– Чорт, – пробурмотіла Бель, коли оглянулась навколо. Вони з Арчі були в її кімнаті, хоча Бель була впевнена, що вони знову опиняться в Сулярі. – Ну, цього разу хоч приблизний план маю. Вже щось.

Вона акуратно, намагаючись не розбудити Арчі, що спав, розвалившись на її ногах, підвелась з ліжка і пішла переодягатися, сподіваючись що одягнеться раніше, ніж Віторі вирішить постукати в двері. Вперто ігноруючи досипаючого на дивані чоловіка, що час від часу ворухався вві сні, і сьорбаючи вічно супроводжуючу її пробудження каву, Анабель на ходу підбирала собі одяг, філософськи почавши знизу.

Але стук в двері застукав її на виборі кофти і, помітивши аж надто активний рух на дивані, вона хутко натягнула на себе перший потрапивший в руки світер.

– Бель, прокидайся... – почав був рудий, але був перебитий дверима, що гулко стукнули його по чолу, відкриті у спішці.

– О, шось в лісі здохло, – здивовано зауважила при появі з-за дверей сестри Сара, натягуючи на ногу чобіток. – Ти чого так рано встала?

– В мене діло одне, – бурмотіла вона, жуючи яєшню, що за всі ці дні так і не змогла покуштувати.

– Яке ще діло в таку рань?

– Че ошобифте, – ображено буркнула Бель, поглинаючи сніданок.

– А Арчі до цього особистого яким боком причетний? – насмішкувато спитав Віторі, заглядаючи в кімнату до Бель.

– Він мені з цим допомагає, – впевнено відповіла Бель, але, глянувши в бік сонного чоловіка, додала: – Чи те я йому допомагаю? До речі, де... Адан?

– Хто?

– Ну, рогате-хвостате з пришибленим батьком.

– Ти про Тернардського? – перепитав рудий. – Звідки ти його взагалі знаєш, він же роки так з двадцять три як ізюм.

– Чекай, шо?

– Довга й нудна історія, яка зараз тобі не потрібна, – перебив рудого рогатий привид, що зненацька з'явився з кімнати Бель. На обличчі Віторі з'явилася наполовину здивована, наполовину радісна либа, прям як минулого разу. – Так, Вітьок, я також радий тебе бачити, але в нас є справи.

– Ти серйозно? – обурився рудий. – Стільки років не бачились, а ти "Справи!". Та й... Чекай, що за справи можуть бути в вас трьох?

– Чотирьох, – незадоволено буркнув Арчі, виходячи з кімнати з метою попити води.

– А хто четвертий? – остаточно втративши розуміння ситуації, спитав Віторі.

– Я, – відповів йому уже голос Едді.

– Бель, що сталося? – спитала Сара, а водночас з нею Віторі крикнув:

– Адан, в що ти на цей раз вляпався?!

– Мене кличуть заміж, я знайшла свого батька, Арчі – роздвоєння особистості, а рогатий – вихід з Суляру, – коротко відповіла Анабель і пішла одягатися поруч з Сарою, що досі стояла тільки в одному чобітку.

– І хто твій тато? – спитала ніжно Сара, дивлячись на сестру, що аж надто пристрасно одягала пальто.

– Він, – буркнула вона і тицьнула пальцем в Адана.

– Та ну! – шоковано крикнув Віторі через п'ять хвилин мовчанки. – Це тобто... Це ж як так... Коли ти...

– Е-е-е, те особисте, – повторив за донькою Адан і зробив найкраще, що міг зробити привид, – пройшов крізь стіну до сусідів, проте одразу ж перелякано повернувся назад. – Ох, же ж чорт, в них там ванна.

– Адан! Пояснюй! – знову повторив рудий.

– Що пояснювати? – спитав він потиснувши плечима. – Моє одруження чи смерть спричинену дружиною?

– То це Вероніка тебе вбила?

