"Я от, ризикуючи життям, прийшла до нього спокійно поговорити, пригостити тортиком, пожаліти, а воно..! Воно..!" – думала сама до себе Бель, зло чимчикуючи додому.

– Бель! – почула вона окрик предмета своєї суперечки на одного. – Бель, будь ласка, зупинись.

– Ні! – зло гаркнула вона, навіть не обертаючись на голос. – Я маю право піти з піднятою головою і успішно цим користуюсь!

– Заради Долі, стань на місці, – з нажимом повторив Арчі, що виявився неочікувано близько до дівчини, і, підбігши ззаду, затис її рот рукою, а другою охопив талію, не даючи їй йти далі. – Тут тепло.

– Т ж глшт зіхв? – намагалась спитати Бель, але на жаль її "Ти з глузду з'їхав?" потонуло в долоні чоловіка.

– В майбутньому я був знайомий з одним представників роду Ліаса і їх спадковим магічним подразником є тепло. Сирість і тепло.

– То просто з магазину хтось вийшов, випустивши тепло, – їдко зауважила вона, але чомусь все ж понизила голос до шепоту.

– Ні, магія може і схожа з природними явищами, але не копіює їх, а лиш імітує. Вони відчуваються по-різному.

В підтвердження його слів вона почула голос Ліаса – трохи стурбований і насторожений, але найбільше її занепокоїло його наближення. Вона поп'ятилась назад, слідуючи за Арчібальтом, що плавно тягнув її за руку в бік якогось магазинчику, де можна було сховатися.

Ліас же ретельно вдивлявся в стіну, намагаючись побачити чи ховається за ним Бель, чи той голос був жартом його фантазії. Але завернувши за кут будинку і не помітивши там нікого знайомого, пішов назад.

Тим часом Бель, встаючи з підлоги, потирала бік, бо Арчі буквально впихнув її в якийсь салон краси. Сам же винуватець цього падіння боязко озирався навкруги, потираючи при цьому руки, що незрозуміло від чого почервоніли.

– Добрий день, чим ми можемо Вам допомогти, – спитала усміхнена дівчина у нових, хоч і трохи дивних, клієнтів. Але помітивши руки чоловіка, вона стримано хмикнула і продовжила: – Бачу вашу проблему, в нас працюють найкращі дерматологи міста, тому ви потрапили туди, куди треба.

Вона акуратно схопила за руку розгубленого цими словами Арчі і спробувала провести його вглиб салону.

– Мені не потрібен огляд, я і так знаю що зі мною і що з цим робити, – відповів на це чоловік, вириваючись з рук дівчини.

– Тоді чому ви тут? – задала дівчина доволі логічне запитання.

– Ховаємось від неприємної компанії, – забираючи руку Арчі у працівниці салону, сказала на це Бель, що крізь скляні двері закладу помітила ухід Ліаса. – Але він нас покинув, тому уже ми вимушені покинути вас.

– Тоді пробачте за нерозуміння, – винувато промовила дівчина з повним розумінням їх ситуації.

Як тільки Бель виволокла чоловіка за межі салону, він, ніби прокинувшись, вирвався поперед неї і потягнув назад до дому Феррісів, злодійкувато озираючись в боки.

– Слухай, Арчі, він вже пішов, – сказала дівчина, опираючись чоловікові. – Тому давай я краще піду до себе додому і лишу тебе на одинці з хіздомом.

– Вже не вийде, – роздратовано промямлив він, все ще тягнучи Бель нагору по сходах під'їзду. – Я, коли тебе йшов шукати, випив немало води з содою, тому найближчі три години я тверезий як ніколи. А ти побудеш тут, поки не повернуться Ферріси і Сара.

– Якщо леді сказала, що піде додому, то вона піде додому, – почули вони загрозливе гарчання позаду.

Миттєво розвернувшись Арчі нахмурився, а його шкіра на руках стала ще червоніше і чомусь покрилась висипом. Бель і собі повернула голову і зрозуміла реакцію чоловіка.

Перед ними стояв Ліас. Карі очі зло дивились на чоловічу руку, що стискала долоньку Бель, і ніби були готові пропалити в і так почервонілій шкірі наскрізну дірку.

Він переставив ногу на сходинку вище і його компаньйони поспішили зробити те ж саме. Ще одна сходинка була подолана і Арчі одним різким рухом відштовхнув дівчину собі за спину, паралельно діставши звідкись білосніжний кинжал.

