Після злощасних занять, коли майже всі студенти почали виходити з будівлі університету, і так неспокійне повітря розітнув веселий крик:

– Анабель!

Розвернувшись в сторону джерела шуму, Бель побачила Ліаса, що сидів на своєму байку, махаючи шоломом Робіна над головою.

– Це той хлопець, що тебе поцілував, чи не так? – весело зиркаючи на сестру, спитала Сара.

– Так, – чомусь присоромлено признала Бель. – Слухай, я піду, бо він схоже не збирається вгавати.

– Іди і хмурою не вертайся, – заявила дівчина, пихаючи сестру в спину в бік юнака на полум'яному байку.

– Привіт, – широко всміхнувшись, привітався з дівчиною Ліас.

– Давно не бачились, – жартівливо ляпнула Бель, не знаючи що ще сказати.

– Слухай, а то правда, що мені Алекс казав? Про художників і кафе.

– А що саме він казав? – боячись надмірної язикатості одногрупника, поцікавилась Анабель.

– Що ти без крихти страху пройшла в лігвисько дракона і своїми наддипломатичними здібностями вмовила директора влаштувати художникам практику, – захоплено розповідав Ліас, дивлячись на Бель як на лицаря в сяючих обладунках.

– Ну, не зовсім так, але приблизну суть ти вловив, – заливаючись рум'янцем, відповіла дівчина.

– То що? Поїхали, розповіси якого тортика ти хочеш своїй сестрі, – запропонував він і протягнув Анабель шолом. Та, радо вдягнувши його, всілась позаду хлопця на байк і почала готуватись до найгіршого.

Та, як не дивно, поїздка вийшла м'якою і плавною, тому Бель, в пошуках екшина, вхопила Ліаса за плечі і крикнула якраз в те місце в шоломі, де мало ховатись вухо:

– Жени скоріше, равлику!

І хоча шолом повністю ховав обличчя юнака, Бель чудово знала, що за захисним склом ховається широка і зловтішна усмішка. Раптом рука юнака ворухнулась і байк, голосно рикнувши, збільшив швидкість до свисту ззовні шолому.

Дерева і люди збоку зникали поза полем зору так швидко, як і з'являлись там, автівки поруч безнадійно програвали неофіційні перегони, а Анабель доводилось стискати пальці до болю щоб не звалитись з байку.

Але веселощі довелось зупинити, бо все ж дорога не найкраща та й шлях не вічний.

– Я перша! – одразу після того як Ліас припаркувався, крикнула свою улюблену фразу Бель, побігши в бік кафе.

– Ні, я перший! – крикнув той у відповідь, вхопивши Бель за талію і підійнявши її над землею, не даючи можливості виграти перегони.

Ось так, з дівчиною в руках він дійшов до входу, але зайшов спиною вперед, гарантуючи свою перемогу.

– То хто тут перший? – спитав він, врешті поставивши дівчину на підлогу.

– Але ж минулого разу першою була я, – впевнено оголосила Бель.

– Так, була, – посміюючись підтвердив юнак, та раптом повернувся до дівчини спиною і крикнув кудись на кухню: – Мар'я, треба твоя допомога!

На крик начальника з-за дверей з'явилась рожева пухнаста шевелюрка, під якою ховалось обличчя низенької дівчини. Як тільки вона трухнула головою, забираючи волосся з обличчя, Бель побачила блакитні, ледве не сірі оченята, носик-кнопочку і пухкі губки, що розтеклись в приємній усмішці, як тільки дівчина помітила гостей.

– Драсть, пане начальнику, – весело привіталась вона, витираючи руки від борошна. – Шо від мене потребується?

– Марь, знайомся, це Анабель Джей, – представив дівчат Ліас. – Бель, це Мар'яна Койберн.

– О! Невже сама своячка старшого Ферріса? – округлими очима "поїдаючи" співрозмовницю, спитала Мар'я.

– Схоже на те, – признала Бель, навіть не знаючи як на це реагувати. – А ти випадково не знаєш Вікторію Койберн?

– То моя сестра, – широко всміхнувшись, признала дівчина і, розвернувшись до боса, спитала: – То чого звали, начальнику?

– У нас з Бель була угода і тепер я зобов'язаний забезпечити її тортиком на Сарин день народження. Твоя сестра ж Сара, чи не так? – перепитав юнак.

– Ага. То які тортики ти вмієш робити? – запитала Анабель, звертаючись до рожевоволосої.

– Які схоч, тільки попереджаю одразу – я пекар, а не скульптор, тому не очікуй трьохповерхове чудо на колесах.

– Сарі таке не сподобається, – беземоційно заявила Бель. – Їй треба щось просте, але феєричне!

– А точніше можна? – з нерозумінням ситуації на обличчі спитала Мар'я.

– Ну, бачила оці коржові торти, де кожен новий шар іншого кольору? – уточнила Бель. – Райдужні. Такі яскраві і веселі, і гарні, і такі схожі на Сару, почуй мене Карма, їй точно сподобається!

