01. Хотіла в Швецію, піде на побачення
02. Цілунок Карми
03. Мамо, ну за що ж ти так?
04. У мене є умова
05. Наше благословіння і прокляття - це собаки і бойфренди
06. Приємні та не зовсім подарунки
07. З одного ступору в інший
08. Кожен портрет має свій фон
09. Смерть шкідлива для вашого здоров'я
10. Не відбирайте в фарматоне їх напоїв
11. Драсьтє, я твій батько. Не зовсім жива, але благородна версія
12. Привиди баранів краще гідів в іграх
13. Нові рогатики, а Арчі не Арчі
14. Якого Хереза ти робиш?
15. Моє друге ім'я - Приречена
16. Сім'я на кожному кроці
17. Тікати не ганебно
18. Чому, кому, нащо, або що робити, коли думки розвалюються
19. День подяки
20. Ще..?
21. Кримінальна стежка направо
22. Ти пам'ятаєш яке сьогодні число?
23. Уже не важливо
16. Сім'я на кожному кроці
– Чорт, ну що ти наробив? – спитав замученим голосом Едді, трясучи в руках Бель з надією, що вона нарешті прокинеться з німого трансу.

– Ти попросив передбачення – я його дав, – таким самим безбарвним голосом відповів рогатий, витріщившись на дівчину.

– А ти чого стоїш стовпом? – гаркнув на нього Едді. – Якщо не додумався якось пом'якше їй сказати, то хоч допоможи мені її розбудити!

– Та постоїть, пожуриться, покричить в порожнечу і примириться. Командуєш так, ніби я таке вперше бачу. В мене багато хто передбачень бажає, а я ж далі сьогоднішнього дня не бачу, тому й кажу всім те, що зустрічає в своїй біографії кожен, тобто...

– Смерть, – хмикнувши, закінчив Едді. – Ну ти й приколіст, що тут скажеш. А їй тоді нащо про смерть сказав?

– Бо її смерть я чітко бачу. Всі ті смерті, – додав він, здригнувшись.

– А давайте перестанемо говорити слово "смерть" в кожному реченні, – перебила їх Бель, відштовхуючи Едді від себе. – Плани міняються, ми йдемо за Марденом. Вони з Коеном здається були знайомі, якщо не друзі, попитаємо нього хоч щось.

– А що вам треба? – спитав рогатик.

– По-перше, хто такий в біса Ліас, але це знає Едді. По-друге, трохи детальніше про родинне дерево твоєї... нашої сім'ї, але не зараз, бо вже тошно від цієї сімейки. По-третє, хотілось би розпитати хоч в когось про мою мати, бо що не слово про неї, то лайка. В-четверте, нам треба Крістін щоб полагодила Арчі з Едді душу. По-п'яте, треба вижити.

– Слухай, а Марден то ти про Маєсто? – Бель кивнула. – А Крістін то ти про Ферріс? – Бель знов кивнула. – А про твою мати то ти про Вероніку? – Бель ще раз кивнула. – А Ліас це ти про сина Маграса? – Бель ще раз кивнула, відчуваючи себе приреченою не на смерть, а на вічні кивки. – Ну ти й влипла! А можна я з вами?

– Ні, – коротко відповіла Анабель і глянула на Едді, натякаючи щоб той відчинив портал.

– Ну, будь ласочка! – взмолився рогатий, вчіпившись в руку Бель.

– Слухай, в мене був тяжкий день. Всі ці дні. Тому або ти відчепишся від мене, або твоя рогата морда зустріне моє коліно! – перейшовши на крик закінчила Бель, змусивши Арчі несвідомо скривитись і потягнутись до підборіддя правою рукою, а до живота лівою.

Але до виконання погроз не дійшло, так як месницю відволік знайомий до печінок голос того, хто й заварив всю цю кашу:

– Бель? Анабелька!

– Алекс, бьясьця твоєму язику, не підходь ближче, а то й сам отримаєш! – гаркнула вона, відходячи від рогатого.

– Що? Чого це? Краще б пояснила якого чорта ти в цьому секторі.