– Невже ти настільки збожеволів щоб погрожувати мені зброєю? – глузливо поцікавився юнак. – Чи тобі так хочеться загриміти до копалень за вбивство кріа?

– Якщо я тебе просто покалічу, то мені нічого не зроблять. Особливо враховуючи те, що твоя магія почне штовхати тебе на межу життя і смерті в найближчі години, то я нічого помітного не зроблю.

– З... Звідки ти це знаєш? – все ще напоготові атакувати спитав Ліас, але те, як здригнувся його голос, видало його хвилювання. – Про прокляття знають лише члени сім'ї!

– Документацію про минуле на полотні долі ніхто не ховає, – туманно відповів на це Арчі і стрімко дав юнаку п'ятою по коліну, а коли той зігнувся до ушкодженого місця, чоловік схопив Бель за руку і побіг по сходам угору.

Він розумів, що багато користі це не принесе, але це все ж краще, ніж бігти до квартири рудих і бути настигнутими переслідувачем за поспішним відкриванням дверей.

– Чому ми біжимо? – задихаючись через несподівану пробіжку, спитала Бель, котру Арчі грубо волік за руку нагору. – Чому б тобі не відчинити портал?

– Роуві наставив тут купу глушилок і не врахував за потрібне дати їм мою магію на розпізнання, тому я і моя магія для них ворог, котрого можна блокувати, – внятно і детально пояснив чоловік, ніби вони не бігли від розлюченого юнака, а спокійно бесідували за чашкою чаю. – Але Ліаса вони також не знають, це вже добре.

Бель не вважала це за пристойну причину для радощів, але вирішила, що це потрібно, чи навіть необхідно запам'ятати.

Арчі почав перестрибувати сходи по чотири за раз, а Бель все частіше хапалась за огидні їй раніше перила і вже встигла розідрати одне коліно до крові, невдало впавши.

Ліас також не мав великого успіху в сходолазанні, тому, коли портал втретє відмовився відчинятись, а ніс різко і не дуже вдало зустрівся з перилами, він вирішив сповільнити крок. "Всеодно з даху їм нікуди не дітись", – беземоційно думав він.

Він був прави́й. Сходи не були вічними, а сили Бель почали бити червону кнопку, чомусь не взмозі призвати на допомогу адреналін, і Арчі почав збиватись і падати разом з нею.

"Дев'ятий! – раділа подумки Бель. – Це дев'ятий поверх! Останній поверх! Залишилося тільки..." – її думка зупинилась, коли вона згадала про ідіотську параною того, хто поставив нагорі грати і став їх замикати на замо́к ще до того, як Сара переїхала до Бель на навчання. Невже ця біганина була дурним жестом відчаю?

Не встигла Бель ретельніше обдумати цю ситуацію, як вони вже добігли до чорної решітки і Арчі одним ударом рукояткою кинжалу розколов замо́к. Було б у них трохи часу, дівчина похвалила б свого партнера в бігах за такий талант, але вона встигла лише здивовано зойкнути і вхопити шмат замку́, навіть не розуміючи нащо.

Нарешті вони вибрались нагору і очі Арчі кинувся не відблиск лампи під'їзду, а природнє, тепле світло Сонця. А то він вже почав хвилюватися, що це лиш черговий дурний сон, і він ось-ось прокинеться пам'ятаючи лише одну відмову в повторному присвоєнні посади, лише одну розмову з Віторі, лише один поцілунок з Бель і лише одну смерть від різкої втрати магії.

Але ці мрії назавжди залишаться мріями, попередньо нагадавши про це Арчі огидним скрипом металу об метал, що належав метальним ножам юнака.

Він неохоче обернувся на звук, паралельно змушуючи кинжал в своїх руках танути, перетворюючись на вигнутий меч, винайдений далеко в майбутньому, в далекому вимірі. Його обличчя виражало лише холодну відразу до опонента, коли він поглянув на злорадну пику, що оголила два ряди білосніжних зубів в очікуванні бійки.

Перший ніж прошив повітря поруч з загнаними в кут втікачами. В секунду нагнавший його другий ніж був відбитий Арчібальтом, під переляканий вереск Бель, і чоловік ще раз переконався, що йому доведеться захищати обох самостійно, покидає його магія чи ні. Третій ніж вдарив чоловікові в ногу, приковуючи його ступню до підлоги і даючи йому лише 3 варіанти виходу з ситуації, але жоден йому не подобався.

