○ ◇ ○ РОЗДІЛ 13: ЗГИНЬ НЕЧИСТИЙ! ○ ◇ ○
Пройшло всього пару тижнів від спроби гортцями захопити Авердіш. Майже ніхто не згадував про ту подію, адже не захопили столицю та й добре. Такої думки дотримується більшість фелірців, а інші завдячують порятунком Карлосові. Хоча він лише провів евакуацію із центрального району міста, а тим хто врятував столицю від захоплення орками був Ернест. Й таке перекладання подвигу на його брата сильно гнівило молодого принца. Наразі, поки Карлос та Амелія готувались до банкету на честь майбутньої дитини, Ернест сидів у своїй кімнаті разом з Джонатаном. Цього року вони пропустили святкування сімнадцятиріччя принца, адже той був вічно зайнятий навчанням, тому вірний слуга вирішив трохи втішити свого пана розпиттям спиртного.
— Не хвилюйтеся, мій принце, для мене ви єдиний герой. А решта просто не розуміє, хто їх насправді врятував. Адже якби ви пустили в Авердіш усе військо гортців проста евакуація навряд чи допомогла б. — промовив Джонатан, наливаючи у келихи з глека найдорожче фелірське вино, яке виготовляють шляхом бродіння вишень з добавленням рідкісного сорту винограду.
Ернест тяжко видихнув та узявши один келих, зробив ковток.
— Мене не стільки це гнітить як те, що у мого брата скоро буде дитина з дівчиною, яку я кохаю. — знову випив трохи вина.
— Але це ж прекрасно. Ви станете дядечком. — промовив з посмішкою Джонатан, проте отримав у відповідь гнівний погляд від Ернеста. — Добре...Вибачте мені мої дурні слова. Я сказав не подумавши.
Ернест лише кивнув та продовжив пити вино. Тільки воно зараз могло його хоч трохи розрадити.
Невдовзі під вечір розпочався урочистий банкет на честь первістка Карлоса та Амелії. Так, це той самий бенкет де старець зробить передбачення долі майбутньому малюку. Оскільки це первісток, то такий банкет проводиться на перших термінах вагітності королеви, а ось у всі інші рази на пізніх термінах. Ось така невелика дискримінація. Первісток завжди важливіший за наступних молодших дітей. Усі вельможі, старші самого короля, чекали з нетерпінням передбачення. Адже з моменту попереднього страшного пророцтва пройшло вже сімнадцять років та поки що усі були спокійно. Тому що Ернест ще не узяв у руки корону, а значить усе наче гаразд. Пару хвилин й до зали увійшов той самий старий провидець та підійшовши до подружньої пари, з їх дозволу доторкнувся рукою до живота Амелії. У ту ж мить він почав проголошувати своє пророцтво для першої дитини молодої королівської пари.
— Вбережіть цього малюка, обов'язково вбережіть. Адже саме він у майбутньому зупинить багатолітній хаос по всьому Феліру. Він відновить наше королівство! Наше королівство повстане з попелу - наче птах Фенікс, а зло, яке довго мучило ці землі, нарешті буде покараним.
Усі запрошені на банкет вельможі з полегшенням видихнули. Нове пророцтво виявилось досить хорошим та давало народу надію, що цей малюк буде їхнім порятунком від зла, яке причаїлось у стінах палацу. А саме від Ернеста. Проте це передбачення зовсім не втішило Карлоса, а навіть змусило замислитись. Хоча з'явилась крихта надії, проте доля королівства на найближчий час зовсім не змінилась. На Фелір усе ще чекає попереду хаос, який чомусь принесе з собою Ернест, та судячи з нового пророцтва хаос буде довголітнім. Й у цей момент Карлос не міг зрозуміти, чому доля не змінилась, адже Ернест начебто добре уживається з ним під одним дахом. Карлос підтримує свого молодшого брата як може, піклується про його безпеку та комфорт. Проте доля усе одно не змінилась. Як тільки Ернест візьме до рук корону, королівство буде зруйноване довготривалим хаосом.
Поки унизу був банкет Ернест топив свій смуток, попиваючи вино на самоті. Він уже випив цілу фляшку та з незвички швидко сп'янів. Хлопця усього хитало зі сторони в сторону та він трохи марив. Йому усе марилась замість величезної вази з квітами Амелія, а замість вішака для одягу Карлос. Він то ліз цілувати вазу, то грізно ричав на вішак. В один момент хлопець раптово заснув та падаючи на підлогу, випадково розбив ту саму вазу з квітами. У цей момент у кімнаті з невеличкого світла свічки з'явились білі маги та так само зникли, проте разом з Ернестом.
