01. Хотіла в Швецію, піде на побачення
02. Цілунок Карми
03. Мамо, ну за що ж ти так?
04. У мене є умова
05. Наше благословіння і прокляття - це собаки і бойфренди
06. Приємні та не зовсім подарунки
07. З одного ступору в інший
08. Кожен портрет має свій фон
09. Смерть шкідлива для вашого здоров'я
10. Не відбирайте в фарматоне їх напоїв
11. Драсьтє, я твій батько. Не зовсім жива, але благородна версія
12. Привиди баранів краще гідів в іграх
13. Нові рогатики, а Арчі не Арчі
14. Якого Хереза ти робиш?
15. Моє друге ім'я - Приречена
16. Сім'я на кожному кроці
17. Тікати не ганебно
18. Чому, кому, нащо, або що робити, коли думки розвалюються
19. День подяки
20. Ще..?
21. Кримінальна стежка направо
22. Ти пам'ятаєш яке сьогодні число?
23. Уже не важливо
02. Цілунок Карми
– То як? – спитала Бель у Алекса, коли гучний здвін оголосив про закінчення навчального дня. – Зав'яжеш мені оченята і наосліп проведеш до свого брата?

– Що? Ні, – вкотре не зрозумівши гумору одногрупниці, заперечив юнак. – Він сам сюди заїде.

– Що, прям під універом мене чекатиме?

– Він душа чутлива, але в пуленепробивному панцирі, – стукнувши себе по грудях, ніби показуючи твердість брата, ніжно пролепетав Алекс.

– Сподіваюся ти правий, – зауважила Бель, закидаючи вже зібрану сумку на плече.

– Пішли, допоможу вам знайти одне одного, – жартівливо запропонував той і, схопивши дівчину за зап'ястя, потягнув бідолашну надвір. Раптом десь в сумці заграла пісня "Tomorrow" від Brunettes Shoot Blondes, що Бель обрала спеціально для Сари.

– Бель! – почула дівчина голос сестри. – Арчі попросив мене допомоги йому, тому можеш мене не чекати, а йди одразу додому, гаразд?

– Та, нічого страшного, – відмахнулась від вибачень сестри дівчина. – Ми тут з одногрупниками йдемо в кафешку, тому я й сама додому поки не збираюсь, – збрехала вона про свій акомпанемент в цій подорожі, за що отримала глузливо-погрозливий погляд від Алекса.

– Тоді бажаю приємно провести час, але, якщо ти не з'явишся вдома до мого повернення, то я спущу на тебе ящірку, – серйозно й суворо пригрозила Сара. – І я зараз не про тату.

– Саро, вважай пів сім'ї й так твою ящірку недолюблює, ти ще хочеш щоб його ненавидіти почали? – закотивши очі, чого її сестра явно не бачила, зауважила Бель.

– Бель, Сара ввімкнула гучний зв'язок, – почула дівчина сполоханий шепіт Арчі, одразу здогадавшись на що натякає таке обережне зауваження.

– То Торі мене чув?

– Не зви мене так! – ледве не оглушив її крик, що належав згаданому в розмові ящуру, від чого у вусі дівчини з'явився пульсуючий біль і розкатисте ехо.

– Це що, наш директор? – обернувшись до оглушеної дівчини, спитав Алекс, що, незважаючи на попередньо нечутну розмову, прекрасно розчув крик пана директора.

– Так, – чесно відповіла йому Бель. – Сара дзвонила щоб попередити, що новому вчителю треба допомога, тому вона затримається тут. Видно директор також там.

– То це він Торі? – спитав юнак, цим самим визнавши, що безсоромно підслуховував розмову.

– Так, то він Торі, – невдоволено буркнула Бель. – Він узагалі Віторі, але Ронні зве його Торі. Щоправда таке звертання цій ящірці вогнепальній не дуже подобається, тому його так мало хто зве.

– Віторі? – звівши брови, спитав хлопець. – А не Віктор.

– Віторі, Віктор, яка різниця? Одне й те ж ім'я просто на різний манер. Це як Катерина, Єкатерина і Катрін. Або як Крістін, Крістіна і Христина. Або давай твоє розберем. Алекс це той же Саша, або Шура...