– А що не можна? – гаркнула вона у відповідь, поки Арчі підійшов бо неї ближче, готовий захищати леді.

– Та ні, просто дивно якось. О, Серьома, привіт.

– Драсть, – буркнув рогатик, видаючи своїм тоном розчарування в Бель.

– Бельчик, тебе, до речі, Льоха шукає...

– Нехай шукає! – перебила вона його. – Я з цією скотиною більше бачитися не хочу!

– Та що ж такого між вами сталося?

– Він мене заміж за себе звав!

– Ну так правильно! Він просто жити хоче, – тоном, що виражав повне нерозуміння аргументів, заявив Алекс, розвівши руками.

– А я також жити хотіла, а він мене з заброшки скинув! – скоріше засмутившись, а ніж розізлившись відповіла йому дівчина.

Алекс кілька хвилин мовчки дивився на неї, а потім гулко вдарив себе долонею по чолу і тоном мученика вигукнув:

– Льоха, дибіл ти рєдкосний. Блін, ну три дні підготовки, а він всеодно лоханувся!

– Що? – зовсім розлютилась Бель.

– Чувак, ну зрозумій ідіот він і все! Ще коли в нього сила проявилась, батько йому чітко й ясно сказав: "Або одружуєшся до тридцяти, або шкуру зніму!", а батько звик виконувати обіцянки. І от цьому йолопу завтра тридцятник, а він досі холостий і тільки тиждень тому згадав про це все. Блін, мій брат – роздовбай і самогубець!

– Вони побігли туди! – почувся з-за повороту голос, який в суміші з гучним тупотом сулив Арчі нових стусанів від власника цього басу, що в даний момент нагадував скоріше контратенор.

– Тікаймо! – сполошились водночас Серемус і Бель, тягнучи співбесідників в перші ліпші двері поруч, що, на щастя чи навпаки, були тут не єдині, тому компанія роз'єдналась і поки рогатик разом з Алексом рванули далі по коридору, Бель з Арчі ввалились в прості чорні двері посеред білого коридору.

"І ось я знову повинна визнати, що правду казали в школі, розповідаючи, що не можна оцінювати книгу по обкладинці", – подумалось Бель, коли за дерев'яними, невміло пофарбованими дверима виявився... ем... бар? Анабель тяжко давалося визначення цього закладу, зважаючи на її скупий досвід в походах по подібних забігайлівках і на оточуючий інтер'єр. Зважаючи на довгу барну стійку, що потребувала аж двох барменів за нею, полиці забиті різнобарвними пляшками позаду, приглушене світло з дрібними світильниками навколо зали, шикарну круглу сцену посеред приміщення і до оп'яніння м'які на вигляд дивани, що її оточували.

– Пішли сядемо, а то так привернемо забагато уваги до себе, – підказав їй Едді.

– А? Так-так! – погодилась Бель, водночас з професійною цікавістю розглядаючи дівчину на сцені, що граційно рухала тілом в ритм повільній музиці в танці, подібному до одного із східних. Вона вже не зважала, що бонусом до рук, що вились навколо тонкої фігури, і ніг, котрі виписували м'які й повітряні кола на підлозі, був пухнастий хвіст, котрий починався на середині спини, відділявся від тіла в області попереку і спадав до підлоги, чи підіймався до стелі, то вторячи, то йдучи в протиставлення рукам.

– Обирай, – відволік її від колеги Арчі, протягуючи паперове меню. Щоправда, паперове до тих пір, поки не торкнутися до нього спеціальною ручкою.

– Це що, планшет? – недовірливо поцікавилась дівчина, витріщившись на диво папірець.

– Не зовсім, але чимось схоже, – не зволікаючи, почав пояснення чоловік, й сам видивляючись що замовити. – Тут використовується така собі "розумна фарба", що кооперує з сусідніми краплями і змінює забарвлення в залежності від свого розташування відносно інших і програми, що вказує їй локальний диск.

– Який диск?

– Наклейка позаду, – вказав він, перегортаючи папірець і вказуючи на наліпку з написом "Меню закладу "Велитель думки" від 17.01.04 за часом виміру СN01-К45, розважального сектору".

