Після смерті Амелії Ернест став ще жорстокішим, адже єдина людина, котра була для нього усім, вже мертва. Час від часу він згадував Амелію, її усмішку, її ясні блакитні очі...Проте тепер він більше ніколи не побачить жінку, яку так палко кохав. І у такому розпачі та злості на самого себе проходили роки. У одну із ночей на вулиці була сильна буря. Ернест нервово рухався у ліжку зі сторони в сторону так, як ніби йому снилося жахіття.

— Ні...Ні...Пробач...Я...Я не хотів...Я.. АМЕЕЕЕЛІІІЯААААА !!!!

— закричав Ернест, прокинувшись від жаху.

До його покоїв тієї ж миті вбіг Джонатан та кинувся до нього.

— Пане...Пане! Пане Ернесте! Прийдіть у себе. Це був лише сон...

Проте Ернест поглянув на свого відданого слугу переляканим поглядом.

— Я...Я бачив її...Я бачив Амелію у мене на руках усю в крові! Я убив її... Я убив її!

Джонатан тяжко видихнув та відповів.

— Вам слід відпочити, пане. Поїдьмо на відпочинок у заміський маєток вашої матері? Свіже лісне повітря піде вам на користь.

Ернест трохи подумав та відповів.

— Добре, поїдьмо на цих вихідних. Сповісти завтра прислугу про наш від'їзд.

Джонатан задоволено посміхнувся та кивнув. Він був дуже радий, що його пан погодився із його ідеєю заміського відпочинку.

— Як скажете, пане. А зараз засинайте. Я сидітиму поруч та стерегтиму ваш сон.

Ернест лише хмикнув на такі слова Джонатана та повернувся до нього спиною у ліжку.

— Ну тоді на добраніч.

На наступний день Джонатан зібрав усіх слуг та розповів їм про прийдешній від'їзд за місто на відпочинок. Це також почув начальник королівської варти та після зібрання пішов у місто, накинувши на себе плащ. Невдовзі він зустрівся у таверні із дивним чоловіком у темному плащі. Цей незнайомець був альбіносом та мав при собі багато різної зброї, яку ховав під плащем разом з одягненим на себе лицарським нагрудником. Чоловік тримав у правій руці фото своєї доньки, яка була його точною копією, та розглядав його з посмішкою на обличчі, а у лівій руці дерев'яний кухоль з елем. Начальник королівської варти повільно підійшов та присів поруч із ним.

— Ви Кевін Фріс? — запитав начальник варти у незнайомця.

— Так, це я. А ви, мабуть, наш новий клієнт. Ваш товариш вже розповів про ваше прохання. Ви ж розумієте, що наша операція може не вдатись, якщо така важлива ціль буде цілодобово перебувати у своєму палаці.

Начальник замовив і собі кухоль елю й промовив до свого співрозмовника.

— Не хвилюйтесь. Сьогодні я довідався, що ціль планує на цих вихідних покинути палац та поїхати на відпочинок у заміський маєток своєї матері. З ним будуть двоє його слуг та декілька вартових як супровід. — чоловік помітив фото у руках лідера групи асасинів, яку вирішив найняти для убивства Ернеста. — Мила дитина, це ваша донька? Досить незвично, що альбінізм як у батька, так і у доньки.

Кевін кивнув.

— Так, це моя донька Аліса. Альбінізм у нашому родоводі досить часте явище. Він наче родове прокляття - кожен первісток нашої сім'ї альбінос. І я дякую вам за інформацію щодо завдання. Ми негайно розпочнемо підготовку до операції, адже вже знаємо розташування маєтку про який ви говорили. Що ж, я дам вам знати коли ми виконаємо ваше замовлення, тож можете вже готувати оплату.

— Не хвилюйтесь, я сплачу вам одразу ж після виконання вашого завдання. На цьому все. До зустрічі.

Кевін Фріс лише кивнув та продовжив пити ель, коли його співрозмовник відсів за інший столик.

