○ ◇ ○ РОЗДІЛ 11: ТИ НЕ МОЯ ○ ◇ ○
Теплий весняний ранок. У королівському саду пташки уже зрання радісно співають. А у палаці справжня метушня. До Карлоса їде на сватання граф Рютенберг разом зі своєю донькою Амелією. Сама дівчина недавно зрозуміла, що все-таки закохалась у Карлоса. Хоча раніше говорила подрузі, що ніколи не закохається у хлопця. Як говориться:"Не кажи гоп, поки не перескочиш". Так і сталось, що Карлос вкрав серденько юної графської доньки.
Проте заручинам молодого короля раділи усі окрім Ернеста. Він усе гадав хто та щасливиця, яка стане дружиною його брата та одразу королевою. Наразі у своїй кімнаті Карлос дуже ретельно змахував зайві пилинки з одягу та укладав своє трошки хвилясте волосся.
— До чого це ти так старанно готуєшся? — здивовано запитав Ернест брата, а той відповів.
— Ось-ось має приїхати моя наречена. Я хочу справити сьогодні на неї та її батьків гарне враження. Адже ми маємо спланувати заручини. — Карлос не відвертатися від свого зображення у дзеркалі та усе прискіпливо придивлявся до свого віддзеркалення.
— Гей! Досить вже, Ромео, милуватись собою! Красунчик ти, красунчик, йди вже! — трохи з насмішкою відповів Ернест, а потім отримав легкий удар ліктем від брата у бік.
— Чого це ти так за мене розхвилювався? Може і до тебе сьогодні має твоя наречена приїхати, братику? А ну давай хутчіше розказуй хто вона? Я просто хочу знати, кого це вподобав мій молодший братик!
— Та ніхто мне не приїде! Чого це комусь заради мене сюди при... — не встиг обурено відповісти Ернест, як воротарі засурмили в труби та оголосили, що вже під'їжджають довгоочікувані гості. Ернест разом з Карлосом побіг зустрічати гостей. Проте старший брат одразу кинувся радісно обнімати свою наречену, а молодший застиг на місці, побачивши майбутню дружину брата.
— А... Амелія... — лише з неймовірним шоком прошептав Ернест. Серце Ернеста цієї ж миті нервово защемило, наче щось тріснуло у середині грудей. Та так, що хлопець не міг і слова вимовити. Настільки він був вражений появою дівчини. Амелія трохи почервоніла від таких несподіваних, але досить приємних, обіймів.
— Я теж дуже рада нарешті тебе побачити, Карлосе. Ми не бачились з самої коронації. Я сумувала за тобою. — посміхнулася руда та глянула на Ернеста з привітною посмішкою.
— Привіт, Ерні, як там твої тренування з фехтування?
Ернест узяв себе в руки та відповів.
— Як завжди. Але думаю, що моя сила та витривалість вже значно збільшилась. — дивак який, так давно не бачився з дівчиною, а тільки про фехтування й розказує.
Карлос узяв Амелію за руку та глянув на її батька графа Рютенберга.
— Що ж, пане Рютенбергу, прошу вас та вашу родину пройти до великої вітальні. Нам подадуть згодом чай туди, а поки обговорімо моє весілля з вашою дочкою.
Граф ствердно кивнув.
— Я дуже вдячний вам, Ваша Величносте, що серед усіх молодих паночок ви обрали одружитись саме на моїй дочці.
Карлос лише посміхнувся.
— Ну що ви, не слід за це дякувати. Ми з Амелією знайомі з дитинства та кохаємо один одного, поруч із нею мені дуже затишно.
Невдовзі усі зручно розмістились у великій вітальні в синьо-золотих тонах. Амелія разом із батьком та матір'ю сиділа на м'ягкому диванчику навпроти Карлоса та Ернеста. Мати дівчини трохи нервувала, але схоже її чоловік взагалі не переймається нічим.
— Що ж, Ваша Величносте, на котрий день заплануємо ваше весілля з моєю донькою? — запитав граф Рютенберг у Карлоса, на що хлопець відповів.