– Ти використовуєш ці фарматонські фразочки? – здивувалась рожевоволоса. – Я, на відміну від сестри, магією не наділена і навіть не збираюсь використовувати в своїй мові імена Богів, що обділили мене даром в сім'ї повній фарматоне.

– Мені якось нормально, тим більше це весело, – потиснувши плечима, признала Бель. – О! І можеш зверху на той торт налити шар шоколаду? Щоб він зверху був тупо гладким, шоколадним циліндром, а всередині раєм для художника.

– Зробимо! – підмигнула пекар, направляючись назад до кухні. – А на коли? – перепитала вона, показавши голову з-за дверей.

– На п'ятницю, – підказала Бель перед тим, як рожева пляма знову зникла за дверима. – Тут мої справи завершені, – підсумувала Бель, поставивши галочку навпроти слова "Торт" в списку Віторі. – Скажеш коли торт буде готовий?

– Ні, з'їм його сам, закрившись в шафі, – всміхнувшись, заявив Ліас.

– Тільки спробуй і мстити за торт буде сам Ферріс, – пригрозила йому з серйозним обличчям дівчина.

– А я буду мстити за зіпсоване побачення, – з хитрою усмішкою промурликав той, підійшовши ближче до загнаної в кут дівчини.

– А ось тут винна не я! – легенько лупнувши його по носі блокнотом, заявила Бель. – Це все твоя провина! Звідки я могла знати, що це побачення, га? Взяв, забрав мене з універу і повіз в власне кафе, всьо! Де ти тут побачення бачиш?

– Тоді завтра не кажи, що я не попередив! – прошепотів він їй на вухо і випустив із створеної ним пастки назовні кафе.

Бель же, гордо піднявши носа, продефілювала назовні, паралельно роздумуючи про наступний пункт у списку.

"Торт я вже замовила. Думаю, Марден не буде проти, якщо свято проходитиме у його підвимірі. Запросимо малих, того Кайтена з його дружиною, Марден, звісно, Роуві, Вікторія, Торі, безперечно Сара, і я. Може Арчі також? Сара йому довіряє, та й йому самому потрібна якась розвага. Краще Торі подзвоню, тоді не помилюсь. Заодно спитаю що він мав на увазі під «Декорації» і «Сценарій»".

Як тільки вона хотіла набрати номер старшого Ферріса, поруч почувся гавкіт і з-за рогу будинку вибігла здорова вівчарка. Коли собака почала підбігати на небезпечно близьку відстань до дівчини, з її горла був готовий вирватись крик жаху, а ноги були готові дременути куди подалі, але це бажання зникло, коли звідти ж вибіг Арчі з другою собакою поперед нього і криком "Сайміра, стій!".

"Сайміра? Так це ж Феррісова собака. Сара казала, що вона така ж небезпечна, як хмарка в небі. Сподіваюся вона права".

І справді, єдиним, що зробила собака, наблизившись до Бель, це понюхала взуття дівчини та, піднявши морду догори і висунувши язика, стала спостерігати за реакцією своєї "жертви".

– Що це було? – спитала вона у Арчі, що жадібно захлинався повітрям після довгого бігу.

– Роуві попросив мене погуляти з ними, але Сайміра ніби оскаженіла і побігла кудись, розірвавши повідок в моїх руках. Белармін помчала за нею слідом. Вони змусили мене пробігти до іншого кінця міста і назад. Навіть трюки з порталами не допомогли! Вони до оскаженіння розумні псини!

– Вони до оскаженіння милі псини, Арчі, – зауважила Бель, погладжуючи і зминаючи морду чотирилапої спортсменки.

– І це також, – зітхнувши, визнав той. – Якщо ти не проти, давай знайдемо якусь лавку, крісло, стілець, та що завгодно, я просто зобов'язаний десь присісти, інакше ноги мене не втримають.

– А, так, давай туди, там якраз є лавка, – підказала Бель і, взявши Сайміру за залишки її повідка і забравши Белармін на руки, пішла у вказаному нею напрямку. – Як думаєш, чому вона зірвалась з повідка?

– Мабуть, що до тебе бігла, враховуючи, що в кінці кінців вона зупинилася поруч з тобою, – стомлено відповів він і буквально впав на лавку, видавши при цьому стогін повний полегшення.

– Як довго ти біг за ними?

– Ем, – задумався Арчі. – Ну, я пішов після третьої пари, бо потім я був вільний. А коли я тільки повернувся, Роуві по телефону попросив погуляти з собаками, бо вони цілий день сиділи вдома. З того часу пройшло дві години. Тому виходить я біг за дівчатами десь... півтори години? – невпевнено відповів чоловік.

– Ого! – шоковано вигукнула Бель. – Я б вже через півгодини здалась!

– Ну, я не хотів загубити чужих собак, я Феррісам без того багато чим зобов'язаний, – присоромлено признав він. – Та й як я міг полишити на волю Долі ці прекрасні створіння, – з широкою усмішкою на обличчі продовжив чоловік, погладжуючи Сайміру по голові.

