– Чорт, як голова розколюється! – пробурмотіла Бель, тримаючись за голову.

– Ще б пак! Перший хіздом несе першу смерть! – Рознеслось навкруги і Бель ненавмисне здригнулася, впізнавши цей голос.

Вона різко повернула голову і підтвердила свої здогадки – навпроти неї знову сидів Коен. Але цього разу число сусідів збільшилося в півтора рази.

Зліва від Бель так само сидів Арчі, але червоні візерунки були не на руках, а на чолі. В нього був вигляд людини, що написала 50 дипломних робіт за вечір і радше застрелить співрозмовника, а ніж встане і щось зробить.

Поруч з ним сидів якийсь чоловік з золотаво-блондинистим волоссям і рогами, що починались на лінії волосся, далі тягнулись назад до потилиці, але різко завертали за загострені вуха і закінчувались поруч з мочкою вух. З-під чола сором'язливо виблискували карі очі, що весь час дивилися або в підлогу, або на Бель. В нього також були червоні візерунки на шкірі, але не в одному місті, а майже усюди паралельними рисочками полосуючи тіло чоловіка.

Справа ж від дівчини сиділа все така ж привітлива і весела Дрей, а за нею... САРА?!

– А ти тут якого чорта? – налякано спитала Бель у сестри, згадавши, що в Сулярі знаходяться душі мертвих.

– Невже не сказала власній сестрі про посвяту? – хитро глянувши на Сару крізь зіщурені очі, поцікавився Коен. – Ай-ай-ай.

– Вона знає про посвяту, просто обряд перенесли на кілька днів раніше через зміну мною паралелі, – почала виправдовуватися вона. – Я й сама не очікувала, що це станеться сьогодні.

– Хех, Бель, нова зачіска? – миттєво перемкнувшись на іншу Джей, спитав рудий.

Кілька хвилин не доганяючи його слів, Анабель тягнула руку до коренів волосся, ніби шукаючи там ґулю чи щось страшніше. Але, коли вона помітила зацікавлений погляд сестри і Арчі, миттєво облапала всю голово і лиш випадково, коли одне пасмо впало на обличчя, вона помітила що мав на увазі Коен. Колір.

– Куди ділась фарба? – пробубоніла вона, оглядаючи золотисто-біляве пасмо волосся.

– Яка ще фарба? – миттєво зреагувала Сара.

– Ну... – Вона запнулась, думаючи чи варто розповідати це сестрі і як саме це розповідати. – Коли мені було п'ятнадцять, волосся почало світлішати, то я й зі страху й з дуру почала його фарбувати в попередній колір, а потім просто було соромно припинити.

Відповіддю їй став заливистий сміх Коена, який легко можна було переплутали з фірмовим хихотінням Роуві.

– Знаєте, в вас така цікава сім'я! – сказав він, по закінченню своєї бурхливої реакції. – Особливо ваша мати, дівчат. Та ще вертихвіста, не дасть Доля мені брехати. Ще не виповнилося їй колись і двадцяти років, а вона вже була двічі вдовою, та ще й від кожного мала доньку. Третьому чоловікові розбила серце, та й так якісно, що він від всього світу зачинився тільки щоб спокійно змиритися з розлученням, та й досі горює. І гляньте, вона сама заспокоїлась тільки коли в неї два сина народилося. Збіг чи вона сягнула кінцевої мети? – розвівши руки в сторони, спитав Коен і, поки ніхто не почав обурюватися чи допитуватися, продовжив з подвійним ентузіазмом: – А її дар..!

– Може не варто казати їм це так різко? – грубо перебивши його, вперше подав голос рогатий. Хоча обличчя незнайомця казало, що він ще юнак, голос належав ледве не старцю – ніби зірвавшийся і захриплий.

– Ой, та яка вже різниця? – відмахнувся від питання блондина Коен. – Якщо дізнаються, то явно ж не від Вероніки. І якщо вже розказувати, то може краще сказати все? – з натиском і натяком додав він.

– Ми так не домовлялися.

– В нас був договір? – щиро здивувався рудий. – Адан, я приволік прямо тобі під ноги ту, що ти хотів побачити з моменту власної смерті, тому будь розумною істотою і скористайся тою можливістю, що я тобі дав!

– Чому в мене таке відчуття, що це ви про мене? – спитала налякана Бель, все сильніше втискаючись в крісло.

– Анабель, тут така справа... – після неоднозначної і тяжкої паузи, почав рогатик, марно сподіваючись що хтось все ж переб'є його і розкаже все самостійно, позбавивши бідолаху такої ноші. – Тут така справа... Я... Я другий чоловік твоєї матері.

От тепер свої дедуктивно-математичні таланти повинна була розкривати Бель. Але було достатньо лише порівняти колір волосся і згадати слова Коена, що Вероніка мала дітей від кожного свого чоловіка, щоб зробити й без того елементарний висновок.

