(За 31 рік до основних подій)

Теплий літній день, семирічний Карлос і пятирічний Ернест грають у квача в королівському саду. Старший принц повільно біг за молодшим, щоб той не почав потім плакати, бо його швидко спіймали. Та й Карлос дуже переживає, щоб його молодший братик часом не впав й не поранився. Все ж він дуже любить його, незважаючи на слова усіх оточуючих. Проте він всеодно був зашвидкий для малої дитини.

Брати були водночас схожі між собою й водночас відрізнялись один від одного. У Карлоса було коротке хвилясте волосся, як у матері, проте такого ж кольору як у батька і брата. Очі старшого принца також були зелені, а шкіра природного блідувато-аристократичного кольору. Карлос був одітий у легку льяну білу сорочку, поверх якої був темно синій жилет.Також на хлопчикові були темно сині прямі шорти до колін, білі до половини голені шкарпетки й темно корічневі чобітки.Також на шиї хлопчика була пов'язана біла хустка і закріплена золотистою брошкою з гербом королівського роду.

Ернест був на цілу голову нижчий за свого старшого брата, мав пряме каштанове волосся, що ледь торкались плеч, також зелені очі й милі пухкі дитячі щічки. На ньому були такі ж сорочка зі світло зеленим комірцем, світло зелені шорти, на маленьких ніжках були білі довгі носочки, а поверх них світло-коричневі чобітки як у брата, тільки жилет був блідо жовтого відтінку та була корічнева стрічка.

Ось малюк Ернест біжить, озираючись назад на брата, й раптом вдаряється в когось. Піднявши вгору голову, хлопчик впізнав маму й тієї ж миті обійняв її за ноги, радісно посміхаючись.

—Мамусю!

Королева Меріан нічого не відповіла молодшому сину, вона лиш с жахом глянула на нього й перевела погляд на старшого.

—Карлосе, що я недавно говорила нарахунок швидкого бігу у саду? Ви ж так можете легко зламати трояндові кущі та інші квіти!— королева трошки насупила погляд.

Хто-хто, а ця жінка понад усе любить свої білі троянди. Адже вона привезла кілька їх насінин разом з собою зі своєї Батьківщини, коли вона ще юною дівчиною приїзджала до Феліру аби стати дружиною тоді ще принца Ділана. Звісно ж цей шлюб укладався з чіткими дипломатичними політичними стосунками двох королівств, тому, певно ці квіти нагадують жінці її рідний дім.

—Ми більше так не будемо, мамо.— з провиною у голосі промовив Карлос.

— Тоді забери свого молодшого брата й почитай йому щось біля дерева аби не шумів. — королева заледве відчепила від себе щасливого малюка, який міцно тримав її за ноги, та штовхнула до старшого сна.

Карлос мовчазно кивнув головою та коли матінка пішла, глянув на сумне личко братика. Очевидно, що Ернест всього лише хотів отримати крихту маминого тепла, проте був безжалісно відштовхнутий. Через кілька секунд на голові малюка опиняється рука старшого брата та ніжно гладить його волосся.

Карлос посміхнувся.

— Не сумуй. Давай побіжимо далі. Ти ще мене не наздогнав!

— Але ж матінка сказала, щоб ми не бігали, бо можемо зламати її улюбленні квіточки...Я не хочу засмучувати матінку!— Ернест дуже боїться засмутити маму.

— Та не бійся. Ми будемо обережними!— відповів Карлос й чим душ побіг у перед.

Пройшло декілька хвилин й принци вирішили зробити перерву між бігом.

—Братик, зачекай! Давай трохи перепочинемо? Я втомився бігати за тобою...Ти такий швидкий! Я ніяк не можу тебе наздогнати.— ледь переводячи дихання, промовив Ернест. Карлос зупинився й підійшовши до брата, погладив його по голові. Зрештою він справді трошки зашвидко біг, забувши, що його молодший братик за ним не встигає.

