З дня знайомства обох принців з єдиною дочкою графа Рютенберга пройшло всього декілька місяців. Увесь цей час маленька Амелія приїзджала погратись з хлопчаками, а її батько жартома натякав королю про можливий подальший шлюб з одним із принців. Все ж граф Рютенберг розраховував вигідно видати доньку заміж, коли та подорослішає.

В один із таких днів Карлос раптово вирішив познайомити свого молодшого брата зі своїм слугою та засумісництвом сином королівського коваля - Джо Дерманом. Сім'я Дерманів поколіннями кує зброю для королівського війська та гвардії за замовленням короля.

—Джо, знайомся. Це мій молодший братик Ерні. Правда ж він дуже милий?— Карлос стояв збоку Ернеста та тискав його щічки. Але схоже це не подобалось його молодшому брату. Ернест приклав чи малих зусиль аби вирватись із міцних обіймів брата.

—Братику, перестань! Мене болить!

—Ну пробач. Я просто не можу не потискати твої пухкенькі щічки.— Карлос усміхнувся й показав рукою на Джо. — Доречі, привітайся з Джо. Він мій друг та помічник так само, як і Джонні тобі. І ще, його тато робить зброю для наших лицарів.

Очі Ернеста запалились захопленням, як тільки він це почув.

— Правда? Для лицарів?

Джо лише хмикнув собі під ніс, схрестивши руки біля грудей. Було видно, що хлопчику з сім'ї ковалів не дуже був до вподоби молодший принц.

Джо був зростом трошки вищим за Карлоса, хоч був з ним одного віку. Темні хвилі волосся трохи спадали хлопцю на чоло, тому він деколи підіймав їх подихом. Тіло малого Джо було досить міцним, враховуючи його постійну роботу в догляді за старшим принцом та допомогу батьку з ковальською справою.

—Щось твій брат хоч і милий, але все ж він...—Джо певно хотів сказати за Ернестове пророцтво, проте не встиг. Карлос його перебив.

—Джо, не смій навіть згадувати це... Якщо я почую з твоїх вуст щось подібне, то я можу не стриматись та відлупцювати тебе. Ти мене зрозумів? Мій брат не такий, як про нього усі навколо говорять. Він ще дитина, щоб знати наскільки цей світ може бути жорстоким до нього. Я вбережу його від усього цього лиха.— очевидно Карлоса дуже гнівить те, що усі навколо говорять неправдиву маячню про його молодшого брата. Ернеста дуже зацікавили слова брата й він вирішив запитати.

— Від якого "лиха" ти мене захистиш?

Проте Карлос різко вирішив змінити тему розмови та посміхнувся. Очевидно, він вирішив приховувати чутки про Ернеста, які стрімко поширились по усьому королівству.

— Від усього, братику. Від усього лиха на світі. Я ж твій старший брат і я маю піклуватись про безпеку свого такого маленького та солоденького молодшого братика. А ну йди сюди!— Карлос знову спіймав Ернеста у свої обійми та почав його лоскотати. Від цього малюк дуже сильно зареготав.

Після підвечірніх ігор обидва принци відправились на сімейну вечерю. Стіл аж ломився від різноманітних страв та наїдків. Король з дружиною їли досить витончено та аккуратно, Ернест ковиряв виделкою салат у своїй тарілці, а Карлос намагався їсти так так само як і батьки.

—Карлос, рівніше спину! Ти ж принц. Слідкуй за своєю поставою!— зробив зауваження синові король Ділан та хлопчик тієї ж миті випрямився.

—Пробач, тату.

Вочевидь Ділан досить суворий та вимогливий батько. Адже постійно намагається слідувати усім правилам й цього вимагає від своїх дітей.

У ночі була сильна буря. Переляканий серед ночі Ернест встав з ліжка та побіг через увесь коридор палацу до батьківської спальні. Певно він хотів поспати з мамою та татом, як це інколи робив Карлос підчас грози. Проте він зупинився біля дверей, адже побачив крізь маленьку щілинку в пройомі дещо. Король та королева ще не були у ліжку, а стояли посеред кімнати у спальному одязі та сперечались між собою.