– Та я зрозумів не ґалди, – перебив Алекс-Саша-Шура невмовкаючу дівчину, відчиняючи вхідні двері університету. – Дай я поки гляну де ця черепаха припаркувалась.

– А чого черепаха? – не бажаючи замовкати, спитала Бель. – Настільки повільний, чи що?

– Я ж казав, він душа чутлива, але в пуленепробивному панцирі, – мямлив він собі під ніс, аж раптом підняв руку і показав пальцем кудись убік. – Знайшов, здається. Онтам сидить, в шоломі, бачиш?

Таке неможливо було не побачити. Хлопець під два метри ростом в шоломі з вушками, як у Бетмена, сидів на чорному байку з зеленими язиками полум'я по боках, роздивляючись щось у телефоні. Алекс підвівши руки до небес почав р'яно махати братові, щоб і той помітив друзів.

Юнак, помітивши шалені танці брата, граційно, гордо й театрально підвівся і пішов до брата з його подругою.

"Що ж, – майнула думка в голові у Бель. – Вийшов на сцену він гарно. Цікаво, а скотиться з неї він так само граційно?"

– Бель, знайомся, це Льоха, – сказав Алекс, відходячи так, щоб пара могла роздивитись одне одного. – Льох, це – Бель. Далі самі, а я додому, а то я, на відміну від вас, маю ще обід собі готувати.

– От міг же, як нормальна людина, задати приємний тон розмові, але ж ні! – почувся роздратований, та все ж приємний голос з-під шолома. – В мене найгірший брат у світі!

– Я з тобою не погоджусь, – вставила своє слово Бель. – В мене є два молодших брата і єдине приємне, що вони зробили мені за весь рік, це вмовили батьків прилетіти на мій день народження з Канади.

– Твої батьки в Канаді? – перепитав Льоха, відволікшись від брата.

– Так. В батька там робота, в мами агенція, а в братів школа.

– То чому ти тут? – спитав він і по його голосу можна було чітко сказати, що під шоломом ховалась глузлива усмішка.

– Зніми шолом, скажу, – хитро всміхаючись, попросила Бель.

– Як накажете, міледі, – жартома вклонившись, пролепетав юнак і, підвівшись, елегантно зняв шолом.

Незважаючи на приємний бурштиновий колір очей, гострий ніс і симетричні пухлі губи, Бель не бачила в ньому нічого особливого, аж поки її очі не натрапили на його волосся.

– Як ти запихнув цю шевелюру всередину шолома? – склонивши голову вбік, як питливе цуценя, спитала Бель, побачивши мілко підстижені "боки" його голови і пишну каштанову шевелюрку згори. – Як воно може зберігати форму, пробувши хрін зна скільки в шоломі? Це ще що за чорна магія? Хоча у Феррісів також волосся ніби з гламурного бойовика, – пробубнила вона кінцівку уже собі під ніс.

– Ти знайома з цими запальничками? – спитав він, піднявши одну брову ледве не на середину чола.

– А що тут такого? – гордо піднявши підборіддя, спитала Бель. – Роуві вчиться з моєю сестрою, а Віторі... наш директор, – трохи зам'явшись через неоднозначний статус старшого з Феррісів, відповіла Бель.

– Тим не менш, ти так і не сказала чому ви з сестрою тут, а не з батьками в Канаді, – вчасно перевів він тему, але точно запідозривши щось в тій запинці.

– Тобі офіційно, чи як мені це ввижається?

– І те, і інше, – поволі освідомлюючи всю неординарність співрозмовниці, попросив хлопець.

– Офіційно, ми з сестрою в інгліші нулі, а це найкращий університет з тих, що викладає доступною нам мовою, – на одному диханні відповіла Бель. – А по-моєму, маман просто недолюблює нас з Сарою.

– Чому ж недолюблює? – насмішливо хмикнувши, спитав Льоха. – Зважаючи на те, що вона відправила вас в найкращий мистецький універ країни, то вона навіть дуже вас любить.

