Пройшов деякий час з дня суду над Антоніо Сеті. Увесь цей час торговець сидів у катакомбах під палацом, адже він був у розшуку. Ернест часто посилав Джонатана з їжею для Антоніо, аби не викликати до себе підозри. Карлос продовжував правити королівством та піклуватись про свою вагітну дружину. А Амелія нарешті відкрила власну лікарню й наразі спілкувалась із лікаркою з тої ж лікарні.
— Як проходять справи у лікуванні людей у нашій лікарні, пані Софі? — запитала молода королева у медикині.
Жінка посміхнулась та відповіла.
— Все чудово, Ваша Величносте. Лікарські рецепти вашої родини виявились досить дієвими в лікуванні хворих. Наші громадяни нарешті отримали можливість краще зміцнювати своє здоров'я та завчасно виявляти різні хвороби, навіть смертельні. Більшість молодих білих магів-цілителів нарешті отримали гідно оплачуване робоче місце та можливість проявити себе у лікуванні. Народ дякує вам, королево, за такі можливості у медицині.
Амелія посміхнулась, доторкнувшись свого вже трохи округлого живота.
— Я просто хочу, щоб мій малюк та багато інших малюків зростали у світі, у якому здоров'я людей є добре захищеним. У якому кожен має рівні можливості в освіті, соціальному житті, у робочій сфері. Для досягнення цього кращого світу, я та мій чоловік будемо робити усе, що у наших силах.
Тим часом Карлос пішов проводжати свого найкращого друга Джо Дермана, який збирався від'їхати зі своєю молодою дружиною зі столиці. Джо одружився через пару днів після свого пана та хоче переїхати з коханою у більш спокійне місце королівства для створення сім'ї. Коли Карлос підійшов, Джо уже посадив свою дружину у невеличку дерев'яну карету.
— Ти все-таки вирішив поїхати, мій друже. — трохи сумно сказав Карлос, дивлячись на друга дитинства.
— Так, пробач, що так полишаю тебе...Та у палаці занадто шумно як для мене. Ми обоє маємо вже свої сім'ї. І я думаю, ти зрозумієш моє рішення спокійно жити зі своєю родиною якомога далі від палацових інтриг. Тримбач я теж скоро стану батьком, тому я переймаюсь за безпеку своєї майбутньої дитини.
Карлос тяжко видихнув.
— Я тебе розумію. Але як ти будеш заробляти на життя, не живучи у столиці?
Джо посміхнувся.
— Так як і мій покійний батько - ковальством. Добрий коваль потрібний всюди. І я не відмовляюсь від роботи на державу. Як і раніше, я буду кувати зброю для нашої армії. Тож не переймайся, мій друже. — обійняв свого найкращого друга на прощання та сів до дружини у карету. Невдовзі карета рушила з місця та покинула двір королівського палацу. Карлос проводжав поглядом екіпаж карети кілька хвилин, а потім пішов знову у свій кабінет розбиратись з документами.
А Ернест тим часом роздумував над планом свого палацового перевороту. Він вирішив схилити на свій бік солдатів своїх військових загонів. Адже у будь-якому випадку, для його режиму потрібна буде військова сила. Тому він зайшов до казарм та скликав усіх лицарів. Ті вишикувались перед ним та віддали честь, доторкнувшись кулаком правої руки до лівого боку грудей. Кожен із них, на відміну від військових інших загонів, розумів, завдяки кому насправді вдалось втримати столицю королівства від захоплення ворожим військом Горту. Ернест бився пліч-о-пліч з ними, простими вояками, та розгромив значну частину сил ворога.
— Раді зустрічі із вами, ваша високість! — промовили солдати в один голос.
— Я прийшов до вас з дуже важливою пропозицією, тож слухайте мене уважно. — Ернест був на диво спокійним.
— Так, сер! — відповіли солдати та Ернест почав свою промову.
— Ви чудово пам'ятаєте те, що трапилось два місяці тому. Спроба захоплення нашого королівства нашим східним сусідом королівством Горт та наш успішний захист нашої держави. З того часу мене все не полишає думка, що мій старший брат не зможе забезпечити країні надійний захист. Нашому королівству потрібна сильніша армія та краща безпека, а ніж зараз. Тому я планую здійснити палацовий переворот та зміцнити військову міць нашої держави. Але для цього мені потрібна ваша допомога, як солдат моїх військових підрозділів. Ви звісно ж можете відмовитись, проте якщо ви все ж таки погодитесь співпрацювати зі мною, я обіцяю покращити умови вашої служби та збільшити вам платню. Ну що ж ви вирішили. Всі, всі хто не згоден, можуть спокійно покинути це приміщення.
Лицарі трохи задумались. З одного боку вони добре знають лихе пророцтво для Ернеста, а з іншого, безпека країни в напруженому становищі через не дуже рішучого у військовій справі короля Карлоса фон Едерна. Пройшло всього пару хвилин та кімнату покинуло всього четверо з усіх лицарів, решта ж знову віддала честь та в один голос прокричала.
— Клянемось до віку служити вам, ваша високість Ернест фон Едерн! Допоки останній подих не покине наші тіла!
У цей момент на небесах за цим дійством у казармах спостерігали хранитель тури Ольгерд, покровитель війська, та хранителька коня Ліліан, провидиця людської долі. Ліліан сиділа на камені та уважно роздивлялась усе через своє срібне люстерко, а Ольгерд напружено стояв біля неї та теж вдивлявся у відображення.
