Першим, що відчула Бель зраня, був запах кави і чиєсь тепле дихання біля лівого вуха.

– Саро, припини дихати мені в вухо, – промямлила дівчина крізь сон.

Та в відповідь вона не почула нічого. Зате відчула обпікаючий губи поцілунок, що ніяк не міг належати Сарі. Не бажаючи відкривати очі з просоння, вона лиш мовчки відповіла на нього, жадібно зминаючи губи партнера.

Аж раптом в двері хтось постукав і тепло покинуло її губи. Лишився тільки запах кави і побачений краєм ока чоловічий силует в вікні.

– Бель, прокидайся, – почула вона голос Віторі за дверима. – Сніданок вже готовий.

– Сьогодні в мене першої пари нема, – відповіла йому дівчина, повільно підіймаючи голову.

– Тому я й кричу саме зараз! – гаркнув той з-за дверей. – Ми з Сарою маємо йти, а ти поки поснідай і зберись.

– Гаразд, йдіть уже, – крикнула Бель, встаючи з ліжка, перед тим, як двері голосно зачинились.

Оглядівши свою кімнату, вона побачила поруч стілець, на котрому стояв підніс з кавою, мафіном і запискою. Розгорнувши білосніжний папірець, Бель побачила акуратні рядки виведені м'яким, гарним подчкерком. Там було написано:

"Доброго ранку, Анабель.
Сподіваюся, що я не зіпсую його тобі своїм приходом і цим невеличким подарунком. Просто хотів ще раз висловити свою вдячність."

Одразу під цими словами стояла незрозуміла для Бель карлючка, що могла означати або "Л", або "А", або "Я".

"Дивно, – подумала Бель. – Все інше так акуратно виведено, а підпис ніби похапцем начерканий. То мабуть "Л", бо Ліас єдиний, хто наважився б мене поцілувати і тільки йому поки є за що мені дякувати".

Раптом телефон дівчини видав знайому пісню і дівчина поспішила відповісти.

– Ало? – спитала вона у слухавку.

– Бель, це я – Ліас, – почула вона по той бік телефону. – Ти ще вдома?

– Так, – сонно відповіла вона, обираючи собі одяг.

– В мене для тебе є пропозиція, – хитро промовив він. – Ти можеш піти в універ і пів дня парити мізки на парах, – озвучив юнак так, ніби це найгірше покарання з усіх, – або ти зараз же спускаєшся до мене вниз і ми їдемо на обіцяне мною побачення! – вже набагато енергійніше запропонував Ліас.

– Зараз же? Чекай, ти де узагалі? – вже починаючи нервуватись, спитала Бель.

– В тебе під вікнами, хіба не ясно? – з нотками розчарування в дедуктивних здібностях Бель, спитав Ліас.

"Ну, логічно, що вистрибнувши з мого вікна, він опиниться десь поблизу них", – визнала подумки дівчина, в котрій почала зароджуватись жага до ранішньої кави, що так гарно пахнула на всю кімнату.

– Може підіймешся до мене додому? Поснідаємо? Сара, здається, щось мені приготувала, – спитала Бель, намагаючись відтягнути момент страшного вибору.

– Бери все з собою і поїхали! – крикнув він їй у слухавку і завершив виклик.

Вчуявши запах пригод і неприємностей на п'яту точку, Бель похапцем влила в себе таку жадану каву і впихнула досі теплий мафін, витягуючи із шафи все, що може знадобитись, одразу ж відправляючи до рюкзака. Одягнувши улюблену майку з американським прапором і тугі джинси, дівчина закинула рюкзак на спину і вийшла з кімнати, та стала як вкопана, помітивши перед собою Віторі, що нудьгуючим поглядом оглядав її, сидячи за столом.

– Тільки сьогодні і більше ніколи я дозволю тобі злиняти непокараною, зрозуміла мене? – спитав він, беручи до рук тарілку з приготованим ним сніданком і виделку. – Я сподіваюсь дозволиш мені це з'їсти.

– Та хоч весь холодильник забирай, якщо не покараєш за прогул! – весело заявила Бель і вибігла за межі квартири, на ходу взуваючи чорні кеди.

Ледве не летячи з такого щастя, Бель вийшла з під'їзду осяяна жагою до пригод і щасливою посмішкою. Як тільки її очі надибали на знайомий байк, ноги повели її на зустріч хлопцю в шоломі з вушками.

