(519 рік за фелірським календарем)
З тієї зловісної ночі пройшло два роки. За весь цей час нічого майже не змінилось.Тимчасово правив Феліром далекий родич правничої сім'ї Едернів граф Дюро. Він був так званим регентом при неповнолітньому Карлосові. Політика королівства не сильно змінилась за ці роки.Точніше взагалі не змінилась. Карлос був вже на останньому році навчання в академії "Срібна троянда", тож незабаром королівство побачить схід свого нового сонця.
У Ернеста життя усі ці роки було спокійним, без призирства батьків. Ніхто його не чіпав. Він був наче привид у королівському палаці. Це і добре, бо ніхто не заважає роздумувати над планом захоплення влади у королівстві. І ось настав час Ернеста розпочати навчання в академії "Срібна троянда", де навчались усі його предки та наразі навчається Карлос.
Ернест, спакувавши свої речі, вийшов у головний двір королівського палацу. Де на нього чекала розкішна карета, готова до відправлення у містечко Крель. Біля входу до палацу зібралися усі слуги, аби попрощатись зі своїм принцом. Їхні обличчя, як завжди були беземоційні та холодні. Вони спокійно спостерігали за тим, як кучері ставлять валізи принца у місце для багажу. Але як тільки карета вирушила в дорогу, уся прислуга полегшено видихнула й розійшлась у справах. Розпрощавшись з молодшим принцом, вони наче позбулись тяжкого тягаря з душі.
Пройшло кілька днів та екіпаж Ернеста заїхав у містечко Крель. Проїжджаючи площу міста, Джонатан, який також їхав разом з Ернестом, помітив, що той дуже незвично дивиться у вікно карети. Холодним, задумливим та навіть трохи грізним поглядом.
— Вас щось бентежить, мій принце? Хвилюєтесь перед початком навчання?
Ернест здригнувся та поглянув на свого слугу.
— Усе добре. Я не хвилююсь про навчання. Зрештою, усі в моїй сім'ї навчались у цій академії. Це було цілком очікувано, що я теж буду у ній навчатись.
Невдовзі карета зупинилась біля воріт академії "Срібна троянда". Ернест пройшов слідом за персоналом академії до гуртожитку. Усі члени королівської родини, які навчались у ній, мали власні окремі кімнати та до них ставились доволі шанобливо. Також Едерни мали досить привілейований статус в академії та усі від них очікували неймовірних висот. Так, принци та принцеси могли не здавати проміжні та підсумкові екзамени, їм легко закривали пропуски на заняттях та давали виграти у будь-яких турнірах чи конкурсах. Звичайно звичайні студенти академії не мали таких привілеїв та сильно заздрили дітям королівської родини.
Ернест увійшов до своєї кімнати та почав розкладати свої речі без допомоги Джонатана, який займався тим самим, але уже в спільній з кимось кімнаті. Кімната Ернеста була не такою ж розкішною й багатою, як кімната у палаці, але все ж суттєво відрізнялася від кімнат решти студентів. Кремові стіни, біла мармурова підлога, навпроти високих тяжких дерев'яних дверей височезне скляне вікно з виходом на балкон. На вікні висять напівпрозорі світло-блакитні штори. Праворуч від дверей біля стіни була величезна біла шафа з різноманітним вигадливим різьбленням. Навпроти шафи було широке ліжко, застелене кремовою постільною білизною та з двома мягкими подушками кольору штор. Ліворуч від входу були двері в особисту ванну кімнату, а біля них розміщувався білий дерев'яний письмовий стіл з книгами та гусячим пером у чорнильній баночці. Біля столу був білий стілець з блакитною оббивкою сидіння та спинки. Такі ж стільці були на балконі біля маленького круглого білого столика з вазою білих нарцисів.
Ернест, розпакувавши речі та склавши їх у шафу, вирішив подивитись на вигляд на дворі та вийшов на балкону. Раптом він почув чийсь сміх та поглянув униз. Внизу саме крокували поруч одна з одною дві дівчини у формі факультету магії. Одна з них була трошки рудою, а інша білявка. Вони настільки голосно розмовляли, що їхню розмову було чути до кімнати новоприбулого принца.
— Ха-ха...Амеліє, не будь такою жорстокою до хлопців! — промовила білявка до своєї подруги. — Ось побачиш, ти рано чи пізно по-справжньому сильно покохаєш якогось красунчика! Це обов'язково станеться!
— Та годі вже, Катріно! Я втомилась тобі повторювати, що мені зараз не до хлопців! Мені треба думати над своїм науковим дослідженням! У мене не має часу, щоб бігати за цими самовпевненими впертими дурнями.
— Не говори так. Ти ще зміниш свою думку, як тільки закохаєшся.
— Ми це ще побачимо. — Амелія ледь помітно посміхнулась та впевнено продовжила йти уперед.
Ернест був приголомшений та не міг деякий час відвести погляду від Амелії. Він наче зачаклований дивився, як легенький вітерець грається з рудими пасмами її волосся, висмикуючи їх з акуратного пучка зачіски. Як сонячне проміння злегка освітлює ледь помітне ластовиння на дівочих щоках та тендітному маленькому носику, та як воно переливається у великих ясних блакитних очах. Амелія справді погарнішала за усі ці роки, коли вона не бачилась з принцами. Та настільки, що зранене серце Ернеста пропустило декілька сильних ударів, а щоки юнака почервоніли. Здається самотній юний принц щойно закохався.