— Зрадники! — гнівно пробурчав Ольгерд. — З цього моменту вони більше не перебуватимуть під моїм захистом. Після смерті їх чекає справедливе покарання на суді Фрідріха за усі колишні та майбутні вбивства.
Ліліан тяжко видихнула та поглянула на чоловіка знизу дороги.
— Але ж, братику, це усе через Люциуса. Нам потрібно його зупинити.
Ольгерд ствердно кивнув.
— Я розумію, сестро. Але це не позбавляє цих солдатів відповідальності за порушення присяги, даної як тільки вони вступили до армії. Зрадники мають бути покараними. Неважливо чи то демон їх підштовхнув на це, чи вони самі вирішили порушити обітницю. — чоловік зробив коротку паузу у своїй промові. — Ліліан, дай мені, будь ласка, їх сувої долі. Я хочу детальніше ознайомитись з життям тих, хто сплюндрував моє ім'я та зрікся мого захисту.
Ліліан дістала звідкись збоку сувої долі тих лицарів, які перейшли на бік Ернеста, та передала їх своєму братові.
— Ось, тримай! — проте як тільки сувої опинились у руках Ольгерда, вони одразу ж почорніли.
— Клятий Люциус! Його прокляття стрімко шириться і на інші сувої! От як зміна долі однієї людини може вплинути на долю решти людей! Це точно якась проказа. А що там із сувоєм Фрідріха, сестро?
Ліліан одним клацанням пальців перемістила себе та Ольгерда до однієї із багатьох зал небесного палацу. Там за склом на стіні висів золотий сувій долі самого Фрідріха та світився яскравим білим світлом. Проте він не був дописаний. Його кінець помаленьку ткався із золотих ниток сам-по-собі.
— Як бачиш, брате, він ще досі плететься. Я взагалі сумніваюсь що він колись буде закінченим, через закляття реінкарнації, яке наклав на себе Фрідріх, аби будь-якої миті зупинити Люциуса раз і назавжди.
— Маєш рацію. Нам слід тільки сподіватись, що у новому житті йому таки вдасться остаточно зупинити того клятого демона. — Ольгерд тяжко видихнув та перемістився до свого павільйону у небесному саду, аби прочитати біографії усіх зрадників.
Невдовзі Ернест уночі таємно разом із Джонатаном та Антоніо зустрілись на даху палацу, вибравшись туди через люк на горищі. Через те, що усі спали, ця трійця змогла спокійно вибратись наверх. На вулиці було досить свіжо та десь у траві співали цвіркуни. Легенький вітерець розвивав довге волосся Ернеста, а він спокійно дивився на повний місяць на небі.
— Що ж, обговорімо дещо. — заговорив Ернест. — Ви вже знаєте, що я хочу влаштувати палацовий переворот та стати королем замість свого старшого брата. Тож у мене є план.
Джонатан та Антоніо уважно слухали принца, боячись перервати його розповідь.
— Так от, я вже перетягнув на свою сторону своїх солдатів. Вони будуть готові будь-якої миті почати штурмувати палац. Мені потрібно щоб ви очолили цих лицарів та позбулись королівських гвардійців та взяли палац під свій контроль. Це звісно ж буде не легко, але достатньо добра організованість допоможе досягнути відповідного результату. Джонатан, ти будеш керувати солдатами. А ти, Антоніо, за моїм сигналом відкриєш ворота та пустиш солдат разом з Джонатаном усередину двору палацу.
Джонатан все ж вирішив запитати.
— Пробачте, що перериваю вашу оповідь, мій принце, але у мене є одне запитання до вас. Що ж будете робити, поки ми будемо штурмувати палац?
Ернест зовсім не здивувався такому питанню та лише посміхнувся.
— Я на певний час затримаю мого брата. Я розповім йому, що це саме я убив наших з ним батьків та змушу зіграти зі мною у шахи. Звісно ж я не дозволю йому виграти. А ви, коли захопите палац, дайте мені сигнал, аби я убив Карлоса та забрав у нього корону.
— А як же бути з дружиною вашого брата на час штурму? Вона може стати перешкодою для нас, можливо її також убити? — раптом згадав про Амелію Антоніо, чим викликав у Ернеста легку роздратованість.
— Її не потрібно убивати. Ми почнемо втілювати свій план, коли у неї почнуться пологи. Таким чином вона не зможе завадити мені убити Карлоса. Але потрібно буде убити немовля. Я не хочу, щоб на трон претендував ще хтось окрім мене. Ця дитина становитиме велику небезпеку для моєї влади, якщо залишиться живою. — Ернест досить спокійно говорив про вбивство невинної дитини, адже вже її ненавидить, через масову прихильність усіх в королівстві до неї.
— Ви так спокійно вб'єте дитину? — запитав здивовано Джонатан.
— Цій дитині пророкують героїчне життя, в той час, як з мене роблять чудовисько. Що ж, люди хочуть чудовисько, вони його отримають. Проте ніякий герой ніколи не здолає його. Моя влада буде беззаперечною та до кінця віків. — ці слова Ернест говорив дуже впевнено. Так, що у Джонатана та Антоніо не виникло більше запитань. Вони обоє розуміють, наскільки суспільство травмувало їхнього пана та наскільки той хоче відомстити йому.
Що ж тепер жахливе пророцтво має усі шанси справдитись. Адже національне відторгнення Ернеста зробило з нього того монстра, якого вони так боялись.