Семенович замкнув двері і продовжив стояти на своєму посту. Охоронець втратив сон і ледь стояв на ногах після недовгої сплячки. Семенович був незадоволений тим, що прийшли відвідувачі. Через нещодавні події охоронцеві стало не по собі, адже і до нього Бердюгін матиме безліч питань. «От охоронець! Спить собі, а людей убивають», — думав сам про себе Сергій Семенович.

Тим часом Максим швидко прийшов до тями і набув байдужого вигляду. Йому вистачило декілька хвилин, щоб придумати, що він говоритиме Бердюгіну.

— Ця дівчина, яка була з вами, мені не подруга. Я вперше побачив її сьогодні, тож шантажувати мене якимись фальшивими свідками я не дозволю, — відповів Максим, не відводячи погляду від майора.

— Ти не вгадав, мій друже. Твоє вміння викручуватись я ціную, але навряд чи тобі сьогодні це допоможе. Я хочу знати правду. Чому через деякий час після вашої появи у дитбудинку сталося вбивство вихованки? Все набагато серйозніше, ніж ти думаєш, Максиме.

— Тепер зрозуміло, куди ви хилите, хочете звинуватити мене та мого брата у подібному. Провалюйте! Я не хочу нічого вам говорити, не чіпайте мого брата. Я рідко його бачу, але він єдина рідна мені людина.

Бердюгін замислився, Максимова мова його здивувала. Хлопець був не такий простий. Майор думав, що розкусить його і той зрозуміє, що відмовлятися марно, а він тільки почав захищати свого брата.

— Добре, Максиме! Я пропоную тобі угоду: ти поділишся зі мною інформацією, а я натомість домовлюся, щоб тебе перевели в групу до свого брата. Я прекрасно розумію, що тобі тут паршиво, і ти змушений адаптуватися до цього.

На похмурому обличчі хлопця з'явилася маленька іскорка надії, він недовірливо глянув на слідчого і прикинув у голові всю комічність ситуації. Він сам себе запроторив у цю кімнату, був спеціально з усіма грубий, щоб не ставили зайвих питань, а тепер майор пропонує йому шматочок свободи та нормального життя. Максим видихнув і кивнув Бердюгіну:

— Добре, згоден. Тільки збрешете мені — і я при першій нагоді втечу звідси.

Слідчий закотив очі і сів на стілець біля вікна. Він чекав, коли юнак почне свою сповідь, та й час тягнувся надто повільно, а вбивця був на волі.

— Було надто багато запитань, коли померли батьки. З нами працювали психологи, поліцейські. Усі розпитували, розпитували, лізли до нас у душу. Був період, коли мій брат справді не розмовляв. Йому було дуже боляче, я втішав його як міг, а він усе твердив, що винен, потім переключався на мене. У нас була ще сестра, правда, не рідна, а з цього дитбудинку. Батькам захотілося удочерити дитину, ми були проти їхнього рішення. Злилися з братом, нам було по тринадцять років. Паша прикипів до неї всією душею, для нього вона була найкращим другом, а я пропадав зі своєю компанією. Останні три роки мені було не до них...

Майор вдумливо слухав Максима та обробляв інформацію у своїй голові. Почувши, що той замовк, Бердюгін вирішив втрутитися і запитав:

— Вас підозрювали, що це ви підпалили будинок? Я вже чув дещо про цю трагедію.

— Так, мене здебільшого підозрювали. Паша все розповідав, як на сповіді, а я мовчав. Звичайно, важкий і некерований підліток, який ревнував своїх батьків до сироти. Версія була ідеальною для цих слідопитів. Мене завжди вважали злою копією Паші, але ніхто нічого не зміг довести. Я не вважаю себе винним. Це просто нещасний випадок, який забрав у нас рідних.

Голос Максима здригнувся, він шалено подивився на майора, стримуючи свої справжні почуття. Він згадав знову: її обличчя, своїх батьків, брата, що плаче на його плечі.

— Я все розповів, йдіть! Ви змусили мене відчути біль втрати, сподіваюся, ви дотримаєте свою обіцянку і я знову буду з братом. До вбивства ми не маємо жодного відношення.

Максим відвернувся від Бердюгіна, він почував себе слабким і непотрібним. Його змусили відчути біль, що жив довгий час у його холодному і кам'яному серці. Слідчий зрозумів, що «розмова по душам» завершена. Наразі він має рухатися в іншому напрямку. Тепер його метою був Паша та інші в дитбудинку. Майор вірив, що просто так би тут не вбили.

Будь-яка дія не відбувається просто так. Деколи діти бачать, чують і знають більше, ніж дорослі. Юна Катя у свої п'ятнадцять років рвалася в бій, щоб докопатися до правди, ставила незручні питання і легко могла спантеличити недосвідченого Сарченка.

Бердюгін був радий, що розмова відбулася, і ніхто не наважився суперечити йому. Свідків було багато, а коло підозрюваних постійно розширювалося. Робота чекала важка та копітка.

Ідучи з правого крила дитбудинку, Бердюгін почув, як Максим щось кинув на підлогу. Слідчий добре вибив хлопця з колії, але це була його робота, і відступати він не збирався.