– А де ж твій сніданок? – спитав він, коли Бель потягнулась до свого шолому.

– Його з'їв мій директор, – жартівливим тоном визнала Бель.

– В когось сьогодні був дуже гарний ранок, – сприйнявши чесну відповідь за веселий жарт, сказав Ліас.

– О так, ще й який, – знайшовши в словах юнака натяк на ранковий подарунок, промовила Бель крізь натягнутий на голову шолом. – То куди ми їдемо?

– Побачиш, – з викликом в голосі, відповів Ліас, заводячи свій байк.

Бель так і не встигла відповісти на його репліку, бо її перебив гул мотору байку, що стрімголов помчав в бік дороги.

Знову по боках мелькали інші учасники руху, будівлі, дерева. Анабель була впевнена, що вони їдуть в "Цілунок Карми", тому перше занепокоєння прийшло до неї, коли Ліас, не збавляючи швидкості проїхав повз будинок, де було його кафе.

Але все прояснилось тоді ж, коли байк звернув в бік парку атракціонів.

– Поки я припаркуюсь, ти подумай куди ти хочеш сходити, – сказав їй на це Ліас.

– В тебе грошей на мій список не вистачить, – жартівливо зауважила Бель, слідкуючи за людьми, що метушились в парку.

– Долія щедра на зарплатню, тому вистачить, – спокійно зауважив Ліас. – Якщо тільки ти не плануєш залишатись тут на весь місяць. Тоді, звісно, грошей в мене малувато.

– Чекай-но, тобто Долія дає вам роботу, гідну зарплатню, магію, силу, владу, безсмертя, при цьому не забираючи право на особисте життя? – вирішивши роз'яснити для себе давнє питання, поцікавилась Анабель. – І ви ще жалієтесь?

– Ти на неї працювала? – вигнувши здивовано брови і стиснувши губи, відповів юнак питанням на питання. – Ні, не працювала. Тому повір мені, якщо ти не маєш особливого дару, як в твоєї сестри, або старого Ферріса, то тобі дають вічне завдання, типу кувати душі, або ганяють з міста в місто, з планети на планету, з виміру в вимір для того щоб вплинути на чийсь вибір, або просто його вбити! Найчастіше стається друге, та все ж бувають випадки, коли доводиться роками жити разом з жертвою для того, щоб вплинути на її життя, а потім в правильний момент прижучити її і змитись куди подалі.

– Чекай, а що ти мав на увазі під "старий Ферріс"? – після півхвилинних роздумів запитала вона.

– В батька Віторі і Сауреві був дар бачити майбутнє. Як мені сказали, найчастіше це були видіння того, що йде вперекір планам Долі, або вирішувало його власну долю. І мій друг казав, що колись ходив слух, що Ферріс бачив в видінні власну смерть і погибель своєї дружини, але тільки всміхнувся цьому і смиренно став чекати цього дня.

– Такі суїцидальні настрої в вас норма чи як? – злякавшись за сестру, спитала дівчина.

– Зазвичай у сазів такого не буває, а у крі тільки – в тих, хто старше двохсот, – потиснувши плечима, визнав Ліас, ніби нічого особливого тут не було.

– А що робиш для Долі ти?

– Хм. Зазвичай можу нишком щось зламати, або когось обікрасти, щоб уникнути чогось в майбутньому. Я так тричі відкладав польоти НАСА, завадив фінансуванню і проведенню кількох наукових експериментів та одного разу зірвав куш в Лас-Вегасі.

– А ти часу дарма не витрачаєш, – посміхнулась йому Бель.

– Ну, магія дозволяє витрачати менше часу на сон. Деякі закляття дозволяють обходитися узагалі без нього. Іноді ті, хто помогутніше, можуть створювати клонів або копії. Так зручніше, але забирає багато сил, тому клони сплять по черзі. Стратегія.

– Це круто! До речі, давай сходимо на тошніловку? – згадала вона про атракціони.

– Куди?

– На карусель, впаси мене Доля.

– Я перший! – крикнув Ліас і помчав в бік найближчої каруселі.

Бель негайно поспішила приєднатись до його перегонів.

Та навіть коли їх дупи всілись на сидіння, їх змагання не скінчились. Після одного атракціону вони галопом бігли до іншого, перегукуючись час від часу, спотикаючись об дітлахів в парку, або купляючи солодку вату.