— Мені б не хотілося затягувати з весіллям. Тому, враховуючи весільні ритуали нашого королівства, думаю вже у найближчий вівторок можемо провести церемонію вінчання.
— Гарна ідея, Ваша Величність. Я найму на час вінчання білих магів, аби вони контролювали погоду в цей важливий день.
Карлос трохи здивовано глянув на свого майбутнього тестя.
— Не обов'язково заходити так далеко з приготуваннями до весілля.
— Але ж це все заради моєї дочки. Не кожен день ти виходиш заміж за короля. Я хочу, щоб Амелія запам'ятала день свого весілля. То того ж весільна сукня Амелії вже готова. Вона її привезла з собою.
Амелія трошки почервоніла та від хвилювання стиснула переплетені між собою пальці. Їй було приємно чути, що батько турбується про її приємні спогади на все життя.
У Фелірі також є свої весільні обряди, які обов'язково мають пройти молодята перед днем вінчання. Обрядів всього три та кожен з них проводиться в окремий день. Це перед усім пов'язано з тим, що в давнину Фрідріх через три роки по приїзду на ці землі, започаткував державність. Число три у фелірців має сакральне значення - перехід від одного стану життя до іншого. Тому перед вінчанням, закохані мають пройти три дні обрядів. У перший день молодята змивають з себе гріхи у річці Оль, яка протікає через увесь Авердіш, під проголошення білими магами молитов до Фрідріха. Адже саме перший король, ставши світлим духом, прощає своєму народу гріхи. У другий день молодята повинні дотримуватись великих вимог: вони не можуть бачитись один з одним протягом усього дня та мають знову ж таки молитись за подальше щасливе подружнє життя та здорових дітей. Також молодятам суворо заборонено окрім один одного бачити в цей день іншу людину протилежної статті. Таким чином перевірялась вірність молодят один одному. Третій день був більш жвавим ніж попередні. У нього біля річки Оль влаштовували вечір музики та танців. Запрошувались усі охочі та молодята разом стрибали через вогнище. Що символізувало їхній перехід від самотнього життя до подружнього. На четвертий день фелірці проводять вже саме вінчання.
Після обговорення вінчання граф Рютенберг обійняв свою дочку на прощання та поїхав геть з дружиною. Амелія зосталась у палаці та стала очікувати першого дня обрядів. Служниці палацу провели дівчину до її тимчасової кімнати та допомогли їй розкласти її речі. Сам Карлос відійшов по королівських справах, а Ернест понуро пішов побути на самоті у своїй кімнаті аби трохи заспокоїтись. Проте як тільки хлопець присів у крісло поруч з ліжком та журнальним столиком, до кімнати увійшов Джонатан. Блондин тримав у руках блюдце з нарізаними на нього персиками, яблуками та виноградом.
— Мій принце, фермери привезли до нас дуже соковиті та солодкі фрукти! Не хочете скуштувати? Тут персики, яблучко та виноград. — усміхається та навіть трохи мило червоніє.
— Відчепись, телепню! — буркнув розгніваний Ернест своєму слузі. — Я не в настрої зараз! Йди геть!
Проте Джонатан не злякався такого грубого тону Ернеста та присів поруч із ним в сусіднє крісло.
— Чого ви такий злий, мій принце? Знову почули плітки про себе від слуг? — занепокоєно запитав Джонатан та Ернест відповів, тяжко видихнувши та опустивши погляд униз.
— Сьогодні до Карлоса приїхала його наречена...
— Так, я чув про це. Всі служниці вже про це пліткували.
— Бачу я ти теж любиш попліткувати, раз перериваєш мою розмову. — Ернест незадоволено нахмурився.
— Пробачте... Я уважно слухаю вас далі.
— Отож, нареченою мого брата є дівчина, наша спільна подруга з дитинства. Але... — по щоках Ернеста потекли гіркі сльози. Це перший раз він плаче відколи убив своїх батьків. — Але я теж маю до неї почуття. А зараз...А зараз я відчуваю себе дуже кепсько...Наче в мені щось тріснуло... у середині. Я не знаю, як мені бути далі...Як мені жити з цими почуттями...
