○ ◇ ○ РОЗДІЛ 12: НАПАД НА АВЕРДІШ ○ ◇ ○
(Королівство Горт. Столиця Крерт)
Королівство Горт, варварська країна з імперським минулим. Від початку свого існування намагалась захопити землі Феліру та намагається й донині. Проте через поразку у двадцятилітній війні зі своїм західним сусідом, тепер Горт довгий час очікує моменту аби знову спробувати окупувати Фелір. Через усі страждання й біль під час окупації фелірці прокляли гортців та останні перетворились через це прокляття на великих потворних орків. Хоча у них пробавилось фізичної сили, але вони все одно не усвідомили своїх помилок.
Наразі король Горту, який був найбільшим орком серед усіх з огидними бородавками на пиці, зібрав своїх радників та військове керівництво. Усі сиділи просто на підлозі на шкурах тварин.
— Час настав! У Фелире змінилась влада, новий король слабкий недосвідчений хлопчисько. Він нам точно не загроза. Поки не пізно, ми скористаємось послабленням Фелира та нападемо неочікувано на них. Ми захопимо Авирдиш ! — пробурчав задоволено король Горту, пускаючи при цьому слину в очікуванні захопити сусіднє королівство.
Майже усі присутні орки задоволено забили своїми дерев'яними битками та почали неймовірно волати в екстазі.
— Авирдиш буде нась! Авирдиш буде нась! Нась! Нась!
Проте раптом один із помічників місцевого генерала раптом викрикнув, від чого у залі повисла цілковита тиша.
— Але у Фелира є дехто знасно небезпесніший! Його слід боятись!
Король буркнув та запитав.
— И хто це такий? Говори давай!
— Це..Це...Це "Демон Фелира", говорять він дуже сильний та нездоланний у бою. — помічник дуже тремтів, розказуючи про Ернеста. Певно чутки про хлопця вже вийшли й за межі самого Феліру.
Але усі орки на таке попередження тільки заржали наче коні та прогнали вискочку помічника з кімнати, він сумно почалапав геть.
(Королівство Фелір. Столиця Авердіш)
Тим часом у Фелірі Карлос сидів за документами, як раптом до його кабінету увійшла Амелія. Молодий король відволікся на дружину та підійшовши до неї, ніжно поцілував.
— Доброго ранку, кохана. Щось трапилось, що ти так зрання до мене зайшла? — лагідно посміхнувся.
Амелія трохи зніяковіла, проте одразу ж також посміхнулась.
— Я б хотіла з тобою дещо обговорити, любий.
Карлос трішки здивувався, але присів разом з дівчиною на невеличкий диванчик у його кабінеті та узяв її за руку.
— З цікавістю слухаю тебе, мила.
Амелія кілька секунд помовчала та промовила.
— Я тут розмірковувала чим мені займатись як королеві та до мене прийшла одна ідея. Я...Я хочу відкрити свою знахарську лікарню, де будуть лікувати травами за рецептами моєї сім'ї. Таким чином ми зможемо зменшити робоче навантаження на магів-цилителів, яких і так не багато, та допомагати людям у лікуванні хвороб. Я вже обговорила це з моїм батьком, він погодився, що вже час розкрити наші сімейні таємні лікарські рецепти народу.
Карлос посміхнувся.
— Це хороша ідея, люба. Лікарські рецепти родини Рютенбергів досконалі з медичного боку, тож думаю не слід їх більше тримати у таємниці та лікувати за ними лише вельмож. Простий народ також заслуговує на якісну медицину. — підтримав кохану Карлос. — Тримбач мені теж потрібна твоя допомога у правлінні державою. Мені дуже важко поєднувати управлінські документаційні справи та світські заходи, такі як різноманітні виставки, відкриття та званні вечори. Не могла б ти, за можливості мені з цим допомогти?
Амелія посміхнулась та відповіла.
— Звичайно.Я й сама хотіла це запропонувати. А ще я хочу запропонувати ввести закон який би захищав молодих дівчат студенток. — дівчина зовсім посумнішала. — Розумієш, коли я навчалась у "Срібній троянді" до дівчат, які навчались там, ставились досить упереджено. Могли принизити на очах у всіх, нахамити, звинуватити в крадіжці або навіть безпідставно вигнати з навчання чи відібрати право отримувати стипендію. Я навіть чула, що й в інших вищих навчальних закладах королівства коїться така несправедливість стосовно дівчат та жінок. Одна зі студенток навіть вчинила самогубство, бо її збезчестив один хлопець студент. Це просто свавілля якесь. — Амелія нервово стиснула кулак, проте Карлос лише заспокійливо погладив її по руці.