По-перше, він міг витягнути ножа з ноги, але цією заминкою легко скористатися і кинути наступного ножа, як не в Арчі, то в його сусідку по нещастю. По-друге, можна було просто підняти ногу якомога вище і вигягнути нею ножа з підлоги, але чоловік не був впевнений в глибині, на яке зайшло лезо, тому єдина гарантія, яку давав йому цей варіант, – це біль. Звісно, можна нічого не робити з цим і продовжувати захищатись на місці, але нічого хорошого це не принесе.

– Шановні, в нас доволі цивілізований і соціально розвинений народ, то чому б нам не поговорити в спокої і тиші, замість того, щоб проливати свою й чужу кров надарма, – неочікувано заявив Ліас, викликаючи кинжали навкруги пари до себе щоб ті білими й холодними змійками поповзли до його зап'ястя і завмерли там широким браслетом.

– То ти не станеш мене вбивати за відмову в одруженні? – невинно визираючи з-за спини чоловіка, спитала Анабель, та різко і гірко стиснуті губи парубка переконали її, що ще одного "Нізащо" він не витримає.

Але, змінивши плани усіх, Арчі зробив крок назад і Бель довелось відступити разом з ним. Ліас також зробив крок до них, очікуючи якось підлості від настільки живучої тварі. Бель відчула пальці чоловіка, що намагались вхопити шмат замку́, що дівчина так пристрасно стискала, ніби цей уламок і є ціллю пошуків юнака.

В голові Бель дзенькнув дзвоник надії, тому вона охоче віддала минулий замо́к і ще сильніше втиснулась в широку спину, що останні кілька хвилин служила єдиним бар'єром між нею і Ліасом.

Різким рухом Арчі кинув юнаку в обличчя дивом скомкану нерівну кульку з заліза, змусивши Ліаса інстинктивно відвернутись і даючи цим шанс для втечі. Бель вже була ринулась за спину застаного зненацька юнака, але її товариш по нещастю смикнув її за руку, відправляючи в вільне падіння разом з собою.

"Чому я кожен раз повинна подихати через падіння?! – кричала собі подумки Бель, стараючись ігнорувати вітер у вуха і бажання закричати на всю горлянку зі страху. – Чому перед смертю мене завжди тягнуть на шалену висоту і скидують звідти як мішок з картоплею?! Я зовсім не мішок і в мені точно немає картоплі!"

Очі вже почали сльозитись, а в грудях щось боляче стиснулось і продовжувало давити всередині все сильніше і сильніше по мірі зближення дівчини з землею. Але тепла рука обернула талію Бель і вже інша рука різким рухом відкрила прямо над землею портал, в який і влетіли недопташки.

– Анабель, – почула вона чийсь шепіт. – Бель, розплющ очі.

Дівчина неохоче розплющила одне око, а помітивши краєвид, розкрила і інше.

Вона сиділа на звичайному кріслі, але саме крісло стояло на воді. Посеред океану води, яке аж на горизонті оточували гори і скелі. Із води виринали стовбури дерев, всіяні яскравою і різнобарвною листвою, що нагадувала кристали. Навкруги снували білі напівпрозорі тіні, зайняті відомими тільки їм самим справами.

Навпроти Анабель стояло ще одне крісло, але чомусь порожнє. По правий і лівий бік від неї було ще по одному кріслу, на одному з яких розлігся з заплющеними очима Арчі, впиваючись покритими червоними відерунками пальцями в підлокітники.

Навпроти нього сиділа приємного вигляду жінка, що турботливо і уважно споглядала за Бель темно червоними, майже чорними, очима. Тендітна рука лежала на підлокітнику поруч з рукою Бель. Частину обличчя закривало волосся, але поки Бель бачила широке чоло, округлий носик, гостре підборіддя і тонкі губи. Жінка, помітивши допитливий погляд Бель, заклала мертвецьки чорну прядку за вухо і Анабель змогла розгледіти тонкий червоний візерунок, як у Арчі, що вкривав всю її праву щоку і усю руку, що поправляла волосся.

– Прокинулась, спляча красуне? – запитав її все той же голос десь згори, але вже не шепотом. Очі жінки підвелись вгору, над головою Бель. Арчі також трохи розслабив руки і, тяжко й неохоче розкривши очі, втомлено оглянув усіх так, ніби також тільки прокинувся.

– Де ми? – хрипло поцікавилась дівчина, намагаючись привстати і сісти рівно.

