○ ◇ ○ РОЗДІЛ 4: РІЗНИЦЯ МІЖ НАМИ ○ ◇ ○
З того часу пройшло вісім років. Обидва принци підросли та, проте прірва різниці між ними ще більше зросла. Карлосу має скоро виповнитись чотирнадцять років, а такий вік для фелірської аристократії дуже важливий. Адже вважається, що саме в чотирнадцятиріччя світлий дух засновника королівства першого короля Фрідріха I фон Едерна благословляє принца на довге життя та дарує йому свій захист. Це пов'язано з тим, що на чотирнадцятий рік правління у першого короля з'явився первісток, а у королівства спадкоємець корони. Тож у ферлірців число чотирнадцять вважається щасливим сакральним числом.
Але і принцеси Феліру не були обділені у день свого чотирнадцятиріччя. У чотирнадцятий день народження принцеси вважалось, що її благословляє перша королева Анна на вроду, щасливу долю й надалі щасливий шлюб та здорових дітей. В цей день принцепсам приносили у подарунок квіти, як знак її непорочної краси та влаштовували скромніше, ніж для принців, святкування - не дуже пишний бал з цілим залом гостей із заможних людей королівства.
А у принців тим часом на додачу була ще церемонія посвяти у лицарі. Адже саме до чотирнадцяти років юнак здобував загальні базові навички фехтувальника та поводження зі зброєю. Надалі йому доведеться лиш покращувати свої уміння, особливо якщо він спадкоємець престолу. Тому, що Карлоса, що Ернеста навчали досить наполегливо. Якщо з першим усе зрозуміло, то на другого батьки просто поклали надію, що той не захоче корони, якщо буде головним лицарем у війську свого старшого брата.
Час вніс свої корективи, як і у зовнішній вигляд синів королівської сім'ї, так і в їхній характер. Карлос все ще залишався вищим за свого молодшого брата та досить добросердечним до нього, проте у зв'язку з домашнім навчанням та ще багатьма справами спадкоємця, майже не мав вільного часу. Підтримки у батьків Карлос ніколи не просив. Ті його і без усіляких там прохань підтримували, інколи жаліли та більшість зайвого вільного часу проводили саме зі своїм первістком. Ділан розвивав синові уміння в полюванні та знання в історії. А Меріан намагалась розширити синові світогляд завдяки мистецтву та культурному життю. Можна було б сказати, що Карлос золота дитина в сім'ї, проте усе це робиться лиш для того, щоб зробити з нього гідного короля. Ось так батьки ліплять зі свого старшого сина ідеал заради вигоди для усього народу.
У Ернеста усе геть по-іншому. До нього батьки ставляться наче до прокаженого, хоча що там, усі до нього так ставляться. Він наче тінь у зірковому сяйві свого старшого брата. Раніше Ернест ще намагався привернути до себе увагу батьків, проте все пішло не за планом. Батько виганяв його зі свого кабінету під загрозою побиття, а мати просто з переляку вдавала, що непритомніє. Тому згодом Ернест відкинув будь-які спроби, зрозумівши, що вони марні. Він самотужки почав займатись своїм розвитком. Переважно більшість часу юнак проводив у бібліотеці за читанням чи на тренувальному полі за вправлянням з різною зброєю. А деколи він разом з Джонатаном переодягались у простий міщанський одяг та тікали у місто, аби побачити життя людей. Проте зазвичай усе закінчувалось лише тим, що їх ловили гвардійці та повертали назад до палацу.
Просто зараз молодший принц тренувався у стрільбі з лука та досить непогано влучав в ціль. Аж раптом десь із-за дерев пролунав голос Карлоса.
— Ого, братику! А ти досить не погано стріляєш! Я навіть пишаюсь, що в мене такий здібний молодший братик. — усміхнувся та підійшов ближче до молодшого.
Ернест тільки буркнув собі під ніс.
— Було б чи пишатись. Мене все одно ніхто, окрім тебе, за це не похвалить. Батькам начхати на мене, як і усім довкола. А зараз йди геть та не заважай мені!
