Пройшло пару тижнів й Амелія разом з Карлосом розпочали розмірковувати над ім'ям своєї майбутньої дитини. Дівчина сиділа в м'ягкому кріслі у вітальні палацу, а її чоловік сидів поруч з нею та ніжно цілував її руку.

— Любий, якщо у нас народиться дівчинка, я хочу назвати її Емілі. Мені здається це ім'я досить гарне та підходить нашій донечці. — Амелія ніжно погладила свій живіт.

Карлос посміхнувся.

— Справді гарне ім'я, кохана.Тоді якщо у нас народиться хлопчик, то ми назвемо його...Дай подумати трошки... — подумав пару секунд та доповнив. — Може назвемо нашого сина Рональдом? Це ім'я хороброго лицаря із книжки, яку я дуже любив читати в підлітковому віці. Що думаєш, мила? Якщо тобі не подобається, ми виберемо інше ім'я.

Амелія посміхнулась та ласкаво погладила руку свого коханого.

— Чудове ім'я, любий! Я зовсім не проти. Тоді, якщо у нас буде донечка, вона буде Емілі, а якщо синочок, тоді він буде Рональдом.

Карлос лише кивнув з усмішкою на обличчі.

— Сьогодні мені потрібно завітати до залу парламенту. Гвардія спіймала недавно торговця, котрий грабував торгові судна. Тож сьогодні його будуть судити. Тому я хочу попросити тебе піти на відкриття художньої виставки в художній галереї. Я зрозумію, якщо тобі важко й ти відмовишся. Я не буду тебе засуджувати.

Амелія кивнула.

— Я піду, адже ти будеш в цей момент зайнятим. Зі мною буде усе добре, любий. Можеш не переживати про це.

Тим часом Ернест сидів у бібліотеці та перечитував давні сувої та книжкові історичні хроніки. Йому раптом стало цікаво більш зосереджено прочитати про життя королів минулого, аби перейняти у них якісь унікальні елементи в управлінні. Так другий король Феліру Оз фон Едерн, після смерті свого батька Фрідріха I фон Едерна від отруєння, посів трон у сімнадцять років. Протягом усього свого правління він розширював землі королівства. Проте через велику кількість воєнних походів не помічав те, як його перша дружина королева Рамілія почала йому зраджувати з гвардійцями. Після подружньої зради Оз вигнав свою першу дружину та з пересторогою ставився до свого оточення. Проте одружився вдруге вже у сорок шість років з дівчиною, яку йому привела його мати Анна. Історія короля Оза заклала в Ернеста сумніви стосовно довіри до свого оточення. Іншого правителя Феліру, восьмого короля Ноеля II фон Едерна спіткали проблеми з парламентом міністрів. Ноель був великим реформатором. Він намагався зробити Фелір кращою країною на зразок західних держав сусідів, які були досить прогресивними у той час. Проте парламенту такі значні зміни не сподобались, тож вони найняли асасина аби той убив короля Ноєля. Проте син Ноєля Річард I фон Едерн зійшов на трон та наклав на парламент міністрів певні обмеження, які забороняли їм наймати когось собі на військову службу та посягати на життя короля. Історія короля Ноеля дала Ернесту замислитись над тим, чи слід залишати парламент функціональним й надалі чи розпустити. Іншого короля, тринадцятого короля Феліру Клауса IV фон Едерна, який намагався налагодити добросусідські дипломатичні стосунки з сусідами. Проте його обманули та ледве не захопили Фелір. Ернест закрив усі сувої та хроніки й тяжко видихнув.

— Що ж, в цих історіях моїх предків є чому повчитись. Королем бути не так вже й легко. Проте я до цього готовий.

Після читання Ернест відійшов трохи відпочити у свою кімнату.

Незабаром Амелія поїхала до художньої галереї на відкриття нової виставки робіт відомого художника Феліру Стефа Третті, який також має кількох учнів. Але виключно юнаків, адже з певних особистих переконань чоловік не навчає дівчат писати картини. Виставка мала ось-ось розпочатись тому Стеф Третті вирішив через нервування навантажити свого племінника зайвою роботою.

— Уолдо! Хутчіше протри усі рами картин, але дивись не пошкодь самі полотна! Ці картини коштують в сто раз більше за твоє безталанне парубоче життя!

