Наступного дня до академії "Срібна троянда" почало приходити багато людей. Адже ось-ось мав розпочатись турнір з фехтування між столичною командою фехтування та командою з академії, членом якої є Карлос. Але зважаючи на отруєння старшого принца, його на турнірі замінить його молодший брат. Ернест перед початком турніру одягнув лицарські обладунки, які йому люб'язно приніс Джонатан.
— Мій принце, вам так йдуть ці обладунки. — трохи ніяковіючи промовив Джонатан, тримаючи у руках шолом від обладунків.
Ернест поглянув здивовано на свого слугу та хотів вже відповісти, але почув шурхіт за дверима зброярні. Юнак повернув туди голову та побачив темні обладунки лицаря з команди суперника. Той хлопець дуже швидко повертався назад, зрозумівши, що його помітили. Через таке несподіване розкриття, утікач впустив записку. Ернест підійшов до дверей та піднявши її, глянув на неї. А в ній було написане наступне:
"Жано, сподіваюсь ти впоралась з отруєнням принца Карлоса. Знищ усі докази, щоб ніхто не здогадався, що ВІН причетний до цієї справи. Я довідався, що молодший принц замінить свого брата на турнірі. Я збираюсь у поєдинку з принцом Ернестом зробити так, щоб він наче ненароком упав з коня й отримав струс мозку. Як закінчиться турнір, чекай мене біля головних воріт академії.
У. Дж. Р."
Ернест, прочитавши записку, поглянув на Джонатана.
— Приведи до мене Джо, слугу мого брата.
Джонатан трохи здивувався, але відповів.
— Ви впевнені, що...
— НЕГАЙНО! — злісно крикнув Ернест та Джонатан побіг за Джо.
Невдовзі Джонатан привів Джо та вийшов зі зброярні.
— Навіщо кликав? Якщо це не стосується Карлоса, я піду. — попередив Джо Ернеста, але Ернест лише протягнув йому записку.
— Якраз стосується. Це перша зачіпка. Очевидно, що виконавців у цьому злочині двоє. Одна з них, ця Жана, отруїла Карлоса. А інший, один із лицарів столичної команди фехтування, планує сьогодні усунути й мене.
Джо поглянув на Ернеста зацікавлено.
— Ти сказав Жана?! Це нова покоївка у нашому гуртожитку. Вона почала працювати в академії три тижні тому. Я можу її привести.
Ернест усміхнувся.
— Це добре. Я її допитаю пізніше. А наразі, я не дам комусь скоїти замах і на моє життя. До речі як там Амелія та її пошуки протиотрути?
Джо трохи посміхнувся.
— Вона вже виявила, що отрута виготовлена з квітки Омре, яка є досить отруйною та заборонена до продажу в Фелірі. Наразі відомо, що отрута з неї продається у комплекті з протиотрутою. Я думаю, нам потрібно піти й...
Але Ернест перебив Джо на цих словах.
— Я знаю в кого може бути протиотрута. За цими двома стоїть хтось впливовий, вочевидь замовник на моє та Карлосове життя. Потрібно дізнатись хто він.
Джо завмер від шоку.
— Так це був замовлений замах?!
— Так це ж очевидно, Джо. Наврядчи звичайний школяр та служниця насмілились самі убити двох спадкоємців династії Едерн! Їм пообіцяли чи немалу суму за виконання такого серйозного злочину. — Ернест й сам скоїв такий тяжкий злочин у 14 років, убивши власних батьків, тож чужу жагу вбивства він одразу відчуває. — На цьому усе, Спіймай Жану, я згодом приведу другого виконавця та ми їх обох допитаємо.
Джо кивнув та невдовзі вони з Ернестом розійшлись. Ернест на турнір, а Джо ловити ту саму Жану.
