За вікном ще стояла ніч, взимку світає пізно, а цього року ще й морози такі міцні вдарили, що взагалі з дому ніхто виходити зайвий раз не хотів. Стара Хальві вглядаючись, при світлі самотнього вогника невеличкого недопалка свічки, в візерунки, які за ніч, як вірили люди, намалювали Паморозки, пустотливі малі онуки Лютого Морозу, стояла одягненою біля вікна. Жінка, яка колись була високою та статною, чорнявою молодицею, зараз посивіла, і згорбившись присліпувато дивилась на світ.

Хальві жила одна, нещасне кохання в юності перекреслило всі варіанти щасливого сімейного життя: дівчина закохалась в сина місцевого коваля, їх роман розвивався швидко і вже через кілька місяців вона дізналась, що чекає дитину. Коханий зрадів цій звістці і вирішив не чекати тепла, а вирушити з виготовленим товаром до міста одразу, щоб швидше справити весілля... ох, даремно він тоді її не послухав, в знахарки дар віщування звісно не проявлявся, але передчуття біди в той день аж кричало, що їхати чоловіку не потрібно. В результаті всі страхи справдились, лід на річці, через яку Яровій вирішив зрізати дорогу, вже був занадто крихким, і він разом з возом потонув під ламкою кригою. Хальві тоді сиділа з вишивкою біля вікна, аж ось її наче ошпарило, вона навіть не вдягнувшись вибігла з хати і щодуху помчала туди, куди тягнуло серце, що розривалось від болю. Односельці кричали їй в слід, але вона їх не чула, по дорозі впала від того, що відчула як з середини виривають шматок чогось важливого і в душі утворюється порожнеча, від болю Хальві втратила свідомість. Потім їй розповіли, що батько з чоловіками з села виїхали за нею верхи, забрали додому, а пізніше і про страшну участь Яровія дізнались. Дівчина тоді декілька днів металась в гарячці, втратила дитину, її й саму ледь виходили. Після всього вона замкнулась в собі, перестала спілкуватись з людьми, нікого не хотілось бачити, окрім рідних хіба що. Потім брат поїхав навчатись, одружився, поховали батьків і Хальві залишилась доживати віку одна.

Кивнувши своїм думкам жінка взяла ще одну теплу хустину, велику, добре виткану з шерсті овець, які великими стадами випасались серед полонин їх північного сусіда, в країні велетнів та драконів, Бальвії. Колись, на свято Першого снігу, цю хустину подарували їй брат з дружиною, вони рідко приїздили до Хальві в гості, у них була майстерня з іграшками в Кармагеноні, столиці їх держави Кармілії, Оргест володів даром різьбяра, дерево слухняно, в його працьовитих руках, перетворювалось на дивовижних істот, з дуже реалістичними лапами, крилами та очима, чоловік наповнював створені шедеври краплею своєї сили і влита енергія оживляла іграшки, завдяки їй вони виконували прості рухи і діти з задоволенням бавились з такими гарними та незвичайними істотами. Його дружина Сальвія теж була майстринею, але працювала з тканиною і виготовляла з неї ляльок, також вона займалась оздобленням подарунків до свят. У подружжя був свій маленький магазинчик поруч з майстернею, там продавались іграшки з дерева та тканини, кожна гарно загорталась для покупців, також можна було замовити спеціальне оформлення подарунку під тематику свята; загалом справи в родичів йшли добре, а от вільного часу для подорожей було мало, тому бачились з рідними людьми нечасто.

Племінника Марка жінка взагалі бачила лише кілька раз, коли той був ще шкідливим веселим хлопчаком, з гарними ямочками на щічках, зараз він вже виріс, успадкував від батька дар роботи з деревом, але не хотів залишатись в майстерні і сидіти на одному місці, він відправився в далеку південну країну Самарія, яка мала вихід до моря і свій дар, відчувати та направляти енергію на деревину, направив на кораблі, слухаючи скрип великого тіла плавучого транспорту, вирізняючи де в того проблеми, визначаючись з корабельними магами води та вітру як краще направляти його в морі для швидшого та безпечнішого руху. Він жив подорожами та солоним духом вітру, що стрімко гнав кораблі натинаючи білосніжні вітрила... брат розповідав, що Марк побував вже в багатьох країнах і бачив неймовірні речі: безмежні простори океанів піску, дивовижних тварин, таких як смішні лаймурси з смугастими хвостами, піщані отруйні змії та небезпечні морські дракони, різноманітні народи, що населяють наш світ, навіть з джином одного разу випала можливість зустрітись.

Закривши хату Хальві помалу йшла в сторону лісу, запаси дров підходять до кінця, і потрібно запастись сушняком, що натрусив вітер з дерев, а щоб довго не ходити по морозу лісом, виходити потрібно на світанку, поки односельці не визбирали все на узліссі.

Вітер заганяв мороз під кожух, навіть в теплих рукавицях пальці починали мерзнути. Рухаючись узбіччям жінка майже підійшла до лісу, і ще на підході побачила якісь вози на дорозі, але ті не рухались, людей також видно не було, невже хтось вирішив заночувати біля лісу в таку погоду, не розумно якось, до поселення ж залишалось не так й багато... але підійшовши ближче Хальві зрозуміла чому все застигло в нерухомості: перевернуті вози, мертві тіла навколо та чорно-багряні, вимішані з снігом, плями крові, моторошна картина розбитого обозу, навіть більшість коней лежали з нашпигованими, арбалетними болтами чи стрілами, тілами. Аж тут посеред цієї кривавої бійні жінка побачила якийсь рух, ледь осторонь, біля одного воза лежав великий чорний вовк, він підняв голову і дивився своїми жовтими очима на жінку. Страх липкою хвилею пробіг по спині, втікати не можна, наздожене, та й не в тому вона віці, щоб заметами від вовків бігати. Продовжуючи дивитись на хижака, Хальві побачила ще якийсь рух біля його боку та почула тихий плач. Примружилась вглядаючись, невже там щось є… точно - біля вовка під боком лежала дитина, замотана в теплу хустину, і починала плакати, наче тільки прокинувшись. Все виглядало так наче звір зігрівав немовля своїм тілом, захищаючи від вітру та морозу. З подивом жінка подивилась в очі вовку, вони були занадто розумними для тварини, "може перевертень якийсь", - промайнула думка. Вона зробила кілька кроків в сторону хижака і зупинилася, показуючи, що готова підійти, але остерігається його. Той важко зітхнув, майже як людина, і легко піднявшись, щоб сильно не тривожити дитину, відійшов подалі, показуючи свою незацікавленість. Жінка обережно підійшла і взяла маленький згорток у руки, під теплою хустиною, вона побачила ніжно-блакитну дорогу тканину з золотим орнаментом, а там маленьку людину, що притихла зморщивши носик і дивилась на Хальві ясними блакитними очима.