Карлос тяжко видохнув та кинувся обнімати брата за плечі, сміючись.Та так кинувся, що Ернест аж з рук впустив лук з вже взятою на тятиву стрілою.
— А ну не проганяй свого старшого братика! Я насилу отримав хоч хвильку вільного часу й прийшов, щоб провести його з моїм улюбленим маленьким братиком!
Нове прізвисько трохи обурило Ернеста й він ледве вирвався з обіймів брата.
— Коли це я на когось ображався, що ти почав мене так називати?
Не встиг Карлос відповісти, як за їхніми спинами пролунав голос батька.
— Так, коли це було, Карлосе? Чи ти раптово почав зводити на інших наклепи?
Карлос оговтався, відійшов від брата та вклонився батькові на знак вітання.
— Вітаю, батьку. Ні, батьку, я не звожу наклеп на Ернеста. Просто я пригадав, як він колись образився, що ви не взяли його з нами на полювання до лісу.
Ділан краєм ока швиденько поглянув на молодшого сина та відповів.
— Добре. Збирайся, Карлосе, ми з тобою їдемо в місто.
Карлос лиш хитнув головою та пішов готуватись до виїзду з батьком. А Ернест підняв лук та продовжив вправлятись у стрільбі.
А поїхали батько з сином саме до святилища першого короля Фрідріха. Воно розташовувалось недалеко від центру Авердішу та виглядало більш розкішним ніж інші п'ять святилищ. Великий квітучий сад з білих лілій, алея зі скульптурами за мотивами життя правителя: тут вам і співець з лірою в руках схилив голову за грою, і молодик із папірусом та пером у руках, і хоробрий воїн в обладунках простягнув свого меча у небо. По центру стояв невеличкий фонтан із білого каменю, а одразу за ним розташовувався вхід у середину святилища.
Усередині святилище Фрідріха було таке ж прекрасне як і ззовні. Навкруги білі мармурові стіни з височенними колонами, арками та позолотою. На стелі був розпис, увіковіченої століттями переможної битви шістьох хранителів на чолі з першим королем над лихим темним чаклуном Люциусом, що перетворився у демона. Люциус, уражений мечем світла Фрідріха, падає у вирій полум'я. А Фрідріх разом з іншими хранителями стоїть на великій білій хмарі й пронизує демона цим самим мечем. Окрім фрески на стелі та колон у приміщені пахло ліліями та по центру, навпроти входу стояла величезна скульптура Фрідріха з мечем у руках, який вона тримала перед собою. Лице кам'яного чоловіка було з прикритими очима та легкою усмішкою. Загалом цей образ правителя був сповнений спокою та блаженністю. Та й взагалі саме святилище виглядало так, наче у його катакомбах зовсім не має сімейного склепу династії Едернів, у якому й спочиває тіло самого Фрідріха та усіх членів родини аж до нинішнього короля Ділана.
Король та принц увійшли всередину будівлі й чоловік раптом схилився перед статуєю засновника почавши шепотіти молитву.— О, великий сонцесяйний правителю світла та усього живого на землі, благаю, захисти нас від прийдешнього лиха. Не дай окропити землі твоєї кровавими ріками...Захисти від нечестивого народ твій. Амінь! — після вознесення молитви правителю минулого, правитель сьогодення поцілував його правицю та піднявшись на ноги тричі вклонився. Карлоса дуже здивувала така набожність батька, адже він ще досі пам'ятає, як той лупцював з провини й без провини його молодшого брата.— Що трапилось, батьку? Чому ти просив захисту у нашого предка? Має трапитись щось лихе?Ділан підійшов до сина та поклав руки йому на плечі, глянувши в очі.
— Так, синку, я не знаю коли, але точно для Феліру можуть настати лихі часи. Тому я щотижня приходжу сюди та молюсь за порятунок наших душ великому Фрідріху. Тільки він з небес здатен зупинити те, що скоїть на цій святій землі твій проклятий дияволом брат.
Слова батька про Ернеста дуже сильно зачепили за живе Карлоса, так сильно, що він аж прокричав всупереч йому.
