"І що на мене найшло? – думала Бель, ліниво піднімаючись по сходах додому. – Чорт, ми півгодини знайомі, а вже цілувалися. Жах. Так можна й подумати що я готова вішатись на шию всім хлопцям підряд. Але з Ліаса приємний компаньйон і співрозмовник, що тут скажеш. Та й кафешка крута, от тільки з вивісками їм ой як не щастить..."

– Для одруження потрібне благословіння обох батьків, а я навіть його імені не знаю, Саро, невже так важко це зрозуміти?! – вирвав з роздумів Бель крик її батька.

Налякана таким тоном і тим фактом, що їх квартира на два поверхи вище, Бель зі швидкістю звуку рванула на гору.

"Він досі не знає про Віторі, – з невеликим полегшенням, подумала Бель. – Мамо, ну за що ти так з Сарою?"

– Що тут відбувається? – крикнула вона, ввірвавшись досередини і побачивши сестру, що, ледве стримуючи сльози, дивилась то на новоприбулу, то на батька, що червоний з обурення стояв перед дівчатами.

– Це я вас двох повинен спитати! – зло заявив чоловік. – Це що за манси? Першим, що каже мені ваша мати, прилетівши додому, це те, що Сара ні з того, ні з сього вийшла заміж! За Ферріса, чи не так? За описом вашої матері це може бути тільки один з цих двух!

– Так він Ферріс, ну то й що? – надмінно запитала Бель, знімаючи взуття.

– Бель, ти хоч знаєш хто вони такі? – активно жестикулючи своїм словам, спитав Вікрам. – Один переводить душі до потойбіччя, а другий виконує найнебезпечніші замовлення Долії. Один бездушний шмат гордості, а другий дитя в дорослому тілі. Старший готовий вбити за невірне звернення, а молодший готовий вбити заради уваги до власної персони!

– Маячня! – грізно заперечила Сара, підвівшись на ноги. Коли батько сварив її за одруження, це було зрозуміло і терпимо, але коли дійшло до прямої образи Торі і його брата, скромність і повага до старших була викинута далеко за кордон актуальних думок.

– Саро, їм обом зараз по триста. Ти не думаєш, що вони застарі для тебе? – з докором зауважив чоловік.

– Іншим фарматоне це ніколи не заважало. Чому це повинно змусити мене змінити думку?

– Бо ти ще дитя! Інші фарматоне одружуються тоді, коли вони вже ввійшли в повну силу і отримали постійну посаду, а ти навіть обряду переродження не пройшла!

– Ти також, але тебе це не спинило, – буквально просичала Сара, натякаючи на відсутність в крові батька і крихти магії, чим немало здивувала Бель і відверто образила батька.

– Саро, годі, – грізно прошепотів він.

– Ні, не годі. Всю останню годину ти торочив мені про те, наскільки спішним, хибним і неправильним був мій вибір і моє одруження. Я маю таке ж право висловити свою думку! Ти міг просто спитати мене, поговорити спокійно, як батько з дитиною, але ти просто і без попередження заявився сюди і почав мене відчитувати так, ніби мене через це випруть з університету, відберуть сили і лишать статусу. Єдине, що мені зараз загрожує, це ти і мама, а точніше ваша реакція. Якщо чесно, то я й сама не думала, що він зробить мені пропозицію. Я просто... Просто люблю його. Кохаю. Тому я не могла відмовити, розумієш? Бо боляче було б не тільки йому.

"Оу, це так мило, – розплившись в солодкій усмішці, подумала Бель. – Добре, що додумалась ввімкнути диктофон для Віторі".

– Саро, я тільки одного не розумію, – втомлено потираючи чоло, сказав Вікрам. – Коли? Коли ви встигли? Ви не мали шансу десь зустрітись, тому як?

– Я змінила часову паралель, – чесно признала дівчина. – Моє життя було геть інакшим, але на мій день народження Крістін сказала, що в мене немає шансу дожити навіть до сорока́, тому Долія дала дозвіл змінити паралель. Але я допустила помилку, тому потрапила далі в минуле, де зустріла Феррісів коли ті ще не були кріа.

– Скільки ви знайомі? Узагалі. Для тебе, – спитав чоловік.

– Два-три тижні, – потупивши очі в підлогу, признала дівчина.

– Саро, такі шлюби розпадаються так само швидко, як і уклаються, розумієш?