— Я обов'язково розв'яжу цю проблему. Особливо якщо вже через таку упередженість вже є втраченим одне життя. Як думаєш стосовно того, щоб відкрити один невеличкий відділ з допомоги жінкам та дівчатам постраждалим від будь-якого насилля з боку чоловіків? Цей відділ буде збирати заяви від постраждалих, розслідувати справи насилля та ставити обвинувачення незалежно від ради старійшин.
Амелія поглянула з надією на свого чоловіка.
— Це справді можна буде зробити?
— Так, люба. Як покарання для кривдників я впроваджу штрафи, які будуть виплачуватись потерпілій стороні. Обіцяю тобі, кохана моя, більше ні одна дівчина не буде відчувати себе приниженою чоловіками.
Амелія з вдячністю обійняла свого коханого чоловіка та промовила, ледве не плачучи.
— Дякую...Дякую, коханий.
Тим часом поки Амелія та Карлос розмовляли, Ернест слідкував за тренуваннями тих військових загонів, які довірив йому Карлос під командування. Хлопці солдати тренували свої навички фехтування у парних поєдинках, адже так наказав молодший принц. Якось Ернест відчув, що ось-ось відбудеться щось неочікуване, тому вирішив про всяк випадок підготувати своїх солдатів. Невдовзі Джонатан тихенько присів біля Ернеста недалеко від поля тренувань на лаву.
— Заради чого такі старання, мій пане? — запитав Джонатан тихенько доторкнувшись до руки принца своєю.
Ернест тихо фиркнув.
— Я відчуваю, що щось ось-ось відбудеться. Щось, чого ми не могли чекати саме зараз.
— У вас досить хороша інтуїція, мій принце. — Джонатан посміхнувся.
— Можливо. — відповів Ернест та тяжко видихнув. — Я просто не хочу, щоб у найвідповідальніший момент мої солдати не могли нічого вдіяти. Ми повинні бути готові до всього, адже Карлос тільки почав правити. А ми ще не приймали у себе іноземних послів із дружніх нам країн.
Що разу як у Фелірі змінюється монарх, правителі інших країн посилають до Авердішу своїх послів аби підписати нові партнерські договори. Звісно ж це робиться й у протилежну сторону. Так звані дипломатичні стосунки з новими молодими монархами.
(Місяць потому)
Через місяць, коли Карлос гуляв з Амелією у саду та Ернест тренувався на полі у фехтуванні, раптом до королівського подружжя прибіг посланець.
— Ваша Величність! Біда! Вони вирішили напасти на нас!
Карлос насупив брови та вирішив розпитати про подробиці.
— Заспокойся, будь ласка, та розкажи у всіх деталях. Хто на нас нападає?
— Це гортці! Вони наступають армією зі сходу від Авердішу! Якщо ми нічого не вдіємо, то через якихось сорок хвилин вони будуть нищити столицю!
У цей момент усе сказане посланцем почув Ернест та міцно стиснув руки в кулаки.
— Кляті орки, та щоб вас...! — рішуче поглянув на брата. — Карлосе, я вирушаю їм на зустріч та зупиню їх! Вони не зайдуть в Авердіш.
Карлос аж здригнувся та глянув занепокоєно на молодшого брата.
— Але, братику, це орки, вони дикі. А ти ще досить юний...Ти можеш постраждати! Я не відпущу тебе одного! Я піду з тобою!
Ернест цокнув язиком від гніву.
— Та залишиш свою молоду дружину саму у палаці в такий момент! Не будь довбнем, Карлосе! Захищай Амелію у палаці! А я нізащо не пущу цих покидьків до нашої столиці! Ти сам мені довірив під командування чотири загони солдат, до того ж на сході дислокується частина регулярного лицарського гарнізону та члени братства білих магів! З мечами та магією ми здолаємо цих падлюк! — хлопець не витримав та утікши від брата до конюшні, невдовзі осідлав свого коня у повному воєнному лицарському споряджені.
