(523 рік за фелірським календарем)
Холодна зимова ніч. На дворі все не вщухає хуртовина. Джонатан спокійно сидів біля комина у своєму маєтку. Цей маєток він конфіскував у одного із репресованих аристократів, після чого Ернест дозволив блондину оселитись у ньому та навіть найняв для нього слуг. Джонатан зігрівався гарячим трав'яним чаєм та намагався заспокоїти своє серце від постійної журби, аж раптом до вітальні забігла одна із покоївок.
— Пане, у нас трапилося дещо, що потребує вашої уваги. Будь ласка, пройдіть униз.
Джонатан відставив чашку із чаєм на стіл та поглянув знервовано на служницю.
— Що вже там таке, що ви знову мене турбуєте? Скільки раз повторювати, щоб ви самі розбирались зі своїми раптовими проблемами! За що я вам плачу, якщо ви не можете виконувати свою роботу як слід?
Покоївка в страху схилила голову.
— Пробачте, пане, але це справді потребує вашої уваги. Там... Там дитина...
Джонатан здивувався.
— Яка ще дитина?
— Унизу з іншими слугами у кошику. Самі погляньте.
Раптове появлення якоїсь дитини зацікавило Джонатана, проте він вирішив розібратись з усім не тільки через цікавість, а щоб йому просто вже дали спокій. Спустившись униз, чоловік підійшов до юрби слуг, яка намагалась зрозуміти чия дитина опинилася у них у маєтку.
— Дивно, що саме нам вирішили підкинути це немовля. Всі ж знають, на кого працює наш пан. Побоялися б сюди й кроку ступити. — промовив один зі слуг.
— Диви, тут ще є якась записка... Вона адресована містеру Ротре.... — хотів прочитати ім'я на записці інший слуга, проте Джонатан хвацько вихопив записку у нього із рук та побачивши своє ім'я на ній ще більше здивувався. Чоловік уважно прочитав записку та глянув у кошик на веселого малюка, одразу спохмурнівши. Записка була від однієї зі столичних повій, яку сильно п'яний Джонатан після відмови Ернеста прийняти його почуття випадково провідав. І схоже, цей його ганебний вчинок привів у світ нову людину. Джонатан нервово доторкнувся рукою свого чола та цокнув язиком. Ще йому саме зараз не вистачало займатися вихованням небажаної дитини. А може це і не його дитина?Джонатан узяв кошик та глянув на малюка, якому вже було майже три місяці. Малюк дивився на чоловіка маленькими блакитними оченятами та уважно його розглядав. Джонатан теж розглядав уважно цього малого знайду та раптом обнадійливо тяжко видихнув. Це все ж таки його дитина, досить сильно той схожий на нього, хоч і ще малий. Чоловік глянув ще раз глянув на записку, а потім промовив до слуг.
— Схоже що це мій раптово народжений син. Його мати дала йому ім'я Леонард, розраховуючи підкинути його мені.Як ви прекрасно знаєте, я не планую одружуватись, тож поява цього малого чиста моя помилка. Я попрошу вас, тримати існування Леонарда в таємниці від усіх поза межами маєтку. Якщо підуть плітки, знайте, що вам це так легко з рук не зійде. Я не бажаю псувати свій авторитет через якогось підкидька та плітки.Усе зрозуміли? — Джонатан говорив досить грубо, проте це було ефективно для залякування слуг. Ті лише мовчки хитнули головами та зробили уклін. Невдовзі малого Леонарда вже викупали, переодягли та віддали няні на годування. Існування юного панича Ротреджа повинно відтепер бути страшною таємницею стін маєтку. Інакше усім цим простим невинним людям буде дуже-дуже недоборе.
(524 рік за фелірським календарем)
Пройшло вже три роки з того часу, як Ернест незаконно став королем. Останнім часом його сильно почала приваблювати надмірна розкіш, тож королівський палац невдовзі перетворився на суцільний дім його возвеличення. Тут і там були різні гіпсові погруддя короля, його портрети, вази із його улюбленими нарцисами. Проте цього вочевидь для тішення свого его Ернестові було мало й він дав наказ відлити та поставити в кожному великому та портовому місті свою золоту статую. Мабуть, дивлячись на ці статуї король має аж світитись від щастя, а простий люд із жахом тремтіти проходячи повз. Все-таки Ернест занадто довго був у тіні свого старшого брата та був обмежений батьком у багатьох речах. Проте він більше не запертий у чотирьох стінах дванадцятирічний хлопчик, він король й може нарешті дозволити собі усе, що тільки заманеться.
Пройшло всього пару місяців та в одному портовому містечку, яке звалось Ронде, місцеві мешканці з відразою дивились на золоту статую короля. Зібралось чи мало люду поглядати на те небажане "диво". З вікна одного із будинків за подіями унизу спостерігав рудий ошатний чоловік. Судячи з одягу він був із дворянської родини. Проте чому він ховає своє обличчя під капюшоном плаща?
— Ей, Філіпе! — гукнув його інший рудий чоловік, на вигляд десь тридцяти років. — Чого так понуро дивишся униз на міську площу?
Філіп здригнувся, коли почув своє ім'я та поглянув на старшого брата.
— Не подобається мені цей план батька та Пітера, Вільяме. У мене досить дивне відчуття небезпеки. Може справді не потрібно цього робити? Знайдімо Рональда та втечемо із ним до іншої країни! Навіщо так ризикувати? — проте як тільки він це промовив, то отримав ляпаса від старшого.