– Прикол, воно що, все нашою написано? – весело спитала Бель.

– Взагалі-то ні, – нахмурившись, відповів Арчі і Бель тільки зараз помітила, що літери зовсім не схожі на рідну абетку. – Просто магія перекладає тобі текст. Це, звісно, не дивно, враховуючи, що магія в тебе розкрилася хоч і недавно, але достатньо давно щоб використовувати мізерні за потужністю закляття.

– Чекай, то я й портали можу відкривати? – сполошилась перед чудовою перспективою дівчина.

– Можеш, але я, на відміну від інших, чув як твоя сестра вчилась відчиняти портали в іншій паралелі. Провалилась, чи скоріше всунулась, крізь час.

– Всунулась?

– Портал випадково відчинився аж під стелею і їй довелося вилізти на Ферріса щоб перевірити результат навчання.

– А ти звідки це знаєш?

– Твоя сестра виправдано вважає, що розмови допомагають мені пережити... все це, словом, – сумно всміхнувшись, відповів Арчі і мимоволі відвів свої очі на танцівницю, а Бель свої – в меню.

Коли ж Анабель, підвівши очі, помітила, що дивиться він не захоплено, а налякано, та що його рот розкрився не в німому вираженні обожнювання, вона також вирішила глянути в бік сцени і мабуть що в точності повторила міміку сусіда по столику.

Коли танцівниця повернулась до нових відвідувачів обличчям, вони нарешті побачили хто для них танцює. Танцівниця, помітивши незвичних гостей, й сама здивувалась настільки, що зробила необережний крок і впала зі сцени прямо в обійми якогось приємно здивованого таким поворотом подій юнака, під підбурливі й схвальні вигуки друзів навколо.

– Вона... – пробурмотіла Бель до Арчі.

– Ти! – винукнула здивовано танцівниця і підвелась на рівні ноги, наближаючись до столика здивованої пари.

– Ви обидві, – підсумував Едді і, схопивши з сусіднього столику якийсь келих, випив його в один ковток і жбурнув у танцівницю. Вона хутко відскочила, але Едді й не збирався влучати – лише відволікти, щоб мати змогу вхопити Бель за руку і знову втікти куди подалі.

– Стій! – крикнула Бель, коли вони вже опинились в коридорі. – Мені цікаво хто це!

– А мені ні! Бель, її мордашка точна копія твоєї і повір моєму досвіду, котрий каже, що до добра це не приведе.

– Повір моєму досвіду і дозволь спитати хто вона! – вперто переконувала вона його, але раптом згадала колись забуту фразу і крикнула: – Незнання не звільняє від відповідальності!

Це мало воістину магічний вплив. Едді став як вкопаний і, повільно повернувшись до Бель обличчям, прошепотів голосом Арчі:

– Я знаю.

– Ти! – вигукнула, нарешті наздогнавша втікачів, дівчина. – Хто ти? Поясни мені!

– Я Анабель, – ввічливо представилася вона, не знаючи що ще можна зробити в такій ситуації. – А це... Арчі чи Едді? – уточнила вона шепотом, стараючись щоб танцівниця не почула.

– Арчі, – мило всміхнувшись, представився чоловік, протягнувши руку, долонею донизу, як це робив Серемус недавно. На відміну від Бель, дівчина не розгубилась і протягула свою долоню, стиснувши зап'ястя Арчі, поки той стискав її зап'ястя, чи скоріше браслети, що овивали ледве не всю руку. Було схоже на своєрідне рукостискання.

– Велена, – відповіла дівчина, кокетливо всміхаючись Арчі. – Можливо краще піти в якесь більш пристойне для особистих розмов місце, якщо ми все-таки збираємося обговорювати нашу схожість? Тут недалеко є вхід до моєї гримерки, можна посидіти там.

– Залюбки, – ніжно відповів Арчі, а Бель ледве стримувалась щоб не почати хіхікати з такої вистави.