Отямився Ернест вже у святилищі Даніеля, хранителя слона однією зі здібностей якого, окрім надлюдської фізичної сили, було вигнання темних духів зі світу живих. Це святилище знаходилось у південно-західній частині Авердішу та було цілодобово доступним для брацтва білих магів, коли їм потрібно було виганяти темних духів із громадян. Тож відповідно для усіх необхідних ритуалів воно мало потаємну кімнату в підвалі. Ернест оглянувся та помітивши магів, спробував підвестися з кам'яного ложа на якому він лежав без сорочки. Проте його руки були підняті дороги та закріплені за допомогою ланцюга до величезного кам'яного стовпа.
— Де я? Навіщо ви принесли мене сюди? Відповідайте, коли я до вас говорю! — хлопець не розумів, що з ним відбувається та навіщо його викрали білі маги та ще й розум був трохи п'яним від випитого раніше вина.
— Замовкни, монстре! Ми не повинні відповідати на поставлені тобою запитання! — промовив один із магів та вони усі стали навколо кам'яного ложа. Один з них, який тримав гримуар із заклинаннями білої магії, відкрив його та почав промовляти заклинання звідти, протягнувши руку у бік парубка.
— О, могутній Данієлю, даруй нам у цей неспокійний час силу вигнати зло з цього світу. — у цей момент на грудях Ернеста з'явилося магічне коло зі стародавніми рунами та засвітилось яскравим білим світлом. Й це світло сильно пекло юнакові груди, що він ледве не кричав. Також від болю Ернестові вдалось протрезвіти повністю.
— Аааааааааа! Як печееее! Зупиніться!
Проте маги не стали слухати брата короля та продовжили свій обряд вигнання з його тіла демона.
— Визволи цю невинну душу від страждань та очисти від гріхів! — далі вже пішли прокльони у бік Люциуса, як злого духа. — Звільни тіло це, нечистий! Повертайся у царство мороку, згинь із цієї святої землі! — інші білі маги почали обсипати у цей момент Ернеста різними травами, які вони використовують зазвичай для подібних обрядів вигнання. Проте нічого не допомагало, Люциус усе не виходив із тіла Ернеста. На це є лише дві причини: за контрактом, який демон уклав із чотирнадцятирічним Ернестом, дух не повинен цілодобово перебувати у тілі хлопця; білі маги заслабкі для вигнання такого могутнього демона, тому увесь обряд екзорцизму даремний.
Вигнати Люциуса може тільки хтось із настільки могутньою силою мани, а це лише Фрідріх. Проте ще не настав час йому перероджуватись на землі. Тож план білих магів з тріском провалився.
— Пане! Нічого не виходить! Трави та магічне коло не допомагають вигнати цього темного духа! — занепокоєно повідомив один із магів головному магові з гримуаром.
— Неможливо! Це завжди спрацьовує! Це не спрацює лише тоді, якщо це не просто темний дух, а... — маг зробив коротку паузу. — А сам володар пустелі пітьми Люциус! Якщо ми не можемо вигнати його, то хоча б виманимо назовні! А тоді вже спробуємо запечатати його силу! Запалюйте священний вогонь!
Решта білих магів тієї ж миті запалили факели та почали опалювати їхнім вогнем Ернесту усе тіло, від грудей до рук та ніг. Ернесту було несамовито боляче. Він намагався вирватись, піднімаючись трохи вверх з ложа тулубом. Він кричав та захлинався слиною, схлипуючи.
— Тварюки! АААААААА! Я сказав відпустіть мене, тварюкиииии! Я вам помщусь, обіцяю...Я вам помщусь....Ви усі заплатите за цей день власною кров'ю! Я не залишу жодного з вас в живих! — у цей момент полум'я факела знову доторкнулось до його грудей й він знову несамовито закричав. — АААААААААА! БОЛЯЧЕ! БОЛЯЧЕ! ПЕЧЕЕЕЕ! БУДЬТЕ ПРОКЛЯТІ, СВОЛОТИ! ААААААААА!
Проте ніхто не зважав на ці крики принца та головний маг продовжував проклинати демона.
— БУДЬ ТИ ПРОКЛЯТИМ, ЛЮЦИУСЕ, ВЛАДИКО ПУСТЕЛІ ТІНЕЙ ЗА СТРАЖДАННЯ ЦІЄЇ НЕВИННОЇ ДУШІ! ЙДИ ГЕТЬ З ЙОГО ТІЛА!
У цю мить очі Ернеста стали багряного кольору та до магів заговорив вже сам Люциус, перед тим зламавши пута ланцюга на руках та присівши на ложі.
