої заплакані очі.

— Прийомної сестри, — поправила я його, витираючи сльози. Ох, він так все розповів, що мені захотілося повісити німб над його головою і назвати ангелом, але моя недовірливість заважала мені це зробити.

— Яка різниця! Вона була чудовою людиною, знаходила позитив у всьому. Нехай слідчий допитує мене, мені приховувати нема чого, — байдуже відповів Паша, вихопивши сигарету з моїх рук і кинувши її на землю.

— Мені страшно, і я зла на себе, що вже ніяк не можу допомогти Мальвіні. Ти здаєшся непоганим хлопцем, хочу тобі вірити, але не можу, Пашо, — сумно мовила я.

—Як давно ти тут? — несподівано спитав хлопець.

— Два роки. Ще так багато залишилося. Після всього, що трапилося, хочеться скоріше покинути це місце, але мене вже ніхто не вдочерить. Так і гнитиму тут, курячи сигарети і плачучи ночами в подушку, — невесело відповіла я, дивлячись на похмуре небо.

— Ти її не застала, — прошепотів Паша, щоб я не почула. Голос моєї совісті не був задоволений. Я все крутилася на одному місці і не мала конкретного результату, ще й постраждала через Шурку.

— Дякую, що заступився за мене. Хлопці не люблять брати участь у бабських сварках, — щиро подякувала я Паші за порятунок.

— Я вчинив так, як мав зробити. Ти сильна духом дівчина. Жаль, що опинилася в цьому місці. Такі, як ти, повинні мати право на щасливе життя, — впевнено відповів Паша, віддаляючись від мене.

— А ви? Хіба ви не заслужили хорошого життя? — здивовано запитала я, наздоганяючи його.

Він зупинився і похмуро глянув на мене.

— Нас не відпускає минуле, надто багато прогалин у ньому. Нам, як і тобі, ще треба розібратися в усьому.

— Довго ж ми розбиратимемося. Ти знаєш, я дуже налякана тим, що ще можуть когось вбити. І найсмішніше, що я не хвилююсь за себе, — прямо відповіла я без жодного лукавства.

Сіров здивувався і знизав плечима:

— Ти багато разів билася з Вишневецькою, боролася за своє життя. Ти звикла захищатися та оборонятися, тому й не боїшся, що тебе можуть образити чи забрати життя.

Я була відкрита для Паші, як книга на столі. Щиро і по-справжньому останнім часом я спілкувалася лише з Бердюгіним та Мальвіною. Правда, я не знала, наскільки я можу довіряти Сірову, який він мав свої секрети про які хлопець розповідав тоді, коли вони виходили самі назовні.

Голос моєї совісті тихо сміявся і примовляв: «Дурна, хіба він відкриє тобі всі секрети. Вбивця на волі, а ти шукаєш лише виправдання». Поганий із мене слідопит. Я маю знайти Романа Олексійовича і обговорити все, що почула від Паші. Сподіваюся, що разом ми побачимо істину.