— Ти говориш про Ернеста, свого рідного сина та мого брата, так, наче він втілення усього земного та не земного зла! Але, батьку, він ще дитина! Йому всього лиш дванадцять років! Як дитина може потопити все королівство в крові? Він не здатен на це! Ти геть його не знаєш! І мама не знає...НІХТО не знає, який він насправді! Ви лиш можете, що називати його диявольським поріддям, та ви не розумієте скільки насправді болю йому задаєте!
Цього разу Ділан не стримався та уперше в житті вдарив по щоці свого улюбленого сина.
— Замовчи...Не смій мене гнівити у святині. Скоро твоє чотирнадцятиріччя, йди краще помолися за своє здоров'я та за здоров'я твоєї сім'ї. А стосовно твого брата, то усе було вирішено заздалегідь світлими силами. Його доля вже написана у священному свитку хранительки Лої. І цю долю не змінити! Твій брат ще в утробі твоєї матері був проклятий нечистим. Певно за наші гріхи або що... І цю долю чітко описав у своєму передбаченні найстарший провидець, а він помилитись не може. Твій брат принесе у наше королівство смерть, голод та хаос, як тільки хоч пальцем торкнеться корони.
Карлос твердо не вірив у слова батька та це дурне передбачення, проте вирішив зараз погодитись із батьком, щоб ще більше його не дратувати.
— Але ж корона все одно буде моєю. Вам усім не має про що хвилюватись.
— Повір, синку, зло деколи не є тим, чим здається. Ти завжди повинен бути готовий до будь-якої підлості з боку твого брата. Лиш на мить розслабишся та видихнеш з полегшенням, як він тієї ж миті встромить тобі ножа у спину. Будь обережним та обачним, не довіряй Ернесту, в жодному разі не довіряй.
Карлос тільки тяжко видохнув та знову хитнув ствердно головою.
— Добре, тату.
Після цієї відповіді юнак підійшов до скульптури першого короля й також помолився. Усе ж таки злити батька ще більше не хотілось, тому Карлос приховає свою справжню думку про молодшого брата від батьків та оточення. Йому все одно ніхто не повірить, адже всі вважають Ернеста чудовиськом.
Пройшов тиждень й настало Карлосове чотирнадцятиріччя. До королівського палацу з'їхалось безліч знаті, що аж дихнути не було де. Настільки було людно. Все ж такий день у житті спадкоємця корони та улюбленця народу буває лиш раз. Карлос помітно нервував, адже це його перший серйозний світський захід. Юнака розкішно вбрали в білий з позолоченою вишивкою церемоніальний костюм та провели прямо до бальної зали. Під час усіх приготувань Ернеста не пускали до брата, щоб, не дай Боже, не зурочив іменинника. Проте на самому святі молодшому принцу все ж дозволили бути. Адже він все-таки член королівської сім'ї та має право бути там де і вся його сім'я. Хоча королева Меріан трималась як найдалі від молодшого сина, а король Ділан чекав на невеличкому підйомі старшого, щоб провести церемонію посвяти у лицарі.
Хвилина і...І до зали заходить Карлос. Його вітають оплески дворян, їхні усмішки та мелодійна музика у виконанні столичного інструментального ансамблю. Юнак повільно йде під гру оркестру, прямісінько до батька. Невдовзі він стає перед ним на коліно, схиливши голову, та починається церемонія посвяти.
— Чи клянешся ти, Карлос фон Едерн, служити вірою і правдою народові Феліра, захищати його від усіляких бід та твердо відстоювати його права, бути охоронцем та покровителем?
Карлос рішуче відповів своєму батьку, не вагаючись ні секунди.
— Клянусь!
Після дання присягання король Ділан посвятив сина у лицарі та усі дворяни заплескали у долоні, вітаючи з такою важливою подією старшого принца. Плескав навіть Ернест, який навіть не сумнівався, що усі будуть такими щасливими та захопленими у цей день. Юнак навіть почав наївно сподіватись, що його чотирнадцятиріччя пройде так само як і у брата. Адже вони обоє принци й ставлення до них має бути більш-менш однаковим.