– Не зважай, – зрозумівши що розмова приречена на безглуздий спір, перебила вона хлопця. – Ти краще розкажи що то за кафе, про яке казав Алекс.

– Я просив про нього не казати, – закотивши очі і приклавши руки до обличчя, випадково стукнувши себе по чолу шоломом, простогнав Льоха. – Так, кафе є, але воно працює в півсили, бо тільки кілька днів як відкрилось.

– І як? Людям подобається?

– Там окрім співробітників ще нікого не було, – сором'язливо потираючи шию, признав він.

– То ти один із співробітників?

– Я його власник, – сказав юнак так, ніби це абсолютно нормально і нічого такого в цьому немає.

– Тоді я буду просто зобов'язана відвідати твою кафешку! – хитро посміхнувшись від вуха до вуха, по-змовницьки відповіла Бель.

– Тоді пішли дам тобі шолом, – мило всміхнувшись, запропонував той. – Ти ж не проти Робіна?

– Я б краще побула Чудо Жінкою, але ж у неї немає шолому, тільки тіара, – знизавши плечима, призналась Бель.

– А ти обізнана в коміксах, чи не так? – продовжив юнак розмову, йдучи з дівчиною до свого мотоциклу.

– В мене сестра художник і два менших брати, тому великого вибору в мене не було. Та й комікси це ті ж книги, тільки з картинками і меншою кількістю тексту, – торочила вона, одягаючи на голову червоний з зеленим шолом, водночас сідаючи позаду Льохи.

– Можеш мене обійняти, бо я ганяю швидко, – попередив він, готуючись в'їхати в тісний потік автомобілів.

– Я подивлюсь як швидко ти ганятимеш, якщо я обійму тебе за шию, – всміхнувшись, пригрозила нахабі Бель.

– Не посмієш, – самовпевнено заявив хлопець і стрімко вскочив в потік між двома автівками. – Поки ми в русі – тут головний я! – Навіть крізь гул дороги і два шоломи Бель чудово розчула розкатистий сміх хлопця.

"Гарно звучить, – мрійливо зауважила Бель. – Треба буде його Сарі показати, а то вона недавно жалілась, що їй моделей мало. Хоча, вважаючи, що з моделей у неї тільки я і Ферріси, то це можна зрозуміти... Головне щоб Віторі мене не вбив за це".

– Обережно, поворот! – вивів її з думок Льоха, різко вивернувши кермо, звертаючи в заковулки. Бель, як і обіцяла, обійняла однієї рукою його за живіт, а іншою за шию, тому екстрималу довелось знизити швидкість, щоб не звалитись з новенького моцика замертво.

– А ти думав я жартувала про обійми? – спитала зневажливо дівчина, постукуючи кашляючого юнака по плечу, коли вони зупинились перед новенькою багатоповерхівкою, в якій ще досі були незаймані квартири.

– Я думав, ти побоїшся зробити це під час руху, – скізь кашель признав він, жалкуючи, що шолом захищає лише голову.

– Не ний, покажи краще своє кафе! А то нетерплячка б'є в голову, аж до бісиків в очах.

– Ого, навіть так, – посміюючись з такої жаги дівчини побачити заледве відчинене кафе, промовив Льоха. – Кафе зветься "Цілунок Карми" і воно з іншого боку будинку. Бачиш, весь перший поверх відвели для магазинчиків і кафешок, тому в нас тут жорстока конкуренція.

– "Цілунок Карми" кажеш, – промямлила Бель, йдучи слідом за юнаком. – Щось дуже знайоме, але звідки?

– Хтозна, – хитро всміхнувшись, сказав Льоха і, зупинившись, повів рукою в сторону будівлі. – А ось і наш пункт призначення. Мій любий поцілуночок.

Бель ліниво провела поглядом по непримітному вході до кафе. Стіна в три метра шириною, вкрита густою фарбою кольору молочного шоколаду, скляні двері і написана фарбою від руки назва кафе.

– Не дивно, що сюди ніхто не йде, – фиркнула Бель. – Скільки їм не повторюй, та книгу завжди оцінюють по обкладинці, а тут обкладинка як в громадського туалету... Без образ, – додала вона, згадавши, що її співбесідник – засновник закладу.

