○ ◇ ○ РОЗДІЛ 8: ТУРНІР○ ◇ ○
Пройшов майже тиждень з того дня, як Ернест приїхав на навчання в академію "Срібна троянда". За цей час юнак укотре зрозумів, що суспільство до нього недуже й привітне. Усі люди навколо нього або бояться його, або ж намагаються приховати свій страх. Але був дехто, хто грів серце молодшого принца наче тепле сонячне проміння і це - Амелія. Ернест після зустрічі з нею у їдальні часто почав спілкуватись з дівчиною, хоча у їхній компанії часто був і Карлос. Проте Ернест удавав, наче його і немає поруч.
В один із днів Ернест як завжди одягнув форму та заплів волосся стрічкою у вільний хвіст. Проте цього разу його розклад дещо змінився та він замість звичайного кабінету попрямував на задній двір академії. На задньому дворі академії розміщувалося тренувальне поле для занять з фехтування. Коли Ернест вийшов на поле, він побачив інструктора з фехтування та ректора академії пана Одрі, які між собою про щось розмовляли поки інші учні розминались перед тренуванням. Дочекавшись. Поки ті закінчать бесіду, юнак підійшов до них та звернувся до інструктора.
— Пане Арчибальд, я хочу приєднатись до вашої команди з фехтування.
Обоє чоловіків подивились здивовано на хлопця та ректор незадоволено скривився.
— Чого б це вам, ваша високість, приєднуватись до команди фехтування? Невже вам недостатньо ваших звичайних занять?
Ернест цієї ж миті показав зі спини копію уставу академії, які роздають учням при вступі для ознайомлення з правилами.
— В уставі сказано, що будь-який студент академії має можливість вибрати одну з позакласних дисциплін незалежно від віку чи статі. До того ж ви самі чітко дали усвідомити своє ставлення до мене як до королівської особи, не дозволивши моєму слузі приносити їжу до моєї кімнати. Якщо я обідаю разом з усіма, то я маю також обирати позакласну дисципліну як і усі. Хіба ні, пане Одрі?
У цей момент ректор здригнувся. Він усвідомив, наскільки Карлос та Ернест схожі у плані пригнічення інших своїм авторитетом. Обидвоє наче дивляться з висоти свого статусу на інших аристократів з більш дрібним авторитетом. Ось що означає народитись та бути вихованим королівською родиною. Пан Одрі тяжко проковтнув слину та відповів.
— Добре...Робіть що хочете. — пішов геть.
Інструктор Арчибальд сильно здивувався такій поведінці ректора, проте лише видихнув та поглянув на Ернеста.
— Що ж, вітаю у нашій команді фехтування, принце Ернесте. Наступного тижня у нас буде турнір-реванш з командою з Авердішу. Тож часу на підготовку у нас обмаль. Для початку мені хотілося б перевірити ваші навички. Тож ідіть перевдягніться та повертайтесь назад на поле.
Ернест так і зробив. Невдовзі він вийшов у одязі для занять фехтуванням, спеціально пошитому для захисту від поранень. Інструктор Арчибальд скликав усіх учнів та ті вишикувались у шеренгу перед ним.
— Що ж, зараз проведемо невеличкий поєдинок віч-на-віч. Хто-небудь хоче стати противником принца Ернеста у ньому?
Усі хлопці трохи злякались та не наважувались і слова мовити. Проте один усе ж підняв руку. Це був не дуже помітний серед решти юнак зі звичайним коричневим волоссям та такими самими очима. Але Ернест уже був знайомий з ним, адже це його балакучий пліткар - Кевін Стюарт.
— Кевіне, ти? Що ж... Якщо ти такий відчайдуха серед інших, то я навіть не проти. — промовив інструктор та кинув обом юнакам дерев'яні тренувальні мечі.
Через декілька хвилин обоє хлопців уже стояли посеред тренувального поля у правильних для фехтування стійках, поки решта хлопчаків та інструктор спостерігали за ними.
— Що ж ось мені й випала можливість поквитатись з тобою за моє приниження у їдальні. — промовив Кевін з зухвалою усмішкою на обличчі.
Ернест спокійно відреагував на таке зухвальство свого опонента.
— Приниження? Що ж, а ти самовпевнений негідник, якщо так образився на мене минулого разу. У будь-якому випадку, ти не зможеш мене навіть зачепити.
— Це ми ще побачимо!
— Тоді нападай першим, зухвалець і я покажу тобі, що означає бути членом королівського роду.
Ці слова Ернеста геть розізлили Кевіна та він все ж атакував першим. Проте Ернест уміло уникнув атаки, відхилившись у протилежну від меча сторону. Це спантеличило Кевіна, через що він не помітив, як меч Ернеста доторкнувся до його плеча.
— Що за?!
— Ще два удари та ти програєш. Тож не лови гав. — Ернест трохи покрутив меч у лівій руці та почав свій напад у відповідь.
"Не дуже зручно тримати цю дерев'яну палицю лівою рукою. Все ж мені потрібний меч для фехтування лівою. Клятий п'яниця, щоб тебе..."