Стеф був досить самолюбним та цінував нічого так само сильно, як свої картини. Й також постійно вважав свого племінника нездарою та телепнем. Проте Уолдо мав талант до живопису та малював свої начерки пензля таємно від скнари-дядька.

— Добре, дядьку. — пішов полірувати рами картин, які вже висіли на стінах галереї.

Невдовзі зібрались відвідувачі галереї, її власники, власник картин Стеф Третті та Амелія. Молода королева мала промовити невеличку промову перед початком виставки.

Амелія стала перед усіма гостями та промовила.

— Рада вас вітати у цей сонячний день у нашій королівській столичній художній галереї. Сьогодні ми зібрались тут аби побачити нові художні шедеври нашого досить відомого та популярного художника Стефа Третті. Сподіваюсь вам припаде до серця ця незрівнянна вишуканість мистецтва й ви будете насолоджуватись, споглядаючи його. Дякую вам за увагу! — дівчина закінчила свою промову та з вдячністю і повагою до людей зробила легенький поклін головою. Гості виставки в цей момент зааплодували своїй королеві та згодом розійшлися по залу роздивлятися картини.

Усе було досить добре, проте в далекому кутку зали той самий Стеф Третті принижував молоду дівчину. Вона тримала в руках багато великих паперів з малюнками. Стеф розглядав малюнки дівчини та нервово зводив брови до перенісся.

— Що за незрозуміла техніка малювання...А стиль бездарний та зовсім спрощений. Дівчино, з такими навичками вам не світить успіх у сфері мистецтва.

Дівчина притиснула руки до грудей та важко видихнула. Стеф Третті був її кумиром у світі мистецтва та вона мріяла колись стати такою ж видатною як і він.

— Але ж...Але ж я ще тільки розвиваю свій стиль та свою техніку малювання! Мені просто треба набратись більше досвіду. Якщо ви візьмете мене у свої учениці, я обіцяю, що не розчарую вас! — дівчина намагалась переконати знаменитість, що її роботи чогось та й варті.

Проте Стеф Третті був глибоко переконаний у своїй правоті та вперто наполягав на своєму з глузливою насмішкою.

— Взяти тебе в учениці? Не сміши мене! Жінка безталанна та нічого не тямить у справжньому мистецтві! Ваше місце лише на кухні біля плити або у дитячій біля дітей! Давай мені спокій, нездаро!

— Чому ви такий суворий до жінок, пане? — дівчина від таких слів свого вже колишнього кумира розплакалась.

— Так. Чому ви такий суворий до жінок, пане Третті? — запитала Амелія та підійшовши до художника з дівчиною, суворо поглянула на чоловіка.

— Чого ви запитуєте, Ваша Величність? — Стеф трохи злякався, коли Амелія підійшла до них.

Амелія тільки хмикнула, проте потім з впевненістю промовила.

— Я почула те, як ви принижуєте цю бідолашну дівчину та вирішила заступитись за неї. Як ви поясните причину виникнення конфлікту між вами?

Стеф тяжко проковтнув слину та промовив трохи заїкаючись. Він прекрасно розумів, що надавити на дівчину перед ним не вийде. Адже вона дружина короля та у нього можуть бути проблеми.

— Ця дівчина підійшла до мене та попросила переглянути її роботи та дати їй їх критику. Я не зміг відмовити та просто висловив свою думку стосовно її малюнків.

Амелія незадоволено фиркнула собі під ніс та поглянула в очі Стефа.

— Дали критику?! Ви вважаєте приниження дівчини критикою.? Тоді ви занадто самолюбний пихатий чоловік, пане Третті.

— Я казав усе це аби її тільки змотивувати більше працювати над своєю творчістю.

Амелію ці слова сильно зачепили за живе й вона сильно нахмурилась та поглянула на художника моторошним поглядом.

— Змотивувати? Не брешіть. Ви ж відомий художник, вам не брехати. Це погано вплине на вашу репутацію.

Око Стефа нервово сіпнулось.

— Так я зневажив роботи цієї дівчини. Вона всього лише безталанна дівка. У неї немає жодного таланту до живопису та їй нічого не світить. По справжньому талановитими у мистецтві можуть бути лише чоловіки.

Амелія ще сильніше насупилась.

