○◇○РОЗДІЛ 22: ПРИДУШЕННЯ БУНТУ○◇○
Невдовзі у Ронде один зі шпигунів підбіг до другого сина графа Рютенберга Пітера та повідомив йому про приїзд Ернеста у місто. Пітер тієї ж миті прибіг повідомити про цю новину брата та батька.
— Король направляється у місто! Нам вдалося! Ми виманили його зі столиці! Він буде у Ронде за кілька днів.
Граф Рютенберг дав синові щигля, аби той трохи втихомирив свої емоції.
— Ще рано радіти, Пітере! Ми повинні убити цю сволоту. Так що прибережи свої радощі на потім.
Пітер тяжко видихнув та відповів.
— Добре, але ми повинні підготуватися до оборони міста, поки він не приїхав.
І тут у кімнату зайшов Філіп вже з темним волоссям та спакованими речами.
— Усе, я вирушаю геть. Може хоч попрощаєтесь зі мною?
Решта членів родини нічого не промовила й лише подивилась на юнака розчаровано. — Що ж, тоді до зустрічі. Бережіть себе! — з цими словами молодший син графа покинув їхній сховок та невдовзі сів у човен заплативши перевізнику за дорогу.
Через декілька днів Ернест з вірними посіпаками та гвардійцями прибули до Ронде. Проте як тільки вони почали в'їжджати до міста, як будинки, між якими вони рухались, підірвались. Вибух налякав коней та їх вершники ледве тримались у сідлах.
— Тримати стрій! Це всього лиш вибух. Схоже ворог налаштований серйозно на боротьбу із нами. — закричав Ернест та почав віддавати подальші накази. — Розділимось на невеликі групи. Схоже сім'я Рютенбергів вже встигла озброїти частину місцевих мешканців. Перша група піде на захід міста роззброїти повстанців на чолі з Антоніо, друга група під керівництвом Джонатана піде на схід, а третя під моїм командуванням піде у центр міста. Після виконання завдання, Джонатан, Антоніо, ви повинні подати сигнал димового револьверу. Усіх озброєних при спробі втечі або спробі убити вас, дозволяю ліквідувати. Всім усе зрозуміло?
— Так, сер! — викрикнули всі солдати та після віддачі наказу королем почали його виконувати. Як і було заплановано усі розділились на три групи.
Група Антоніо вирушила на захід Ронде та вступила у вуличну бійку з озброєними місцевими, як і група Джонатана, яка знаходилась на сході міста. Поки солдати билися з повстанцями, Джонатан помітив дивну особу у коричневому плащі, яка довго дивилась на нього, а потім побігла кудись провулком.
— Продовжуйте виконувати наказ! Я почну переслідування декого, скоріш за все їх лідера! — промовив блондин своїм солдатам та погнався за утікаючою таємничою особою. Через деякий час загнаний в тупик незнайомець зупинився та повернувся до Джонатана.
— Хмм, ти, мабуть, один із лідерів цього бунту. Чи я помиляюсь? — запитав з усмішкою Джонатан та незнайомець зняв із себе капюшон свого плаща. Ним як очікувано виявився син графа Рютенберга Вільям.
— А ти досить кмітливий. Я думав, що сюди прискачить сам король, але прибув ти, Джонатане Ротреджу. Я досить багато чув про тебе та твою славу королівського вірного собацюри. — зухвало промовив Вільям та витягнув свій меч з піхв. — Що ж, спочатку уб'ю тебе, а потім доєднаюсь до батька у центрі аби прикінчити твого мерзенного володаря. — накинувся на Джонатана з мечем, проте той швидко заблокував удар своїм мечем.
— А ти досить хамовитий як для аристократа, Рютенбергу.І закарбуй це собі у пам'яті, я не дозволю вам зашкодити пану Ернесту!
Між ними зав'язалась бійка на мечах, проте в один момент Джонатан притиснув Вільяма до стіни, встромивши йому меч у правий бік живота.
— Пхах...Я...Я здогадався, чого ти такий вірний тому божевільному королю...Ти не просто вірний йому...Ти закоханий у нього...О це так несподіванка...Собацюра короля таємно його кохає...Тобі не гидко від цього? — продовжував чіпляти за живе Джонатана Вільям, попри своє поранення.
— Закрий рот! Це не твоє бісове діло! — крикнув Джонатан та прокрутив меч, встромлений у суперника, декілька разів, а потім різко витягнув його та різнув шию рудоволосого. — Я не дозволю вам зашкодити пану Ернесту, будь у цьому впевнений. — окинув упавшого замертво Вільяма холодним поглядом та раптом відчув різкий біль у животі. Поглянувши на джерело болю Джонатан помітив у собі меч.
— Дідько! — різко витягнув меч із себе та міцно перев'язавши рану власною штаниною пішов у бік своїх солдатів, аби йому надали першу медичну допомогу.
