Після прибирання території ми всім класом зібралися в актовій залі, де наш класний керівник Тамара Степанівна стояла на сцені та розмовляла із завучем з виховної роботи. Подавши нам сигнал, наша класна спустилася зі сцени, а ми з хлопцями, як по команді, зупинилися. Мій сусід стояв десь позаду, а ми, дівчата, попереду. Тамара Степанівна оглянула нас і дістала зі своєї сумки роздруковані листки зі словами. Я відразу здогадалася, що ми ставитимемо п'єсу або ж спектакль.

— Хлопці, у нас за тиждень запланований захід для наших маленьких вихованців. Він називатиметься «Подаруй мені казку», я дуже буду вам вдячна, якщо ви братимете участь. В мене тут тексти ваших майбутніх персонажів. То є охочі? — звернулася керівниця до нас. Ніхто не видавав, що хоче брати участь. Тоді Тамара Степанівна почала злитися:

— Як битися і порушувати дисципліну — ви перші! Так, Морозов, Вишневецька! А як щось потрібно зробити, ви відразу стаєте невидимками. Гаразд, я сама розподілятиму ролі.

У результаті всім дісталася роль навіть мені. Я тепер Клоунеса. Цей образ не клеїться зі мною, адже я депресивна особистість. Але відмовитись я не можу, адже звикла допомагати людям, коли вони мене просять. Залишився без участі лише Паша Сєров, мій сусід по парті. Тамара Степанівна звернулася до нього:

— Паша, а ти будеш у нас Арлекіном. На жаль, ролі П'єро немає в цій виставі, так би я віддала тобі чи Каті. Потрібно експериментувати, діти, бути активними. Не те, що ви.

Цей Пашка збліднів і замотав головою. Видно було, що не хоче. Та я не зрозумію, чому Тамара Степанівна запропонувала йому цю роль, адже він не розмовляє.

— Тамаро Степанівно, він німий, тож не зможе виступати, — звернулася Мальвіна до нашої керівниці.

— Я знаю, у цій ролі немає слів, тут тільки міміка та жести, Таню. Я вважаю, що кожен має брати участь: тихим бути не класно.

Ось так! Такі аргументи у нашої керівнички. Я Клоунеса, здуріти можна! На цьому наші муки не закінчилися, ми почали репетирувати ретельно, і я навіть втягнулася в цей процес. Усі наші хлопці активно поводилися, крім новенького. Тепер мені навіть якось було неприємно, що всі веселяться, а він сидить і мовчить. Який з нього Арлекін, він завжди сумний.

Хоча Тамара Степанівна була права: не можна обмежувати людину тільки тому, що вона не розмовляє. Турбота, увага та добрі слова потрібні Паші.

Мальвіні сподобалася репетиція найбільше. Вона щебетала, як жайворонок, уявляючи себе акторкою у знаменитому серіалі. Моя подруга казала, що було б непогано робити такі заходи частіше.

— І в мене брали б інтерв'ю, як у Анджеліни Джолі чи Кіри Найтлі. А уявляєш, скільки було б у мене шанувальників! Цаца, а може, я народжена для сцени? — замріяно запитала Мальвіна. Після репетиції ми поринули у дівочі мрії.

— А як же Дмитро, Ваше перше кохання? Ви б взяли його з собою на гастролі, чи він, як вірний шанувальник, завжди мав чекати на Вас після закінчення незліченних репетицій та гастролей у гримерці?

— Катю, ти природжена журналістка. Скільки підступних питань ти поставила. Давайте сядемо, і я постараюся відповісти на Ваші провокаційні питання. Сподіваюся, Ваше видавництво не перекрутить мої слова, — поважно відповіла Мальвіна.

— Я з видавництва «Згасла зірка». Наші читачі із задоволенням прочитають інтерв'ю з Вами, — зареготала я, намагаючись зробити серйозний вираз обличчя.

— Після мого інтерв'ю ваше видавництво змінить назву. Отже, дорогі мої шанувальники, раніше мене звали Таня Себоріна, але саме життя в дитбудинку додало мені сил і дозволило відкрити нові кордони. Тепер перед вами зірка Мальвіна, що сяє. Мені здається, що на мене чекає величезний успіх не тільки на просторах вітчизняного кінематографа, а й близького зарубіжжя. Я завжди вірна своєму хлопцеві Дмитру і ніякі гонорари, шанувальники не зможуть запаморочити мені голову, тому що він – перша людина, яка повірила в мене, наділила теплом та увагою. Без нього я б зникла. А так Ви бачите успішну жінку та талановиту актрису. Сподіваюся, мої читачі зрозуміють суть.

— Браво, браво! — заплескала я в долоні. Мальвіна була переконливою. Подурівшись трошки, ми вирішили повернутися до кімнати відпочинку.

У кімнату я прийшла в піднесеному настрої завдяки Мальвіні. Дівчата веселилися, а я відразу ж лягла в ліжко і спробувала заснути, але мені, як завжди, завадили. Група дівчат активно почала обговорювати новенького: його зовнішність, фігуру.

— Він такий красень, але німий, як риба, — сказала Дінка, — такий загадковий.

— Пощастило тобі, Цаца, такий хлопець сидить біля тебе. Вії, посмішка, очі – все в ньому ідеально, – прощебетала Соломка.

Я посміхнулася. Все, походу, він тепер тема номер один у нашому жіночому царстві. І за що це мені? Хоча погоджуся, він гарний, якби тільки знати, який він у душі і що трапилося з ним та його родиною. Наївно думати, що його здали в дитбудинок, наче покинуте кошеня.

Таких не кидають батьки, вони надто везучі для цього. У роздумах я повернулася на бік і заснула. Чомусь усю ніч мені снилися Клоунеса та Арлекін — парочка з сумними посмішками.