Пройшло пару днів та настали вихідні. Ернест уже зібрався разом із Джонатаном та Антоніо на від'їзд у заміський маєток своєї матері. Королева Меріан часто їхала після п'яних нападів свого чоловіка до цього маєтку аби прийти у себе та набратись сил. І зараз із такою ж метою до цього маєтку прямує і її молодший син, її ж вбивця. Ернест їхав у кареті та втомлено дивився через її віконце на лісні краєвиди, навпроти нього сидів Джонатан та замріяно дивився на нього. Він планував зізнатись йому у почуттях під час відпочинку, що не наважився зробити всі ці роки. Спереду та ззаду карети їхали вартові та Антоніо на конях. Пройшло пару годин та екіпаж прибув на подвір'я садиби. Сама будівля маєтку була трохи зарозшою лозою та мохом ззовні, бо за нею давно ніхто не доглядав, окрім кількох робітників, котрі ще були найняті матір'ю Ернеста. Територія навколо будівлі була теж у трохи занедбаному стані, проте це не було критично. Вартові прив'язали коней у стайні та супроводили свого короля у середину маєтку разом із Джонатаном та Антоніо. Увесь день та вечір Ернест намагався відволіктись від нав'язливих думок про смерть коханої жінки. Антоніо намагався відволікти свого пана за вечерею жартами, а Джонатан просто був поруч та стежив аби з Ернестом не трапилось біди.

Наступного дня Ернест вже був жвавішим та раптом після обіду від Антоніо прозвучала одна ідея.

— Поїдьмо на полювання до лісу. Я чув що це, досить поширена розвага серед знаті. Заодно його величність стане менш напруженим.

Джонатану ця ідея сподобалась, тож він відповів.

— Я не проти. Чудова ідея. Я дам розпорядження готувати коней, якщо ви не проти, пане Ернесте?

Ернест трохи подумав та відповів.

— Добре. Накажи готувати коней до полювання. Тільки нехай з нами поїде частина вартових, інша хай очікує нас біля маєтку.

Джонатан ствердно кивнув головою та пішов до стайні.

Невдовзі вони вже були на полюванні у лісі. Джонатан їхав верхи поруч з Ернестом, перед ними два вартові, а ззаду Антоніо та ще двоє вартових. Усе йшло досить добре. Вони підстрелили кілька куріпок та зайців. Проте в одну мить нізвідки у вартових спереду влучило кілька стріл та ті попадали мертвими зі своїх коней. Решта коней налякались та ледве не поскидали із себе своїх вершників.

— Що коїться? Наші коні наче подуріли! — запитав Антоніо тримаючи міцно упряжку свого коня.

— Звідкись прилетіли стріли та влучили у вартових спереду. — відповів швидко Джонатан.

Раптом у кроні дерева щось зашурхотіло та Ернест поглянув у той бік. Проте побачене його зовсім не здивувало. Постать у чорному різко вистрибнула із того дерева та хутко перестрибнула на інше дерево. Хоч це була лише мить, проте молодому королю вистачило її аби усе збагнути. До того ж сонце вже сідало за небосхил, а отже часу у них не багато.

— Асасин...І схоже не один. — від подальшої думки в голові Ернест захихотів. — Пффф...хахаха....Схоже тепер полювання почалось на нас.

Джонатан та Антоніо поглянули здивовано на свого пана.

— Асасини?! Що їм тут потрібно? — запитав занепокоєно Антоніо.

Ернест лише спокійно відповів, це вже не перший замах на його життя.

— Моя голова. Хтось замовив їм моє убивство. Це і не дивно, враховуючи яким способом я отримав владу. Усі бажають мені чим скорішої смерті. Що ж я не дам себе так легко убити.

Здається, ці слова взагалі не здивували Джонатана та Антоніо. Вони вже звикли, що їхнього пана багато хто хоче убити.

Тим часом той асасин, який стрибав із дерева на дерево поблизу Ернеста та його супроводу, приєднався до своїх товаришів.

— П...Пробачте, командире. Я припустився помилки. Наша ціль помітила мене! — промовив він до Кевіна Фріса, їхнього командира. На що той лише тяжко видихнув.