Через якісь пів години розпочався турнір, який складався з двох етапів. Перший етап — поєдинок один-на-один на фехтувальному полі. Другий етап також один-на-один, але вже верхи. Після першого етапу до другого переходить лише частина від обох команд, а у кінці залишається три переможці - перше, друге та третє місце відповідно. Ернест досить швидко пройшов перший етап та пройшов у другий етап. Спочатку усе йшло добре, але згодом Ернесту довелося зіткнутись один-на-один з тим самим лицарем виконавцем замаху на життя його та його брата.
На рахунок три Ернест та його опонент почали поєдинок між собою верхи. Деякий час молодший принц уміло відбивав удари та наносив їх у відповідь. Але раптом опонент Ернеста сильно вдарив його в бік. Ернест повис на своєму коні униз головою та з нього спав шолом. Усі глядачі вжахнулись. Це було досить лячно. Адже не щодня бачиш, як людина висить верхи на коні, торкаючись головою землі. Але раптом Ернест підвівся та сівши знову міцно на коня, кількома ударами вибив меч з рук супротивника. Це означало завершення поєдинку й перемогу другого принца. Спантеличений лицар помітив червоний блиск в очах Ернеста та по його спині табуном пробігли мурашки від жаху. Щось було в цих очах гіпнотичного, містичного та водночас страшного. Тож невдовзі турнір добіг кінця. Команда "Срібної троянди" перемогла, а перше місце зайняв Ернест, завдяки його вродженому таланту фехтувальника.
Проте уже було досить пізно, тож авердішська фехтувальна команда залишилась переночувати в гуртожитках академії. Усі фехтувальники зі столиці були розчаровані. Вони то думали цьогоріч перемогти, проте виявилось, що Ернест у фехтуванню зовсім не поступається Карлосові. Можливо навіть перевершує його. Настали сутінки, почало лунати совине укання. Той самий лицар, який намагався покалічити Ернеста під час турнір, тихесенько пробрався у корпус кімнат персоналу академії й також тихо почав йти по коридору до своєї співучасниці. Пороте, як тільки він відкрив двері кімнати служниці, як побачив її зв'язаною, а поруч з нею Ернеста, Джо, Джонатана та Амелію. Дівчина стояла трохи далі від юнаків, просто споглядаючи за ситуацією.
— Що?!Що тут коїться? Що ви усі забули у кімнаті моєї сестри? — тремтячим голосом промовив лицар, проте одразу ж отримав по пиці кулаком від Джо. Удар був настільки сильним, що молодий злочинець упав на підлогу.
— Замовкни, падлюко! Говори давай хто заплатив тобі за Карлосове життя? Хто замовник! Говори! — Джо явно був не в настрої та вже хотів з хлопчини увесь дух витрусити, проте Ернест його зупинив.
— Стривай, Джо, я розберусь. Приглянь но за іншою злочиницею. — підійшов ближче до свого турнірного супротивника й зовсім невимушено глянув на нього своїми червоними очима. Проте від такого погляду багряних очей той хлопець одразу зблід та почав заїкатись.
— Д...Добре...Я усе розкажу... Я усе скажу, ваша високість...Але прошу перестаньте так дивитись мені в очі! — проте Ернест продовжував пильно вдивлятись йому в очі. — З..Замовник він...Він...Замовник це граф де Дюро! Це був грав Колін де Дюро!
Ернест тієї ж миті цокнув зубами.
— Підла псина... Вже почув смак влади та вирішив її захопити. — знову дивиться на переляканого лицаря червоними очима. — Де цей покидьок і скільки він вам пообіцяв за моє та мого брата життя?
Лицар зовсім затремтів.
— Двадцять п'ять золотих сов*, пане. Граф де Дюро зараз у своєму заміському маєтку недалеко від академії. Ми мали сповістити йому опісля про виконання нашого завдання.
Погляд Ернеста знову став звичайним та він навіть трошки посміхнувся.
— Джонатане, зв'яжи і його, а потім виклич королівську гвардію. Нехай передадуть його під суд ради старійшин.
— А куди ж ви, мій принце? — занепокоєно запитав Джонатан.
— За протиотрутою для Карлоса і ще... — різко заговорив доволі моторошним голосом. — Карати щура. — покинув кімнату та пішов у конюшню по свого коня, після чого осідлав його та поїхав до заміської резиденції родини де Дюро.
