— Для початку мені потрібно винести вам обом свій вирок на Небесному суді. Тому прямуйте, за мною.

Після цих слів верховний бог повів душі померлого подружжя Едернів до будівлі суду душ. Будівля була кругоподібної форми та як і всі споруди Небесного Саду була із білого мармуру та мала височенні колони.Усередині знаходилась лише одна величезна простора зала з величезною кількістю місць, на яких вже почали розсідатись давно спочилі душі передків фелірців та світлі духи. По центру вже було розміщено два дерев'яних крісла для Ділана та його дружини Меріан, а ось навпроти них було шість мармурових тронів. На п’яти із них уже сиділа решта богів із фелірського пантеону: богиня долі Ліліан, бог ремесл та землеробства Даніель, богиня магії та цілительства Кетрін, бог війни Ольгерд й бог мистецтва та науки Вінсент.

— Прошу сідайте та ми нарешті розпочнемо суд. — промовив Фрідріх подружжю Едернів, вказуючи їм рукою на крісла, після чого одразу ж сів на самий центральний трон. Як тільки колишні король та королева зайняли свої місця верховний бог звернувся до богині долі.

— Ліліан, будь ласка, подай мені їхні сувої долі.

Ліліан у ту ж мить звідкись витягнула два сувої та протягнула їх Фрідріху. Той розгорнув їх та після, перетворивши їх на дві сонячні сфери відпустив. Ці дві сфери підлетіли одразу ж до новоприбулих душ.

— Почнемо, я так гадаю, краще з твоєї дружини, мій нащадку. Меріан, будь ласка, візьми свою сферу до рук. Не бійся, це світло не завдасть тобі шкоди.

Меріан обережно взяла сферу до рук та відчувши легке приємне тепло посміхнулася. Тієї миті як тільки жінка взяла сферу, усім у залі почали транслюватись її спогади. Серед них були приємні спогади з дитинства наповнені теплом та радістю. Проте останнім приємним спогадом був день її з Діланом весілля. А далі...А далі лише біль та страждання. Ще до народження синів Ділан знущався з дружини, бив її та примушував до статевого акту. Адже його єдиним виправданням, як у типового чоловіка жінконенависника,  було бажання мати спадкоємця. Усі ці страждання ні в чому невинної жінки бачили усі, абсолютно усі присутні у залі. Проте коли час дійшов  до спогадів Меріан як матері, її сфера трохи затуманилась. Адже за життя жінка повністю приділяла свою материнську увагу лише Карлосові, а  Ернест був позбавлений її опіки. І це було її найбільшою помилкою. Бо якби вона приділяла достатньо уваги обом своїм синам, хто зна, можливо вона і не померла б від рук свого молодшого сина. Від протрансльованих на загал спогадів дружини Ділан нервово проковтнув комок у горлі. Усі вже побачили який він мерзотник. Фрідріх відкликав назад сферу з рук Меріан та подивився на свого нащадка.

 — Що ж, Ділане, з побаченого я уже можу зробити деякі висновки про тебе. Проте щоб підтвердити чи спростувати свої припущення ми усі повинні побачити й твої спогади. Тому бери до рук свою сферу.

Ділан після цих слів верховного божества узяв тремтячими руками свою сферу. Трансляція його спогадів також починалась із дитинства. Ділан був досить розбещеним батьками та досить самолюбним. У підлітковому віці у військовій академії під час тренувань на мечах знехтував правилами безпеки та через отримане унаслідок тренування поранення його товариш загинув. Після спільних з Меріан спогадів слідували спогади Ділана у ролі батька. І вони усі були такими ж жахливими: побиття п’ятирічного Ернеста під час грози батогом, надмірне вимагання досягнень з Карлоса, побиття чотирнадцятирічного Ернеста у бібліотеці та усі ті побої, які чоловік завдавав своєму молодшому синові. Проте окрім спогадів батьківства були ще й спогади про те як Ділан займався азартними іграми, проводив час з іншими вельможами за великою кількістю спритного та навіть моменти подружньої зради з покоївками. Під час показу усіх цих спогадів сфера Ділана усе темнішала й темнішала, поки геть не перетворилась на чорний туман. Ці сфери світла є індикаторами тяжкості гріхів, вчинених за життя людиною. Від великої кількості гріхів сфера зі світла перетворюється на туман. Фрідріх забрав сферу у Ділана і звернувся до усіх присутніх, звівшись на ноги із трону.

— А тепер прошу уваги всіх присутніх! Ви усі вже бачили спогади нових душ на сьогоднішньому засіданні. Тож прошу почати голосування за невинуватість Меріан фон Едерн!

Цієї миті Кетрін та Вінсент винесли перед всіма дві великі золоті посудини, які залишили тримати у руках перед всіма присутніми.

— Отож, прошу підняти праву руку тих, хто вважає, що Меріан невинна та має право залишитись у Небесному Саду. Ті, хто вважають, що тяжкість її гріхів не прийнятна та їй слід відправитись до Пустелі Тіней, підніміть натомість ліву. — промовив знову Фрідріх та невдовзі ліва посудина була майже порожньою, тоді як права аж світилася від кількості світла у ній. Отож усі присутні на суді душі передків та світлі духи вже зробили свій вибір.  Невдовзі за таким же принципом було проведено голосування за перебування душі Ділана після смерті. Проте на цей раз ліва чаша аж диміла від скупчення диму у ній. Ділан  завмер, проте все одно  знову повторив своє раніше поставлене запитання.

— Ми...Ми зможемо тут залишитись?

Фрідріх глянув на Ділана здивованим поглядом.

— А що тобі досі не стало зрозуміло? Що ж, тоді я оголошу свій вирок. Меріан фон Едерн була виправдана та залишиться у Небесному Саду. А ось ти, Ділане фон Едерне, звинувачений  у  тяжкому гріходіянні та відправишся як покарання за це до Пустелі Тіней.

Ділан, почувши цей вирок, впав до землі перед предком.