Джонатану стало шкода Ернеста та він дозволив собі трохи нахабно обійняти свого господаря. Він піднявся та підійшовши до хлопця, міцно, але й заспокійливо, притиснув його до себе.
— Не плачте, мій принце. Інакше я й сам зараз розплачусь від смутку за вас. Ця дівчина не варта того, щоб через неї так картати себе та страждати від розпачу. Ви гарний та освічений юнак, ви обов'язково знайдете собі хоч триста таких самих дівок, як ця. Не падайте духом.
Ернест глянув на Джонатана заплаканими очима. У цей момент він не був схожим сам на себе, а виглядав як малюк, по почуттях якого сильно вдарили обставини.
— Але...Але ж мене усі ненавидять в цьому королівстві через якесь там дурне пророцтво... Навряд чи якась дівчина захоче бути зі мною...
Джонатан поклав долоні на щоки Ернеста та глянув йому в очі.
— Тоді начхати на них усіх! Вони усі справжні телепні, якщо не помічають вас справжнього! А я знаю вас справжнього та завжди буду на вашому боці, мій принце! Тож давайте не сумуйте. Якщо хочете виплакатись, можете зробити це в моє плече. А потім давайте я погодую вас фруктами. Згода?
Ернест трохи подумав та кивнув. Після його плачу Джонатанові у плече, блондин почав годувати шатена з рук нарізаними фруктами.
Наступного дня настав час першого весільного обряду. Амелія та Карлос разом з білими магами та двома слугами прийшли до річки Оль. На закоханих були прості дуже легкі білі сорочки. У волоссі дівчини були вплетені різноманітні польові квіти, а лоб хлопця обв'язала ніжно блакитна лляна стрічка. Слуги допомогли парі залізти у воду, а білі маги стали за їхніми спинами. Головний білий маг звів руки та голову вгору й почав зачитувати молитви.
— О великий Фрідріху! Ми просимо про милість твою нині! Даруй цим грішним душам своє благословіння та очисти їх від гріхів їхніх!...
На словах "гріхів їхніх" двоє слуг обілляли голови Карлосові та Амелії річковою водою, зачерпнувши її перед тим великими глеками. Амелія трохи затрусилась від обливу холодною водою, але Карлос узяв її за руку під водою.
Білий маг продовжив молитву.
—Даруй їм, о небесний владико, захист від нечистого під променями твого благодатного сонця! Благослови їх на щасливе довге життя, в славу тобі!...
На словах "в славу тобі" слуги знову обілляли пару річковою водою.
—Благослови союз їхній на міць та злагоду, на любов та щастя! Не дай згасити вогонь життя у їхніх серцях! Амінь!
І на останньому слові слуги тричі опустили пару обличчями у воду та потім допомогли вилізти з річки. Амелія, хоч і на них накинули після завершення обряду рушники, все ще трішки трусилась від холоду. Тому Карлос обійняв її та швиденько пішов разом з нею всередину палацу. Хоча обидвоє були наскрізь мокрими, проте вони були щасливими.
Другий обряд не заставив на себе довго чекати. Уже наступного дня слуги пильно слідкували за тим, щоб закоханні не перестрілись та не могли випадково зіткнутись з кимось протилежної статті. Дійшло навіть до того, що сніданок обом приносили до їх кімнат. Амелія витримувала з гідністю це обрядове випробування. Вона тишком збігала до бібліотеки по книги та в перервах між молитвами читала аби провести час з користю. А ось Карлосові було трохи важко. По-перше, державні справи короля, які потребують вихід Карлоса в суспільство, довелось перенести. А документацією хлопець продовжив займатися у своєму кабінеті. По-друге, він дуже сумував за Амелією. Йому хотілось швиденько її побачити та обійняти. Таке зациклення на зустрічі Ернест не розумів. Це ж всього добу один без одного прожити, а не місяць чи рік.
— Чого ти так побиваєшся через цей обряд? Побачиш ти свою Амелію вже завтра, а післязавтра одружишся з нею. Годі робити з себе великомученика. — пробурмотів Ернест, стоячи поруч з братом у його кабінеті, а у самого по душі наче хтось скребеться пазурами.