– Та було діло, – зніяковіло визнав рогатий і, повернувшись до Арчі-Едді, що пив вже восьму чашку води, сказав: – Арчі, ти тут лишаєшся чи як?

– Вже готовий на вихід, – впевнено відповів він і вже почимчикував до Бель, як Сара крикнула на всю квартиру:

– Стояти-боятися! Що тут взагалі відбувається? Хто він такий? Нащо вбила? Чого Арчі сприймають за двох? Куди іти? Нащо іти?

– Мала, якщо переживу сьогоднішній день, чого я робити не збираюся, то обов'язково тобі все розповім, – жахаюче весело відповіла Бель і потягнула Арчі за руку кудись назовні, водночас шепочучи йому на вухо: – Відкрий портал в той бар. Зараз.

Не встиг Ферріс второпати про що вона, як Арчі вже зник за дівчиною у власному порталі. Він розвернувся, вишукуючи Адана, але й він зник, видно юркнувши за таємничою парочкою.

– Бель, в тебе є план? – поцікавився Арчі, ухиляючись від оп'янілих відвідувачів "Горя потопельника".

– Спочатку нам треба знайти тітку Мерседес, – почала роздавати команди Бель. – Ще б бажано не забувати, що на мене досі десь полює Ліас і якщо не хочемо набратися проблем, то варто попитати на нього компромат...

– Бель, йому без дня тридцять, єдиний компромат на нього – це його батько, – ніби розчарований незнанням дівчини промовив уже Едді.

– Тобі хтось давав слово? Верни мені Арчі, він хоч не такий агресивний. Потім коли ми покинемо це місце розкажеш мені свої цікаві здобутки його біографії, а поки – брись!

– Слухай, вона права, тут небажано проявляти тебе. За укуси кусають, – шепотів сам собі Арчі, зминаючи нервово волосся.

– Арчі, давай ти поки підеш пошукаєш з Аданом його сестру, – запропонувала Бель, помітивши рогатого, що почав нервово оглядатися навколо. – А я піду до дядька Адама, спитаю може він знає де і коли тусується Крістін.

– Буде виконано, – буркнув Арчі, трохи занепокоївши цим Бель, і одразу ж пішов до барної стійки.

– Дядьку Адам, не допоможете своїй улюбленій племінниці? – спитала у знайомого капюшону Бель, але замість того, щоб побачити, як капюшоп поруч спаде, чи хоча в повернеться до неї, вона помітила як чоловік навпроти припідняв голову і Бель впізнала в ньому свого дядька.

"Невже я наплутала столики? Ні, вони помінялись місцями. Тоді хто... хто це переді мною?"

В відповідь капюшон тільки різко ворухнувся, а рука, винирнувши з-під плащу, поплескала по стільці поруч.

– Роби що хочеш, але роби, не привертаючи уваги, – промовив незнайомець, коли Бель сіла.

– А що? Боїшся зайвої уваги до себе?

– Я тобі назву найбанальнішу причину, що тільки може назвати хас-кріа, – прошелестів голос, поки Бель в голові підмітила, що її співбесідник неповнолітній, судячи по приставці "хас".

– Боїшся, що дядіньки витурять тебе малого з бару для дорослих? – насмішливо поцікавилась вона.

– І це також.

– А яка ж основна причина?

З-під капюшону на мить блиснули світлом два жовті ока і дівчині подумались тільки два трактування цього жесту: або їй гаплик, або в ній зацікавлений ще один кріа, що ще можна викрутити собі в користь. Але незнайомець тільки відповів:

– Крикливий.

Не встигла Бель поцікавитися чи це ім'я, чи прикметник, як десь біля барної стійки почалась бійка і якийсь чоловік в весь голос крикнув:

– Відійшов від моєї дружини!

– Бьясьця, не можна хоч один вечір без його ревнивості? – сперши голову на руку, спитав невідомо в кого сусід по столику дівчини. Бійка вже стала їй не цікава, коли Бель помітила в юнака роги. Раптом вона відчула як щось пухнасте обвило її ногу і, глянувши вниз, помітила хвіст, що тягнувся з-під плащу її співбесідника.

