Пролог
Частина I 1. Катя. Життя – сон
2. Катя. У зграї вовків
3. Паша. Дівчина з сумною посмішкою
4. Катя. Тихим бути не класно
5. Паша. Моя персональна совість
6. Катя. Ангелятко
7. Катя. Мальвіна
8. Паша. Трагедія
9. Директриса
10. Катя. Заціпеніння
11. Паша. Дитбудинок «Сонечко»
Частина II. 1. Слідчий
2. Катя. Минуле
3. Диктофон
4.Катя. Страх, біль та надія
5. Бісеня
6. Катя. Звинувачення
7. Зла копія
8. Катя. Голос совісті
5. Паша. Моя персональна совість

З настанням пізнього вечора я пробрався на третій поверх і повернув у бік правого крила. За той період, що я був сам, мені захотілося з кимось поспілкуватися. Тільки він розумів мене, він моя персональна совість Я навіть почав нудьгувати без нього. Я побачив охоронця і показав жестом, що хочу зайти до нього. Він мене, звісно, пропустив.

Кімната, де жив Макс, виявилася невеликою. Наша кімната в батьківському будинку була кращою. У приміщенні стояла темрява, і тільки я зайшов, як мені у вухо крикнули:

— БУ! Що, злякався, братику? — посміхнувся Макс і ліг на ліжко. Минуло лише три дні, як я його не бачив, але мені раптом різко захотілося піти звідси.

— Нудьгував без мене? — запитав він.

— Дуже, Макс, — відповів я. Мій голос здався мені дивним, адже я давно його не чув.

— Ну, що нового в цьому гадюшнику? Встиг уже завести друзів? — притворним солодким голосом поцікавився брат. Навіщо йому вся ця комедія, я не знаю.

— Ти ж чудово знаєш, що ти мій єдиний друг. І то не завжди буваєш зі мною привітний.

— Я хочу побачити її. — Макс різко підірвався і став навпроти мене. — Ти бачив її, зустрічав десь?

Я похмурів. Як він може згадувати про неї? Вона його мало не занапастила. Ненавиджу її. Макс почав чекати моєї відповіді. Я ж захотів перевести тему. Мені не хотілося більше думати про неї, адже коли я уявляю її обличчя, мені хочеться задушити її чи стукнути чимось важким. Мій брат, навпаки, одержимий нею.

— Ні, не бачив. Може, її вдочерили? Півроку минуло, Максе.

— Я відчуваю, що вона тут, що поряд. — Макс усміхнувся мрійливою усмішкою і прикрив повіки.

— Мене вона не цікавить, я її зневажаю всім серцем. Вона мало не занапастила тебе. — Я хотів, щоб він забув її хоч на короткий термін.

— Мені тут набридло, Пашко. Ми маємо піти, але я хочу побачити, знайти її! — скрикнув він так, що охоронцеві довелося відчинити двері. Тоді я зібрався йти, а він продовжував говорити про неї. Діставши з кишені пігулки, я кинув їх на його ліжко:

— Випий, заснеш швидше. Інакше сюди незабаром прийдуть санітари. Забудь її, і тобі стане легше. Вона винна, що їх більше нема, тільки вона.

— Не вигадуй, братику. Я знайшов би її і розпитав про все. Ти ж знаєш, що мені потрібні відповіді на запитання, — прикро сказав Макс.

Ми з ним рідко вели дискусії щодо нашого спільного минулого, сповненого болю та втрат. Він любив одне дівчисько, яке запало в його серце і не покидало його до сьогодні. Вона була з дитбудинку «Сонечко» і завжди дивилася, як вовченя.

Наша школа допомагала дитячому будинку: закуповувала підручники, садила дерева, дарувала іграшки та допомагала дітям знайти новий будинок. Якось у нашій школі проводився благодійний концерт для сиріт. І одна дівчина з дитбудинку грала в театральній постановці, побачивши її, мій брат захотів дізнатися її ім'я, захоплення і просто її саму.

Вона була талановитою, справжнім смарагдом на концерті. Мене вразило те, що такий самородок сидить у чотирьох стінах дитбудинку і виконує роль штучної рослини, яку треба доглядати, щоб вона не зачахла.

— Мені вони також потрібні. Все-таки наших батьків не повернути. Чим же ми займатимемося далі, якщо станемо повнолітніми? Ти думав про це. Зараз про нас усі думають, а далі?

— Тобі час іти, Пашо.

Він проігнорував мої запитання, думаючи, що якось усе влаштується. Але я чомусь так не думав і пішов геть. Кожна зустріч із моїм братом несе за собою негативні емоції та один біль. Біль у моєму серці.

© Sabrina_Loveless,
книга «Арлекін».
6. Катя. Ангелятко
Коментарі