—Вибач, я більше так не буду. Хочеш я буду повільніше бігти, щоб ти зміг мене спіймати?

Ернест відвів погляд убік й ніяковіючи, почав терти черевичком кам'яну доріжку під собою.

— Я...— не встиг договорити малюк, як у траві біля дерева щось зашурхотіло й обидва хлопчаки вирішили поглянути, що там заховалось. Дерево було досить кремезним та широким. Воно мало велике дупло, в яке легко міг улізти пятирічний Ернест.

Підійшовши до дерева, принци побачили білявого хлопчика у брудній подертій одежині, який рюмсав, оглядаючись навколо. Напевно, він не пам'ятав, як опинився на території королівської садиби.

— Привіт, ти хто й як сюди потрапив крізь сторожу?— запитав Ернест у хлопчини з привітною усмішкою на обличчі та допоміг тому підвестися.

Хлопчик захвилювався й тихо промовив.

— Я не пам'ятаю...

—Ерні, він напевно втратив пам'ять. Давай відведемо його до лікаря?—промовив Карлос й разом з братом відвів нового знайомого до придворного лікаря.

Пан Вілльям Рютенберг був молодшим братом графа Філіпа Рютенберга та працював у королівської родини придворним лікарем, адже міг своєю магією зцілення не тільки лікувати рани, а й вчасно виявляти більшість захворювань. У Вілльяма крім брата було ще троє племінників та одна племінниця, шестирічна Амелія, з якоюю семирічний принц Карлос знайомий ще з пелюшок. Але наврядчи він її памятає.

Вже у медичному кабінеті Вілльям посадив знайденого хлопчака на крісло перед собою та ретельно оглянув, ледве доторкаючись рукою його тіла. Окрім принців та лікаря з маленьким незнайомцем у кабінеті був також головний дворецький Стівен Ротредж, вірно підданий короля Ділана. Цей чоловік був на вигляд досить суворим та,здається, зовсім не жалів палацову прислугу. Він терпіти не може ледарів. Тож прислуга, як тільки бачила пана Стівена на горизонті, одразу ж квапились до роботи. Отож, дворецького Ротреджа боялись трохи меньше ніж королівську пару.

—З хлопчиком усе добре. Це якщо не брати до уваги його раптову втрату памяті. Очевидно, він її втратив у наслідок сильного удару головою після падіння з висоти.—підсумував лікар Вілльям, обстеживши раптового гостя.

— Ну тоді, якщо він не памятає хто він та звідки прийшов, я візьму його під свою опіку.— почав розмову пан Стівен та продовжив. — Я дам йому ім'я Джонатанн Ротредж, як моєму усиновленому синові, та виховаю з нього гідного служку для нашого молодшого принца. Адже принцу Ернесту теж має хтось прислуговувати так само, як і принцу Карлосу той хлопчина з ковальської сім'ї.

На слова дворецького лікар тільки кивнув і підвів до нього малого Джонатанна.

— Ось так, не бійся. Пан Стівен, хоч деколи суворий, але дуже добрий чоловік. З ним ти будеш у безпеці.

Джонатан подивився на Стівена й взяв його за руку. Певно зрозумів, що той тепер його батько.

— Що ж, ми певно будемо вже йти. Мені потрібно ще показати цьому малому палац та розказати про його обов'язки.— сказав Стівен та попрощавшись з лікарем Вілльямом вивів Джонні у коредор.

Тієї ж миті за вікном пролунало стукання копит та коняче іржання. Карлос разом з Ернестом одразуж зацікавились, хто ж це міг до них приїхати. Адже батько від ранку сидить у своєму кабінеті, а мати поїхала у оперу та повернеться дуже пізно. Це і не дивно. Адже між королем та королевою ніколи не було справжнього кохання, а лиш підписи на діловому документі про союз двох сусідніх країн.

—Братику, ходімо подивимось хто це приїхав до нас?— запропунував Ернест старшому братові.