– Хвоста прибери.

– Ой, пробач, не помітив, – винувато пробурмотів він і хвіст юркнув в інший бік.

– Чувак, а ти випадково не Крайс? – невідомо нащо поцікавилась Бель.

– Не видавай мене, – широко розплющеними очима, в яких плескалось безкрає благання, попросив він.

– Як тебе хоч звуть?

– Я... – почав був рогатий-хвостатий, як Бель почула збоку якусь метушню, а потім відчула на плечі чужу руку. Підвівши очі, вона побачила Арчі, що коміром кофти намагався стерти з обличчя кров з розбитої губи.

– Впаси мене Доля, що з тобою сталось? – спитала вона, підвівшись на ноги і даючи чоловікові серветки, що завжди носить в кишенях джинсів.

– Він, – відповів їй Арчі, тремтячими руками вказуючи на темно-рудого чоловіка з модно хіпстерською бородою, стиснутими закривавленими кулаками і трохи кульгавою ходою, якою наближався до них. Колишній співбесідник Бель ще більше натягнув на обличчя капюшон і встав, направляючись на вихід. Не довго думаючи, Бель схопила Арчі за руку і дременула в слід рогатому.

Вирвавшись за двері рогатик почав шустрим бігом петляти коридорами, та так жваво, що Бель ледь за ним встигала. На одному з поворотів, боючись загубити хлопця, вона вхопилась за його хвоста і це виявилося помилкою, бо рогатик голосно крикнув і як паралізований впав на підлогу. Не встигнувши зреагувати, Бель перечепилась через згорнутого в клубочок рогатого, потягнувши за собою на підлогу і Арчі.

– Він нас не наздоганяє? – шепотом спитав рогатий, досі не ворухаючись.

– Та куди йому? – заспокоїв його уже Едді. – З підбитим коліном далеко не побіжиш.

– Може поясниш з якого милого почалась бійка? – спитала у нього розлючена Бель, потираючи ушкоджений бік.

– Ну, Арчі почав до неї щось мямлити, що тобі-йому-мені треба допомога, – почав неохоче, але з видом знавця пояснювати він. – Вона вже зовсім перестала на нього звертати увагу і нас вже почали відтісняти кудись убік, як мені довелося вступитись. Спочатку ліктями вибивали шлях назад, а як тільки ми нарешті дійшли, то варто було руку їй на плече поставити, як те мармизло вдарило нас в обличчя і крикнуло щоб я не лапав його жінки. Відки нам було знати що вона його сужена-ряжена, як минулого разу його й в помині не було поруч! Так потім ще й Арчі в кінцях злякався і вирішив тікати, а ми ж іще могли виграти!

– Ти почав говорити "ми" замість "я", – підмітила недовірливо Бель. – Ви там помирилися чи що?

– Ми хіба якійсь коліжанки щоб сваритися? – спитав її Едді. – В нас чесна конкуренція за тіло і його свідомість, це не сварка, через яку треба миритися.

– Що, закрили артефактом двох в одне м'ясо, чи просто роздвоєння особистості? – поцікавився досі лежачий на підлозі рогатик.

– Самі ще не знаєм. Бель, пішли, – буркнув йому Едді, встаючи на ноги і тягнучи за собою дівчину.

– Ого, навіть на мене увагу звертаєш уже, – здивувалась вона. – І наодинці хтозна де не кидаєш.

– По-перше, не наодинці, – відповів чоловік, сильніше стиснувши руку дівчини. – По-друге, ти пообіцяла нам, що допоможеш. По-третє, Арчі ревнує... Не ревную! – перебив він сам себе уже голосом Арчі. – Ревнувати і боятись втратити можливо нашу останню надію на компроміс в суперечці за тіло це два різних почуття!