Ернест згадавши батька, наче здичавів, він завдавав удару один за одним, через що Кевін ледве встигав їх блокувати. Ось Кевін знову пропустив удар та меч Ернеста доторкнувся до його правого боку живота. Залишився ще один удар та хлопець програє. Ернест почав наступати більш рішуче та давити супротивника своєю силою. Невдовзі Кевін падає з ніг на спину та отримує останній удар від Ернеста прямо у горло.
— Звір.
— Гірше... — Ернест випрямився та на мить його очі засвітились червоним світлом. — ....ДЕМОН.
Після цього розгублений та розбитий програшем Кевін усе тренування просидів на лаві та намагався зрозуміти тактику Ернеста. Проте читати молодшого принца як відкриту книгу, було зовсім неможливо.
— Я ще поквитаюсь з тобою, Едерне...І начхати мені на твоє королівське походження. — у цей момент білка влучила горіхом у голову Кевіна та він зойкнувши, почав натирати болюче місце рукою.
Тим часом поки Ернест мав поєдинок з Кевіном, Амелія доволі довго щось шукала на полицях у бібліотеці академії. Бібліотека була досить великою з високими книжковими шафами, тому щоб дістати книги з верхніх полиць студентам часто ставала у пригоді дерев'яна драбина. Саме цю драбину і взяла руда дівчина, щоб дістати бажаний збірник з верхньої полиці. Проте, як тільки Амелія почала злазити з необхідною книгою униз, паличка драбини під її ногою раптом тріснула та розламалась на двоє. Дівчина почала падати униз з усіма книгами в руках, але мить й вона відчула, що її спіймали чиїсь міцні руки. Спочатку Амелія здивувалась, але як тільки підвела погляд на свого рятівника, то одразу ж трохи почервоніла. Це був Карлос. Він якимось дивом теж був у бібліотеці та встиг спіймати свою подругу. Амелія трохи зашарілася та деякий час не могла вимовити ні слова. Чомусь саме зараз її друг дитинства виявився для неї досить симпатичним. Вона довго не могла відвести погляд від його світло-зелених очей та привітної усмішки, проте невдовзі її відвернув його ж ніжний голос.
— Амеліє, з тобою усе гаразд? Чому ти так високо залізла на драбину?
Амелія, ставши міцно на ноги відповіла, все ще трохи червоніючи.
— Усе гаразд. Я просто хотіла дістати стародавній збірник лікарських трав заходу Феліра. Я хочу з'ясувати чи можуть вони пустити коріння у більш прохолодному регіоні. Проте, коли я спускалась униз, драбина під моєю ногою чомусь зламалась.
Карлос підійшов до зламаної драбини та оглянув місце тріщини, після чого почув чиєсь хихотіння за стелажем. З іншого боку шафи стояло три дівчини у формі факультету магії та з насмішкою дивились на Амелію. Карлос зрозумів, що до падіння Амелії якось причетна ця трійця, проте вирішив пізніше через Джо розібратись у цій справі.
— Амеліє, драбина тріснула під тобою не просто так. Я помітив, що спочатку перед розломом дошки, хтось спеціально зробив на ній надріз. Через це ти й впала. — по обличчю Карлоса було зрозуміло, як він не задоволений новиною, що з його подруги знущаються. Амелія лише тяжко видихнула.
— Це уже не вперше. Та і я знаю хто це зробив. Це була дочка одного купця, партнера мого батька, зі своїми товаришками. Думаю після стількох випадків знущань, мій тато перегляне ще раз договір з цим купцем. Тож, будь ласка, не втручайся, Карлосе. Я не хочу, щоб цей конфлікт набув розголосу через втручання у нього сім'ї Едернів. Це особиста справа родини Рютенбергів. І моїй сім'ї розбиратися з цим. Проте, дякую що спіймав мене. — Амелія посміхнулась на прощання Карлосові та підібравши з підлоги свої книги, попрямувала до виходу. — Ще зустрінемось, Карлосе. Я мушу поспішати на урок. Бувай! — після цих слів дівчина покинула бібліотеку. А невдовзі її покинув й Карлос.
Увечері Карлос як завжди сидів у своїй кімнаті у кріслі біля вікна та розмовляв з Джо. Хоч той і був його слугою, вони обоє були досить близькі.
— Скоро буде щорічний турнір з фехтування. Цього разу ми прийматимемо у себе команду з авердішської лицарської школи. Вони вирішили оголосити нам реванш за минулорічну поразку. Ти ж як і торік будеш брати участь у турнірі? — поцікавився Джо у Карлоса, наливаючи йому чай із чайника, поруч з яким на столі лежала невеличка тарілочка з шоколадним печивом. Це печиво було улюбленим печивом Карлоса, тож він часто просив Джо принести його разом з чаєм.
