Вдих.
Такий тяжкий і терпкий після задухи в воді і натиску на сховані в грудях легені.
Видих.
Такий неохочий, але як би тяжко не дався перший вдих, повітря повинно опинитися на волі.
Знову вдих.
Неймовірне полегшення прийшло разом з поверненням жаги до життя.

Бель нарешті спромоглась розплющити очі щоб побачити Арчі, що сидів на колінах перед ліжком Бель, заховавши обличчя в ковдрі і мнучи своє волосся в руках.

– Він мені пробачив, – бурмотів він. – Ось так просто пробачив усе. Усе те, що я вкоїв проти його сім'ї, – він підвів очі повні розчарування і туги на дівчину, що вже прийняла сидяче положення. – Краще б той автобус збив мене того дня.

– Арчі, що ти верзеш? – занепокоївшись станом співбесідника, запитала Бель. – Що за автобус і за що пробачив тебе той індик?

– Він не індик, просто хвилюється за свого сина, – ображено буркнув Арчі. – Якби твоє дитя, що століттями залишало вірність самоті, раптом ввірило своє життя в руки якоїсь незнайомої нікому дівчинки через тиждень, як вони уперше зустрілись, ти б також злякалась.

– Ти хочеш сказати, що він злякався Сари? – недовірливо поцікавилась Бель, поступово розуміючи, що він правий. – Знаєш, гаразд, йому стало стрьомно, я впетрала, давай просто забудем про те, що сталось.

– Про все? – недовірливо перепитав Арчі.

– Про зауваження Коена до Сари, – виправила його Бель. – Але от все інше ми ще обговоримо, коли...

– Бель, – почула дівчина вже очікуваний голос Віторі, але зовсім не очікувала такого продовження: – Виганяй з кімнати Арчі і одягайся! Є розмова.

Останні слова були схожі радше на гарчання, аніж на людський голос, несвідомо змушуючи Арчі підкоритися.

Коли двері приречено скрипнули за чоловіком, Анабель все ж відкинула ковдру і почала шукати підходяще вбрання для виходу.

Майки і шорти відпадають одразу – коли за дверима сидять відносно незнайомі чоловіки, то від появи Бель в коротенькому некомфортно буде усім. Кофти також ідуть в забуття – надто жарко вдома, а на вулицю вони наврядчи підуть.

"Штани... – роздумувала далі Бель. – Можна, звісно одягнути домашні, але вони порвані в 4 чи то 5 місцях. Жовті якісь темні, а чорні чомусь сірі. Зате є червоні бріджі! А як щодо футболки? Ця брудна, ця вже починає дурно пахнути, ця... ця щось не під настрій! О, є ж та синя кофтинка. Але тоді доведеться обрати інші штани. Візьму джинси, чого паритись?"

Через десять жахливих для Арчі і занудно довгих для Торі хвилин, які він розбавляв у гофо, дівчина все ж покинула свою кімнату і, очікуючи чи то довгої виховної лекції, чи то нескінченного допиту, обережно підійшла до стола, де сиділи чоловіки, і сіла поруч.

– Пояснюйте, – підказав їй з Арчі рудий так, ніби очікував, що до цього вони могли додуматись і самостійно.

– Слухай, я знаю, що це виглядає дивно, але... – почав ніяково і здавлено Арчі, поки Бель його не перебила.

– Але та падлюка Льоха вже вдруге мене вбив, через те, що я відмовила йому в одруженні, проте на мені стояло якесь закляття повтору посмертного дня, тому я вже втретє прокидаюсь сьогодні зранку і вдруге розповідаю цю історію, – на одному подиху розповіла Бель.

Торі, котрий спокійно пив свій напій до цього, лиш підвів на дівчину голову і виплюнув те, що було в його роті, розчаровано глянувши на чашку, ввижаючи в цьому причину галюцинацій.

– Чо? – тільки й спромігся вимовити він з обличчям повним шоку, нерозуміння і надії, що у всьому винний дивний напій.

– У мене був складний день, ясно? – ображено кинула Бель, дістаючи з тарілі поруч печиво, і розкусила його навпіл. – Узагалі-то помирати не дуже приємно!

– Ти це кажеш кріа з майже трьохсотрічним стажем? – недовірливо перепитав Торі, піднявши одну брову на середину чола.

– Мда, незручно вийшло, – визнала дівчина і опустила погляд додолу, відкривши двері мертвій тиші. Кілька хвилин вона відкрито панувала навколо, зазираючи усюди, куди могла, але раптом Арчі смачно чхнув, і, ніби прокинувшись віді сну, Віторі крикнув ледве не на всю квартиру:

– Тобто на тобі закляття повтору посмертного дня?!

– Вона має вроджену магію, – спокійно, але винувато пояснив, витираючи рушником обличчя, Арчі. – Ще й з кольоровим подразником. Синім.