"Дивовижно як одне й те саме горло може видавати два настільки різні голоси, – подумалося Бель. – В Арчі голос набагато м'якше і невпевненіше, коли в Едді він ніби скрежет по металу. Але обидва однаково бісять, яке розчарування".

– Ну-ну, дівчатка, не сваріться, – промовила вона вже вголос і сильно потягнула за руку Арчі-Едді, щоб ті зупинились нарешті. Вона повернула голову назад і була не здивована, що рогатик досі плентався за ними.

– То твоє ім'я Бель? – спитав він.

– А ти своє так і не назвав, – підмітила натомість дівчина надмінно зиркнувши на нього.

– Серемус, – відповів він, протягуючи руку в знак привітання. Чомусь долонею донизу, як ніби він панночка, якій треба цілувати руки і зап'ястя. – А, чекай, ти ж з Землі?

– З моря, – не зрозумівши, відповіла вона.

– З Мармая?

– Звідки?

– З Еаси! – допетрав рогатий і повернув руку боком, як для рукостискання.

– Оце вже розмова, – відповіла Бель і потиснула широку долоню. – О Доле моя, в тебе долонька пухнаста! – підмітила Бель, розплившись в посмішці.

– Едді, – підставив свою руку, здавалося забутий всіма чоловік, відтісняючи Бель від рогатого.

– А як там твого сусіда звали? – поцікавився Серемус, роздивляючись чоловіка з ніг до голови.

– Арчі, – вже м'якше відповів він.

– Чекай-чекай, – раптом зіщуривши очі, завмер рогатий. – А Ви випадково не Херез? Едвард Херез?

– Здається що так, – зніяковіло визнав Арчі, але його перебив Едді і відповів: – Але ти це в точку, роки три тому мене тільки так і звали.

– А зараз? Вже не вбиваєте?

– Якби ж то! Мені он завданнячко до такого складне дали, що зовсім клепки поїхали, в дві різні сторони – одна в Арчі, друга в мене.

– Шкода, а то так круто було красти поліцейські звіти і слідкувати за їх розслідуваннями, що вели взагалі не в той бік. Хотів би я так само вміло замітати сліди!

– Серемус, слухай, – встряла в їх розмову Анабель. – А хто для тебе Мерседес?

– Мати моя, – відволікшись від чоловіка відповів рогатик. – А що?

– Та ми тут розмову до неї мали, але через цих двох балбесів наврядчи зможемо до неї підібратися. Може ти помириш нас?

– Ні-ні-ні, – хутко заперечив він. – Якщо мої батьки дізнаються, що я тут, то мене посадять на домашній арешт.

– А нащо ти тоді взагалі приходив? – поцікавився в нього Арчі.

– Ем, ну, то важко пояснити, – нервово хихітнувши, відповів Серемус. – Короч, видіння в мене було. Мимолітне таке й неясне, але я точно пам'ятаю, що сталось в тому барі. От тільки що саме сталося... ну, не знаю.

– Вісник, що не знає що віщує, – всміхнувся Едді.

– Я знаю що віщую! – обурився рогатий і його очі знов блиснули жовтим світлом, як у барі перед бійкою. – Я віщую тобі смерть, якщо твоя душа не примириться з тілом! Обидві душі! А ти! – зло викрикнув він, жовтими від світла очима глянувши Бель, але раптом його очі згасли і знову стали жовтогарячими, він сам спохмурнів і продовжив: – А ти... Ти дочка дядька Адана. Ти виходить моя кузина.

– Це віщування минулого, а ти скажи краще майбутнє, – розохочував його Едді.

– Майбутнє... – все ще ніби в стані апатії пробурмотів рогатий і його очі знову блиснули жовтим світлом. – В тебе немає майбутнього. Я бачу лише смерть, що повторюються знову і знову. Ти приречена.

"Приречена, – подумала Бель. – Здається, з недавніх пір я гордо можу звати це слово моїм другим іменем".