— Так. Ходімо. Мені й самому цікаво подивитись хто це.— відповів Карлос й вони разом вибігли на подвір'я перед палацовими воротами, де і зупинилась карета графа Рютенберга.

Карета графа була білого кольору з невеликим розслиним розписом золотою фарбою. Якщо королівській родині був притаманний переважно пташиний орнамент, то цій графській сім'ї розслинний. Адже рід Рютенбергів є провідниками медицини у Фелірі напротягом багатьох поколінь. Тож не дивно, що саме виходець з цієї родини став придворним лікарем.

Із карети вийшов, опираючись на тростину, стрункий статний чоловік з трохи рудим каштановим волоссям та короткими вусиками під широким носом. Це очевидно був сам граф Філіпп Рютенберг. Проте він був не один, а зі своєю маленькою дочкою - Амелією. Дівчинка була у ніжному вільному платячку з легким мереживом на рукавчиках та на подолі. А руденькі кіски були заплетені у два хвостики зеленими стрічками, такі ж були й черевички на ніжках маленької дворянки.

Саме цих двох зустріли принци, коли прибігли до воріт. Обидва хлопчики здивовано дивились на це миле дівча у сукенці та не могли зрозуміти, що відбувається. Граф Рютенбег, помітивши принців поклонився та привітався з ними.

— Вітаю, принце Карлосе та принце Ернесте. Пробачте за такий раптовий візит. Але мене викликав до себе ваш батько.— чоловік випрямився та підвів ближче до принців доньку. — Це моя донька Амелія. Вона дуже хотіла з вами познайомитись, тому я взяв її з собою. Амелі, люба, я скоро повернусь. Можеш поки мене немає пограти з принцами.

Амелія відпустила руку тата й підбігла до хлопчаків, поки її батько подався всередину палацу до короля Ділана.

— У що будемо грати? — запитала Амелія.

Ернест дивився на маленьку графиню дуже зачарованим поглядом. Це був перший раз коли малюк бачив настільки привабливу дівчинку. Тому і не дивно, що на пухкеньких дитячих щічках з'явився легкий румянець. Проте навідміну від молодшого брата, Карлос бачив перед собою зовсім звичайне дворяньське дівча та не дуже на неї задивлявся.

— Ми любимо грати у квача в нашому саду. Але навряд ти зможеш мене наздогнати. Я майстер у цій грі!— одразу ж похвалився Карлос, проте Амелія не відступила та підійшла ближче до зухвалого принца.

— Не будьте такими самовпевненими, принце. Я легко зможу вас наздогнати.— Амелія усміхнулась та поправила свою сукенку.

— Ну тоді почнімо гру! Ти квач!— викрикнув Карлос та штовхнувши Амелію рукою побіг уперед в сад. Ернест побіг слідом за братом, а кудряве дівча за обома хлопчаками.

Упродовж всієї гри Амелія шість разів спіймала Ернеста та тричі Карлоса. Вона виявилась досить швидкою, що дуже сердило старшого принца. Перший раз графське дівча спіймала його за комір сорочки, другий за живіт зі спини, а у третій взагалі змогла повалити хлопчика у траву. Врешті-решт розлючений Карлос з румяними щоками подався штурхати палицею равликів, а Амелія разом з Ернестом сіла під дерево та почала плести з маленьких квіточок віночок. Ернест пильно дивився на рухи пальців дівчинки. Проте невдовзі сплетений Амелією віночок опустився на його голову.

— Тобі так личить віночок, Ерні.— промовила дівчинка з усмішкою.

— Справді?— запитав хлопчик, трошки червоніючи та відчуваючи, як його сердечко сильно б'ється при його погляді на усмішку нової знайомої.

— Так. Ти дуже милий з ним.— ствердно хитнула голівкою Амелія та почала рахувати з Ернестом метеликів, які кружляли туди-сюди у саду.