– Маячня! – заявила вже Бель. – Ти говориш як параноїк, при цьому навіть не бачив їх разом. Вони наймиліша пара, що я коли-небудь бачила, і я безперечно впевнена, що їх шлюб не помилка і не трата часу й емоцій. Я навіть готова терпіти цю двометрову занозу в дупі заради Сари.

– Потім повториш мені на диктофон, я поставлю це як мелодію для твого контакту, – почули присутні знайомий усім голос. В дверях, спершись об стіну плечем і схрестивши руки на грудях, стояв Віторі, задоволено, але напружено всміхаючись.

– Чекай, – повільно промовив Вікрам. – Це він твій чоловік? – зло глянувши на доньку, спитав він.

– Тобі щось не вподобає? – підходячи впритул до чоловіка, спитав, кривляючись, Віторі.

– Так! – заявив його тесть, задерши голову догори через десятисантиметрову ріницю в рості. – Ти мені не подобаєшся і ти знаєш чому.

– В тому то й проблема, що не знаю! – розвівши руками, заперечив рудий.

– Знаєш Адама Джея?

– Тільки не кажи, що то твій родич, – приречено-налякано спитав Віторі.

– То мій брат.

– А що не так з дядьком Адамом? – поцікавилась Бель, встрявши в хмурі гляділки чоловіків.

– Він мені листи любовні присилав, – присоромлено скривившись, признав рудий. – І Роуві, до речі, також кілька отримав.

– Невже Сара вкрала чоловіка у власного дядька? – заледве стримуючи недоречний сміх, спитала Бель.

– Вкрала б вона мене, якби я мав якісь почуття йому у відповідь, але... – знов скривившись, зупинився Віторі.

– Але ти змусив його з'їсти всі ті валентинки і зламав йому носа, – продовжив за нього Вікрам.

– Він пригрозив мені переконати Долю звільнити Роуві з посади, якби я не погодився на побачення, а ти ж пам'ятаєш, що в нього дар переконливості. Роуві тоді було 257, якби його звільнили і забрали магію, він би помер, – почав відверто виправдовуватись рудий. – Я погодився, але я не міг терпіти цього скаженого вічно. Мені це просто остогидло, тому й довелося прийняти деякі міри.

– Ти зламав йому носа і змусив жерти папір, – істерично крикнув чоловік. – Ти на рік вибив його з колії життя!

– В мене також лишилась психологічна травма після побаченого тоді, – налякано відвівши погляд убік, признав рудий. – І мені здається, що в цій ситуації жертва саме я.

– Ну то й продовжуй так думати, але поодаль від моєї сім'ї і моїх доньок!

– Ти ж розумієш, що Сара, погодившись на шлюб зі мною, стала частиною моєї сім'ї, – насмішливо піднявши одну брову, спитав Віторі.

– Так, годі! – рявкнула на обох Бель. – Ви хоч розумієте якими ідіотами ви себе виставляєте? Два дорослих чоловіка перегавкуються, як ті пси, бо не поділили малу дівку. Панове чоловіки, це вже смішно.

– Вона права, – серйозно промовив Вікрам. – Слова – пуста трата часу й сил. Віторі Ферріс, я викликаю тебе на дуель.

– Тато! – крикнула Бель. – Здурів? Я не це мала на увазі.

– Я старше, сильніше і могутніше тебе, – докірливо зауважив рудий Вікраму. – Я не маю бажання тебе вбивати.

– А якщо я переможу? – прискіпливо глянувши в очі Феррісу, спитав чоловік.

– Розіб'єте Сарі серце, – грізно заявила Бель. – Хто б не виграв, це обов'язково станеться, тому вмовкніть обидвоє!

– А що тут відбувається? – спитав, ніби нізвідки прийшовший, Марден, поглядаючи на всіх підряд.

– А ви що тут робите? – спитав у нього Віторі. – І де Сара? – додав він, не помітивши своєї дружини ніде навколо.

– Вона прийшла до мене в гості і, нічого не пояснюючи, всілась посеред галявини, пробубнівши тільки, що вдома їй зараз некомфортно, – пояснив їм Марден. – А що сталося?

– Вони вирішують кому належить Сара, – пояснила Бель.

– Сара нікому не належить, – зауважив Віторі. – Вона не річ щоб комусь належати.