Здивуванню рудого не було меж. Близько дев'яти-десяти відсотків фарматоне мають кольоровий подразник і лиш чверть, якщо не менше, з них – холодні відтінки. Майже усі подразники фарматоне співпадають з подразниками їх батьків, але недостатньо часто щоб назвати це спадковим. Якщо подразник Бель співпадає з подразником предків, та й вона мала в крові таке потужне закляття і такий рідкісний подразник, то рід її батька був точно не молодше всієї Еаси, а може й Помпейї разом узятих. Бель безперечно дуже породиста фарматоне.

З горла Ферріса почулось щось середнє між допитливим стогоном і переляканим писком, що перейшов в розчарований рик, коли його, до цього привідкритий із здивування, рот вигнувся в замучений оскал.

– Ну от чому в вас з Сарою дар до магії вирішив проявитися тільки зараз? – нарешті спитав він. – Так, вона змінила ту дурну часову паралель і тепер вважається фарматоне зі стажем з дитинства, але ж до цього вона не мала магії аж до двадцяти! Таку незначну і сховану магію, що пробилась тільки з подорослішанням, але чому твоя магія пробудилась тільки зараз? Ну от чому?!

– Вона могла бути насильно схована, допоки Бель не буде загрожувати щось смертельне, – висунув теорію Арчі. – Можливо її батько так захотів, коли Вероніка пішла від нього, а може і... – Раптом він зупинився, ніби втратив думку на половині речення. Він задумливо глянув на рудого, а рудий зосереджено дивився на Бель.

– Скоріше за все, це через друге, – підтвердив слова співрозмовника Віторі, тяжко зітхнувши. – Так значить ти вже помирала двічі? – перемінив він тему, але Бель не збиралась лишатись у невіданні.

– Так, двічі і якщо ви погоджуєтесь одне з одним на рахунок другого пункту, то будьте хорошими хлопчиками і розкрийте мені його.

– Ем... – зам'явся трохи Арчі. – Розумієш, часто магія, особливо схожа, відчуває магію інших фарматоне і їх носіїв...

– І якщо щось стається з одним, інші приймають міри, – продовжив рудий. – Якщо щось сталося з твоїм батьком, це безперечно мало право заблокувати твою магію, але щоб цей блок стояв настільки довго, він повинен був як мінімум лишитись без сили.

– А як максимум? – невпевнено спитала Бель, навіть не знаючи нащо.

– Бути випитим, – лаконічно відповів Віторі, але навіть так було ясно – він мав на увазі смерть.

– І... скільки шансів на те, що він живий? – через силу поцікавилась вона.

– Не багато, якщо бути чесним, – присоромлено відповів брюнет, ніби сам був причетний до смерті її батька. – Але я можу закластись на все що маю й можу мати на те, що він у Сулярі. Тому якщо ти схочеш його зустріти, то без проблем зможеш це зробити і повернутися назад. Як в гості сходити.

– До речі, про Суляр, – відверто просичала Анабель, перебиваючи вже готового щось сказати Ферріса. – Що ви там говорили про твою тріснуту душу? І чого ти так вбивався зі слів Коена? От так просто цікаво за що тебе вибачив чоловік, що помер за півтори тищі років до твого народження.

– А чого ти мене предметом дослідження одразу робиш, – нервово оглядаючи співбесідників, поцікавився чоловік.

– Про кого це ви говорите, – відчувши, що аж надто багато збігів, щоб вважати те випадковістю, спитав Віторі. – Котрий Коен.

– Той Коен, що одружений на Дрей і носить прізвище Ферріс, – запалена розмовою, спересердя гаркнула Анабель, навіть не думаючи наскільки це тендітна для рудого тема.

– Чекай... Ви двоє... Ви бачили мого батька? І маму? – повільно і плавно, ніби боячись чого, спитав Віторі, змиренно і приречено дивлячись на сусідів по столу.

– Так, – відповів якомога м'якше Арчі, накривши руку Бель своєю, натякаючи щоб та заспокоїлась, бо якщо Віторі також захлине її запал, то хтозна наскільки страшні будуть наслідки.

– Я... Я навіть не знаю що питати, – присоромлено всміхнувшись, визнав він. – Бьяс, ця ситуація надто нетипова, щоб я знав як на неї реагувати.

– Все гаразд, – так само м'яко говорив Арчі. – Просто знай, що твоя мати дуже щаслива, що ти одружився, а батько переживає щоб ваш шлюб мав гідних покровителів і був щасливим для обох з вас.

– Ох, якби ж я мав змогу познайомити їх з Сарою, – замріяно щасливо лепетав рудий, ховаючи обличчя в долонях, – ма, скоріше за все, знайшовши в ній рідну душу, тринділа б з нею про все на світі, а батько втратив би усі причини для переживань і може навіть похвалив... Чекай, щось ми зайшли задалеко від теми, – зауважив рудий, одразу посерйознішавши. – Ти щось говорила про тріснуту душу. У кого?