—Ділан, Він знову сьогодні обійняв мене за ноги та не хотів відпускати. Знаєш, мені так боляче на Нього дивитись. Я просто не можу дивитись на цього МОНСТРА. Розумію, я Його мати, але...—промовила королева Меріан, притискаючи долоні до грудей.

Король Ділан тяжко видихнув, очевидно не любив слухати скарги дружини.

—Але що?

— Краще б я одразу ж померла після пологів, ніж бачила б як це ЧУДОВИСЬКО росте з кожним роком.

Король підійшов близче та вдарив дружину по щоці з такою силою, що та впала на підлогу. Ернест за дверима здригнувся, побачивши, як батько вдарив матір. Проте продовжив далі з цікавістю дивитись крізь щілину усередину. Йому було цікаво, про кого це тато й мама говорять так з презирством.

— Замовкни, стерво! Якби ти одразу ж померла після пологів, у мене були б великі проблеми з твоєю заокеанською ріднею! Ти ж знаєш, що наш шлюб тримається лише на двух речах - грошах та взаємній вигоді. Ти народила мені спадкоємця, за це тобі спасибі. А того недомірка можна було і не народжувати!— сердито заревів Ділан, зі злістю дивлячись на жінку.

— Звідки я могла знати, що і цього разу народжу хлопчика? Скажи мені, звідки я могла це знати?—зі сльозима на очах ледве вимовила Меріан.

—Звідки могла знати? Ти мене запитуєш, звідки тобі було знати це? Могла б піти до цього лікаря-чаклуна Рютенберга він би тобі сказав. Але ж ти не змогла до цього додуматись...— тут король почув чуже дихання за дверима та відкрив їх, грізно подивившись на молодшого сина. Ернест злякався й почав задкувати назад, проте батько взяв його за комір нічної сорочки та з силою притягнув до себе.

—Ах ти ж, малий виродок, вздумав підслуховувати нашу розмову? А ну йди сюди! Негайно!

Ернест дуже налякався та сам заплакав.

—Пробач, татку, я більше так не буду! Обіцяю, цього більше не повториться!

Проте Ділан не став слухати вмовляння сина та крикнув до дружини.

—Чого стоїш? Неси сюди мій батіг! Цього шмаркача слід добре покарати, щоб більше і носа свого в наші справи не сунув! Хутчіш давай!

Меріан не хотіла сильніше злити чоловіка та обнишпоривши усі шухляди комоду, нарешті принесла йому батіг. Ділан задер нічну сорочку сина та почав безжалісно бити його батогом по спині. Ернест кричав, плакав, просив припинити та батько його не чув. Увесь цей час "покарання" за вікном била близкавка та посилювалась буря. Врешті-решт слуги відвели заплаканого хлопчика усього в крові до ванної кімнати, аби обмити рани та переодіти у чисту сорочку, а Меріан намагалась заспокоїти свого розлюченого чоловіка.

Тієї ночі малий Ернест так і не зміг заснути, через біль по всій спині. Скоріш за все, на ній залишаться великі шрами після побиття батьковим батогом.

На ранок до спальні хлопчика завітав вже одягнутий Карлос та побачив свіжі сліди від побоїв на братовій спині, поки того одягав прислужник Джонатан.

— Ерні, що трапилось? Звідки у тебе такі рани?— старший принц дійсно злякався за брата.

—Нічого, братику... Нічого...— очі Ернеста вже сльозились.

Карлоса це дуже зачепило за живе й одразу ж взяв брата за руку та повів до батьків.

— Тату, мамо, що трапилось з Ерні? У нього вся спина у свіжих смугах ран.— хлопчик міцно тримав молодшого братика за руку та дивився батькам прямо в обличчя.

—Синку...— хотіла сказати Меріан, правда її опередив її чоловік.

— Це не настільки важлива річ, щоб приділяти їй стільки уваги. Це буде йому урок, щоб знав як слід поводитись принцу королівства Фелір.

Того ж дня Карлос відмовився вчитись та слідувати усім правилам батька. Це був його маленький протест. Проте він не зрівняється з тим, що пережив Ернест минулої ночі. Після тієї ночі хлопчик втратив надію довіри до батьків та навіть дуже боявся власного батька.