— Я не можу які ви лицеміри, придурки у білих мантіях! Хахаха...Ви ж самі катуєте власника цього тіла, а говорите, що це роблю я. У нас з цим хлопчиною взаємовигідний договір, тож я не збираюсь в жодному разі покидати це тіло! — демон говорив з насмішкою та глянув на магів таємничо злим поглядом, а атмосфера навколо стала моторошною. — Ще раз потурбуєте мене або власника цього тіла і я вас спопелю в порошок! — такої погрози маги дуже злякалися, адже ще не стикалися у битві з самим Люциусом. А Люциус тим часом зник у тілі Ернеста завдяки чорному туману.
Через кілька мінісекунд Ернест розплющив очі та усвідомив, що опинився у геть не знайомому місті. Він раніше ніколи не був там, тож його налякало те, яким чином він туди потрапив. А було це місце великою пустелею з чорним піском навкруги, із такими ж величезними піщаними горами. Навколо не було ні рослинки, ні хоч якоїсь водойми, самі лиш пісок та поодинокі величезні брили каміння. Атмосфера у цьому місті зовсім не була приємною, скоріш навпаки моторошною та нагнітальною.
Хлопець ступав уперед по піску доти, поки не побачив попереду Люциуса. Демон стояв на невеличкому пагорбі та спостерігав за тим, як деякі душі унизу перемішують у величезних кам'яних ступах пісок. Монотонно та явно без бажання.
— Де ми в біса? Що це за місце? — запитав Ернест, підійшовши до Люциуса.
— Ми у Пустелі Тіней, моїх володіннях. Я перемістився сюди випадково, швидко рятуючи тебе від тих йолопів у білих мантіях. — спокійно відповів демон. — Ти ж уже чув колись назву цього місця, адже так?
Ернест кивнув.
— Сюди потрапляють душі грішників після смерті. Упевнений мій клятий батько теж десь тут. Мав би бути, судячи з того, що він зі мною витворяв, коли я був малим. — хлопця аж трусило від гніву при згадці батька.
— Авжеж він тут, а де іще. Ось подивись у той кут! — Люциус показав рукою Ернесту на правий нижній кут, де сидів його батько з якимось чоловіком за кам'яним столом та грав із ним у карти. Ділан кожен раз програвав та сильно злився з цього приводу, проте гра довжиною у вічність знову розпочалась та знову й знову закінчувалась програшем колишнього короля Феліру. Ернеста така картина зовсім не зворушила, він навіть подумав, що батьку це по заслузі.
— Не хвилюйся, пообідні його чекає побиття батогом по спині. Це йому за побиття своїх дітей та дружини при житті. Тож свою кару за знущаннями з тебе, він понесе сповна. — у цей момент на обличчі Люциуса засяяла зухвала усмішка. — Що ж, якщо ти вже тут, то ходімо, я проведу тобі невелику екскурсію по моїх пустельних володіннях.
Демон спустився униз із пагорба, тож Ернест поспішив за ним. У піску валялося багато уламків від ланцюга, що не міг не помітити юнак. Тож він запитав у лорда темних духів.
— А що це за кусочки ланцюга валяються у піску?
Люциус відповів з неохотою.
— Усі грішники в моїй пустелі носять на своїй шиї ланцюг. Він прикріплений потужною темною магією до ядра пустелі та не дозволяє душам покинути цей вимір. Той, який ти побачив, це ланцюг старого зразку. Він був досить не міцним. — явно щось недомовляє. Проте й справді усі душі грішників переміщувались по пустелі завдяки цим ланцюгам.
За час усієї екскурсії по Пустелі Тіней Ернест помічав, окрім душ грішників, ще чорні тіні, темних духів. Ті вільно пересувались по пустелі та наглядали за душами. Аж раптом до хлопця підскочив його батько. Ділан упав на коліна та узявши сина за ноги почав благати пробачити йому усе, що він раніше накоїв.
— Синку, це справді ти?! Пробач мені! Я був поганим батьком... Пробач, що кривдив тебе, завдавав болю...Пробач...Я каюсь у всьому! — Ділан награно вичавлював із себе сльози, проте Ернеста таким не розчулиш.
— Стули пельку! Пробачити ТОБІ? Що за дурню ти верзеш? Ти був не просто поганим батьком, ти був монстром, який бив малого сина та дружину! Ти хоч знаєш, як мені зараз взагалі живеться після усього того паршивого дитинства, яке ти мені влаштував? Звісно ж ти не знаєш...Ти не знаєш як мені кожен раз ставати перед дзеркалом та бачити ці КЛЯТІ шрами на спині, що залишились після твого батога! Ти не знаєш про те, як мені важко було перевчатись усе робити лівою рукою, адже через твої побої моя права рука була зламана та неправильно зрослась! Я ненавиджу тебе по цей час, хоча сам і вбив тебе три роки тому! Я ненавиджу тебе та дуже радий с того, що ти гниєш у подібному місті після смерті! — розлючений Ернест пнув батька ногою та пішов далі за Люциусом. Проте невдовзі до юнака почали приставати інші душі якихось невідомих йому чоловіків та про щось застерігати шепотом.