Тим часом дворецький Стівен проводив екскурсію палацом для знайди Джонатанна. Він показував хлопчаку кожну кімнату та кожен коридор, у які йому слід та дозволяється заходити. Водночас з тим звертав увагу і на ті частини палацу, до яких мають доступ лише члени королівської родини та дворецький з намісником королівської скарбниці.

— Тож, нумо повтори до яких кімнат королівського палацу тобі дозволяється та не дозволяється заходити.— попрохав хлопчика чоловік.

Джонатан тихо кашлянув собі у кулак та відповів.

— Я можу заходити до пральні, на кухню, до їдальні та ванної кімнати прислуги, до особистої кімнати і ванни молодшого принца та до бібліотеки, якщо мій юний пан побажає погортати якусь із книжок. А не маю заходити до...до... До кімнат інших господарів, до бібліотеки, якщо там є хтось із членів королівської сім'ї, до кабінета короля та до підвалу.— відповів трохи схвильовано хлопчик.

— Добре.— схвально відповів Стівен та задав наступне запитання. —Як ти маєш себе поводити в присутності наших господарів чи гостюючих у нас вельмож?

— Усіх вітати поклонами та ввічливо звертаючись на "Ви". Я повинен не дивитись прямо в очі своїм господарям чи дворянам, інакше це сприймуть за грубість та нахабність. Також я повинен мовчати доки мені не дозволять говорити й маю стукати у двері, перш ніж увійти до кімнати молодшого принца. — знову відповів Джонні з серйозним виразом обличчя. Здається, він вже розумів усю відповідальність свого нинішьнього становища. Адже від тепер він особистий слуга молодшого принца Ернеста фон Едерна й не має ганьбити його ім'я своєю зухвалою поведінкою.

— Чудово. Тепер я розповім тобі твій щоденний графік роботи. Тож слухай дуже уважно. Кожного дня ти повинен прокидатись з першими півнями та йти до кухні за ранковим чаєм для принца Ернеста. Чай повинен бути не дуже гарячим аби у принца не було опіків. Тож ретельно слідкуй за його температурою. Як тільки ти зайдеш до кімнати Його Високості Ернеста, розбуди його легеньким штурханням у плече або голосом. Потім допоможи йому прийняти всі водні процедури у ванній кімнаті та допоможи йому одягнутись до сніданку. Одяг має бути заздалегіть приготованим. Тому краще одразу принеси його разом з чашкою чаю. Сніданок розпочинається о дев'ятій ранку. Тож ти повинен провести принца у їдальню не пізніше цієї години, інакше ти будеш покараний. Після сніданку принци зазвичай грають у саду до обіду, тому на цей час ти вільний. Проте після ігор у саду ти повинен простежити за чистотою одягу принца Ернеста. Він повинен бути чистий, а якщо всеж замастився, допоможи принцу змінити одяг, а замащений віднеси до пральні. З обідом та вечерею усе те саме що зі сніданком. Обід розпочинається о першій годині дня, а вечеря о сьомій годині вечора. О дев'ятій годині вечора принц Ернест вже повинен спати, оскільки він ще дитина. Перед сном ти маєш простежити щоб принц зробив усі ті самі ванні процедури, що і зранку. Усе запам'ятав?

— Так. Я усе запам'ятав. Постараюсь усе виконувати вчасно.— ствердно кивнув головою Джонатан.

— Я це ще згодом побачу.— Стівен кинув на хлопчика суворий погляд, одразу даючи тому зрозуміти, що його краще не розчаровувати.

Невдовзі, вирішивши усі справи, граф Рютенберг разом із дочкою покинув територію королівського палацу. Обидва принци проводжали нову подругу, махаючи руками услід відїжджаючій кареті. Пізніше, після вечері Джонатан вперше допомагав готуватись до сну Ернесту. Проте малий принц усе не хотів засинати, тому його слузі довелось розповідати йому казку наніч.