Я була рада, що вмовила слідчого Бердюгіна взяти мене на допит брата Паші, але все вийшло не так, як я собі уявляла. З нами була директорка та ще охоронець. Занадто багато свідків для такої серйозної розмови. Я боялася, якщо чесно. Мені хотілося одночасно заховатися та знайти ключ до розгадки. Думала я, що зайду до кімнати, притисну його до стінки і витрушу з нього все, що він знає.

Ми зайшли до його оселі. Кімната була невелика та незатишна. Мені стало навіть шкода хлопця. Що це за життя, коли ти щодня бачиш лише охоронця та виховательку, яка під наглядом виводить тебе на вулицю! Цікаво, а чи він бачиться з братом? Скільки запитань у моїй голові залишається без відповідей.

Охоронець покликав Максима, і я зіщулилася від його голосу. Я почула сміх, так сміються, коли хтось розповідає анекдот у компанії друзів, але смішно лише одній людині, причому робить він це награно.

Я оніміла — точна копія Паші постала перед нами. Хлопець з усмішкою, скуйовдженим світлим волоссям і з невеликим шрамом на щоці дивився на нас із викликом.

— Яка компашка? Ви всі до мене? — щиро здивувався Максим. — Семеновичу, вперше бачу таку делегацію. І ти, тітко, тут!

Його голос був впевненим та байдужим. Він обійшов нас, мені здалося, що хлопець принюхується до нас, щоб показати всім, що в нього не все гаразд із головою. Наш охоронець анітрохи не зніяковів від такої поведінки, він уже звик, на відміну від мене. Оговтавшись від своїх думок, я помітила, що Максим дивиться прямо на мене, і мені здається, що він явно зацікавлений, чому я прийшла сюди з дорослими.

Майор почав свою вступну промову:

— Тобі смішно, хлопче, а мені ні. Я слідчий майор Бердюгін. Максим Сіров, я хочу, щоб ти розповів мені правду про себе і свого брата, і перестань прикидатися божевільним. Я навів довідки про тебе, ти добре заплатив лікареві, щоб він написав, що ти трохи не в собі, а твій брат — німий. Недобре позичати гроші у друзів і обкрадати своїх мертвих батьків.

Він говорив це цілком серйозно, кожен із нас повірив йому. Максим змінився в обличчі і став схожим на розлюченого бика, який побачив червону ганчірку у вигляді майора. Мені стало страшно, а вся впевненість зникла. Я похитнулася і схопилася за голову. До мене підійшла директорка і обійняла мене для того, щоб я заспокоїлася.

Бердюгін зрозумів, що ситуація загострюється, і попросив охоронця вивести нас. Вийшовши в коридор, я востаннє подивилася на Максима, який дивився то на майора, то на відчинені двері. Мені тепер треба було поговорити з Пашею і змусити його бути зі мною чесним.

Можливо, він спочатку буде вести мене вбік і якось викручуватиметься, але я не здаватимуся і доведу справу до кінця. Головне — це застати його зненацька. Психологи стверджують, що так у людини менше шансів, щоби придумати брехню і уникнути правди.

Хоча хіба я знала, що діється в душі мого сусіда. Під час уроків він мовчки записував формули, правила, вирішував завдання. Я можу налякати його своєю поведінкою, але іншого виходу немає.

Дорогою до нашого класу я натрапила на Шурку, яка з дівчатами сиділа на підвіконні і весело сміялася. Варто їй побачити мене, як на її обличчі з'являється глузування і натяк на приховану агресію до мене. Вона була на півголови вище за мене і дивилася, як на кузьку.

— Цаца, привіт! Як ти? Тебе вже випустили з лікарні, так? Важко, напевно, прикінчити Мальвіну і грати роль нещасної дівчинки. — Вона пройшла повз мене, і її розпущене чорне волосся вдарило по моєму обличчю.

Яка вона гадина! Я забула, що треба стримувати свою агресію, і накинулася на неї, намагаючись вирвати їй волосся. Вона пищала і кричала на весь коридор.

— Заткнися! Ти не маєш права звинувачувати мене. — Я почала душити її. Як швидко все змінилося, ніби я справді була вбивцею і душила не Шурку, а Мальвіну в туалеті. Її подружки почали відтягувати мене та бити по голові.

— Хвора сучка! — Кашляючи, кричала Шурка. Вона прийшла до тями і вдарила мене з усієї сили по обличчю. Я не чекала такого удару.

Хтось налетів на неї і відштовхнув. Дівчата почали перешіптуватися, і через пару секунд, які знадобилися мені, щоб прийти до тями, я побачила порожній коридор і Пашу, який ніяково дивився на мене. Моя ціль сама знайшла мене.