– Ой, тут таке діло, але ми в Сулярі, – гірко зітхнувши, повідомив той самий голос, змусивши Арчі підскочити із здивування.

– Тобто? – крикнув він, ледве не на всю горлянку. – Не може такого бути! Я ж відчинив портал і ми не повинні були розбитись!

– Відкрити-то ти відкрив, але точка виходу була надто далеко, – ніби малій дитині пояснюючи, відповів голос. – Та й магії ти сьогодні не шкодував.

– Ви хочете сказати, що я сам нас і вбив? – розчаровано і монотонно спитав Арчібальт, вже й так знаючи відповідь на своє питання.

– Любий, зроби мені послугу, – неочікувано сиплим голосом промовила жінка, – сядь на своє місце. Не дарма ж крісло волочили.

Тільки зараз Бель зрозуміла, що таємничий голос йшов не з глибин небосхилу, а від чоловіка, що стояв позаду її крісла. Першим в око Анабель впала руда шевелюра, заплетена в неакуратну дульку, що, мабуть, переслідуватиме її на протязі всього життя. Чоловік обійшов Анабель і, підійшовши до жінки (прямо по воді!), ніжно чмокнув її в чоло, через що та ніжно захихотіла, прикривши рукою посмішку.

Коли ж чоловік сів на своє місце, дівчина змогла розгледіти ті ж червоні візерунки, що йшли попід бурштинові очі, що дивились так нахально, ніби він кидав всім виклик, гострий, ледве не пташиний, ніс і усмішку, що завжди покоїлась на вустах Роуві.

– Що таке Суляр? – згадавши промайнувше в бесіді ім'я, спитала Бель.

– Це вимір, де покояться душі тих, хто служив в свій час Долі, – натхнено пояснила їй жінка. – Точніше, ті, хто в неї вірував і підкорявся.

– Але ти не бійся, ви тут всеодно не надовго, – заспокійливо всміхнувшись, промовив рудий. – Сподіваюся, ви не проти, що ми затримали вас тут перед тим, як подіє закляття Бель. В основному вимірі нічого особливого це не змінить, а от нам стане трохи спокійніше, або навпаки, тривожніше за наших синів. В залежності від того, що ви скажете, – трохи нахмуривши брови, закінчив рудий.

– Чекайте-но, – недовірливо оглядаючи пару, промовив Арчі. – Дрей Ферріс, – сказав він, вказавши на жінку, – Коен Ферріс, – продовжив він, перевівши пальця на чоловіка. – Вгадав?

– Невже ми такі знамениті в ваш час? – жартівливо спитав Коен, після чого Бель закашлялась, подавившись повітрям, зрозумівши кого нагадують їй її співрозмовники.

– Я не впевнений, – боязко визнав Арчі. – Просто...

– Просто в тебе тріщина в душі, котрою користуються всі підряд, знаю, – монотонно промовив рудий. – Мав іноді честь вийти назовні цього відстійника.

– То ви знаєте. – Обличчя його співрозмовника перекосилось так, ніби благало пощади. – Мені дуже шкода, чесне слово.

– Не варто вибачатися, це нічого не виправить, – суворо промовив Ферріс. – Це входило в плани Долі, тому те все сталось би в будь-якому випадку.

– А давайте перейдемо до чогось більш приємного, – ледве не благально, але весело запропонувала Дрей і повернула голову до дівчини. – Бель, розумієш, нам доволі важко, якщо не сказати неможливо, зустрітися з твоєю сестрою, тому ми сподівались, що ти, як доволі близька її родичка і подруга, зможеш пояснити нам чому Торі обрав саме її, або, в крайньому випадку, чому вона обрала його.

– Це єдина причина по якій ми тут? – спитала недовірливо Бель.

– Ну, якщо ти знаєш причину, по якій Роуві переводять на планету ідентичну твоїй, але в іншому вимірі, то я радо послухаю, – запропонував Коен. – По твоєму вигляду бачу, що не знаєш, тому будь хорошою дівчинкою і розкажи трохи про свою сестру.

– Наприклад? – зовсім втративши опору в розумінні ситуації, спитала Бель.

– Наприклад, скільки їй років? – підказав Коен.

– Двадцять.

– В неї є якісь хоббі?

– Вона художник.

– Погані звички?

– Три дні підряд сидіти вдома, бо на вулиці надто свіжо.

– І все?