Рід де Дюро веде свій початок як побічна гілка роду Едернів ще від сина першого короля. Тобто, якщо Ернест та Карлос прямі нащадки Фрідріха I фон Едерна, то граф Колін де Дюро нащадок третього онука Фрідріха. Виходячи з цих даних, граф де Дюро є досить далеким родичем обом принцам і якщо обидва спадкоємці корони неочікувано помруть, то влада у Фелірі перейде до роду де Дюро. Ось чому Ернест так розлютився на графа Де Дюро, бо той надумав убити не тільки Карлоса, а ще і його. Проте Ернест сам хоче убити Карлоса, тому наразі він його врятує аби отримати його довіру.
*Золоті сови - одна з грошових одиниць Феліру. Має найдорожчу цінність, тож за одну золоту сову можна скупити ледь не усі товари на базарі. Золоті сови поширені серед знаті та королівської сім'ї. Зарплату в золотих совах отримують чиновники та військові високого рангу, а простолюд переважно має срібні та мідні сови. І то, срібні сови має дуже підприємницька людина.
Ще пару хвилин і ось Ернест вже прискакав на своєму коні на подвір'я заміського маєтку графа де Дюро. Хлопчина був настільки розлючений, що дозволив Люциусу ненадовго заволодіти своїм тілом аби позбутись охорони графа.
— Що ж, погнали! Нападайте, щуренята! — викрикнув Люциус та як тільки охоронці кинулися на нього, запалив у правій руці свій чорний вогонь. Потім одночасно наче блискавично підпалив кількох озброєних вартових.
— О, а ви схоже так і хочете померти, якщо так без вагань йдете у моє вогнище. Що ж я не змушу вас довго чекати, як життя не ціните. — після цих слів Люциус швидко розібрався з охоронцями й звільнив тіло для Ернеста, давши йому перед цим вказівку : "Граф у підвалі".
Ернест спустився до підвалу та глянув на графа де Дюро, який вже хутенько кидав золоті монети у мішки. Він надумав утекти, прихопивши з собою гроші. Але не встиг вчасно.
— Вітаю, графе де Дюро. Бачу, ви вже розпробували смак влади. — промовив Ернест моторошним голосом та переляканий граф поглянув на нього й одразу впав на кам'яну підлогу підвалу.
— Т...Ти живий?! Але ж ти мав розбити голову під час турніру?! Невже Уолто не впорався...От сучий син...
Ернест підійшов до чоловіка та вивихнув йому руку, міцно притиснувши до мурованої стіни лицем.
— Як бачиш, я досі живий. Прогадав ти, Колін, з вибором виконавців свого плану.Обоє ще ті телепні та не уміють приховати докази своїх злочинів. Що ж їх пізніше буде судити рада старійшин. А що ж до тебе, виродку. — Ернест трохи піднявся на пальцях стоп, аби дістати до вуха графа.
— Затям на усе життя - не смій бажати убити Едернів. Едерна може убити лише ЕДЕРН !
Після цих слів граф затремтів й промовив тремтячим голосом.
— Ти вб'єш мене?
Ернест лише відповів знову моторошним голосом.
— А як по-іншому? Ти злочинець, Колін. Тобі дуже не пощастило, що я залишився неушкодженим. Згідно з законом, за вбивство чи замах на члена королівської сім'ї присуджується смертна кара на гільйотині. Але я не хочу, щоб ти спокійно сидів у темниці, чекаючи своєї страти. Я хочу, щоб ти заплатив за спробу убити мене тут і зараз. Ти хотів отримати корону, а разом з нею і владу. Але ти забув дещо.... Влада завжди буде належати Едернам, до самого кінця.
Тут граф де Дюро уже не витримав та зі страху помчав чимдуж на сходи, які вели до виходу з підземелля. Але секунда та його голова вже летить додолу. Ернест не хотів відпускати, того хто посмів замахнутись на його життя та на життя його старшого брата. Тож юнак у вирішальний момент вистромив свого меча та відрубав злочинцю голову. Бризки чужої крові неймовірно швидко потрапили на молоде лице та форму хлопця, на що той лиш промовив з огидою.
