Фелірці з особливою пошаною ставились протягом усіх віків до засновника своєї держави - короля Фрідріха I фон Едерна, який у їхньому пантеоні зайняв найвищу позицію. Він був, так сказати, правителем небесного міста та опікувався усіма світлими духами предків. За життя Фрідріх побудував країну з нуля, створив усі необхідні умови для комфортного та безпечного життя народу, об'єднав націю в одне ціле. Наразі усі фелірці шанують його як великого та мудрого правителя усіх часів, але водночас бояться його кари за свої гріхи. Адже саме Фрідріх судить душі покійників та визначає чи залишаться вони в небесному місті, чи можливо відправляться до пустелі пітьми - місце споконвічного ув'язнення темних духів, яким править Люциус. На відміну від небесного міста, де душі знаходять вічний спокій та майже не помічають різницю між земним та потойбічним життям, у пустелі пітьми душі приречені на вічне страждання від тяжкості власних гріхів. Гріхи, наче непосильна ноша, окутують їх та завдають неймовірного болю, який не вщухає. Ось чому батько братів король Ділан так часто ходив та молився Фрідріху в його ж святилищі, намагався вимолити свої гріхи та не відчувати несамовитий біль після смерті. Проте Фрідріха йому не вдалось обдурити, тож він відправився до пустелі пітьми.

            Але окрім Фрідріха важливе місце у небесному пантеоні фелірців займають й інші хранителі фігур. Наприклад Кетрін Алоре, зачинателька дворянського роду Алоре та хранителька ферзя, опікується усіма цілителями Феліру. Саме вона надає цілительські здібності конкретній людині та загалом опікується стабільністю мани у королівстві. Білі маги цілителі особливо шанують свою покровительку та на кожен перший день весни проводять свято співів, запалюючи ароматні лікарські трави й прославляючи хранительку. А ще більшість пробуджень ядра мани у жителів королівства стається саме у перші весняні дні. Кетрін досить гарна навигляд  жінка із  каштановим прямим волоссям  підстриженим під каре  з невеличкою косою збоку серед пасм  та блакитними очима.  Одягнена богиня  магії та цилительства у льяну білу сукню довжиною до щиколоток ніг з розрізом на одній із сторін. Задопомогою золотого поясу до сукні кріпилася легка напівпрозора тканина ніжно фіолетового кольору з золотою вишивкою  листя трав та ромбів із колами у своїй сердцевині. Ця тканина обтягувала пишні груди  жінки  тим самим підкреслюючи її привабливість. На ногах були шкіряні сандалі, чиї стрічки доходили майже до колін. На руках та голові були типові для усіх богів Феліру  золоті браслети  та тонкий обруч. В цілому цей обруч, усі браслети, сандалі, пояс та візерунок на білій частин вбрання були притаманні образам усіх шістьох божеств.

                 Ще одна хранителька, хранителька коня Ліліан, хоч за життя не могла нічого бачити окрім майбутнього, наразі в пантеоні фелірців шанується передусім як та, хто пише людські долі та зберігає їхні записи в архіві небесного міста. Вона завдяки своїй силі зазирати у майбутнє записує життя людини у свій сувій від народження й аж до самої смерті. Але вона не може втручатись у долю людини. На це у неї не має такої великої кількості енергії. Долю людини можуть переписати лише ті, хто має безмежний резерв світлої енергії мани та темної енергії скверни. Тобто це якраз Фрідріх та Люциус, як найсильніші духи з протилежними енергіями. Проте Ліліана записує усі можливі варіанти майбутнього для кожної людини та викреслює ті варіанти, які протилежні вибору людини. Тобто у певний момент життя, людині надається важливий вибір між конкретними рішеннями та прийняте рішення безпосередньо впливає на подальше життя. Ліліана лише як літописець записує усе, через що проходить людина, залишаючи лише один істинний варіант її долі. Після смерті людини, тоді коли сувій Ліліани закінчується та не має більше місця для записів, вона віддає сувій Фрідріху. Після прочитання якого він вже й судить душу померлого та після суду віддає сувій на зберігання до архіву. Ось чому фелірці часто покладаються на інтуїцію та намагаються зробити правильний вибір у своєму житті. Зовнішні Ліліан досить мила та тендітна дівчина. Її біляве волосся охайно заплетене у два колоподібні пучки біля вух, які оплетені косами біля місця закріплення. Одягнена богиня долі у легку ляну білу сукню із вишитим золотом візерунком полос та хрестів. Поверх сукні  задопомогою золотого поясу  була закріплена легка напівпрозора червона тканина із золотим візерунком ромбів з круглою серцевиною та різних звивистих ліній. Ця тканина обрамляла спину дівчини та спускалась з її передпліч наперед, де і  закріплювалась поясом. Окрім поясу, золотими були також браслети на руках та тонкий обруч одягнений білявці на голову, як символ причетності до пантеону фелірських богів. Також оскільки  Ліліан   раптово осліпла у дитинстві, вона ніколи не знімала із себе блакитної повязки, якою прикривала свої очі. 