Тим часом Ернест бився у центрі міста із Пітером Рютенбергом, старшим сином графа. Молодий панич не поступався у навичках королю. Вони обоє бились майже на рівних. У Пітера навички набуті тільки завдяки посиленим тренуванням з фехтування та роботі у королівській гвардії за часів правління Карлоса. А Ернест на відміну від Пітера на додачу до навичок фехтування має справжній бойовий досвід, якщо не брати до уваги підсилення фізичної сили завдяки договору із Люциусом.
— А ти досить непогано б'єшся, як для звичайного зухвалого графського синочка. — зробив несмішливий комплімент своєму супротивнику Ернест.
Пітер хмикнув та відповів, відбиваючи удар короля.
— Я не потребую компліментів від вбивці моєї сестри! Я помщуся за Амелію й ти будиш вічність гнити у Пустелі Тіней, покидьку! — почав різко нападати, проте розлючений Ернест міцно стиснув руків'я свого меча. Раптом за спиною короля опинився граф Рютенберг.
— Захищайся, Пітере! Він ата...
Проте не встиг попередити сина чоловік, як їх ворог зніс молодику голову мечем.
— Покидьку! — граф розізлився та напав на Ернеста зі спини, прорізавши йому груди мечем. Ернест кашлянув кров'ю, проте від адреналіну в крові контроль над тілом перейняв Люциус та в одну мить скрутив шию графові.
— Паскудство...Потрібно швидше лагодити мою іграшку. А то вмре ще до того, як я заберу сили у тих божків. — пробурчав демон та торкнувся руками грудей, почавши лікувати завдану Ернестові рану. Вочевидь Люциус говорив про шістьох богів Феліру, з якими у людському житті тісно взаємодіяв. Він був їм навіть другом, поки не зрадив їх, захотівши більше влади та могутності завдяки скверні.
Лікування рани на грудях сильно затягнулось, через її ускладненість. Тож цей процес лікування застав прибігший на площу ранений Джонатан та споглядаючи за цим він сильно здивувався. Здивувався до страху.
— Ти...Хто ти? Ти ж не зовсім Ернест, чи не так? Навколо тебе досить дивна аура.
Люциус повернувся та глянув на Джонатана своїми червоними очима.
— Ох ти все-таки розсекретив мене, Джонні. — демон посміхнувся та почав крокувати до блондина, поки рана на грудях Ернеста почала швидко загоюватись, що також помітив Джонатан.
— Ти...Ти...Ти одержимий темним духом, Ернесте? — перелякано запитав Ротредж, на що Люциус усміхнено відповів.
— Я - демон Люциус. Я уклав договір з твоїм коханим Ерні, за яким я роблю його королем, а він надає мені в користування своє тіло. — раптом він помітив меч у руці співрозмовника. — Оу, не раджу використовувати його на мені. Ти ж не хочеш нашкодити своєму коханому? — з насмішкою промовив Люциус та Джонатан передумав атакувати демона. Джонатан був розгублений. Він навіть подумати не міг, що Ернест уклав договір із дияволом їх народу. Тепер чоловікові стали зрозумілими ті перепади настрою у його пана та чому той ожив після отруєння. Аж раптом від роздумів Джонатана відволік голос Антоніо, який підійшов до них.
— П...Пробачте, я упустив з поля зору графа. — перепросив Антоніо та помітив двох мертвих Рютенбергів. Вилікувавши Ернеста, Люциус покинув його тіло, а сам Ернест поглянув на Антоніо.
— Ти спізнився, Антоніо. Граф та його син уже мертві. — глянув також на Джонатана. — Доповідайте про готовність виконання мого наказу. — його голос звучав доволі холодно та навіть грізно.
— Багато хто був убитий за супротив, проте все ж залишились виживші. — промовив Антоніо.
— У моєї групи усе навпаки. Багато хто здався нашим солдатам. — відповів Джонатан та Ернест посміхнувся.
— Пане, що ми будемо робити з тими хто здався у полон? — запитав Антоніо.
Ернест трохи подумав та промовив.
— Зв'яжіть їм руки, посадіть на корабель та вивезіть за межі Феліру. Це буде їм покаранням за повстання проти мене.О! Треба ще запобігти подальшим бунтам, тож... — Ернест посміхнувся та глянув на Антоніо.
— Я доручаю тобі, Антоніо, це особливе завдання. Ти будеш вивозити працездатних рондійців до мало розвинених наших країн-сусідів та продавати їх у рабство. — зловісно посміхнувся.
— Проте чому я? Я звісно ж не проти, проте...
— Ніяких "проте, Антоніо. Ти цілком підходиш для цього завдання. Я навіть дам тобі один із загонів морських сил для цього завдання.
Антоніо не було що відповісти на це, тому він мовчки кивнув. Після придушення бунту Ернест та його солдати виїжджали з пошкодженого від вибухів міста відправляючись назад до столиці. Мешканці Ронде зі страху ховались далеко, намагаючись не показуватись на очі королю. А Антоніо тим часом разом з деякими солдатами змушував полонених міщан-повстанців сідати на корабель, який невдовзі відпливе далеко за межі Феліру.Таким чином ситуація у королівстві ще більше погіршується, адже тепер народ примусово вивозять за його межі аби продати як рабів.
Коментарі