— Будь обережним, братику! — лише сказав услід відїздаючому Ернесту Карлос. Він справді переживав за свого молодшого брата, проте той вже мав план.
Ернест зібрав свої чотири загони солдатів та дістався до східного блокпоста, до якого стрімко прямувала армія гортців. Лицарі та маги на блокпосту дуже здивувались та трохи налякались, побачивши брата короля. Проте Ернесту до цього не звикати.
— Чого так налякано дивитесь на мене? Зараз ви маєте зосередитись на тому як надерти дупи тим клятим оркам, які сунуть на нас! Не хочете вмерти, то ді виконуйте мої накази!
Лицарі та маги переглянулись між собою та кивнули. Зараз у них немає іншого вибору, окрім як довіритись принцу.
Невдовзі Ернест розклав на столі карту та почав розказувати свій план.
Тим часом армія гортців підступала усе ближче до східного блокпоста. Вони виглядали досить жахливо та відразливо. З обладунків на них тільки хутряний одяг та шкіряні широчезні пояси, тільки в декількох осіб, не включаючи генерала, було щось подібне на шоломи на головах. Зі зброї в орків були дерев'яні битки та кам'яні сокири. Їхала частина з них на ведмедях. У той час як Фелір розвивав свою армію, укріплював кордони та навчав магів бойової магії, Горт не робив нічого, окрім здирання останньої копійки з власного населення та армії. Що сказати, варварська країна.
— Мі уже підходимо до першого блокпосту! Але щось не видно такої хваленої фелирской арміи. Прорвемо их оборону та легко зайдемо в Авирдиш. — пробурчав генерал гортців, дивлячись у далину.
Проте помічник генерала знову вирішив застерегти свого начальника.
— Вибачте, але я не думаю, що вони просто так здадуться нам! Певно вони вже готують план захисту! — голос цього маленького орка дуже тремтів.
Тим часом генерал знову придивився у далечінь та побачивши солдатів з боку Феліра тільки усміхнувся.
— А ость і вони! А це попереду них наче їхній молодий королішка. Що ж йдемо у бій.
— Ні стривайте! Посланий нами шпигун сказав, що король залишився у палаці. Це...Невже, о ні, пане, це не їхній король! — ще більше злякався помічник.
— А хто тоді, гівнюче? Хто, як не король, зараз веде на нас їх військо? — злісно проривів генерал.
— Це "Демон Фелира"! Це точно він! Повертаємось негайно назад! Він нас знищить й оком не моргне! Тікаймо негайно, пане!
Генерал посміхнувся.
— Якщо цей твій "Демон Фелира" такой могутній, то нам точно треба перевірити його силу! Йдемо у наступ!
Генерал гортців рикнув та показав своєю биткою уперед до бою своїм солдатам. Той самий знак дав і Ернест, витягнувши свій меч та змахнувши ним.
Обидві сторони кинулись одна на одну у битві. Гортці били битками фелірців у бік, або намагались вдарити їхніх коней. Фелірці захищались від ударів щитами та били ворогів мечами у майже захищене тіло. Хоча гортців було значно більше, проте через свою недалекоглядність багато хто з них наступав на приховані магічні пастки. Ці пастки були розставлені завчасно білими магами за планом Ернеста на першій лінії оборони. Оскільки першочергове завдання стримати ворожу армію та тоді вже розбити, враховуючи численність війська ворога, потрібно поступово обороняючись знешкодити супротивника зменшуючи кількість солдатів. Тож пастки були досить різноманітними. Деякі з них випускали лози та знерухомлюючи ціль душили її. Інші робили під ногами цілі провалля та ховали її заживо під землею. Ще одні спалювали ціль одразу ж після активації пастки, а ще одні затуманювали розум цілі та заставляли її боротися проти свого ж війська. Як тільки усі магічні пастки здетонували та добра третина орків була знешкоджена, настав час для другої лінії оборони. Ернест зняв свій шолом та кинув його униз. Звісно ж цей вчинок дозволив ворогам побачити його лице, проте одразу ж після цього жесту з боку блокпоста, довгої мурованої стіни, відкрився вогонь артилерії зі стріл. Тож зняття шолома це був сигнал до початку стрільби. Поки деякі орки падали мертвими від випущених у них стріл Ернест рубав інших своїм мечем. Краплі крові бризкали йому на обладунки та лице, проте зараз не час думати про чистоту на полі битви. Хлопець убивав ворогів одного за одним та усе ближче наближався до їх генерала, який сидів верхи на ведмеді зі своїм помічником далеко від поля битви та за всім спостерігав. Рубаючи орків Ернест був схожий на машину вбивств, він отримував від цього неймовірне задоволення, про що свідчила його трохи моторошна посмішка. Віртуозні рухи хлопця під час ударів мечем були схожі на чарівний танок, наче його вороги танцюють зі самою смертю. На цей самий "танок" і задивився генерал гортців.