— Ти не розумієш, як це тужити за коханою людиною. Ти ж сам ніколи ще не закохувався. Ось закохаєшся, тоді й зрозумієш мене. — Карлос відставив документи на стіл, а сам нахилився до спинки крісла. — Ох, скільки ще роботи... Та ще й довелось перенести багато зустрічей. От би мені хтось допомагав з цими усіма урочистостями, ціни б йому за це не було. — тяжко видихнув, поки його молодший брат лише відвів розгніваний погляд у бік. Знав би Карлос у кого його молодший брат закоханий, не казав би таких болючих для нього слів.
Увесь наступний день Ернест проводив за тренуваннями з фехтування. Він бив мечем по набитому соломою манекенові дужче й дужче від киплячого в його серці люті.
— Оу! Чого це ми так сильно розмахуємо мечем, мій друже? — запитав Люциус, несподівано з'явившись за спиною хлопця. — Бісимось через старшого братика?
У цей момент Ернест замахнувся на Люциуса мечем та хотів його розрубати, проте демон розсипався на туман й опинившись за його спиною, кинув хлопця на землю аж до найближчого дерева.
— Не забувай, хлопчисько, я - демон. Ти не можеш розрубати мене своїм мечем, бо я не маю фізичного тіла. — підійшов ближче до Ернеста та присів поруч із ним.
— Невже ти забув про умови нашого договору від свого невзаємного кохання? — запитав Люциус хлопця з насмішкою.
— Звісно ж не забув. В обмін на моє тіло, ти зробиш мене королем. — відповів Ернест трохи трусячись, адже кидок демона був не таким вже й слабеньким.
— Правильно. Але у тебе є одна маленька перешкода на шляху до трону...Це твій старший брат. Ти певно розумієш, що скоро він одружиться з тією дівкою, у них народиться дитина й тобі дуже пощастить, якщо народиться дівчинка. Проте, якщо все-таки народиться хлопчик, то за правилами успадкування трону корона тобі не світить до кінця твого життя.
— Тому мені не слід затягувати з палацовим переворотом? — запитав Ернест, трохи насупившись.
— Саме так. — відповів демон ще більше посміхнувшись.
Після цієї суперечки з Люциусом в Ернеста сильно боліло праве плече. Від сильного удару там виник великий синяк, проте демон навіть не думав просити вибачення. Певно рахував це за добрий урок для парубка на майбутнє.
Настав третій день та третій обряд. Амелія та Карлос одягли цупкі лляні сорочки з вишитими на них символами-оберегами. На головах обох були сплетені з виноградних лози вінки та обоє ходили босоніж. Невдовзі пара закоханих разом зі слугами та білими магами вийшла до берега річки Оль трохи якомога далі від міста. Поки слуги розпалювали обрядове вогнище, білі маги пов'язували на руках закоханих білі нитки та промовляли заклинання для привернення добробуту й злагоди. Цю нитку Амелія має одягнути на руку ще раз, коли буде народжувати Карлосові дитя. Адже заклинання забезпечить легкі та безпечні пологи. Карлоса ж ця нитка-оберіг буде захищати під час можливих битв. Як тільки слуги розвели багаття, вони почали грати красиві мелодії на лірах та співати. Чому саме на лірах? Бо до того як стати королем Фрідріх мандрував світом та грав саме на маленькій лірі. А фелірці ну дуже сильно шанують свого першого правителя та за сумісництвом верховне божество, тому гра на лірі має більш урочисте значення.
Під співи та гру Карлос міцно узяв Амелію за руку та підійшов з дівчиною трохи ближче до багаття.
— Не хвилюйся, кохана, усе буде добре. Я поруч. — промовив він з усмішкою дивлячись на кохану дівчину.
— Я не боюся, любий. — відповіла вона та вони разом перестрибнули вогнище.
Після цього весь вечір лунала музика та усі танцювали, лише як почало дужче смеркатись усі повернулись назад до палацу.