           Ольгерд, хранитель тури, за життя був вправним стрільцем з лука та легко міг опанувати будь-який вид зброї. Його надлюдська швидкість зробила з нього неймовірно сильного воїна. Тож не дивно, що після смерті він почав опікуватись тими, хто обирав справою свого життя військову діяльність. Більшість фелірців з обережністю ставляться до військових та й взагалі дехто навіть побоюється людей у військовій формі та зі зброєю в руках. Хтось замислюється, чи можливість убивати людей справді гідна опіки одного із шести найсильніших світлих духів. Адже озброєна людина може спокуситися та забрати життя невинного, а це фелірці вважають гріхом. Проте Ольгерд не настільки дурний, щоб захищати убивць. Одна справа убивати інших заради вдоволення власних хворих бажань, а зовсім інша йти на убивство заради порятунку інших та захисту власного дому. Тож кожен солдат армії Феліру складає присягу використовувати зброю для захисту та безпеки громадян королівства. У випадку порушення присяги солдата чекає суд як на землі, так і на небі. Адже за розумне поводження зі зброєю та неймовірне героїчне самопожертвування у випадку війни усім військовим Фрідріх прощає їхні гріхи. Звісно ж доповідати за людське військо має Ольгерд та й він за віддану військову службу оберігає життя військових аж поки місце на їхньому сувої долі не закінчиться. Тож на полі битви найчастіше гинули лише ті, чий час вже добіг кінця та вони за свої подвиги заслужили вічного спокою. Зовні Ольгерд також був сильним та міцним чоловіком, як і личить воєнові. Його сильно відрізняло серед інших те, що він альбінос. Проте це зовсім не  применьшувало його сили та  мужності, навпаки це навіть надавало йому певного шарму. Біле волосся  Ольгерда ззаді  було коротшим ніж спереду та й там ледь сягало довжиною трохи нижче рівня підборіддя. Обличчя бога війни було досить суворим з чіткими вилицями, великим  носом та добре вираженою лінією підборіддя. Очі хоч і були блакитного кольору,  проте часто виражали байдужість або гнів в  пориві різких емоцій. Одяг Ольгерда був у тому ж стилі, що і решти богів: біла льяна спідниця  із золотим візерунком полос та хрестів; до неї кріпилася задопомогою масивного золотого поясу  легка блакитна напівпрозора тканина із золотим візерунком стріл та ромбів з колами, яка спадала з лівого плеча чоловіка; такі ж самі золоті браслети на руках, обруч на голові та високі шкіряні сандалі. Хоча Ольгерд ззовні й суворий вояка навигляд, проте  він досить дбайливо ставиться до близьких йому людей. Особливо до своєї сестри  Ліліан  та свого коханого Вінсента.