— Очевидно, що так. Моя команда сподівається й цього року разом зі мною здобути перемогу та золотий кубок. Не люблю не дотримуватись вже запланованого плану.Та й боюсь не виправдати чиїхось очікувань. — Карлос тяжко видихнув та зробив ковток чаю, поринаючи у спогади свого дитинства:
"Поки Ернест був обділений увагою батьків та всіх оточення, для Карлоса цієї уваги було забагато. Усі покладали на нього надзвичайно великі очікування, сподіваючись здійснення пророцтва для нього. Це й не дивно, судячи з забобонності усього суспільства. Карлос був обмежений у багатьох звичних речах для дитини, адже батьки намагались виховати зі старшого сина справжнього ідеального спадкоємця престолу. Замість ігор у дворі хлопчик був змушений часто сидіти за книгами, навіть якщо зміст деяких з них він не розумів через малий вік. Проте одного разу сталось те, чого ніколи не раніше не було. Карлос провалив черговий іспит з правознавства королівства та Ділан, його батько, доволі сильно на нього розізлився.
— Це що таке, Карлосе? Чого ти не набрав навіть прохідний бал з цього іспиту? — розлючено дивиться на сина.
— Тату, він був заскладним для мене! Я ще дитина, мені всього сім років! — жалісливо промовив Карлос, проте отримав удар по щоці від батька.
— Заскладний для тебе?Що ти верзеш, малий негіднику? Ти королівської крові, майбутній король Феліру! Цей іспит чи будь-який інший неповинний стати для тебе перешкодою! Сподіваюсь ти більше не будеш так мене розчаровувати, мій сину.
Після цього випадку Карлос більше не допускав помилок, хоча б намагався не допускати їх аби не розлютити батька ще більше."
Згадавши батька Карлос здригнувся та узяв покуштувати одне шоколадне печиво. Але як тільки він відкусив один шматочок та одразу ж почав кашляти кров'ю у кулак. Джо перелякався та підбіг до Карлоса.
— Карлосе, що сталося? Що таке...
Карлос задихаючись відповів.
— Печиво...Там...Там отрута... — після цих слів Карлос втратив свідомість та упав з крісла на підлогу. Джо підняв друга та переніс його на ліжко та побіг за цілителем академії. У цей вечір уся "Срібна троянда" здригнулась від жаху - хтось отруїв Карлоса фон Едерна, спадкоємця трону Феліра. Новина про отруєння брата дійшла й до Ернеста та сильно його розлютила.
— Дідько! Хто посмів отруїти Карлоса? Я маю знайти цього покидька та відплатити йому за спробу убити мого брата.
Після цих слів його очі блиснули червоним. Ернест вийшов зі своєї кімнати та попрямував до кімнати брата. Прийшовши до кімнати, юнак побачив свого старшого брата без свідомості у ліжку, біля ліжка сидів знервований Джо та стояла напружена від жаху Амелія.
— Чого приперся? — грубо промовив Джо до Ернеста, але того це здається навіть не здивувало.
— Вирішив провідати свого брата, як тільки почув, що його отруїли. Та ще й напередодні турніру. — зовсім спокійно відповів Ернест та продовжив. — Його оглянув лікар? Що він сказав?
— Так, оглянув, як тільки почув звістку про отруєння. Сказав, що Карлос був отруєний великою кількістю невідомого йому препарату. Якщо не знайти протиотруту, Карлос сконає за три-чотири дні. Дідько! Який телепень. Життя майбутнього короля Феліру висить на волосині, а цей лікар навіть не знає чим його отруїли. — відповів розлючений Джо.
Ернест задумався.Він теж був розгніваний тим, що хтось посмів отруїти Карлоса.
— Отже, у нас є три, від сили, чотири дні, щоб виявити походження отрути, знайти протиотруту та злочинця й не дати Карлосу вмерти.
Цієї ж миті Амелія викрикнула.
— Я можу спробувати з'ясувати вид отрути. Сім'я Рютенбергів поколіннями спеціалізується на медицині, особливо на лікарських рослинах та отрутах. Думаю, в щоденнику мого дідуся має бути щось корисне.
Ця звістка дала трохи надії усім трьом.
— Тоді, Амеліє, покладаємося на тебе щодо отрути. Джо, а ти, якщо твоя ласка, допоможи мені зі злочинцем. — раптом промовив Ернест з усмішкою.
— Я зроблю це тільки заради Карлоса. Але у нас є ще одна проблема - завтрашній турнір. А Карлос є членом команди з фехтування нашої академії. Він з очевидних причин не зможе взяти участь. — відповів Джо, тяжко видихнувши.
— Тоді я заміню його на час турніру, а потім приєднаюсь до тебе в розслідуванні. Мене вибрали з клубу фехтування як запасного учасника турніру. Тож мені дозволено замінити Карлоса. — відповів Ернест й трохи моторошним тоном додав. — Ми знайдемо злочинця, врятуємо Карлоса й...І я особисто покараю того покидька, що насмілився замахнутись на життя члена сім'ї Едерн.
У погляді Ернеста в цей момент грала несамовита лють. Хто посмів його випередити стосовно Карлосового вбивства? Ернест же не планував так рано позбуватись брата.
Коментарі