— Що ж тоді міняємо наш план. Ми розділяємось на дві групи. Одна поїде уперед до маєтку разом зі мною та буде чекати ціль там. Інша група буде переслідувати ціль у напрямку маєтку. Будь-що потрібно змусити ціль повернутись до маєтку.

Після зміни плану асасини розділились на дві групи та одна із них разом із Кевіном вирушила до садиби, а інша почала переслідувати Ернеста та його свиту.

Так тікав Ернест із Джонатаном та Антоніо від асасинів пустивши коней у галоп, аж поки у нього не полетіла стріла. Здавалось би вона зараз влучить в Ернеста та він упаде, проте мить та перед ним виникає Джонатан та стріла влучає йому у ліве плече.

— Ааахррр...Дідько! — прокричав від болю Джонатан та глянув на Ернеста. — З вами усе гаразд, пане?

Ернест був у легкому шоку від того, що вкоїв його слуга. Джонатан захистив його від стріли. Але чому? Зрозуміти точну причину він поки не міг.

— Джонатане, ти ідіот! Тепер нам потрібно повертатись до маєтку аби витягнути стрілу та вилікувати тебе. Більше не роби подібних необдуманих речей! — прекрасно знає, що його самого вилікує Люциус, тому не хвилюється за свою безпеку.

Джонатан тяжко видихнув та відповів.

— Пробачте, пане. Проте я не міг дозволити їм убити вас.

Ернест лише кивнув та міцніше взяв упряжку свого коня у руки.

— Що ж повертаємось назад до маєтку. Хоча це явно засідка. Проте я з усім розберусь.

Усі вирушили назад до маєтку, а за ними слідом й асасини. Поки що усе йде за планом Кевіна, проте він зовсім не здогадується про договір між Ернестом та Люциусом.

Невдовзі уся група повернулась до садиби, окрім тих двох вартових, котрих застрелили. Проте їх як очікувано вже чекали інші асасини. Ернест помітив їх першими та злізши із коня промовив до Антоніо.

— Відведи Джонатана у середину, я скоро повернусь.

— Але ж ви... — занепокоєно почав Антоніо, проте почувши зле "Йди вже!" від Ернеста поспішив із пораненим Джонатаном усередину.

Кевін помітив це та лиш хмикнув.

— Доволі не розумний вчинок, ваша не величність. Ви сам на сам із такою кількістю супротивників. І ви ж прекрасно знаєте, що ми не ті гортійські солдати, яких ви перерізали під час нападу на Авердіш кілька років тому.

Ернест на таке зухвальство лише посміхнувся та витягнув свій меч.

— Ох, я знаю те, що роблю. Ти певно командир цих вилупків, котрі підстрелили мого слугу. Що ж не недооцінюй мене. Я зможу і сам з вами усіма розібратись. — після цих слів Ернест кинувся на Кевіна із мечем, проте асасин встигнув відбити удар одним із ножів та відскочити від супротивника. Ернеста тієї ж миті зайняли інші асасини, проте не пройшло й кілька хвилин як вони усі лежали на землі. Кевін був шокований цією раптовою силою того, кого йому наказали убити, проте саме дивовижне чекало його попереду.Перебивши більшість асасинів Ернест раптом підпалив їхні тіла, клацнувши пальцями, та повернувся до Кевіна з криваво червоними очима. Цей погляд настільки вжахнув лідера асасинів, що той нервово ковтнув слину, проте міцніше стиснув у руках руків'я своїх ножів та кинувся із відчаю на Ернеста. Усі загинувші від рук короля були найближчими для чоловіка людьми після його родини. Вони довірили йому свої життя й це він винен у їх загибелі, адже від нестачі інформації наразив усіх на небезпеку як лідер погодившись на це завдання.

— Бачу, ти увійшов в азарт. — задоволено присвиснув Люциус та почав із чоловіком, що накинувся на нього, бій. Кевін бився майже на рівні зі своїм супротивником, проте утримав удар у живіт мечем та стиснув зуби аби не закричати від болю та водночас поранив у відповідь Ернеста ножем у плече. Люциус у цей момент помітив, що його супротивник альбінос та завмер на мить.