— І що? — впевнено заговорила дівчина. — І що, що ви чоловік? Це не робить вас чимось кращим за будь-яку жінку. Певно ви досі мене не зрозуміли, тоді дозвольте вас запитати наступне. Якщо ви вважаєте усіх жінок сміттям, то і хранительок Кетрін та Ліліан ви теж вважаєте сміттям? Це паплюження їхнього внеску у розвиток нашої країни та приниження їх як богинь. Побійтесь кари Фрідріха, пане Третті!

Тут Стеф Третті не стримався та забувши, що перед ним дружина короля, замахнувся на неї рукою. Проте Амелія вчасно зловила цього хамовитого художника за руку.

— Бачу, слава вам зовсім затьмарила розум, якщо ви вже підіймаєте руку на свою королеву. За це ви та пошкодуєте згодом. — Амелія узяла розплакану дівчину за руку та пішла з нею на вихід, а до Стефа Третті підійшли гвардійці.

На вулиці Амелія переглянула малюнки дівчини та посміхнулась.

— Ти справді допустила декілька помилок, проте вони не настільки страшні, як говорив сер Третті. Тобі просто потрібно набратись більше мистецьких навичок, усе не так критично. У тебе є задатки таланту, тому тобі слід його розвивати, а не занапастити. Ти зможеш це зробити. У тебе усе вдасться.

— Щиро дякую вам, ваша величносте, за підтримку. Я буду наполегливіше працювати над своїми роботами, Ще раз вам дякую! До побачення. Гарного вам дня! — дівчина подякувала Амелії та побігла швиденько ловити екіпаж карети, аби доїхати до іншого кінця Авердішу. Амелія теж попрямувала до своєї карети аби відправитись додому.

Тим часом у королівському палаці у залі міністрів розпочався суд над торговцем Антоніо Сеті. Цей чоловік користувався своїм робочим становищем та грабував власні портові судна, які відправлялись або прибували до порту міста Крель. Нещодавно гвардійці провели обшук у будинку Сеті отримавши дозвіл у мерії міста Крель та знайшли серед вкрадених речей: золоті прикраси з коштовним камінням, дорогий картинний пейзаж та кілька мармурових статуеток. Усе це мало вирушити за кордон на продаж та у приватні колекції іноземних вельмож. Проте Антоніо успішно усе забрав собі, за що його і заарештували.

Судом у Фелірі, як і законодавчою системою, опікується рада міністрів, їх ще називають старійшинами. Рада міністрів складається з патріархів аристократичних родів королівства, проте до зали суду допускають лише вісім найзаможніших та авторитетних. Проте оголошення вироку підозрюваному залишається за королем Феліру. Отож Карлос та міністри зібралися у великій світлій залі кругоподібної форми за таким же самим круглим столом з вільним простором по центру. Також недалеко від короля стояв його молодший брат принц Ернест, якому він довіряв та дозволяв йому знаходитись під час засідання у залі суду. Проте не всім міністрам подобалась присутність брата короля у залі суду.

— Ваша величність, пробачте мені мою грубість, проте чи обов'язково вашому брату перебувати разом із нами на суді? — запитав один із присутніх міністрів, проте Карлос спокійно відповів.

— Обов'язково. Мені значно спокійніше, коли він поруч.

— Але ж він монстр... — промовив інший міністр та тієї ж митті замовкнув, помітивши роздратований погляд правителя.

— Він має таке ж походження як і я. У нас обох тече однакова кров, ми обоє нащадки великого засновника нашого королівства. Та обоє вимагаємо поваги у рівному обсязі. До того ж саме Ернесту ми повинні завдячувати за те, що наша столиця та країна вистояли при вторгненні армії Горту. Тож, будь ласка, ставтесь до мого брата з повагою, панове. У іншому випадку вам не сподобаються наслідки вашої зневаги до члена королівського роду Едерн.

Невдовзі у центр зали, навколо якого й був розміщений стіл, вартові вивели зв'язаного Антоніо через спеціальні маленькі дверцята. Заарештованого торговця навіть не поставили, а просто кинули на коліна перед усіма.