– А в тебе були якісь домашні тварини в твоєму часі? – до непристойності прямо спитала Бель.

– Я... Я мав хом'ячка, – чи то неохоче, чи то боязко відповів Арчі.

– Дійсно! Таку маленьку пухнасту жменьку сонного і лінивого щастя? – радісно пролепетала дівчина, трохи здивована такою відповіддю.

– Ну, так, – доволі ніяково погодився той. – Але я б не сказав, що вони ліниві, вони просто нічні тварини, тому вночі вони завжди влаштовували марафони в своєму колесі. Одна з найбільших помилок мого життя – я купив їм залізне колесо. Під цей шум було важкувато спати.

– Блін, я б хотіла собі одного такого, – мрійливо зауважила Бель. – В нас ніколи не було нормальних домашніх тварин. Мама заборонила все, що має шерсть, навіть гризунів, хоча ті не так помітно линяють, а вона сама навіть не алергік. А тато просто ненавидів рибок. До сих пір не знаю чому.

– А ти уяви собі, рота весь час розкриває, але всеодно мовчить, – запропонував своє пояснення Арчі. – Або, коли вода в акваріумі чиста, вони ж ніби в повітрі літають. А ще ці яскраві кольори і всі ті вимоги по їх догляду, жах!

– Ти колись мав рибок? – вже не так енергійно спитала вона.

– Ну, – неохоче почав він. – Якби... Мій батько... Він володів, чи точніше, володітиме надзвичайно великим зоопарком. Просто раєм для дітлашні, – згадував Арчі з ледь помітною посмішкою на вустах.

– Тобі там подобалось?

– Так, і не тільки мені. В мене ще було... буде два брата і мала сестра, тому це була ціла традиція туди ходити всією бандою.

– Не дивно, що ти так розізлився на Крістін, – неочікувано для Арчі промовила дівчина. – Її дії забрали надто багато, чи не так?

Він нічого не відповів. Тільки здивовано глянув на співрозмовницю і ніяково відвернувся до собаки, що сиділа з ним поруч.

– За ким ти сумуєш найбільше? – зробила нову спробу Бель.

– За сестрою, – сухо відповів чоловік.

– А як же Лілі? Твоя дівчина, чи не так?

– Наречена, – крізь сумне зітхання розчула Бель. – Тим паче, в неї є нове кохання, вона і без мене щаслива.

– Тоді ти також повинен бути щасливим! – заявила Бель. – В пам'ять про ваше кохання. Кажуть, старе шанується з появою нового.

– Хіба в вас так кажуть?

– Не знаю, – потиснувши плечима, признала Бель. – Чекай, що означає "в нас"?

– В народі мого батька є вираз "Сатр ка амра – батк туро", – почав пояснення Арчі, – тобто "Щоб вшанувати старе – здобудь нове". А я якби з іншого виміру і зовсім іншої ери, тому це доволі дивний збіг.

– Генії мислять однаково? – широко всміхнувшись, спитала Бель.

– Мабуть що так, – зітхнувши, визнав той і відкинувся назад на спинку лавки. – Ти прямо як твоя сестра, – додав він через кілька хвилин мовчання.

– Тобто?

– Ти надзвичайний співрозмовник, – почав він. – І Сара також. З вами не помічаєш плин розмови, плин часу. Як співрозмовниці, ви – найкращий наркотик, – серйозно заявив Арчі, продовжуючи глядіти кудись вперед.

– Ніколи про це не думала таким чином, – трохи ніяково промовила Бель.

– Хоча, може це просто через те, що я кілька років не мав ні з ким нормальної розмови? – жартівливо зауважив він, та все ж Бель це здалось доволі похмурим зауваженням.

– Давай краще повернемо наших песиків назад до них додому? – запропонувала Бель, погладжуючи Белармін по голові.

– Так, вже давно пора, – визнав Арчі і неохоче підвівся з лавки.

– Вас провести? – поцікавилась дівчина, згадавши про півторагодинну пробіжку чоловіка.

– Ні, не варто, на цей раз я можу просто відчинити портал, – відмахнувся він від пропозиції Бель.

– Ясно, – з нестачею аргументів відповіла вона. – Тоді бувай.

– Чекай, я ж можу відкрити портал і для тебе, – сполошився Арчі, відкриваючи портал в Бель перед носом. – Ем, і мені якби заборонено відчиняти портал прямо до вас в квартиру, тому він відкритий навпроти під'їзду, – ніби виправдовуючись, додав він.

– Ну, і на цьому дякую, – потиснувши плечима, відповіла Бель і, помахавши рукою на прощання, зникла в тумані порталу.

– Чому в мене таке відчуття, ніби вона стане моїм найбільшим благословінням і найгіршим прокляттям? – спитав у порожнечі Арчі, коли портал закрився. – Прямо як ви двоє, – з награною злістю зауважив він, дивлячись на двох собак поруч з собою.