— То це і є "Демон Фелира"...Неймовірно! Він так рухається у битві наче він зовсім не жалюгідне людисько... — вражено промовив генерал.
— Ви знущаєтесь? Звісно він не звичайне людисько! У нього багряні очі! У якої людини ви ще бачили багряні очі?! Кажу ж вам, пане, він справжній демон в людській шкурі! Тікаймо негайно, бо він наближається! — налякано пропищав помічник та цього разу генерал його послухав й почав наближатись до частини ще вцілілого війська.
Ернеста тим часом намагався зупинити один орк на ведмеді. Той замахнувся на юнака биткою з диким риком. Проте Ернест вигнувся назад та проскакав верхи на коні за супротивника. Таким чином він уникнув удару та зі спини відрубав орку голову. Все ж таки битка трохи подряпала хлопцю носа, проте він дивився на убитого ним орка досить зверхньо, наче на сміття.Хоча так і є. Й тут раптом до нього прискакав один із його солдатів.
— Пане, частина ворожого війська направилась слідом за своїм генералом в обхід лісосмуги! Таким чином вони будуть у столиці десь за десять хвилин! Це найкоротший шлях!
Ернест завмер від подиву та промовив лиш одне слово.
— Амелія....
— Що, мій пане? — перепитав його солдат.
— Негайно збирай солдатів з шостого та сьомого загону! Ми вирушимо назад до столиці! А восьмий загін доб'є залишки орків тут. Їх і так залишилось небагато! — віддав наказ Ернест та чимдуж поскакав навздогін оркам утікачам. Його солдати вирушили за ним. Усю дорогу Ернест дуже нервував, адже він обіцяв не пустити гортців до столиці.
Поки орки тільки наближались до Авердішу, Карлос вирішив прослідкувати за евакуацією мешканців із міста. Лицарі збирали до групи людей та швиденько садили їх до возів аби вивезти.
— Хутчіше! Швидше, покваптесь! Орки можуть увійти до столиці будь-якої миті! Не зволікайте! Беріть своїх жінок, дітей та сідайте у вози! Й тварин не забудьте, інакше орки їх з'їдять! — кричали лицарі людям та десь за вісім хвилин встигли усіх вивезти у безпечний район міста.
Невдовзі ще за дві хвилини орки уже їхали головною вулицею Авердішу на ведмедях. Вони зупинялись, трощили двері деяких будинків, заходили у середину та трощили усе намагаючись знайти чим або ким поживитись. Проте не знайшовши нічого та нікого, йшли геть зі злим ричанням.
Амелія намагалась швиденько сховатись десь у середині палацу, почувши, що орки наближаються, аж раптом почула гучні тяжкі кроки за своєю спиною та оглянулась. Тієї ж миті вона побачила генерала гортців перед собою, а за ним його наляканого помічника. Орк, помітивши дівчину, лише забурчав.
— О! Нарешті ми знайшли хоч якусь поживу! Молода дівчина?!...Досить непогано, як для обіду. — задоволено облизнувся.
Амелія трохи трусилась від страху, проте не стала тікати, а лише стиснула міцніше у руках лицарський меч. У дитинстві один з її старших братів показував їй кілька рухів мечем для самозахисту. Тепер настав час застосувати ці набуті знання на практиці, аби захистити себе та...дитину у своїй утробі. Дівчина кинулась на генерала гортців з мечем та спробувала вдарити його в живіт, проте він заблокував удар своєю биткою.
— О, схоже обід вміє пручатись...Що ж це не надовго.
Амелія лиш міцно стиснула зуби та тихо відповіла.
— Закрий свою пащеку, тварюко!