— Тікай звідси... Хутчіше тікай від нього... А то згубиш себе поруч з ним... — промовив білявий юнак у легкому пошарпаному одязі.
Ернест глянув на нього здивовано.
— Що ти маєш на увазі?
Юнак відповів короткою розповіддю про своє життя, яка мала трохи натякати Ернесту на щось.
— Я хотів кохання...Він прийшов...Я підписав та себе обрік...на смерть від дружньої руки...
Ернест не сильно вслухався у шепотіння цього дивного юнака, проте потім зіштовхнувся із кремезним чолов'ягою у лицарських обладунках старої епохи. Той чоловік також коротко переказував свою історію.
— Я хотів слави...Він прийшов...Я підписав та себе обрік...на смерть від посадження на кіл...
Ернест знову вислизнув, проте знову ж натрапив на вишукано вбраного парубка, який судячи з одягу за життя був актором.
— Я визнання хотів...Він прийшов...Я підписав та себе обрік...на смерть від власної публіки...
Ернест і цього разу зумів утекти, проте коли він зупинився перепочити, до нього підійшов четвертий дух, юнак у дорогому шляхетському одязі. Й знову ж таки принц почув історію-застереження.
— Я статків хотів...Він прийшов...Я підписав та себе обрік...на смерть у петлі....
Ернест раптом зупинився та усі ці чотири духи почали в один голос застерігати живого юнака.
— Хутчіше тікай від нього...Бо закінчиш як і ми... Закінчиш як ми...Як ми...Тікай!
Проте Ернест погано розумів натяки, тож просто звернувся до Люциуса.
— Щось тут мене четверо з грішників переслідують...
Люциус лиш глянув на духів та ті зі страху утекли.
— Хто це такі взагалі? — знову запитав Ернест та демон зовсім спокійно відповів.
— Мої попередні контрактники...Місцева групка божевільних, а у минулому - звичайний селянин, генерал, актор та молодший синочок якогось шляхтича...Не звертай на них уваги. Вони давно божевільні та кошмарять своїм шепотом усіх навколо.
Наявність у Люциуса до нього контрактників, неабияк здивувала Ернеста.
— Бачу, ти здивований бачити їх тут, а не у Небесному Саду... Нема чого дивуватися. Кожен, хто укладає зі мною договір після своєї смерті потрапляє сюди. Кожен без виключення...Навіть тебе чекає та ж доля. — повернувся обличчям до Ернеста. — Ну що, ще не передумав тримати чинним договір зі мною, володарем Пустелі Тіней та найсильнішим з усіх можливих демонів? Ця четвірка тебе саме й попереджала про кінець твого життєвого шляху...смерть.
Ернест трохи помовчав та відповів.
— Якби я не усвідомлював можливість відплати за рішення, прийняте мною три роки тому, чи став би я підписувати той договір. Я вже тоді знав, що нічого доброго мене укінці не може чекати. Навіть без договору моє життя все одно було пеклом...
Люциус посміхнувся.
— Прекрасно... — клацнув пальцями та вони перемістились назад до королівського палацу в Авердіші.
Ернест лежав на ліжку у своїй кімнаті. Усвідомивши, що він вдома, хлопчина піднявся з ліжка та підійшов до дзеркала. Проте там він не побачив на собі жодних опіків після ритуалу у святилищі Даніеля.
— Я ще помщусь вам, за той весь мій біль. Можете за це не турбуватись.
Ернест одягнувся та як тільки спробував вийти із кімнати, почув плітки служниць про пророцтво для майбутньої дитини Карлоса та Амелії. Почувши це, хлопець повернувся назад та просто осів біля дверей на підлозі.
— Хахахах...Як же бісить усе це! То мені якесь жахливе пророцтво з морем крові, а цьому малюку здолання зла у королівстві! Що ж потрібно буде убити й цю дитину після її народження, аби його пророцтво ніколи не справдилось! А я тоді буду правити цим жалюгідним королівством до самої своєї смерті, байдуже чи коли помру. Цей народ хоче монстра, він його отримає!
Після цього Ернест цілий день просидів у своїй кімнаті, лише деколи посилав Джонатана за книжками чи їжею.
Коментарі