            Даніель, хранитель слона, за життя окрім допомоги Фрідріху займався різними ремісничими галузями. Якщо в Ольгерда був талант опановувати будь-який різновид зброї, то у Данієля талант швидко навчатись будь - якому ремеслу, навіть здавалось дуже жіночим. Йому було байдуже хто займається чим, головне було б чим себе зайняти та у цьому його неймовірна фізична сила дуже ставала у пригоді. Тож його вважають своїм покровителем ковалі, шахтарі, будівельники та навіть фермери. Усі, хто для своєї роботи потребує великих фізичних зусиль. Фелірці навіть мають своє свято аби вшанувати хранителя слона саме перед початком саджання нового врожаю. Вони ходять за можливості до святилища Даніеля та моляться аби в нового врожаю було вдосталь і їм вистачило його для годування сімей. Бог ремесл був досить сильним на вигляд, сильнішим навіть за бога війни, мав коротке червоне волосся та ясні зелені очі. На обличчі Данієля часто можна було побачити привітну веселу усмішку та  приязний грайливий погляд у його очах. Це і не дивно, адже навідмінно від Ольгерда, який із сестрою за життя пережив полон у юному віці, Даніель був досить щасливим й не  був сильно травмованим суворістю реального світу. Із одягу на богові ремесл була така ж спідниця як і на богові війни, проте він мав напівпрозору коричневу тканину із вишитим золотим візерунком  ромбів, кіл та   хвиль. Ця тканина також кріпилася задопомогою масивного золотого поясу  й спадала донизу ззаду та зпереду, але не покривала жодної частини тіла чоловіка. 

                 І останній з шістки хранитель пішака Вінсент, більше з легкістю міг опанувати якісь ремесла, які не потребують великої фізичної сили чи володіння зброєю. Він працював розумом. Тож після смерті серед шести перейняв опіку над тими, хто займається наукою чи навчає науки інших, ну а також мистецтвом. Зважаючи на свою неймовірну регенерацію, Вінсент любив робити різноманітні досліди та експерименти. Його сила навіть йшла йому на користь, у випадку якщо він поранився під час своїх досліджень. Митці та науковці Феліру називають Вінсента своєю музою, адже саме він надає їм жагу до творіння та дослідження. Зовні Вінсент досить стрункий та тендітний  чоловік, який не сильно виділяється  м'язами як Ольгерд та Даніель. Має довге вишневого кольору волосся, заплетене у косу золотими  стрічками та каштанові очі із  вкрапленням жовтого.  Із відмінних від решти богів елементів одягу носить окуляри із позолоченою оправою ьа невеликі довгі сережки у вухах.  Як і Фрідріх  Вінсент одягнений  у білу туніку, проте довжиною до щиколоток. Та як і у решти має напівпрозору жовтого відтінку тканину, що спадає з обох його плечей наперед та закріплюється золотим поясом.  Вцілому  образ Вінсента досить добре контрастує із образом Ольгерда, проте цей контраст досить приємний та не відразливий. 

               Отож, усі хранителі зібрались у величезній білій залі кругоподібної форми на нараду. По центру зали був величезний мармуровий білий стіл також круглий та за ним на мармурових тронах сидів кожен із шестірки найсильніших світлих духів. По периметру кімнати були величезні білі колони та замість даху було скло.

— Що ж, якщо вже всі зібрались, то я почну. — промовив Фрідріх та простягнув Ліліан, яка сиділа зліва від нього руку. — Ліліан, подай, будь ласка, той сувій долі, який ти вважаєш дефектним. Його слід показати іншим.

Ліліан була найнижчою з усієї компанії, тому трішки підвелася аби віддати Фрідріху потрібний сувій.

— Вельми вдячний, подруго. Що ж, друзі, у нас проблеми. Досить великі проблеми. — промовив знову Фрідріх та розкривши свиток, положив його по центру столу.

— Він чорний?! Що це все значить?! — здивувалась Кетрін та поглянула на подругу. — Ліліан, ти вже натикалась на такі свитки?

Ліліан помотала головою в різні сторони.

— Це сталося уперше. Я не розумію, чому він почорнів. Зазвичай усі свитки, які з'являються у моєму архіві з народженням людей, білого кольору. А цей одразу ж після появи почорнів.

Фрідріх відразу ж доповнив.

— Тут причетна скверна.

Усі в залі одразу ж завмерли від шоку.

— Тобто ти хочеш сказати, що в долю цієї людини втрутився Люциус? — запитав занепокоєний Данієль, на що Фрідріх лише кивнув.

— Саме так, вочевидь він втрутився як тільки власник цього свитку народився на світ. Більш того власник цього свитку мій нащадок. — після цих слів усі вскочили.