– Ну, чому ж, ще вона може бісити мене і надто сильно хвилюватись про усе підряд.

– А як вони з Торі познайомилися, – перебила чергове питання чоловіка Дрей, відчуваючи, що запальна розмова ставала змаганням "Хто скоріше говорить".

– Він директор в університеті мистецтва, – вже спокійніше промовила дівчина. – Сара там на другому курсі.

– А як довго вони знайомі, що Торі навіть вирішив одружитися на ній? – з чисто жіночою допитливістю і материнською турботою продовжувала Ферріс.

– Взагалі там трохи складна ситуація, – прикусивши губу, визнала Анабель. – Просто Сара трохи намудрувала з подорожами у часі, тому виходить, що Торі знає її ще з тих пір, як йому було трохи більше 20, але удруге зустрівся з нею зараз, коли йому 302 чи то 303. А от Сара загалом знає його лише 2 тижні. Тому...

– Що в ній такого особливого? – надмінно і презирливо скривившись, спитав Коен. – Я щиро не розумію, що змусило дорослого чоловіка, що за все своє немаленьке життя не мав нічого серйознішого за друга, одружитися з дівчинкою... Ні, зі студенткою власного коледжу, котру знає менше місяця?

– Сара вам не проста дівчинка! – обурилася сестра приниженої. – Сара дуже співчутлива, розумна і талановита дівчина! Так, вона іноді незграбна, надто емоційна і слабкодуха, але коли потрібно, вона стане твердіше сталі і стоятиме за тебе, бо вона тебе любить і нізащо не кине! Вона пройшла багато чого за ці двадцять нещасних років, а завдяки тим дурним подорожам у часі навіть двічі! – Бель вскочила на рівні ноги і її співбесідник із здивування від такої реакції нахмурив брови. – Ви навіть не розумієте як це, коли мати, що дала тобі життя, лає тебе у всіх своїх бідах! Батько, що сам родився без магії, вимагає від тебе таких звершень в мистецтві буття фарматоне, яких не знав жоден Бог! Наставник, що всюди славиться дикістю в вихованні дітей, муштрує тебе так, ніби ти скотина нечуттєва, а не дванадцятирічна дівчинка! А потім ще й виявляється, що твій батько не твій батько, що в тебе окрім двох братів є ще один, та ще й жонатий на Богині! А знаєте що в цьому найстрашніше? – спитала люто Бель, впритул підійшовши до Коена.

– І що ж? – прикидаючись, що зовсім не вражений промовою дівчини, спитав беземоційно чоловік.

– Вона їм це пробачила, – буквально гаркнула вона. – Вона не задумуючись забула все те погане, що вони їй вчинили. Всі ті образи і приниження. Всі ті шрами, як моральні, так і фізичні. Всі ті роки муштри, що привели хіба що до того, що вона стоїть тихо поки на неї кричать ні про що! Ні про що! Просто так! І я б була спокійна якби вона їм просто пробачила і більше б не зв'язувалася з ними. – Вона сіла і вже спокійно й втомлено продовжувала, плавно переходячи на шепіт. – Але вона продовжує з ними спілкуватися як ні в чому не бувало. Співчувати їм, хвилюватися, турботитися. Вам би не здалося дикістю бачити дівчину з переламаною в 5 місцях рукою, що ввічливо і приязно щебече з чоловіком, що і став причиною перелому? Він буквально прибив її руку до стіни чотирма кинжалами, які півтори години діставало десятеро чоловіків. Він сам сказав, що це нормально. Тато сказав, що це не страшно. Мама сказала, що так необхідно. Сара сказала, що їй не боляче. Чому тільки я бачу, що всі вони брешуть? Прямо в обличчя. І тільки Сарі було неприємно брехати. Просто... Чому? Нащо? Нащо так над нею знущатись? – спитала вона сама в себе, ховаючи обличчя в долонях.

– Знаєш що! – крикнув неочікувано для всіх Коен. – Годі з мене! Ти так говориш ніби вона свята великомучениця, а ми тут закатуємо вечірки світового класу, а не мертві вже друге століття.

– Коен, не варто ще більше засмучувати дитя, – прошепотіла чоловікові Дрей. – Людині треба хоч раз в житті виговоритися, щоб їй стало легше, а я дуже сумніваюся, що вона хоч з кимось про це говорила.

– Ну, гаразд, тепер вона поговорила про те, що її бентежить, можна тепер поговорити про те, що бентежить нас?! – не вгаваючи, продовжив розпити рудий.