– Тоді чому ви двоє обирате чи можна їй виходити заміж чи ні? Ви не маєте права вирішувати таке питання замість, але ж ні! Треба було влаштувати сварку, оголосити дуель і засмутити Сару до того, щоб вона просто тікала від вас двох.

– Хто почав сварку? – спокійно спитав Марден, виконуючи роль судді, як найстарший в компанії.

– Він, – сказав Віторі, вказавши пальцем на Вікрама. – Коли я прийшов, він уже відчитував Бель, опісля Сари.

– Хлопці, буду чесним, але ви обоє винні. Мені просто треба знати з кого починати, – признав Марден і трохи відкашлявся перед довгою розмовою. – Вікрам, зрозумій мене правильно, але ти вже два роки знаєш, що Сара тобі не рідня, тому не поводь себе так, ніби ти єдиний її родич. Так, ти маєш право вирішувати долю Сари, але твоє рішення не пріоритет. Торі, ти...

– З яких це пір йому дозволено так до тебе звертатися? – здивовано перебила чоловіка Бель, звертаючись до рудого.

– Вино і хіздом чудово зближують, – прямо сказав Марден і продовжив зачитувати чоловікам моралі. – Так ось, Торі, ти повинен хоч трохи розуміти Вікрама. Він опікувався Сарою так само, як ти опікувався тими дітьми під час війни. Вони все одно родичі, як не кров'ю, так духом. Як я вже казав, Вікрам знав про походження Сари два роки, але продовжував вести себе з нею як батько з дочкою, тому він також твій тесть і якщо ти йому не подобаєшся, то не лайся з ним, а доведи, що він це дарма.

– А тепер ви два ідіота йдете і вибачаєтесь перед Сарою, – додала Бель і Марден схвально кивнув чоловікам, відчинивши потрал до свого підвиміру.

– Саро? – тихо спитав Віторі, першим пройшовши крізь портал. – Сарочко, – засмучено зітхнувши, додав він, коли його полі зору з'явилась постать дівчини, що сиділа прямо на землі, обійнявши власні коліна.

– Торі? – перепитала вже вона, повернувшись в бік порталу. – Тато? – додала вона чоловікові, що прослідував вслід за рудим.

– Саро, ти вибач, що ми почали так р'яно сваритись, – відповів першим рудий. – Це більше не повториться, обіцяю, – додав він, сівши поруч з нею. Дівчина лиш в'яло всміхнулась і повернулась до батька, очікуючи хоч чогось і від нього.

– Мені нема за що вибачатись, – буркнув він, за що отримав грізні погляди від Бель з Віторі та преміальний запотиличник від Мардена. – Мені нема за що вибачатись! Головне, що вона засвоїла урок і я його більш ніж зрозумів.

– Я згодна, – тихо промовила Сара, коли її сестра вже була готова почати черговий скандал. – Бель, краще розкажи як ви погуляли сьогодні.

– Якраз про це! – захоплено пролепетала Бель, всідаючись поряд з сестрою. – Алекс показав нам кафешку його брата і їм потрібна серйозна допомога художників. В них не найкращий вхід і проблемка з вивіскою, тому я щедро обіцяла притягнути до них всіх художників, що зможу.

– Ну, якщо брат Алекса, то думаю ніхто не відмовиться, – задумливо признала Сара.

– А чого так? – трохи напружено спитав Торі, чим визвав в дівчат веселий сміх.

– Він головний натурщик універа, – без секретів признала Бель, бо Сара була не взмозі відповісти, жадібно прикусуючи нижню губу, щоб не розсміятись наново.

– Он як, – якось віддалено відповів рудий, споглядаючи як мило його дружина зминала губи зубами.

– А як його хоч звуть? – поцікавилась Сара у сестри.

– Льоха, – знизавши плечима, відповіла вона. – Точніше Ліас.

– Навіть так? – зацікавлено спитав Марден, сідаючи поруч з компанією.

– А Алекс також камаріанець? – спитав уже Віторі у Бель.

– Хто? – спитала Бель, до неможливості округливши очі.

– Ліас це звичне ім'я для камаріанців і маргів, але марги ти впізнала б запросто, – пояснив їй Марден. – Марги виглядаюсь як... Як же ці істоти звуться...

– Ангели, – відчеканив грубо Віторі. – Єдина нація, що признає Долю як Божество.

– Так це вони, – не звернувши увагу на тон зятя, відповів Марден. – В них доволі гарна планета, та й населення не відстає в красі, – посміюючись додав він.