— Як це нащадок?! Звідки у Люциуса стільки сил, щоб затуманити розум члена родини Едернів? Усі Едерни ж мають ядро мани. — здивувалась Кетрін.

— Більше ні. Едерни втратили можливість пробудити сильне ядро мани. Вони не розвивають свої магічні здібності, тож ядро мани в їх тілах в режимі сплячки. Тож не дивно, що цим надумав скористатись Люциус. Сім'я Едернів ослабла за ці останні сто років, тому усе йде до скрутних часів.

— То що нам залишається робити? Нам потрібно зупинити Люциуса поки не пізно. Усе не можна залишати так, як є. — поцікавився Вінсент, поправляючи свої золотисті окуляри.

— На жаль, Вінс, нам залишається чекати коли настане час мого переродження. Тоді я усе виправлю. Ще не настав час. А до тих пір нам залишається пильно спостерігати за діями Люциуса. — відповів Фрідріх та раптом розлючений Ольгерд вдарив з гніву кулаком по столі.

— КЛЯТИЙ ЛЮЦИУС ! ТА ЩОБ ТОБІ ПОВИЛАЗИЛО! ТЕПЕР ДОЛІ УСІХ ЛЮДЕЙ У ФЕЛІРІ БУДУТЬ ЗМІНЕНІ, ЧЕРЕЗ ТВОЮ СКВЕРНУ, ПОКИДЬКУ! Чому ми маємо сидіти тут мовчки та дивитись, як цей чортяка творить хаос на землі?! Фрідріху, дозволь мені спуститись! Я цього демона в фарш перемелю! Я навчу його шанувати людські життя.

— Олі, сядь та заспокойся. Я розумію твій запал. Але ще рано. Я сам пізніше розберуся з ним, але звісно ж з вашою допомогою, мої друзі.

Ольгерд різко сів на своє місце та сперся на спинку трону, закинувши ногу на ногу та нервово здуваючи з лиця біле пасмо волосся.

— Добре. Розберись з ним ще за мене. Так сказати, передай йому від мене привіт.

— До речі, Фріді, ти ж переродишся без своїх сил в нове тіло, так? — поцікавився Деніель.

— Хороше запитання, Дені. Маленька частина мене досі знаходиться у моєму мечі. Наскільки мені відомо, він передається у моєму роді від батька до сина. Тож з великою імовірністю я повинен переродитись у власній сім'ї. Інакше новому мені буде важко заново пробудитись як хранитель короля. До речі, якась частина ваших сил буде позичена на деякий час іншими людьми, які відповідно стануть новими хранителями. Вона відділиться як тільки я знову народжусь на землі. Ми будь-що зупинимо Люциуса, тож не хвилюйтесь.

— А...Але ж це може бути пастка. Люциус певно хоче виманити тебе на землю аби вкрасти силу усіх нас. — запереживала Ліліан, але Фрідріх поспішив її заспокоїти.

— Я знаю, що це може бути пасткою, тому перед своєю смертю я заздалегідь відламав за допомогою магії частину своєї душі та помістив її у свій меч. Ця частина повинна відчути мене в новому тілі та не дати новому мені потрапити під вплив скверни Люциуса. Я так запросто не дам йому мене задурити.

Перед кінцем наради Кетрін підняла руку.

— Дозволь запитати, якщо звісно ж це можливо, я б хотіла знати хто саме з твоїх нащадків зараз під впливом Люциуса. Було б несправедливо нам цього не знати.

Фрідріх тяжко видихнув.

— У Ділана фон Едерна та його дружини Меріан фон Едерн на землі залишилось двоє синів Карлос фон Едерн та його молодший брат Ернест фон Едерн. А хто з них одержимий Люциусом зараз дізнаємось. Ліліан, не могла б ти зачитати дату народження та ім'я на проклятому сувої?

Ліліан з обережністю взяла сувій в руки та прочитала надпис на його початку.

— 19 листопада 503 рік, Ернест фон Едерн.

Фрідріх схилив голову з розпачу, адже заглянув у майбутнє своїх нащадків.