Між дівчиною та орком зав'язався бій. Хоч Амелія й мала меч, вона могла лише хоч якось оборонятись від ударів, адже вона не досвідчена мечниця. Після п'яти хвилин такого бою, дівчина впала на підлогу та над її головою повисла та сама дерев'яна битка ворога. Амелія міцно заплющила очі, думаючи, що це вже кінець, проте.... Проте орк раптом заволав від болю та його битка упала на підлогу. Це Ернест встиг дістатись вчасно до палацу та захистити Амелію.
— Ти? — здивовано промовив генерал гортців.
— Ерні... — здивовано та водночас радісно промовила Амелія.
— Усе добре? Ця тварюка тобі не нашкодила? — запитав Ернест стримуючи орка мечем.
— Зі мною усе добре. Але він хотів мене з'їсти!
Ці слова остаточно вивели Ернеста зі стану самоконтролю. Якась тварюка із-за боліт наважилась подумати поласувати його коханою, за це він його порубає на шматки.
— Ти...Прощайся з життям, сволото! Ти - труп! — пробурмотів Ернест та накинувся на кремезного орка генерала зі своїм мечем. Попри маленьким подряпинам у відповідь, юнак продовжував завдавати удару по важливим точкам тіла супротивника від люті. Зараз він хотів лише одного - УБИТИ цю ТВАРЮКУ.
Звісно ж генерал гортців захищався, проте доволі швидко утратив одну руку та схилився на одне коліно від рани на нозі. Й тут раптом з нізвідки з'явився Карлос. Він підскочив до орка зі спини та мечем одночасно з молодшим братом пробив тому живіт. Проте ворожий генерал не хотів так легко та намагався вкусити Ернеста за плече.
— Дідько! — викрикнув Ернест ухилившись та раптом він з Карлосом заклякли, адже вирішальний удар знерухомленому ворогу нанесла Амелія. Вона просто пробила наскрізь мечем шию орка та той вмер від цього удару.
— Це тобі за те, що намагався мене зжерти, тварюко!
Обидва брати були просто неймовірно вражені цим. Карлос тієї ж миті підбіг до дружини та міцно її обійняв, а Ернест позвав сторожу, щоб ті винесли геть тіло мертвого орка.
— Амеліє, з тобою усе гаразд? З тобою усе гаразд, люба? — ледве не плаче.
— Так зі нами усе гаразд. Він зовсім нам не нашкодив. — намагається натякати чоловікові на дитину, але тут раптом розлючений Ернест міцно стиснув Карлосові плече та повернув брата лицем до себе.
— Ти обіцяв залишатись разом з Амелією у палаці та захищати її! Де ти був натомість?
— Я займався евакуацією мешканців центрального району Авердішу до більш спокійних районів. А ти обіцяв не пустити орків у столицю!
— Я знищив майже усю їхню армію, а за цими одразу ж погнався, як тільки вони утекли.
Амелія вирішила втрутитись та стала між обома хлопцями.
— Хлопці, хлопці, будь ласка, перестаньте сваритись. Ви ж бачите, що зі мною усе гаразд. Мені вдалося нас хоч трохи захистити від того монстра.
Карлос поглянув на свою кохану дружину здивовано.
— Ти сказала тільки що "нас"?
Амелія посміхнулась.
— Твій малюк росте з мечем в зубах.
У цей момент Карлос усе зрозумів та підняв Амелію на руки й поцілував.
— У нас буде малюк! У нас буде малюк! Який же я щасливий, кохана! Я буду хорошим батьком, обіцяю тобі.
— А я обіцяю, що буду хорошою мамою. — посміхнулась Амелія та поцілувала свого чоловіка у вуста.
Від такої новини Ернест теж завмер від подиву. Він не очікував такої новини лише через місяць після весілля, тож просто стояв трохи шокований. А потім зовсім пішов геть.
Невдовзі люди повернулись назад до своїх помешкань, адже солдати перебили усіх орків у місті. Карлос виділив гроші на відшкодування за збитки від штурму столиці. Також він хотів розказати людям, хто перебив майже усю армію гортів, проте Ернест зупинив його. Адже ніхто просто не повірить. Зараз усі громадяни раділи з двох причин: відстояння власної столиці та прийдешнє появлення у королівській сім'ї первістка.
Коментарі