— Торговець Антоніо Сеті із міста Крель звинувачується у крадіжці та присвоєні безлічі різноманітних дорогоцінних імпортних й експортних товарів, у наслідок чого торговельна економіка Феліру зазнала великого удару. Він сховував усе вкрадене у підвалі свого будинку та уміло водив безліч людей. Проте на днях ми знайшли усі вкрадені речі та конфіскували. — промовив уповноважений зачитувати вирок слуга, тримаючи лист папір з цим самим вироком. Карлос трохи замислився перед тим як оголосити вирок, так само як і міністри. Згідно з усіма законами за пограбування портових суден та привласнення вкраденого майна передбачається штраф у розмірі двадцяти золотих сов, що становить вісімсот срібних сов та сорок тисяч мідних відповідно. Проте штраф накладається тільки при одноразовому пограбуванні портового судна. Проте Антоніо грабував свої ж судна неодноразово. А за неодноразове пограбування портового судна передбачається смертна кара через повішення на гільйотині.

Карлос тяжко видихнув та виніс Антоніо Сеті наступний вирок.

— Антоніо Сеті, за багаторазове пограбування портових суден нашого королівства та завдання колосальних збитків економіці країни я засуджую тебе до смертної кари на гільйотині. Вирок набуває чинності відсьогодні та має бути виконаний через три дні після його оголошення. На сьогодні судове засідання вважається закритим.

Після цих слів короля вартові повели Антоніо назад до в'язниці чекати на свою страту. На диво засуджений чоловік зовсім не перешкоджав своєму повторному утриманню у в'язниці, а просто спокійно крокував за вартовими. Після суду Карлос вирішив трохи перепочити та пішов побачитись з Амелією. А ось Ернест у порожній залі суду та деякий час дивився на двері, звідки недавно вивели Антоніо. Цей торговець-злодій зацікавив чимось парубка. Хоча Ернест просто почав розмірковувати, чи не потрібні йому будуть у майбутньому посіпаки, аби самому не бруднити руки більше.

Того ж дня увечері Антоніо побачив біля ґрат своєї камери дві загадкові постаті у плащах та занепокоєно запитав.

— Хто ви? Чому прийшли?

Проте незнайомець трохи нищого росту ніж інший чоловік у плащі підняв вказівний палець до своїх губ та прошепотів.

— Тшшш... Тебе не повинно бути чути. Ми допоможемо тобі утекти та сховатись від королівської гвардії. Але за це ти будеш мені дечим зобов'язаний натомість.

Антоніо лише кивнув та незнайомий здоровань тієї ж миті відчинив грати й підвів торговця на ноги. Усі вони попрямували геть з палацу через підземні ходи та незабаром опинились у підземних катакомбах. Антоніо саме хотів запитати хто ж його загадкові рятівники, проте стрункіший незнайомець першим скинув з себе капюшон накидки. Перед засудженим торговцем постав брат короля Ернест, а поруч з ним його слуга Джонатан. Антоніо від шоку, після усвідомлення що перед ним королівська персона, впав на землю.

— Це...Це що жарт такий...Принце, нащо я вам взагалі здався? Я ж злочинець... — налякано промовив Антоніо, проте Ернест лише посміхнувся.

— Саме тому ти мені й потрібний. Мені потрібна твоя допомога в одній справі. — присів трохи, щоб бути на одному рівні з отетерівшим чоловіком.

— У якій ще такій справі? — зацікавлено запитав Антоніо.

Ернест підвівся та трохи ніби подумав, після чого відповів.

— Ну скажімо...Палацовий переворот. Мені потрібна буде твоя допомога у його здійснені.

— Чому ви хочете влаштувати палацовий переворот? Невже ви... — не встиг договорити Антоніо, як Ернест у ту ж мить відповів.

— Тому, що я хочу стати королем замість мого брата. — мило посміхнувся. Ернест так поводився, аби Антоніо не вважав його небезпечним та втратив пильність. — Ти подумай, якщо мій брат буде надалі залишатися королем, тебе рано-чи-пізно заарештують та стратять. Хочеш жити - стань на мій бік.

Антоніо хотів жити, тому погодився співпрацювати з Ернестом та потиснув йому рук. Але швидше за все він погодився більше через наданий принцом шанс ще трохи прожити.

Таким чином Ернест здобув ще одного посіпаку та впевнено почав задумуватись над планом свого палацового перевороту. Щось точно чекає усе королівство попереду.