Але сміх все-таки пробився назовні, коли вона помітила як грайливо тріпається хвіст танцівниці. Вправо, вліво, вправо, вліво, як у цуценя, що хоче погратись.

– Бель, припини, це дурний тон, – зауважив Арчі.

– Ой, ну гаразд, не буду, – хіхікнула в останній раз дівчина і послідувала за трохи ображеною Веленою.

З білого коридору трійця вийшла в коридор темніше, вужче і непримітніше. Але згодом Велена знайшла в напівтемряві ледь помітні двері і розчинила їх навстіж, показуючи гостям велику і світлу кімнату, в якій Бель погодилась би жити.

Обставлена в червоних і жовтих тонах кімната містила в собі три шафи з речами, диван і пуфики, завалений дрібничками стіл, м'якущий до екстазу в пальцях килим і дзеркало в весь ріст. Бель почала роздивлялися як же змінився її вигляд після всіх цих перегонів і страхи за зачіску виявились правдивими до деталей. Крім однієї – колір. Ще вчора, чи точніше попереднього сьогодні, волосся було ідеально рівномірно кольору, а сьогодні корені визолотились, являючи істинне забарвлення, а деякі прядки й зовсім позбулись темної фарби.

Приречено зітхнувши, Бель зірвала резинку з волосся і спитала у Велени:

– Можна мені гребінця?

– Звісно, – все ще кокетливо зображуючи перед Арчі чисту безкорисність, відповіла вона і протягнула Анабель таку потрібну їй річ.

– В тебе дуже мила кімната, – сказав з ввічливості Арчі, трохи боязко сідаючи на краєчок ліжка.

– Гримерка, – виправила його Велена. – Тут я лише одягаюсь і відпочиваю, не більше.

– А фотки сім'ї тоді нащо тут? – фиркнувши, поцікавилась Бель. – Я розумію когось з близьких, там, мами чи тата, але ж не групову фотку всього родинного дерева. – Танцівниця присоромлено замовкла, не знаючи що сказати, а Бель все продовжувала: – А це твій тато? От прям точна копія Дена, будь мій малий старше. О, в нього також брат близнюк? Прикольно. А в кого з твоїх батьків був хвіст, а то на фото не видно.

– В сім'ї про магію знали тільки тато, мама і дідусь, – з легкою ноткою ностальгії пояснила дівчина. – Тато і дідусь були сазарі, а мама з іншої планети. Всі інші навіть і не підозрювали, тому мені і мамі доводилось ховатися.

– Хех, в нас не так, – порівняла Бель. – Тато магії не має, але про фарматоне знає і навіть є одним з наймасштабніших поставників хіздому...

– Вікрам? – перепитала вона.

– Так, – підтвердила Бель, не здивувавшись зовсім. – А от в маман з цим якось дивно. Вона то іноді й порталам не дивується, а іноді й амулетам в дії жахається. Сара в нас єдина... Хоча вже не єдина, але з магією. Як не дивно, наскільки я знаю, маман так і тягне до фарматоне. Три чоловіка, а кожен з них з давнього роду, що володіє магією. Навіть зять і той кріа.

– А, чула цю історію сьогодні, – трохи нажахано підтвердила Велена. – Вікрам сьогодні був тут недалеко – в "Горі потопельника". Спочатку прийшов пожалітись на недолю в обличчі зятя, замовив собі випивки, та не встиг і ковтка зробити, як зустрів Долю. Ти уяви як всі злякались. Сиділи, розслаблялись, жалілись на роботу, а виявилось, що бос весь цей час поруч сиділа!

– Жуть, – погодилась Бель, старанно вичесуючи з волосся незрозуміло як потрапивші туди горішки.

– Ніхто навіть не знає в чому головна заковирка історії, – продовжила танцівниця. – В тому, що Ферріс все-таки одружився, в тому, що Доля ходить по барах під прикриттям, чи в тому, що твій татко обмочив штани при розмові з нею?

– Що?! – водночас перепитати гості дівчини і поки Бель здивовано ковтала повітря, не знаючи що ще сказати, Арчі, хоча, судячи по голосу, скоріше Едді, давився сміхом.