– Та нічого, – гірко зітхнувши, визнав він. – Зате чесно.

– А чому б тобі до нас в університет не сходити? – ошелешена геніальністю власної ідеї, запищала Бель. – Там купа художників, що радо допоможуть братові їх улюбленої моделі.

– Тобто улюбленої моделі? – піднявши брови як ніколи високо, спитав він.

– Ну, цим пришелепкуватим завжди потрібні моделі, але чомусь вони постійно обирають твого брата, хоча, якщо чесно, то він такий собі.

– В якому плані "такий собі"?

– В плані моськи, – насмішливо хмикнувши на невірні здогадки юнака, відповіла Бель.

– Тим не менш, по мосьці не завжди можна сказати багато про людину, – зауважив Льоха. – Те ж саме можу сказати про кафе. Зайдемо?

– Звісно зайдемо! Я пережила твої манси на байку не заради того, щоб глазіти на фасад новостройки! – гордо заявила Бель і широким кроком почимчикувала всередину.

– Доброго дня, – почула вона приємний чоловічій голос і повільно й кокетливо повернула голову назустріч голосу, що міг би колихати повітря в стінах опери. Та режим "кокетлива паняночка" вимкнувся тоді ж, коли вона побачила високого шатена з сіро-блакитними очима, одягненого в білу сорочку і чорний фартух.

– Капітошка? – спитала Бель, широко розкривши очі.

– Як там наша вчителька української казала? Університетські прізвиська лишаються з нами навічно? – пустивши смішок, згадав юнак. – Ти ж знаєш, що я Вітя, так?

– Ой, звісно пам'ятаю! – посміхнувшись старому знайомому, пролепетала Бель. – Але зараз в мене в житті ім'я Віктор має дуже різноманітні асоціації, тому давай ти краще побудеш Капітошкою.

– То ви знайомі? – спитав, непомітно увійшовший до кафе, Льоха.

– Так, бос, – підтвердив єдиний працівник кафе у полі зору Бель. – Ми в одному універі були, тільки я на рік раніше звідти пішов.

– Тоді тепер вона не тільки твоя знайомка, а й перший наш клієнт, – оголосив Льоха, говорячи про дівчину так, ніби вона восьме чудо світу.

– І що ж наш перший клієнт забажає? – хижо всміхнувшись, поцікавився юнак у Бель, провівши рукою в бік меню, що висіло над його головою. Меню було широкою дошкою, на котрій крейдою вивели назви різних капоїв і смаколиків.

– Хлопці, не ображайтесь, але я просто зобов'язана взяти свою сестру і її однокашніків за руки і притягнути сюди, – серйозно заявила Бель, оглянувши дошку. Тим не менш, інтер'єр їй подобався. Навіть дуже.

Чорна плитка на підлозі і натяжні стелі того ж кольору. Білосніжні стіни, обклеєні різними малюнками з зображенням їжі. Розставлені по чіткій системі круглі столики з м'якими стільцями, що не заважали рухатись по залу. Навіть дитячий куточок є! Вкритий килимом і подушками, завалений іграшками і розмальовками з олівцями.

– Завтра я притягну сюди стільки художників, скільки можливо і вони перероблять для вас вивіску і вхід, – серйозно промовив Бель. – Але повинна визнати, що з іншим проблем немає. Все прекрасно. А тепер дай-но спробую тутешні смаколики! – жадібно пожираючи очима меню, заявила вона. – Я хочу... Американо з молоком і корицею, яблучний штрудель і полуничне морозиво.

– А мені чистої кави, – промовив уже Льоха.

– Буде зроблено, – заявив Капітошка і помчав, як зрозуміла Бель, на кухню.

– Пройдемо донизу? – спитав задушевно-приємним голосом власник кафе.

– Чом би й ні? – мило всміхнувшись, відповіла Бель і поставила свою долоньку в руку, що протягнув їй хлопець. Юнак, відчувши руку в своїй долоні, стиснув її і рванув в іншу частину залу, де знаходились непомітні спочатку сходи вниз.

