– Закрий очі, – наказала Бель сестрі, ледь не довівши її до гикавки своїм виходом з Еддового порталу.

– Тобто? – спитала Сара, розгублено зиркаючи на новоявлену. – І куди Арчі забрав хлопців? Він сказав що то по твоїй вказці.

– Частково правда, – хмикнула Бель. – Але закрий очі.

– Реальності змінюються, але ви завжди незмінні, – хихітнула вона, слухняно прикривши очі долонями і Бель потягнула її за лікоть назад до порталу.

Сара сумлінно закривала очі, роздумуючи чи буде все ідентично минулій часовій паралелі, чи щось все-таки змінять. Її роздуми перервав поштовх в живіт і вона раптом впала назад, ще міцніше стиснувши пальці.

– В мене дежавю, – прокоментувала вона. – Я вже на щось подібне падала.

– Це мій живіт, – прохрипів ззаду Віторі, тому Сара поспішила розкрити очі.

– Вау, – зачаровано прошепотіла вона, оглядаючи освітлену в напівтемряві вечірнього лісу галявину. Потім перевела погляд на завалений наїдками низький стіл, що стояв на ковдрі і навколо котрого була розкидана купа подушок, що були схожі на барикади. А потім пройшлась поглядом по сидячих за столиком – по Торі, що все ще притискав руку до ушкодженого місця, Бель, що безсовісно всміхалась чи то стражданням рудого, чи то Арчі, що сидів поруч, весело жуючи щось. Далі Сара помітила братів, всіх трьох, двоє з яких ненав'язливо пхались ліктями, очевидно продовжуючи бійку, що перервав прихід іменинниці, і ще одного, котрий тримав в руці недоплетену (видно також застаний на півшляху справи) білосніжну кіску, власниця якої хитро усміхалась від вуха до вуха. Далі за столом сиділи трохи сонний Марден, напівпрозорий рогатик, якого Сара ще не знала, та Вікрам з братом Адамом, так само, як і молодші близнята, сіпаючи одне одного, прикидаючись, що це нормально. Вслід за ними сиділа Вікторія, байдуже зиркаючи навкруги, її сестра Мар'яна і Льоха, незрозуміло для Сари чому нервово стискаючи руку рожевоволосої. За ним було порожнє місце і Сара ризикнула спитати:

– А де Роуві?

– На гладіаторських боях, – буденно відповів брат відсутнього, – Сказав, що його так просто звідти не випустять, а якщо він і покине поле битви, то його ніколи не пустять назад, як безчесного.

– Випустили, – весело оголосив Роуві, виходячи з порталу і звякаючи кольчугою. – Я виграв, до речі. На, дарую, – промовив він, кидаючи молодшим близнятам гнутий і окривавлений наконечник стріли і шмат якогось леза. – А Сарі склепав оце, – додав рудик, протягуючи іменинниці невеличкий срібний медальйон в формі голови оленя на доволі громіздкому ланцюжку. – За ланцюг вибач, в мене в тому маєтку іншої не було, а на новий часу не вистачило.

– Зніми може обладунки, га? – запропонував Марден.

– Та вони легкі, не бойові, – зам'явся рудик і різко всівся між Арчі і Адамом, поки йому не запропонував переодягтись ще й брат. – То що я пропустив?

– Нічого, – відповів старший рудик, ледь стримуючи сміх від того, як крутилась Сара, оглядаючи все і всіх навкруги. – Саро, все подобається?

– Все! – стрімко вигукнула вона, ніби боячись, що хоч секунду її мовчання приймуть за негативну відповідь, на що вже ніхто не зміг втриматися від хихотіння.

***

– Бель? – почула дівчина власне ім'я позаду.

– Щось сталося чи ти просто так? – ліниво поцікавилась вона, оглядаючи багряний на сході небосхил з будиночка на найвищому в підвимірі дереві.

– В нас взагалі до тебе розмова була, – відповів вже іншим голосом гість, більш діловим тоном.

– То чого топчешся? Йди сюди, поговоримо, – відповіла вона, стенувши плечима, та, не почувши нічогісінько в відповідь, обернулася і від побаченого розгублено пробурмотіла: – Арді, скажи, що це вино з кільцем біля пробки не для того, що я подумала.

– Ну, не в моєму стилі псувати сюрпризи, тому... – з зітханням відповів чоловік і дістав з-за халяви чобота срібний кинжал, підніс його до горла рожевої пляшки і зробив широкий замах аж до вуха, після якого наніс удар і горличко пляшки розпалось ледь не навпіл по вертикальній осі, тільки кільце й затремтіло десь під ногами у Бель. – Анабель Джей, чи то може Крайс, а може, як любив казати твій батько, Тернардська, не сміємо просити твоїх любові й вірності через чужу традицію, але гордо запрошуємо на стажування у нас.

– Чекай, стажування?

– Ну, так. Ти ж бо вже доволі доросла, щоб з тобою панькались дев'ять років, як з дітьми. Роки три-чотири, максимум. Ти всеодно через два місяці здаєш всі екзамени і можеш валити з того університету. Тому вдень будеш вчитися в діда, а ввечері зможеш до нас приходити.

– Я... Не знаю. Там мабуть складно буде...

– Та ну, поки не довчишся, то в нас буде легко. Моніторинг і аналіз, скажімо так. Буду про виміри розповідати, з людьми і нелюдями знайомити, закляття прикольні показувати.

–  А кільце нащо?

– Так печатка, щоб всі бачили хто дитину вчить чи недовчає і до кого всі претензії виявляти. Але ми від теми відійшли. То що скажеш? Будеш моєю ученицею, а не тільки студенткою.

– Одразу після того, як скажеш яке слово тут ключове. "Учениця" чи "твоя"? – спитала Бель, наближаючись до чоловіка і беручи пляшку до рук.

– Учениця, – невпевнено відповів Арчі, заливаючись зрадницьким рум'янцем, який говорив відвертіше за слова.

Але Бель це вже було неважливо. Вона лиш могла насолоджуватися неперевершеним вином, з присмаком яблука, кориці, імбиру, поки Арді відчував смак пригод і перемоги.