— Братовбивця...Тиран...Нарцис...Єретик...Жертва... Такими словами можна його описати. Я щойно побачив його мученицьку смерть внаслідок страти на вогнищі. Люциус, нащо ж ти занапастив таку невинну чисту душу... Як мені тепер в новому житті дивитись в його очі та розуміти, що він приречений на страждання в пустелі пітьми? Він не мав там опинитись після смерті... — і тут по щоках Фрідріха потекли сльози з розуміння гіркої долі Ернеста.

— Пробач, Ерні, але мені доведеться принести тебе в жертву заради очищення землі від істинного зла.

На цьому нарада найсильніших світлих духів закінчилась.

                      У королівському палаці Едернів тим часом готувались до коронації Карлоса, який уже як три місяці закінчив академію "Срібна троянда". У Фелірі може розпочатись паніка, ба більше його грізний північний сусід королівство Горт, яке марить реваншизмом, може скористатись ситуацією та напасти на Фелір. Тому не слід було зволікати з коронацією старшого принца. Феліру потрібний король і як найшвидше.

                   Ернест також закінчив академію, екстерном. Але скоріше всього, директор академії "Срібна троянда" просто не захотів більше терпіти молодшого принца у стінах свого закладу. Багато хто ширив чутки про Ернеста, через що його відправили на домашнє навчання аби уникнути паніки серед учнів. Проте й сам Ернест був радий покинути таку нестерпну академію, де кожен завмирає перед ним із жахом та ненавистю.

                 Отож, зараз обидва принци перебували у покоях Карлоса та готувались до коронації. Карлос виглядав доволі вишукано, як для юнака, який ось-ось стане королем. Білий костюм з позолоченою вишивкою на камзолі та штанах. Від лівого плеча поверх камзола до правого боку поясу спадала оксамитова червона стрічка. Завдяки золотим еполетам та такому ж золотому ланцюжку на плечах Карлоса закріплювалась червона накидка з моховим воротом та також позолоченою вишивкою. Також на руках хлопця були білі рукавички, які він саме поправляв перед дзеркалом, а під воротом сорочки мереживна хустка з дорогою брошкою на ній.

                         Ернест стояв поруч зі старшим братом та також суттєво змінився за останні три місяці. Окрім значно вищого росту, тепер він мав довге волосся та як завжди носив його накинутим на лівому плечі та зав'язаним стрічкою. Одягнений молодший принц звісно ж був трохи бідніше за старшого: костюм зелено - білих кольорів та зі сріблястою вишивкою; на шкіряному ремені були закріплені піхви з мечем; на лівому плечі невеличка накидка зеленого кольору з вишивкою, закріплена срібним еполетом та ланцюжком. Ернест виглядав доволі привабливо, проте вселяв страх в навколишніх людей своїм моторошним поглядом.

Карлос поправив манжети свого камзола та поглянув на брата.

— Чого ти такий засмучений, братику?

Ернест здригнувся від не очікування.

— Не сумний я! Сьогодні просто дуже важливий день в наших життях. Ти станеш королем, а я ....

— А ти будеш моїм правою рукою, брате. Ти єдиний, кому я можу зараз довіряти, окрім Джо. До того ж твій талант фехтування мені стане у пригоді, коли мені знадобиться захистити Фелір. Я ціную твої уміння та довіряю тобі декілька військових загонів під командування.

Від такої несподіваної щедрості брата, Ернест раптом посміхнувся. Звісно ж він радіє цьому. Радіє з того, що пізніше зможе цим скористатись.

— Дякую, брате.

Після розмови обидвоє вийшли з покоїв Карлоса та попрямували до святилища Фрідріха на коронацію старшого.  

Святилище вже було урочисто прикрашене для такої величної події як коронація нового короля Феліру.

— Дорогі гості, — почав свою промову один з найстаріших магів, стоячи перед королівським троном. — Сьогодні ми зібралися тут щоб стати свідками народження нового великого короля нашої Батьківщини! Нехай увійде в цей зал нове сонце нашої країни!

Після цих слів до зали коронації святилища входить одягнений в коронаційний королівський одяг Карлос і йде впевненою ходою під оплески всіх присутніх представників аристократії. Ернест стає неподалік входу аби спостерігати за всім здалеку. Хлопець підходить до мага й стає на коліно, опустивши голову вниз, поки той створює з повітря меч. Маг торкається мечем до плечей хлопця.