— Може ти забув вже, що ця сволота зробила із нашою сестрою, бовдуре? Забув, що він зробив з Амелією? Забув, як після її смерті у матері стався серцевий напад? Хочеш, іди шукай малого та тікай із ним куди тільки захочеш. Проте, якщо ти справжній чоловік, бийся разом з нами проти вбивці нашої сестри. — Вільям був розлючений на молодшого брата, адже вони так довго планували цей бунт, а тут він в останній момент злякався та вирішив відступити.
— Сумніваюсь, що Амелія хотіла, щоб і ми усі вмерли... — спокійно відповів Філіп.
— Ах ти ! — Вільям хотів вже вдарити ще раз Філіпа, проте почув голос батька.
— Досить вже! Якщо хоче й далі переховуватись та шукати Рональда, то хай іде. Слабаки не потрібні у виконанні нашого плану.Уже слід починати втілювати наш план у реальність. Але ж куди ти підеш, Філіпе?
Філіп тяжко видихнув.
— До академії "Срібна Троянда". Учора вночі мені прийшло передбачення того, як Рональд пішов туди на навчання. Я хочу знайти його таким шляхом.
— Твої пошуки можуть зайняти десятиліття. Як ти збираєшся переховуватись від королівської гвардії, наш маленький пророк? — запитав Пітер, який увійшов до кімнати слідом за батьком.
— Я зміню зовнішність та документи із моїм фальшивим ім'ям вже у мене. Якщо захочете мене знайти шукайте за іменем Генріко Уєльте. Тож я піду красити волосся, можете починати без мене. Від моїх передбачень все одно не має користі у бою. — сказавши це, Філіп пішов геть. Він справді народився із певними пророчими здібностями, проте передбачення приходили йому не регулярно та він не міг вплинути на них. А у фізичній силі він значно поступався старшим братам та батькові, фактично був найслабшим у сім'ї Рютенбергів. Навіть лицарського звання не отримав, як решта членів родини чоловічої статті. Проте здається, лише він й залишиться з усієї сім'ї живим.
Решта членів родини Рютенбергів схопила зброю та вийшла до натовпу. Усе було наперед сплановано. Слуги Рютенбергів відкрили комори та роздали людям зброю, поки самі вельможі очолили цей бунт. Невдовзі розлючені люди повалили статую Ернеста до землі та почали влаштовувати грабіжницькі рейди на аристократів, що присягнули королю у вічній вірності.
— Граф Ротен, от сволота...Присягнув на вірність королю та продовжив далі продавати людям заборонені дурман-трави. Добре, що така сволота здохла. — промовив Вільям, тримаючи у руках закривавлений меч. — Хто там далі на зустріч зі смертю, тату?
Граф Рютенберг тяжко видихнув.
— Один дрібний герцог. Я сам із ним розбурся. А ви їдьте до сховку та придумайте як заманити у це місто короля, як тільки люди винесуть усе цінне.
Сини графа кивнули та як тільки люди винесли усе цінне із маєтку та вони застрибнули на коней, маєток вибухнув.
Невдовзі чутки про бунт на рейди на маєтки аристократів у Ронде справді дійшли до Авердішу. Джонатан різко забіг до одної із зал палацу, де з Ернеста писав портрет Уолдо Третті. Хлопчина був племінником раніше відомого на весь Фелір художника Стефа Третті, проте кар'єра дядька пішла стрімко до низу після скандалу із покійною королевою Амелією. Тож тепер Уолдо малює портрети замість дядька, а Ернестів портрет малює під страхом власної смерті. Ернест мусів бути терплячим заради бажаного портрету та нерухомо сидіти впродовж кількох годин із монаршими клейнодами у руках на троні. Біля нього були розташовані статуї золотих головів левів та невеликі вази із нарцисами. Чоловік сидів впевнено та не рухомо, аж поки не прибіг Джонатан.
— Дідько! Джонатан, якого біса ти так гримаєш дверима? Що вже трапилось? Ти що не бачиш, що зараз малюють мій портрет? — роздратовано промовив Ернест, дивлячись на свого посіпаку.
Джонатан вклонився та промовив.
— Вибачте, мій королю, проте у нас трапилася надзвичайна ситуація.
Ернест тяжко видихнув та одним лише поглядом дав художнику знати, щоб той почекав поки із портретом.
— Що за надзвичайна ситуація така, що потрібно обов'язково мене тривожити?
— Сім'я Рютенбергів влаштувала бунт та грабіжницькі рейди у портовому місті Ронде, ваша величність. Вони хочуть помститись вам за померлу королеву Амелію, пане.
Почувши це, Ернест знову згадав той день, коли він убив Амелію, проте взяв себе у руки тієї ж миті.
— Не дивно, що граф Рютенберг із синами вирішив мені помститись за смерть доньки. Певно вони хочуть убити мне. Хоча, хто у цьому гнилому королівстві не хоче мене убити? — Ернест нервово посміхнувся. — Передай Антоніо та Грегорі, що ми вирушаємо у Ронде. А і ще, збери до купи гвардію та будь-який із військових загонів. Ми придушимо цей жалюгідний бунт.
Джонатан тяжко видихнув та ствердно кивнувши, покинув залу. Тепер він усе більше сумнівається, а чи перед ним той самий колишній Ернест, котрий був ще, здається, зовсім недавно.