Пройшло ще дві хвилини перед тим, як Ернест прийшов у себе та повернувся до своєї кімнати. Аж раптом хлопець помітив форму академії на своєму ліжку. Це була форма факультету магії:темно-синій фрак, з довгими рукавами, біла сорочка; синя краватка; штани були чорними як і лаковані чоловічі туфлі. На грудях піджака з лівого боку була нашивка з гербом академії "Срібна троянда", який являв собою скляну кулю, під яким розташувалася срібна троянда, а по обидва боки були два птахи: зліва білий голуб, праворуч руденький соловей. Ці птахи є символами двох факультетів академії: білий голуб - символ магічного факультету, а руденький соловей не магічного звичайного факультету. Ернест одягнув форму та тільки він підійшов до дзеркала, щоб роздивитись себе у новому вигляді, у двері постукали.
Це виявився Карлос, який вже був на останньому році навчання в академії. Старший принц усміхнувся та просто накинувся з обіймами на молодшого брата.
— Привіт, Ерні! Боже, я так радий, що ти нарешті будеш навчатись в академії разом зі мною! Якщо будуть якісь проблеми, то одразу звертайся до мене.Ти ж знаєш, що старший братик тебе захистить.
Ернест ледве вибрався з обіймів брата та поправив краватку на шиї.
— Не обов'язково на мене кидатись з обіймами, брате. Покажи мені краще академію.
— Та залюбки. Ходімо!
Карлос відчинив двері та вийшов у коридор разом з Ернестом.
За всю екскурсію Карлос встиг показати молодшому братові бібліотеку, головний хол, їдальню, зал для тренувань та декілька кабінетів для навчання. І ось настав час відвідати оранжерею академії, де зібрані усі досить рідкісні рослини королівства та лікарські трави. За оранжереєю доглядають досить добре, адже усі рослини здорові та немає жодних бур'янів. Проте недалеко від місця, де розміщувалась оранжерея, прямо перед головним входом до навчального корпусу, зібралась юрба учениць академії з обох факультетів. Усі дівчата голосно кричали та змахували піднятими угору руками. Звісно ж це не могло не привернути увагу двох принців. Раптом до юрби учениць вийшов розгніваний директор академії.
— Що тут коїться? Що за балаган ви влаштували? Негайно розійдіться та не заважайте працювати!
Амелія, яка організувала цей невеличкий дівочий бунт, виступила уперед.
— Пане Одрю, ми просимо вас...Хоча ні...Ми вимагаємо у вас ще раз переглянути нашу заявку на участь студенток в щорічних олімпіадах та змаганнях академії...Розумієте ми вже тричі подавали запит, але його щоразу відхиляли.
Директор звісно ж знав про це прохання дівчат, але постійно відхиляв його через досить зрозумілі причини. Заможні сім'ї добре платили пану Одрю за перемоги в олімпіадах та нагороди у змаганнях їхніх синочків. Тож заради грошей директор підтримував саме студентів своєї академії та ще й надавав їм додаткові бали за кожну перемогу чи досягнення.
— Ні.Про це не може бути навіть мови! Розходьтесь! Нічого не хочу чути більше! — директор Одрю вже хотів зачиняти двері та раптом біля нього опинився Карлос, а поруч з тим і Ернест. Що досить сильно налякало чоловіка. Не завжди до тебе так зненацька підкрадаються, та ще й члени королівської сім'ї. Хоча директор скоріш злякався Карлоса, ніж Ернеста.Майбутній король все ж.
Карлос мягко посміхнувся та промовив.
— Та що ж ви, пане Одрю, так розмовляєте зі своїми ученицями? Зовсім не по-джентельменськи, правда ж? Я ось думаю, що було б непогано дати дівчатам шанс проявити себе. Я впевнений, що серед них є досить талановиті та здібні юні леді. Гадаю, академія отримала б більше пожертв від заможних дворянських сімей, якби їхніх дочок також допустили до олімпіад та змагань. — і тут Карлос почав шепотіти директору на вухо. — Якщо ви виконаєте моє прохання, то я закрию очі на те, що ви вимагаєте за навчання дівчат в академії додаткову плату. А якщо ні, то потім не жалійтесь, що будете притягнуті до відповідальності за корупцію.
Новина, що його можуть засудити, змусила директора піти на поступки.
— Ну добре. Я виконаю прохання цих дівчат. Але тільки через те, що це просите ви, принце.
Після того, як Карлос вступився за дівчат, Амелія дивилась на старшого принца захоплено і хотіла йому подякувати, та хлопці вже пішли.
Увечері, Ернест знімав з себе форму та готувався до сну. Аж раптом за його спиною з'явився Люциус.
— То це твій старший брат...Хочу сказати, він дуже шляхетний та явно має певний вплив у цій академії. Але він занадто наївний, якщо навіть не розглядає тебе як того, хто може бути потенційним спадкоємцем трону. Що будеш робити далі?
Ернест усміхнувся.
— Я скористаюсь його наївністю та завоюю його довіру до себе. Щоб він навіть не міг подумати, що я можу його зрадити. А тоді, у найкращий час, я здійсню свій план з захоплення влади. Звісно ж на виконання цього плану потрібно багато часу, тому прошу мені допомогти у його виконані.
Демон лише посміхнувся.
— Звісно ж, мій принце. — зник в чорному тумані.
Ось так і потрапив молодший принц Ернест фон Едерн на навчання до академії "Срібна троянда". Що ж його чекає попереду...Дізнаємось згодом.