— Чи присягаєшся ти, Карлос фон Едерн, служити народу Феліра вірою й правдою, вести його до процвітання й віддати життя за нього?

Карлос миттєво ж відповів.

— Присягаюсь служити народу Феліра вірою й правдою, вести його до процвітання й віддати життя за нього.

— Піднімись! — промовив маг і юнак піднявся відразу, сідаючи на трон. Маг став за його спиною й взявши в руки корону, яку йому винесли слуги, промовив.

— Короную тебе — Карлосом третім фон Едерном, вісімнадцятим королем королівства Фелір. Прав же мудро й справедливо. — одягає корону на голову молодого короля й Джо виносить до зали той самий меч Фрідріха в піхвах. Раніше цей меч з золотими пір'їнами біля руків'я та рубіном по центру належав батьку принців королю Ділану фон Едерну, а тепер він буде належати Карлосові. Карлос прийняв меч з рук товариша та вийнявши його з піхв ненадовго, подивився на своє відображення на лезі меча й злегка стиснув руків'я рукою перед тим, як сховати меч назад. Після коронування та вручення меча починаються оплески у всій залі. Ернест спокійно аплодував та намагався сховати ауру Люциуса, який знаходився за його спиною. 

                               Після коронації в самому палаці династії Едернів розпочалося грандіозне святкування - пишний бал, на якому Карлосові слід придивитись до молодих знатних та звісно ж не одружених леді. Така була традиція, у перший же вечір після коронації новий король на балу має вибрати свою майбутню королеву. Це цілком зрозуміло, адже окрім короля Феліру потрібен й наступний спадкоємець трону. Не зважаючи на чисельних братів чи сестер нового правителя. Адже вони започаткують нові аристократичні роди чи з'єднають себе шлюбом зі спадкоємцями інших держав. Проте Ернест не збирався покидати Батьківщину чи ставати дрібним аристократом з мізерним відсотком влади, його ціль - замінити свого брата на троні. Тому зараз він тихо попивав дороге вино, стоячи десь осторонь від усіх гостей балу та пильно спостерігаючи за братом.

                              Тим часом біля Карлоса скупчилось чи багато юних леді та усі прагнули, щоб молодий король потанцював з ними. Така наполегливість дівчат змусила Карлоса зніяковіти. Він ледве вибрався з такого оточення пишних дівочих суконь та зіткнувся поглядами з Амелією. Дівчина також була запрошена на цей бал та була одягнута в ніжно-персикову сукню. Не таку пишну, як в інших дівчат. Тому вона трошки соромилась підійти до свого друга та привітати його з коронацією. Проте Карлос сам до неї підійшов та поцілував їй руку, що не могло уникнути уваги старійшин-міністрів та аристократів. Адже це означало прихильність короля саме до дочки графа.

— Вітаю, Амеліє. Я дуже радий бачити тебе сьогодні. Ти виглядаєш просто неймовірно.

Амелія від такого жесту друга і його компліменту почервоніла та з усмішкою відповіла.

— Я...Я теж рада бачити тебе Карлосе. Прийми мої вітання на честь коронації.

Карлос усміхнувся та відповів.

— Дякую. Чи не бажаєш потанцювати?

Амелія поглянула на протягнуту хлопцем руку та ще більше зніяковіла. Очевидно Карлос вже давно їй подобався тож вона відповіла з невимовною радістю та дивним почуттям у серці.

— Так. Я не проти. — дівчина подала хлопцю руку та вони почали танцювати як тільки заграла музика.

                             Увесь час, який тривав бал, усі погляди гостей були прикуті до вишуканого танцю Карлоса та Амелії. Вже почали ширитись чутки, що саме Амелія стане новою королевою. Адже гості помітили з якою пристрастю та захопленням дивиться на неї Карлос. Батько Амелії, граф Рютенберг, вже роздумував запропонувати молодому королю шлюб з Амелією, адже теж помітив зацікавлений палкий погляд своєї доньки. Іскру кохання між Карлосом та Амелією також помітив й сам Ернест. Тому саме через це він впустив з рук бокал з вином від шоку та покинув бальну залу. Очевидно скоро станеться щось неймовірне, що зрушить усе з місця.