– У мене, – через силу сказав Арчі, витримавши перед цим паузу, збираючись з думками, ніби це найганебніше, що він казав в своєму житті. – Після того, як я виявив, що мене не існує на полотні долі, стінки дали тріщину. Знаєш, ваша сім'я до мого народження встигла набрати собі безліч ворогів і багато хто скористався цією тріщиною. Ти ж знаєш як легко маніпулювати "тріснутими", особливо коли в них є образа на когось, навіть незначна. Я нікого не звинувачую, просто хочу щоб ви мене зрозуміли. Мені дійсно шкода, що я намагався зіпсувати ваші відносини з Сарою, і а ні трохи не шкодую, що нікому це не вдалося.

– Чекай, а як це взагалі можна маніпулювати людьми з тріснутими душами? – вклинилась в розмову стривожена Бель, як ніколи нагадуючи свою сестру.

– Ем, – почав Арчі, поправляючи комір кофти. – Розумієш, для цього потрібно буде забути уроки біології. Частково.

– Ой, там нема що забувати! – заспокоїла чоловіків вона, знову ставши самою собою.

– Ну, тоді, дивись. В кожного є душа. Всередині є іскра магії. Вона завжди посилає до стінок маленькі розряди про те, що носій відчуває фізично, а вони, проходячи по візерункам душі, визначають що відчувати емоційно. Потім ці самі розряди... Своїми шляхами добираються до мозку і там течуть по нейронам, даючи мозку вирішити як саме він повинен реагувати. Принаймні, так говорили мені.

– І в чому суть? – не второпала Бель зв'язок між цією лекцією і маріонеткою з тріснутою душею.

– Коли в когось тріснута душа, – почав пояснювати рудий, – то можна легко керувати імпульсами душі. Звісно, спочатку треба навчитися, та й керувати можна лише з допомогою астральної форми, як у мертвих, чи медитуючих.

– Так, тому я і мав цю дурну манію знищити сім'ю Феррісів, – щиро розкаюючись, промовив Арчі. – Я дійсно багато чого поганого вам зробив і мені неймовірно шкода.

– Та яка вже різниця, – ліниво протягнув Віторі. – Якщо тобі всі ці роки ніхто не заважав, то це означає, що Доля знала про твої витівки, або навіть була їх ініціатором.

– То... ти також мені все пробачаєш? – шоковано пробурмотів Арчі.

– Не знаю що саме я тобі пробачаю, але охоче пробачу, – спокійно заявив Віторі і встав з-за столу, збираючись, врешті решт, на роботу.

Бель же захопила люта цікавість спробувати гофо на смак і вона швидко, поки рудий не бачить, вхопила філіжанку і надпила трохи, негайно повернувши на місце. Арчі тільки й встиг нерозуміюче скласти брови, дивуючись такій швидкості, та потім нахмурив їх ще сильніше, коли в Анабель раптом змінився колір очей. А потім знову. І знову.

– Ти кинув хіздом в гофо? – ледве не вереском, спитав у Віторі чоловік, тримаючи за руку Бель,  котру явно нудило.

– Так, але буквально піводиниці. А що? – поцікавився уже рудий, та одразу ж отримав відповідь, коли розвернув голову на пару позаду себе.

Бель встала з-за столу, ледве тримаючись на ногах, ошелешено вип'ятивши очі, поки Арчі намагався втримати її в вертикальному положенні, стараючись посадити її назад на стілець. Дівчина намагалась опиратися і хоча це виходило мляво, та все ж діставляло певного дискомфорту її "притримувачу".

– Що нам робити? – спитав Арчі так перелякано, ніби з Бель от-от вирветься монстр, що розтерзає усе навколо себе.

– Я не знаю, – тим самим голосом промовив Віторі.

Бель спробувала відштовхнути від себе чоловіка, та той тільки сильніше схопив її лікоть, тому, підбадьорена сп'янінням, дівчина безстрашно виконала свій коронний прийом – дала зігнутим коліном в найдоступнішу слабку точку. Віторі не помітив чи удар прийшовся на живіт Арчі, чи нижче, але постраждалому від цього легше не стало.

Зігнувшись навпіл, він тільки сильніше стиснув лікоть нападниці, уже не тримаючи її, а шукаючи в ній опору в цей тяжкий для нього час. Роздратована протилежною від очікуваної реакцією, Бель не соромлячись пнула в Арчі ногою, да так, що він поп'ятився до вікна. Не впевнена, що Арчі отримав достатньо за свої гріхи, Бель бігом кинулась на чоловіка, що разом з нею навернувся в чомусь відчинене вікно.

– Забудь мене Доля, що за кампрасія тут відбувається, – почув Арчі крик Ферріса за секунду до того, як вкотре зустріти головою асфальт.

Єдиним, що налякало в цей момент, була не висота і не рик рудого, що вже був послідував за падаючими, бо Арчі не міг розкрити портал через Бель, що не давала рукам рухатися. Причиною паніки була відсутність страху і повне змирення з черговим падінням.