– Бель, – спитала Сара, хитро глянувши на сестру, помітивши як їх батько пішов назад додому через досі відкритий портал. – Він тобі сподобався? Оцей Ліас.

– Ні, ну нічого від неї не втаїш! – рявкнула незадоволено Бель. – От можуть в мене бути хоч якісь секрети?

– Ні, – горделиво заявила Сара. – А тепер розказуй. Організувала собі побачення?

– Я думаю це можна також назвати побаченням, – як кішка солодко і хитро, признала дівчина. – Я взагалі-то не думала, що настільки йому сподобалася, але-е-е... – протягнула вона, зробивши демонстративну паузу.

– Але? – спитала по-змовницьки Сара. – Невже? – спитала вона, округливши очі і здогадавшись про щось, що лишалось незвіданою загадкою для чоловіків. – Невже він тебе поцілував?

– Угу, – трохи неохоче признала дівчина.

– І що? Лупнула його по морді, як того ідіота, що до тебе в перший же день зустрічі під блузку поліз? – захоплено лепетала Сара, все більше дивуючи чоловіків.

– Як не дивно, – сором'язливо відвівши погляд, сказала вона. – Але щось завадило мені це зробити.

– Він милий? – спитав раптом Марден.

– Ну, так, я думаю, – трохи запинаючись з неочікуваності, відповіла Бель.

– Тоді сподіваюся ти повернеш малим їх приставку, – змовницьким шепотом заявив Марден.

– А як же! – грізно відповіла дівчина. – Навіть не сумнівайтесь!

– Тільки не забудь про це сказати мамі, – тихо порадила Сара, боячись щоб її сестрою не повторилось сьогоднішнього.

– Нізащо! – проголосила Бель і, побачивши шок інших, швидко додала: – Лоханутись так по-своєму. Тим більше не хотілось би відлякувати хлопців раніше часу.

– А мені представиш? – спитав жартівливо Марден.

– А як же, дода, – погодилась Бель, чомусь вставивши давно забуте словечко.

– Ти ще пам'ятаєш? – шоковано всміхаючись, перепитав той.

– Що пам'ятаю? – розгублено кліпаючи очима, спитала Бель.

– Ну, за той рік, що ваша мати була одружена на мені я намагався навчити тебе лафо...

– А хіба їй не було півтора року? – перепитала Сара.

– Це то так, але вчитися ніколи не рано. Щоправда, вона рідко вимовляла слова правильно, – щиро всміхнувшись, признав Марден. – Але вона завжди вірно казала "хочу", "знаю", "люблю", "тато" і "мама".

– "Лацу", "сроя", "мямпя", "дода" і "лоло"? – невпевнено переклала Бель.

– Так, – здивовано всміхаючись, підтвердив чоловік. – Це було так мило, щоправда, твоя мати ніколи тебе не розуміла. Ти якийсь час говорила виключно на лафо, але так по-дитячому, що навіть я не розумів.

– Мені було півтора роки! – грізно гаркнула вона, почувши хихотіння Торі.

– Та ні, я не з тебе сміюсь, – заспокоїв її чоловік. – Просто Роуві колись так само слова перекручував. Я два роки був Дорі через нього. Себе він звав Рофі. А коли він почав маштабно розмовляти, то всі зі сміху котились, – розповідав він, з усіх сил стримуючи сміх. – А ну, дайте-но спробую згадати... І ще перекласти... "Дорі фубить хисти й Рофі". Це він розказував як я люблю їсти і його самого. Це була його улюблена фраза, але чому саме вона не міг зрозуміти ніхто.

– Це так мило, – нахиливши голову набік зауважила Бель. – Він ледве говорив, але говорив весь час про тебе.

– І на цій веселій ноті повинен нагадати, що зараз вісім вечора, а вам всім завтра ще до універу, – зауважив Марден, встаючи з землі.

– І справді, – підтвердив Торі, глянувши в телефон. – Що ж, дякуємо за гостинність.

– Приходьте в будь-який час, – доброзичливо промовив він, відчинивши для нас портал.

– В тебе вже є Наполеонівські плани на цього хлопця, чи не так? – спитала Сара у сестри, коли вони вийшли з порталу.

– Звісно, та ще й які, Сарочко! – заявила гордо Бель, чимчикуючи прямісінько до ванної.