– Ой, не можу! – задихаючись реготом, пробурмотів чоловік. – Ох, сподіваюся це збавило йому гордині, бо якщо це не змогло, то не знаю що зможе!

– Що це з ним? – спантеличена такою зміною голосу спитала Велена у Бель.

– Роздвоєння особистості, – з гірким зітханням повідомила дівчина. – Найманий вбивця і мирний вчитель в одному тілі. Знайомся, це Еддвард Херез. Легендарний засранець і жертва тріщини в душі. І не жалій його, а то в носа дасть.

– Взагалі-то в цьому тілі Арчі не є єдиним джентльменом, а джентльмен не б'є дам! – заперечив чоловік, різко посерйознішавши.

– Вспокійся, жентльмен, – хіхікнула Бель і раптом сполошилась, ошарашена раптовою ідеєю. – Вел, а в тебе є фото твоєї бабусі в молодості? І її сім'ї.

– Зі сторони батька? – уточнила вона.

– Та звісно що так!

– Ось, – ніяково відповіла танцівниця, протягуючи дівчині фотокартку, дістану з-за дзеркала.

Як Бель і очікувала, на фото тісно притулившись одне до одного, ніби шукаючи прихистку і допомоги, стояло двоє максимум десятирічних хлопців, як чотири краплі води схожі на Пітера і Дена п'ять років тому. Позаду них стояв так і сяючи гордістю, зверхністю і холодною зосередженістю голова сімейства, який був схожий водночас і на Адана, і на Мардена, і на Вікрама. А поруч з ним стояла...

– Маман! – вигукнула Бель, ще пильніше придивляючись до фото, ніби сподіваючись знайти хоч якісь несхожості між дамою на фото і своєю матір'ю, але кинувши це діло, спитала в Велени: – Твоя бабуся ще жива?

– Ні, – сумно заперечила танцівниця, чим втішила дівчину, але ненадовго: – Вона померла сорок літ тому зі старості.

– Її поховали? Ти бачила? – продовжувала допитуватись Бель.

– Та ні, дідусь особисто провів один специфічний обряд, – пояснила дівчина. – Кремація, просто кажучи.

– Тобто це ще не факт, що вона загинула? – спитала сама в себе недоблондинка.

– Та не може такого бути! Вона була присмерті!

– Я можу зустріти твого дідуся?

– Ні! – сполошилась танцівниця. – Він поважна особа і дуже зайнятий в цей час.

– Любонько, мене вже навіть смерть не страшить, – меланхолічно зауважила Бель. – Чим мене твій дід може злякати?

– Нащо узагалі?

– Бель, ти ж не думаєш..? – проявив голос Арчі, почавши щось розуміти.

– Ця жінка, – просичала недоблондинка, – не лише твоя бабуся, а й моя мати. Це "по-третє" в моєму сьогоднішньому списку справ і якщо це не станеться цього сьогодні, станеться наступного. Арчі, ти не допоможеш мені? – спитала вона, взявши зі столу в'язальну спицю і протягнувши її чоловікові.

– Бель... Ні... – шепотом заперечив він, відступивши на крок.

– Едді, зроби леді милість, – прошипіла з натиском в голосі дівчина, не зважаючи на спроби Велени вирвати спицю з рук божевільної на вигляд Бель. На обличчі чоловіка неочікувано розплилась підозріла усмішка і він промовив:

– Ну як відмовити такій красуні?

Він повільно підійшов до дівчини, одним поштовхом зваливши танцівницю з ніг, повільним рухом взяв тонку шпицю і, не відриваючи погляду від Бель, наніс удар.
© Бізельмоній ,
книга «Приставка буде повернена».
17. Тікати не ганебно
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
ek
16. Сім'я на кожному кроці
Продууу Україні інакше всіх угроблю 😈😈
Відповісти
2019-02-16 09:50:06
2
Лео Лея
16. Сім'я на кожному кроці
Я вже з рахунку збилася, який раз Анабель повторює день.
Відповісти
2021-02-22 14:40:32
Подобається