Один атракціон. Другий. П'ятий. Десятий. Бель вже збивалась з рахунку, а Ліас все не припиняв таскати її від одного атракціону до іншого, запихуючи в уже повні кишені нові білети, заїдаючи нудоту попкорном і спотикаючись об власні ноги від запаморочення.

Сонце вже близилось до горизонту і Ліас, помітивши це, вирішив змінити тактику. Після чергового атракціону він міцно вхопив Бель за руку і потягнув її в бік свого байку.

– А в тебе голова вже не крутиться? Чи просто я така слабачка? – поцікавилась Анабель, стискаючи його руку щоб не впасти.

– Просто ти найкрасивіша слабачка, – повідомив їй юнак.

– А куди ми їдемо?

– Сьогодні це питання заборонене, бо я всеодно не відповім, – відмахнувся від її питань Ліас, хитро всміхнувшись.

Смиренно зітхнувши, Бель вирішила, що це краще ніж сидіти вдома, і поплелась невірними ногами вслід за хлопцем.

Коли вони врешті прийшли до байку, Ліас одним різким рухом всадив дівчину на залізного коня і натяг на її голову шолом. Так само блискавично він вдягнувся і сів сам.

Блаженний вуху водія рик пролунав над парком, коли пара стрімголов покидала зону відпочинку. А поки Ліас зосереджено слідкував за дорогою, його супутниці не залишилося нічого іншого, окрім як милуватися видом навколо. Деревами, чиї зарості ставали все густіше з кожним метром. Будинками, що рідшали і меншали з кожним кварталом. Авто, що також ніби зникали з приближенням до кордонів міста.

Бель вже почала думати, що хлопець хоче відвезти її до іншого міста, аж доки Ліас не звернув на грунтову дорогу в бік покинутої будівлі, що, як казали, колись належала взуттєвій фабриці.

– Знаєш, заброшки не дуже романтичні, – меланхолічно зауважила Бель, знімаючи шолом, коли байк зупинився.

– А якщо я доведу протилежне? – з хитрою усмішкою на вустах спитав той.

– Тоді я зроблю дуже здивовані оченята і гляну ними на тебе.

– Заради цього можна постаратися, – всміхнувшись все тією ж хитрою усмішкою, признав юнак.

Та все ж Бель не дуже вірила в це, роздивляючись запилюжені верстати, обплетені лозою стіни і обвалену в деяких місцях стелю.

Справжнім шоком для неї стало бажання Ліаса затягнути її на поверх вище. Туди, де підлога не міцніше криги в -2°С. Та, не зважаючи на його зовнішність хиляка, Бель було важко чинити супротив або вирвати руку з його хватки.

Не звертаючи ніякої уваги на страх дівчини, Ліас тягнув її по сходах все вище і вище, вперто взявши за пункт призначення дах багатоповерхівки.

– Ліас, давай підемо назад. Ця будівля старше нашого директора і дуже погрозливо осипається під ногами.

– Старше якого директора? Пана Крістіана чи Віторі? – жартівливо спитав хлопець, і так розуміючи що вона мала на увазі.

– Обох і одразу, а тепер краще відпусти мою руку, поки я тебе не змусила!

– Бель, лишився тільки один поверх і ми будемо на даху. Невже ти настільки боягузлива?

– Якщо боягузтво це синонім нормального інстинкту самозбереження, то так! Я та ще боягузка!

– Ми прийшли, – з невинною усмішкою поміж щок заявив юнак.

Повернувши голову в бік, Бель переконалась в правдивості його слів. Над їх головами не було нічого, крім хмар і неба, а в полі зору не було жодної стіни, що відкривало їм неймовірний шанс побачити пів міста і його кордони.

Дівчині стало важче дихати. І вона навіть не розуміла чому. Через незвичний краєвид? Чи через відсутність будь-яких бортиків на такій висоті? А може те, що її сюди притягнули силоміць, проти її волі?

– Бель, тобі подобається те, що ти бачиш? – почула вона голос Ліаса крізь немилосердний шок.

– Так, але... Мені не подобається, що ти силою витягнув мене сюди, і те, що тут немає за що схопитись щоб не впасти.