Буквально перелетівши через них пара опинилась в м'якоосвітленому залі в сірих і червоних тонах. Чорні підлога і стеля давали ледь відчутне почуття польоту. Темно сірі стіни були місцями закриті книжковими полицями і криваво-червоними шторами. В залі було 4 низькі столики, оточені такими ж низькими, м'якими і сірими диванчиками.

– Ого, – здивовано промовила Бель. – Тут так... таємничо.

– Круто правда? – захоплено спитав юнак. – Хотілось зробити тут щось затишне, тихе, темне, сакральне.

– В тебе вийшло, – всміхнувшись, відповіла Бель і плюхнулась на один з диванчиків, узявши з полиці якусь книгу.

– Лавкрафт? – спитав юнак, глянувши на обкладинку книги. – Гарний вибір.

– Вперше про нього чую, – відмовилась Бель, а прочитавши кілька рядків, поклала книгу назад і додала: – Сподіваюся, що востаннє.

– Не будь такою жорстокою. Він також людина і також має почуття.

– Олексо, давай на чистоту – я не книжний черв'ячок, тому мені воно не цікаво.

– Як ти мене назвала? – приснувши зі сміху, спитав хлопець, сівши поруч з Бель.

– Ну, Льоха – це ж Олексій, Льоша, Олекса. Хіба ні?

– Все вірно, але я не Олексій. Я Ліас, – представився хлопець, та відповіддю йому було сконфужене мовчання дівчини. Її обличчя виражало повний збій системи, а в голові складався хитрий пазл, що склавшись змусив Бель задати одне питання:

– Ти фарматоне, так?

– Ну, так, – повільно і, не розуміючи такої дивної реакції, признав Ліас. – А що не так?

– Та що ж це прокляття такеє! – приреченим тоном крикнула в весь голос налякана і обезкуражена дівчина, закриваючи обличчя руками.

– Що не так? – щиро злякавшись реакції Бель, спитав юнак і спробував забрати руки з обличчя дівчини.

– Ну сам подумай! Маман моя на двох кріа одружена була. Сестра заміж за кріа вийшла! А якщо і я тим маразмом проклята, га?

– Пом'яни мене Доля, – заледве стримуючи сміх, промовив юнак. – Бель, ми день знайомі й мені дуже важко назвати це навіть побаченням, а ти мені втираєш дурь про те, що одруження зі мною то прокляття. Ти виглядаєш як одна із тих дівчат, що тільки запримітивши хлопця краєм ока, починають планувати сумісне з ним життя на 20 років вперед.

– Це зветься стратегія, – високомірно заявила Бель.

– Як в тебе це виходить? – тихо прошепотів юнак, дивлячись в очі дівчини.

– Що виходить? – так само тихо спитала вона.

– Бути такою прекрасно-незвичною. За півгодини знайомства змусити мене відчувати себе твоїм другом дитинства, – задушевно прошепотів він, нахиляючись ближче. – І змушувати моє серце трепетати, як ніколи раніше, – додав Ліас і накрив губи дівчини, захоплюючи її в поцілунок.

"Цілується в «Цілунцу Карми». Кумедно, – подумав про себе Віктор, прозваний Капітошкою, що приніс замовлення, та не бажав розривати такого приємного для боса моменту. – Та ще й таку недотрогу як Бель в перший же день знайомства на поцілунок вламав. З сьогоднішнього дня він мій кумир", – закінчив він і поспішив піти назад нагору, щоб його не розкрили.
© Бізельмоній ,
книга «Приставка буде повернена».
03. Мамо, ну за що ж ти так?
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
ek
02. Цілунок Карми
😍👍
Відповісти
2018-07-21 12:02:44
1
Cave Lizard
02. Цілунок Карми
Супер!
Відповісти
2020-06-08 16:34:24
Подобається
Лео Лея
02. Цілунок Карми
І в лоб не побоявся отримати? Оце самовпевненість! Тільки чому мені здається, що тут не все так просто, і діє якесь закляття?
Відповісти
2021-02-22 06:07:45
Подобається