Далі був пишний банкет та бал на честь дня народження Карлоса. Усі вітали його та висловлювали захоплення ним та королівською сім'єю. Проте це виглядало, скоріш за все, як лестощі аби втертись у довіру молодого принца. Карлос і сам прекрасно розумів, що дворяни у їхньому королівстві це ще те щуряче кубло. Кожен думає та дбає лише про себе. І звісно ж всі ці вельможі підлещуються до нього, спадкоємця трону, вони всього лише хочуть отримати собі тепле місце під сяйвом сонця наступного короля. Попри це, Карлос приймав усі вітання з фальшивою натягнутою усмішкою та не щиро висловлював свою подяку. А потім він був вимушений ще й танцювати з усіма доньками приїжджих вельмож. Тож старший з принців одразу ж заснув після святкування від утоми.
Пізно увечері, коли вже навіть втомлені після роботи слуги повкладались спати, Ернест зі свічником прямував по коридору обережно ступаючи по підлозі, аби не зробити зайвого шуму. Пройшло декілька хвилин та ось нарешті легкий вогник від свічки злегка освітив величезні тяжкі двері палацової бібліотеки. Ернест тихенько видихнув та доклав чи малих зусиль, щоб відчинити двері та увійти всередину.Для чого він прийшов сюди? Звісно ж, щоб знайти відповідь на своє саме гостре й болюче питання. Чому усі навколо дивляться на нього наче на чудовисько.
Ось під покривом ночі, у цілковитій темряві та лише з однією свічкою у роках, дванадцятирічний хлопчик ретельно перевіряє назви усіх книг та сувоїв на полицях. Проходить понад годину часу, як двері бібліотеки зі скрипінням відчиняються. Це була одна із покоївок. Її певно розбудив шум у бібліотеці та вона вирішила перевірити чи часом не з'явився щур поруч з цінними паперами. Проте побачене жінку ще більше здивувало, ніж знахідка щура посеред зали бібліотеки. Ернест сидів за столом та обережно гортав сторінки однієї із книг з відділу історичних паперів. На підлозі було ще багацько інших книг, до яких очевидно вже торкався юний принц. Покоївка вирішила покликати господаря та побігла хутчіше до спальні вельмож.
Невдовзі разом з переляканою покоївкою у бібліотеці стояв розлючений король Ділан. Він тримав у руці свій батіг та з люттю дивився на молодшого сина.
— Та щоб тобі, кляте хлопчисько...Якого біса ти робиш опівночі у бібліотеці серед історичних документів? Знову випробовуєш моє терпіння?
Ернест з жахом подивився на батька та відставив книгу тремтячими руками у бік.
— Я...Я просто...Я просто хотів дізнатись, чому мене усі бояться та дивляться на мене наче на потвору.
Ділан схопив сина за руку та підняв зі стільця, заставляючи його стати на ноги перед собою.
— То ти хочеш знати, чому тебе всі уникають, га? Добре, я відповім тобі, шмаркачу... — тієї ж миті король продовжив говорити дивлячись з ненавистю в очі сина.
— Усі тебе уникають та з жахом дивляться на тебе, тому що ти...Проклятий...Ти проклятий самим королем темних духів.... Така погань, як ти не повинна була навіть народжуватись на цей світ. Через тебе уся ця земля...Усе наше королівство порине у пітьму...Ти знищиш його! Й від нашого Феліру нічого не залишиться! Навіть каменю на камені... — Ділан замовчав та не стримався й вдарив Ернеста по обличчю так, що той впав на коліна, а потім жбурнув його у бік одної книжкової шафи.
— Досить. Не можу більше дивитись у твої очі, недомірку! — Ділан пішов з бібліотеки, наказавши наостанок покоївці відвести Ернеста у ліжко та прибрати розкидані хлопчаком книги. Ернест самотужки піднявся та тримаючись за праву руку пішов до своєї кімнати.
(517 рік за фелірським календарем)
Пройшло ще два роки й настало Ернестове чотирнадцятиріччя. Зовсім недавно його старший брат Карлос вступив на навчання до академії "Срібна троянда" й по блату на магічний факультет, хоча в королівській сім'ї вже давно не народжуються маги. Проте це й не дивно. Не вчитись же майбутньому королю разом з простими людьми. Це просто не допустимо з точки зору дворян.