І ось настав сам день вінчання. Амелія одягла свою весільну сукню. Сама сукня була досить легкою аби не сковувати рухи дівчини. Її біле полотно біло вишите золотистими нитками та по подолу легким мереживом. Рукава сукні були довгими напівпрозорими та трохи звисали униз. На руках дівчини були золоті браслети, такі ж як і золоте намисто на шиї та сережки. Руде волосся Амелії було укладене в гарну урочисту зачіску, а серед деяких пасм виднілася виноградна лоза. На ніжках дівчини були коричневі сандалі. Невдовзі пролунали дзвони та Амелії довелося поспішати сісти у карету та від'їхати до святилища Фрідріха, де і відбудеться церемонія вінчання.
Весільний образ Карлоса теж був не сильно суворим та досить красивим. Адже весільні костюми феліру дуже сильно нагадували одяг, який носили стародавні фелірці за часів першого короля. Тож образ сучасного короля збігався з тим, як одягався його предок. Легка біла сорочка довжиною по коліна, оперезана на поясі золотим ременем. З лівого плеча закріплена поясом спадала убік синя цупка тканина, розписана золотими символами оберегами. На руках Карлоса, як і у його нареченої, теж були золоті браслети. Так само обов'язковими елементами образу стала вплетена у волосся виноградна лоза та коричневі сандалі на ногах. Як тільки пролунали дзвони хлопець чимдуж помчав до святилища Фрідріха.
Уже в середині святилища зібралось багато знатного люду. Всі вони були запрошені на церемонію вінчання королівської пари. Головний білий маг стояв перед статуєю Фрідріха, а перед ним стояли молодята, міцно взявшись за руки. Білий маг розпочав церемонію вінчання.
— О великий всемогутній Фрідріху! Благослови ці закохані душі та даруй їм мир й спокій, в славу тобі! — після цього слуги піднесли молодятам горнятко з благословенною олією. Обоє нанесли частинку цієї олії один одному на ліве зап'ястя, як присяга в подружній вірності. Після цього вони обмінялись обручками та поцілувались.
По завершенню церемонії вінчання у палаці влаштували святковий бал. Усі святкували весілля свого молодого короля, проголошували вітальні побажання, дехто навіть дарував молодятам весільні подарунки. Загалом свято було у розпалі, аж поки в одному із кутків залу не розпочався невеличкий скандал. На колінах перед бароном Керте, що добре славиться своїм гуляцтвом та скандалами із жінками, стояла світловолоса жінка в одязі покоївки та обіймала свого однорічного малюка. Жінка плакала та хапала барона за ноги, жалісливо скиглячи.
— Прошу вас, бароне...Прошу вас змилуйтесь над Марко! Він же ваш син! Дуже вас прошу! Ви можете мене вигнати, але не виганяйте на вулицю рідного сина! Він же також належить до роду Керте!
Малюк Марко не розумів, що відбувається, тож тільки дивився то на барона то на власну матір. Барон був вже досить п'яним, а тут ще й покоївка істерику влаштувала.
— Відчепись, клята лярво! — сильно вдарив жінку по обличчю від гніву. — У мене всього один син, від моєї законної дружини! А це щеня просто нікчемний брудний байстрюк! Таке сміття як він не може бути членом роду Керте! Вимітайся звідси поки я тебе зі злості не убив!
Ніхто не намагався допомогти бідолашній жінці, а навпаки засуджували її за те, в чому вона не могла бути винною. Адже барон шантажем затягнув її у ліжко та тепер вона залишається зовсім сама з маленьким сином. Тож білявка взяла своє маля та утекла геть із палацу. Люциус тим часом нашепотів Ернесту на вухо.
— Знайди потім обов'язково цього малого, він мій нащадок.
Ернест глянув услід втікачці та хмикнув. Йому спочатку треба трон захопити, а потім можна й виконати демонове прохання. Раз той так переймається за свого нащадка.
Весільні гуляння тривали дуже довго та встигли набриднути Ернесту, тож він попрямував до своєї кімнати. Уже лежачи в ліжку хлопчина не міг заснути від пережитих за останні дні емоцій. Він прикрив рукою очі та більше не міг стримувати свої гіркі сльози. Поки серце та душа ниють від болю та розпачу, Ернест не може стримувати свої емоції. Що ж тепер він зрозумів, що усі в цьому королівстві не на його боці та навіть кохання він не вартий.
Коментарі