– Люба, скажи просто що такого може дати Торі твоя сестра, що він так швидко так охоче зробив її своєю дружиною? – розвернувшись до Бель, спитала жінка з непоборною цікавістю і хвилюванням в очах.

– Вона мабуть що єдина, хто не боїться стояти з ним поруч, чим це вам не аргумент? – беземоційно продовжила дівчина, потираючи обличчя пальцями. – А коли він починає злитись, то їй достатньо подивитися на нього, щоб той заспокоївся. А ще те як він кайфує, коли Сара починає відверто розповідпти про все, що попало. Та й те, що вона його кілька разів воскрешала, я думаю, забутим не лишилось.

– І все? – саркастично поцікавився чоловік.

– Чого вам не вистачає, от чесно? Вони кохають одне одного і отримують від цього задоволення. Що ще вам всім треба?

– Їх шлюб схвалив Марден, – ніби невзначай додав забутий всіма Арчі.

– Маєсто? – проявивши дійсний інтерес до розмови, спитав Коен. – Та сама шваль, що сховалась неясно де, після того, як втратив можливість розрізняти обличчя? Той самий, що не боїться вякнути поганого слова прямо в обличчя Долі? Той, що може прочитати на нитці долі людини те, чого вона ще не зробила? Цей Маєсто?

– Так, – спокійно відповів брюнет, спостерігаючи за Бель, котрій явно не сподобались нові факти про батька її сестри.

– А в ньому вам що не вгодило? – прошипіла вона, впиваючись нігтями в крісло.

– Те, яким він був до того, як народився Кайтен, – відповів Ферріс. – Та й те чому народився Кайтен мене також бентежить. Ти знала чому Кайтен не перейняв магію батька?

– Ні, – чесно визнала вона.

– Бо він був незаконнорожденним, позашлюбним, навіть можна сказати випадковим. Марден і не підозрював про його існування, доки вони не зустрілись особисто. Світ надзвичайно малий, особливо коли ви живете на одній планеті. Особливо, коли ти сам сприяв їх зустрічі, – кровожерливо всміхнувшись, заявив Коен. – Марден після цього став таким покірним і добрим... Поки йому не сказали, що половину планети спопелили разом з його сином. Страшний місяць в житті Помпейї, скажу я тобі. Я навіть був щасливий з того, що вже був мертвий.

– Це його нормальний стан? – нахилившись до дружини оповідача, спитала Бель.

– Він отримує кайф від розповідей чужих таємниць, – невинно потиснувши плечима, визнала Дрей. – Я вже встигла звикнути, а в нього досі не закінчились історії.

– А хто ще вподобав їх ідею зв'язати свої долі навіки? – хитрою усмішкою пітона, що ось-ось обвиється кільцями навколо тебе, спитав рудий у Арчі.

– Я не впевнений, але... – почав невпевнено той. – Кажуть, що вони ще легко відбулись, бо навіть Карма схвалив цей вибір.

– Я навіть не здивований цьому, – засміявся Коен. – Він любить втручатись в затишшя в житті смертних перед тим, як його партнерка влаштує там бурю.

– Знаєте, сер, я боюсь, що буря вже почалась, та й... А чи не загостювались ми тут?

– Що, знайомих своїх тут бачиш? – з непідробним азартом і насмішливістю в голосі поцікавився рудий, коли помітив як нервово Арчі оглядається навкруги.

– Так, тому, якщо Ви звісно не проти, дайте закляттю Бель подіяти, – відверто перелякавшись, торочив Арчі.

– Буду радий, – тепло всміхнувшись відповів рудик і з розмаху кинув щось у воду перед усіма кріслами.

В тому місці, де з'явився всплеск, почала ширитися воронка, що чомусь захопила всередину лише Арчі і Бель. Вода наповнила все навколо і почала безстижо тиснути звідусіль, змушуючи мружити очі і притискати кінцівки до себе.

Коли ж гості покинули острівець і посеред океану залишилось лише дві постаті і чотири крісла, Дрей повернулась до свого чоловіка й ніжно запитала в нього:

– Коханий, скажи мені чесно, чого ти так накинувся на неї? Ти ж не очікував, що вона почне говорити про любу сестру всяке гидоття, та ще й нам.

– Якщо чесно... – задумливо протягнув Коен, сперши голову на руку. – Якщо чесно, то мені здається, що вона перейняла не лише батькову силу...