Для самого Ернеста ці два роки були недуже вже і радісними. Улітку хлопчака тримали у середині палацу після його нічного походу до бібліотеки. Виявляється тоді Ернесту занадто сильно стиснув руку батько, а потім він ще й отримав перелом у ту саму руку. Оскільки ніхто не знав про те побиття молодшого принца, окрім нього, короля та покоївки, перелом ніхто не вилікував. Та рука зрослась не правильно. Тому саме через травму Ернест почав вчитись писати та їсти лівою рукою. Це було досить важко для юнака, пороте він врешті впорався.
Восени молодшого принца ніхто не чіпав. Як і навесні.Хоча весною Ернест міг погратись зі своїм старшим братом Карлосом, поки той мав двотижневі канікули в академії. А ось узимку все змінювалось. Тоді Ділан, знаходячи виправдання у нестерпному холоді, часто припадав до келиха з терпким вином. Тож опісля такого "зігрівання" спиртним, малолітній Ернест добряче отримував від нетверезого батька стусанів та потім ховався від нього у своїй кімнаті або на горищі. Тож саме зимову пору року Ернест зненавидів найбільше.
У свій день народження Ернест прокинувся досить бадьорим, адже знав, що його у цей важливий день чекає. Певно він досі наївно сподівався, наче дитина, що його приймуть так само як і його старшого брата.Пролунав стук у двері та юнак промовив.
— Заходь вже, Джонатане! Не стій за дверима!
Джонатан відкрив двері та увійшов у середину кімнати з церемоніальним одягом для свого пана.
— Доброго ранку, мій принце! Сьогодні нарешті настав день вашого дебюту у дворянство. На честь вас буде проведений бал, де зберуться усі заможні люди Феліру та ви дасте присягу вірності королівству. Тому зараз прошу вас одягнути церемоніальне вбрання та спуститись у бальну залу для репетиції свята. Сам бал буде проведений увечері.
Ернест хмикнув та вставши з ліжка забрав у свого служки одяг. Молодший принц не любив, щоб його торкався хтось, тому завжди сам одягався.
— Вийди, Ротреджу! Й не смій заходити до тих пір, поки я сам не вийду!
— Але ж...
— Ніяких "але"! Ти прекрасно знаєш, що мені не подобається, коли хтось дивиться, як я одягаюсь. А ну йди за двері!
Джонатан слухняно вийшов за двері та Ернест нарешті зміг почати готуватись до виходу з кімнати. Хлопець зняв з себе нічну сорочку та з відразою глянув на незліченну кількість шрамів на своїй спині.
— Сволота... — цокнув він й подався у ванну кімнату, де для нього вже була приготована тепла ванна з ароматними маслами. Очевидно, юнак також самостійно приймав водні процедури. Десь через хвилин п'ятнадцять Ернест вийшов із ванної та одягнув церемоніальний одяг. Він знову глянув у дзеркало на своє відображення.
— Що ж, уперед. Щоб не сталось, тримай голову гордо піднятою! Ти ж Едерн, не дворовий хлопчисько. — заспокоїв сам себе Ернест та вийшов впевненою ходою до свого слуги.
Увесь день Ернест наполегливо репетирував прийдешнє свято та навіть рахував кроки під час репетирування першого танцю. Проте цей вечір обіцяв докорінно змінити життя юного принца. Рівно о де восьмій годині вечора молодший принц Феліру спустився до головної бальної зали та тяжко видохнув. Звісно ж Ернест хвилювався, та так, що від нервів почав ретельно поправляти свій одяг.
І ось...Пролунало гучне сурмління у труби та слова: "прошу щиро вітати його високість принца Ернеста", Ернест з силою відкрив тяжкі двері та увійшов до середини бальної зали. Його серце тяжко билось у грудях від хвилювання, проте він продовжував упевнено крокувати уперед прямісінько до батька. Проте сама атмосфера цього разу в залі також не дуже приємною.Уся знать навіть не вклонилась молодшому принцу, а лише кидала на нього перелякані ненависні погляди. Від яких в Ернеста йшли мурашки по шкірі. Також деякі із багатіїв почали між собою перешіптуватись.