– Знаєш, ем, я прям не знаю як на це реагувати, – присоромлено, але впевнено відповіла новоспечена блондинка таким тоном, ніби її спіймали на крадіжці, яку вона ще місяць тому виправдала перед власною совістю.

– Я нічого й не вимагаю, просто хотів щоб ти знала, – так само присоромлено, але чітко відповів рогатий, дивлячись прямо на Бель.

– Впасти мене Доля, та хоч представся нормально, баран еволюції! – гримнув Коен на блондина, для певності пихнувши його в бік рукою.

– Не смій вказувати мені що робити, я хоч і мертвий, та все ще вище за тебе по рангу! – відгризнувся в відповідь рогатик уже не настільки хриплим голосом, ніби адреналін від не сильно, та все ж стресової ситуації додав голосу здоров'я. – Анабель, знаю що виправдання нічого не змінять в минулому, але я щиро вірю в їх поміч майбутньому. Твоя мати, мабуть, досі вірить, що я вас кинув, але, як бачиш, я просто не міг повернутися звідси.

– Чому? На Вас хіба не накладено те ж закляття, що й на Бель? – ліниво протягнув Арчі, не втомлено, але однозначно замучено.

– Мене вигнали з сім'ї. Разом з фамілією відібрали і прізвище, роги та захисні закляття.

– Але ж зараз роги з тобою, – проявляючи деякі дірки в знаннях фарматонського потойбіччя, підказала Бель.

– Звісно зі мною, в Сулярі тіло відновлюється до найбільш... привабливого вигляду за час його життєдіяльності. Але з деякими поправками, – додав він, проводячи рукою по одній з червоних рисок. Бель все ж встигла знайти трохи інформації про Суляр, під час переодягання, на закритому каналі фарматоне цього квадранту (щедра сестра, та ще й з таким статусом і готова ділитися кодами доступу, краще за будь-які скарби). Здається, такі візерунки виникають, якщо хтось помер через якісь травми чи поранення якраз там, де вони і утворилися. Непогано ж його пом'яло, дивлячись на кількість лише видимих візерунків.

– Ти так і не сказав свого імені, – тихо нагадала Анабель.

– Адам Тернардський, – просто і легко відповів він, але отримавши запотиличник від рудого, що вважав це заслуженим жестом, офіційним тоном повідомив: – Крайс Мі'Адан Адріїл ХVI з Тернарду.

Поки Бель починала проявляти перші іскри поваги і страху, Сара почала нервувати. Вона сподівалася на дружню і спокійну розмову новознайдених родичів, як у неї з Марденом, але через Коена, що явно тисне на Адана, вимагаючи від нього максимальної чесності, тільки додавав блондинові грізності і скутості. Вона чесно визнала, що Коен просто хоче дати їм базу для подальшого знайомства і бачить ситуацію краще за знервованого Адана, або тієї ж Сари, що спиралася на власний, але не обов'язково універсальний досвід. Але всеодно почуття тривоги її всеодно не покидало.

– Це звичне ім'я для вашого народу чи ти просто крутий перець там? – намагаючись напустити в голос спокою і недоречної жартівливості, поцікавилась Бель.

– Знаєш, це зараз не дуже важливо, – явно жалкуючи про ці слова, але сприймаючи їх як необхідні, пробурмотів він. – Тобі зараз найголовніше знати, що у мене є сестра. Її звуть Мерсе́дес і я б дуже й дуже хотів щоб вона тебе прихистила, а заодно розповіла усе необхідне, включно з твоїм питанням про ім'я. Твоя магія була заблокована, але якщо вже вона прокинулася, то краще навчитися нею користуватися і вона залюбки тебе натренує так, щоб ти в процесі навчання не покалічилась чи щось подібне. Все ж таки тут ви всеодно не надовго, а ще раз вас тут побачити мені не хочеться. Тобто, можна, але тільки тимчасово, гостями, а не новими сусідами, – почав наперебій власним думкам торочити він. – Коротше! Ферріси зобов'язані її знати! Скажеш, що тобі треба божевільна рогата-хвостата графиня з манією пригод, відмовою від спадку і дохлим братом. Другої такої шибайголови не знайти.

– Що ж, це все на сьогодні. Бай-бувай, – з милою усмішкою промовив Коен і махнув рукою, викликаючи портал. Але Бель не бажала так легко здаватися і, здійснивши дійсно вражаючий стрибок на рудого, щоправда, зіпсований через тягу вихору, впала між Арчі і Аданом, вхопивши одного, поки другий хапав її. Очікувано, вихор переміг. Навіть з надлишком, відправивши в світ живих на одного пасажира більше.

Але жоден з них не знав чи це трагедія чи причина для радощів.