— Оль...Ольгерд.... — лише тихо промовив демон, а невдовзі помітив, що решта живих асасинів зникла разом із їхнім раненим командиром. Невдовзі на вулиці почалася сильна злива, Люциус покинув тіло Ернеста водночас також вилікувавши його поранення. Дощ потушив вогонь на обгорілих тілах переможених асасинів та став ще дужчим. Змоклий до нитки Ернест зайшов усередину маєтку де у вітальні його вже чекали Антоніо та Джонатан. Антоніо кинувся до свого пана та помітив поріз на його одежі.

— Ви поранені, пане! Дозвольте вас оглянути!

Проте Ернест лише відійшов убік від Антоніо.

— Усе гаразд, це лише подряпина.

— А як же ті асасини? Вони не підуть не вбивши вас. — схвильовано промовив Антоніо.

— Більшість з них я убив. Треба буде позбутись їх тіл. Проте семеро з них утекли, в тому числі і їхній командир. Треба буде оголосити їх у розшук та знайти того, хто замовив мене. Проте зараз необідно зігрітись. Антоніо, накажи розтопити комин та завари чай.

Незабаром поки Антоніо заварював на кухні чай, Ернест у спальній сорочці та Джонатан грілись біля комина. Одяг Ернеста був наскрізь промоклим, тому йому довелося перевдягтись у сорочку. Зараз молодий чоловік обережно виймав стрілу із плеча свого слуги. Джонатан хоч і відчував біль, проте він стримував свої крики, затамувавши подих від такої близькості зі своїм паном. Погляд блондина усе чіплявся за напівоголені сильні плечі його короля, які прикривала лише легка тканина нічної сорочки. Довге каштанове та трохи мокре волосся Ернеста спадало із тих самих плечей та так і викликало у Джонатана бажання торкнутись його, а зелені очі наче гіпнотично притягували змушували все глибше вдивлятись у них. Від раптової зустрічі поглядами зі своїм паном щоки Джонатана зарум'яніли, чи то від тепла вогнища у комині, чи то від того, що їх власник зашарівся.

— Чого так дивишся на мене, телепню? Тобі зле? — пробуркотів незадоволено Ернест, перев'язуючи ранене плече свого слуги.

— Я...Я...Я хотів вам сказати, що...Я хотів вам сказати... — від хвилювання Джонатан не міг нормально говорити.

— Та кажи вже. — надавив на співрозмовника трохи Ернест.

— Я..Я хотів...Ай, байдуже. — сказавши це, Джонатан притягнув до себе Ернеста та ніжно поцілував його. Він би усе віддав аби трішки довше цілувати такі жадані мягкі губи, проте на цей раз досить.

— Я хотів сказати, що коха... — хотів промовити Джонатан, проте у туж мить отримав сильний удар по щоці від Ернеста. Сам Ернест був трохи розгублений та шокований, водночас із тим і розлючений. Він ніколи не міг собі подумати, що його перший поцілунок станеться з іншим чоловіком.

— Ти... Ти геть здурів?! Збоченець! Не підходь до мене! — після цих слів Ернест відсів від Джонатана якомога далі та кидав на нього гнівні погляди, трохи зашарівшись. Сам Джонатан сприйняв це занадто близько до серця.Він хотів зізнатись у своїх почуттях Ернестові, проте лиш налякав його. За це він себе і картає.

Пройшло пару днів та Ернест, Антоніо та Джонатан повернулися назад до столиці. Однієї ночі Джонатанові було настільки важко на душі, що він пішов у бар та напився настільки сильно, що вже не міг керувати своїми діями та словами. Лише на ранок він зрозумів, що мав ніч з одною місцевою повією. Від жаху усвідомлення усього, що трапилося, чоловік чим швидше повернувся додому та намагався заспокоїтись. Проте та дощова ніч з Ернестом у маєтку королеви Меріан усе не виходила із його голови. Що ж коїться із ним та його коханням.