— Ви тільки погляньте, він усе таки прийшов! Чому ми повинні знаходитись сьогодні тут та усміхнено вітати цього монстра? — промовила одна пані. прикриваючись своїм веєром.
— Ти права, люба моя. Ти цілком права....Я і сам не хочу тут бути. Але що вдієш, Його Високість король Ділан наказав усім зібратись на сьогоднішньому святі. — відповів їй товстий вусатий чоловік біля неї.
Інша пані сховала за своєю спиною свою доньку та подивилась на свого чоловіка.
— Любий, будь ласка, виведи з відси нашу Джулію, а то раптом ще цей молодший принц у неї закохається!
— Просто закрий їй очі та й усе! Я сам не хочу такого зятя, як принц Ернест. Якщо і породичатись з королівською родиною, то тільки через шлюб його старшого брата принца Карлоса та нашої донечки.
— Так, буде дуже добре, якщо наша Джулія вийде заміж за спадкоємця трону! Наша доця тоді буде королевою!
Тоді ж почався гул по всьому залу, який почав лунати в голові Ернеста: "Монстр...Монстр...Монстр...Він зруйнує нашу країну! Він справжній монстр!Не дивіться на нього, а то він вас прокляне!О, світлі духи предків, порятуйте нас від цього лиха!" Ернест хотів затулити вуха та крикнути їм всім замовкнути, проте він не хотів псувати свято. Але його світ цього разу зруйнувався назавжди. Плівка наївної надії та хибних сумнівів нарешті спала з його очей. "Я...Хто я?... Невже я Монстр? Я - Чудовисько? Ні... Я людина, точно людина... Я їхній принц. Як вони сміють так говорити про мене? Вони ж геть не знають, що у мне на думці та чого я хочу...Чому ж Карлоса вони так не пригнічували, як мене сьогодні? Точно, вони люблять Карлоса. Як люблять його тато та мама...Ось чому тато мене тоді побив батогом, ось чому мама нічого не вдіяла...Я їм не потрібен, їм не важливі мої почуття. Тоді мені так само не важливі і їхні почуття. Пххх...Вони хочуть, щоб я став лицарем та усе життя був підданим їх улюбленого Карлоса...НІ! Цього не буде! Я не хочу бути до кінця життя ніким...Не хочу жити в злиднях та чути до себе тонну брудних прокльонів...Я буду КОРОЛЕМ! Вони хочуть Монстра вони Його отримають!" Ернест продовжував йти уперед, ховаючи за серйозним кам'яним обличчям душевний біль.
Проте і батьки юнака бачили у синові монстра. Королева Меріан тремтіла, тримаючись за серце та шукала поглядом рідненького Карлоса. А Ділан дивився на Ернеста з повним презирством, думаючи, скільки часу залишилось до того, коли збудеться чотирнадцятирічне пророцтво.
Ернест схилив голову перед батьками, ставши на одне коліно. Після цього король Ділан промовив.
— Чи клянешся ти, Ернест фон Едерн, служити вірою і правдою народові Феліра, захищати його від усіляких бід та твердо відстоювати його права, бути охоронцем та покровителем?
Ернест з невимовним розпачем та смутком промовив тихо.
— Я...Я клянусь!
Проте у себе в голові принц вже зрікся цього присягання. Він стане тим, ким хоче бути, Отримає те, чого був позбавлений у дитинстві.Буде жити як захоче, а для цього слід помститись за свої страждання, перед усім батькам, які зневажливо поставились до його виховання та його особистості.
Пізніше на самому балу з Ернестом силоміць танцювали юні панночки, а потім плакались своїм батькам тремтячи від жаху. Та і сам Ернест думав, які ж вони дурненькі та наївні. Також його ніхто не вітав з днем народження щиро та без тремтячих рук й голосу.
Уже ввечері Ернест приготувався до сну, проте так і не міг заснути. Він усе думав, як помститись своїм батькам та завдати їм стільки ж болю, як вони йому, відповідь.
Коментарі