В відповідь на це, юнак, знову вхопивши її зап'ястя, потягнув Бель до краю даху, навіть не помічаючи її пручання. Ставши на самому краю так, що половина його ступні не мала опори, він притис дівчину до себе і томно прошепотів:

– Тоді можеш триматися за мене.

Наступним, що відчула Бель, була відсутність його руки на її і зародження відчуття вільного падіння. Не маючи інших варіантів, вона вхопилась за кофту юнака так сильно, як тільки могла.

– Ти що твориш? – навіть не думаючи стримуватись, криком запитала Бель. – Ти хочеш щоб я впала і тебе за собою потягнула?

– Ні, – шепотом, що кардинально контрастував з вереском дівчини, відповів Ліас. – Я хочу щоб ти зрозуміла, що я буду поруч з тобою навіть на самому краю прірви. І я буду міцною опорою тобі.

Зап'ястя дівчини знову полонила міцна рука хлопця, що став повільно відступати в бік центру. Коли вони відступили достатньо далеко для того щоб Бель відчула себе комфортно, її легені видали мимовільне зітхання.

Але ще несподіванішим для неї став наступний жест хлопця. Він став на коліно, дістав маленьку коробочку і вже зробив перший вдих для того щоб розпочати промову, як Бель його перебила:

– Ні. Категоричне ні. І навіть не намагайся переконати мене в протилежному. Ми знайомі два з половиною дні і навіть те, що сьогоднішній день був грандіозно-крутим, не змінює те, що ми не знаємо абсолютно нічого одне про одного. Може потім я погоджусь, але сьогодні цього не буде. Пробач.

– Що? – тільки й зміг вимовити той після півхвилинної паузи.

– Я відклала цю розмову на потім, – м'яко й заспокійливо промовила Бель. – Сподіваюся, на місяць. Може на два. Гаразд?

– Ні, – твердо і навіть люто вигукнув Ліас. – Ні! Я знаю що я роблю і я знаю тебе! І ця пропозиція повинна бути узгоджена саме сьогодні і ніколи інакше!

– Тоді прийми мою глибоку і співчутливу відмову.

– Ні! Не прийму! Ти ступиш на землю або моєю нареченою або мертвою! Обирай!

– Воу, зачекай-но секунду. А чи не перегинаєш ти палку?

– Питаю востаннє! Ти станеш моєю дружиною?

– Ліас, я не вийду заміж за того, хто криком залякує мене заради жалюгідного "Так" з моїх вуст.

– Ти не залишаєш мені вибору, – грізно заявив юнак, остаточно лякаючи цим Бель.

Один момент і пара знову на краю прірви. Ліас двома ногами на твердій поверхні, а Бель звисає з тридцятиметрової висоті, тримаючись лише за руку юнака.

– Ліас, нащо? Що це дасть тобі? – істерично кричала вона, намагаючись відтягнути своє падіння.

– Мені нічого. А ось тобі це дасть додатковий час подумати, – ніжно пролепетав він і відпустив долоню Бель.

Єдине, що вона могла зробити, це якомога сильніше зажмурити очі, щоб не бачити свого фіналу.

Але удару все не було й не було, вітер по боках помалу вщухав і запах лісу зник, а думки про юну смерть почали ставати не такими правдивими.

Раптом, біля лівого вуха Бель відчула чиєсь тепле дихання і вона вже думала, що Ліас, злякавшись, відкрив під нею портал. Образа на нього почала поволі згасати, але зненацька губи обпалив той самий поцілунок, як і зранку.

Та після того, що сталося, вона не стане так просто дозволяти йому таке витворяти. Тому вона різко зігнула коліно і довбанула ним в щелепу невдалому нареченому.

Але, на її превелике здивування, коли Бель розкрила очі, вона побачила не менш шокованого Арчі, що потирав рукою ушкоджене підборіддя.

Кілька хвилин панувала мертва тиша, тому Бель вирішила щось сказати, але як тільки вона розкрила рота, почувся стук в двері і голос Віторі:

– Бель, прокидайся. Сніданок вже готовий.

Але в відповідь не отримав нічого, бо ніхто в кімнаті не звернув особливої уваги на його слова.

І тільки через кілька хвилин, коли вхідні двері квартири голосно гупнули, Арчі нарешті прокинувся від трансу і стрімголов вилетів з кімнати. Через вікно прямісінько у власний портал.

А Бель тільки й сиділа в повному ступорі на своєму ліжку.