Вишневецька весь день ходила незадоволена, вона не знала, що робити: піти надвір покурити чи пошукати нових жертв. Вона не боялася гуляти сама, бо знала, що ні в кого не вистачить сміливості в дитбудинку тягатися з нею. Сьогодні новенький її здивував. Як лицар заступився за Катьку! Об'єкт її зітхання захистив Малеєву, а вона, Шурка, як завжди залишилася біля розбитого корита. Хуліганка ніколи не вважала себе винною, їй подобалося бити слабких та беззахисних вихованців дитбудинку. Бити так, як її била мати-алкоголічка в шість років: по обличчю, по голові сильно-сильно, без будь-яких емоцій.

Купивши пачку чіпсів у їдальні, Шурка в роздумах подалася в загальну кімнату для дівчаток, сподіваючись поцупити в когось кишенькові гроші. Їй подобалося почуття вседозволеності та свободи, справді свободи, адже тільки в дитбудинку вона відчула себе головною.

Зайшовши в кімнату і поспіхом провівши ревізію по кишенях та тумбочках, Шурка знайшла те, що хотіла: сто рублів, пачку цигарок та булочки. Настрій покращився за декілька секунд, і вона єхидно посміхнулася. Обійшовши всі ліжка, вона помітила маленький конверт, що акуратно лежав на її тумбочці. Цікавість взяла гору, і Шурка швидко відкрила послання: «Приходь о 20:00 до актової зали, треба договорити. Цаца!».

У Шурки спалахнули очі від майбутньої бійки; у її невеликих звивинах зʼявилася картина боротьби з Цацею. Вона вже знала, що переможе це маленьке і нахабне дівчисько, а потім плюне в обличчя і єхидно засміється.

Час тривав дуже повільно, а Шурка не знаходила собі місця. Стоячи в курилці, вона ледве стримувала себе, щоб не пританцьовувати.

— Що це з тобою, Сашко? — звернулась Аріна до Шурки, яка сяяла від щастя. — Ти стала дивною після бійки з Цацею, світишся як вуличний ліхтар. Розповідай що з тобою?

Шурка проігнорувала питання Аріни і мовчки спостерігала за дітьми із молодшої групи. Вона не хотіла ділитися тим, що сьогодні влаштує бійню в актовій залі, а вже завтра всі тицятимуть пальцями в побиту Цацу і співчутливо киватимуть головою. Шурка була цинічною. Її не злякала звістка про вбивство Мальвіни. Їй і хотілося, щоб ця лялька з блакитним волоссям кудись поділася. І диво сталося!

Вишневецька завжди була злою та агресивною. Постійні розмови з вихователями не давали жодного результату. Всі навколо змирилися з тим, що вона така: гидка, злісна, мстива.

Шурка не думала змінюватися на краще, їй самій подобалося, що всі бояться і переживають за себе, коли вона поряд. Манія влади та величі керували нею.

Попрощавшись зі своїми подругами по спільним темним справам, Вишневецька побрела до актової зали і, забравшись на сцену, почала чекати на Цацу. Минуло півгодини, а ніхто не прийшов. Шурка вже почала закіпати: розвели як дуру! Раптом вона почула кроки, що наближалися до неї. Її блакитні очі потемніли, і вона, не дивлячись, замахнулася на того, хто прийшов.

Фігура відскочила і засміялася. Шурка оторопіла. Перед нею стояв Арлекін, тобто людина у костюмі Арлекіна. Вона не повірила на власні очі і відступила на крок.

— Ти навіщо так вирядилася, Цаца? Вирішила здивувати мене? — гордо піднявши голову, запитала Вишневецька.

Арлекін похитав головою і поманив пальцем Шурку. Дівчині вперше стало страшно, вона розвернулась і побігла на вихід, не озираючись. У голові стукало, а серце защеміло в грудях, немов у горобця, який потрапив у пастку. Шурка відчувала, що це ніяка не Цаца, а вбивця. Хотілося кричати та кликати на допомогу. Надія, що двері відчинені, проскакувала у голові у Вишневецької.

Добігши до виходу, Шурка захекалася і на секунду обернулася: Арлекін стояв за кілька метрів від неї і цілився ножем. Шурка заплакала і постукала у двері, але було пізно. Ніж потрапив у живіт, і вона осіла, ридаючи і хапаючись за промоклу від власної крові тканину.

Арлекін сів навприсядки біля неї і тихо промовив:

— Не пощастило тобі, Шурко. Дивись, глибока рана, скоро ти помреш, ніхто не допоможе. Приємно тобі опинитися на місці жертви?

Шурка глянула на Арлекіна заплаканими очима і сказала:

— Я впізнаю твій голос! Ти! Подихнути від твоєї руки, що може бути гірше.

Вона не договорила. Арлекін сильніше всадив ніж у живіт і театрально розвів руками:

— Це помста, Шурко, моя величезна помста! Так і скажеш іншим, якщо доживеш.

Арлекін засміявся і почав віддалятися від Шурки, яка знепритомніла з надією, що отямиться. Вбивця не показав обличчя, проте він показав силу, і Шурка стала наступною жертвою.