— Гидота. А кров Дюро й справді тхне, як пише в історичних документах архіву. Тхне чортовим зрадником!
Раніше, десь у період 215-245 років, предки графа Коліна де Дюро продались тодішньому східному ворогу Феліру імперії Горт та допомогли окупувати власну країну. Після чого правління династії Едернів на троні тимчасово перервалось та трон посів рід Дюро. Проте вже ближче до 225 року династія Едернів вчинила успішний палацовий переворот та повернувши собі владу у Фелірі, зуміла здолати імперію Горт у двадцятилітній війні. Після поразки імперія Горт розпалась та зараз є найменшою країною континенту.
Оскільки Ернест у дома переважно займався тим, що читав історичні документи з бібліотеки, він знав наскільки гнилий рід Дюро та до чого може призвести повернення ними собі трону королівства. Невдовзі Ернест вийшов із маєтку графа де Дюро зовсім чистим від чужої крові (Люциус зробив своєю демонською магією) та знову сів на свого коня й поскакав назад до академії. Й поки він так мчав, маєток за ним починав спалахувати вогнем. Добре що він вчасно забрав протиотруту у графа, коли притиснув його до стіни в підземеллі. А то вже не зміг би врятувати свого брата.
Прискакавши до академії, Ернест чимдуж прибіг до кімнати Карлоса. Амелія ввела протиотруту в непритомного старшого принца шприцом й той через пів години отямився та почав озиратись довкола.
— Що трапилось? Скільки я пропустив через отруєння? Як пройшов турнір? — занепокоївся Карлос через кілька хвилин після пробудження. Проте Джо у ту ж саму мить приобняв свого друга та відповів.
— Усе добре, друже. Усе добре. Ми знешкодили отруту в тобі. Нам дуже допомогли Амелія та Ернест. Дякувати усім світлим духам, ти живий! — Джо ледве не плаче від щастя.
Карлос поглянув на Амелію з усмішкою.
— Дякую, що урятувала мене, Амеліє.
Амелія почервоніла, почувши подяку Карлоса та відповіла.
— Та пусте. Не треба дякувати. Я всього лише виявила отруту та протидію їй. Ти маєш дякувати Ернесту. Якби він не знайшов вчасно протиотруту, боюсь, тебе вже не було б із нами.
Карлос тієї ж миті поглянув на молодшого брата.
— Дякую тобі, братику!
Та Ернест на подяку лише з полегшенням видихнув та промовив, дивлячись у підлогу.
— Пусте. Ти ж мій брат все-таки. Та й мене теж хотіли убити. Але у злочинця нічого не вийшло. І ще, ми перемогли у турнірі завдяки мені. Тож не хвилюйся.
— А хто ж тоді намагався нас убити? Де він зараз?
— Нас намагався убити твій регент граф де Дюро. Він найняв лицаря та служницю аби убити нас чужими руками. Проте мені вдалось відібрати у нього протиотруту коли він тікав зі свого маєтку. Тож Карлосе, ти мусиш швидше закінчити академію та посісти трон. Більше не має нікого, хто міг би стати твоїм регентом. — роз'яснив ситуацію Ернест, на що Карлос лише кивнув.
— Це не проблема. Через три місяці у мене випуск зі "Срібної троянди", а до тих пір рада старійшин перейме тимчасово обов'язки короля.
Ернест в цей раз змовчав. Скоро Карлос швидко займе трон та стане правити Феліром. А це може означати лиш одне... Ернест поступово наближається, крок-за-кроком, до своєї мети - самому отримати корону.
Так пройшов довгий та насичений вечір за дружніми розмовами аж до самої опівночі. Ернест повернувся до своєї кімнати та ліг спати, задоволеним тим, що нарешті здобув довіру Карлос до себе. Якою пізніше вміло скористається.