- Зовсім ти нас забула, жодного разу не зайшла в гості, - хитала головою тітка Марічка, вислухавши узагальнену розповідь Морани про академію, гуртожиток та сьогоднішню церемонію вручення знаків приналежності.

- Та в неї там стільки всього нового, що часу самій посидіти не має, - відмахнулась Хальві на слова подруги, - звикне трохи і приходитиме.

- А ти щось темномагічне чарувала вже?, - з захопленням вислухавши розповідь, запитав Марко.

- Та не те щоб прямо чарувала, - задумалась Морана, - ну мумії мишей та жаб кружляти відправила на вступному іспиті, до них ще купу робочого інвентаря підняла, та в дзеркалі якогось страхопуда викликала, воно так верещало, що ваза в аудиторії розбилась.

- Ох ти ж, жахіття яке, - схопилась за груди Марічка.

- Круто, - в Марка заблищали очі, - а той хлопець, що з іншого світу, там в себе теж чародієм був? Можливо він розповідав щось про те, що в них використовують в магії, чи сам він чаклувати щось незвичайне вміє?

- Та ні, Алекс каже в них магії не має, або принаймні її так мало, що й не використовують так як в нас, - похитала головою дівчина. - До речі, приходь якось на вихідних в гості, я тебе з друзями познайомлю.

- Звісно прийду, - зрадів Марко, - ти казала, що серед товаришів в тебе й бойові маги є?

- Угу, хочеш обговорити різницю в проведенні бойових операцій військовими та магами?

- Нуу, цікаво ж як їх тренують, чи є фізична підготовка, відпрацювання навиків володіння зброєю, - зніяковів Марко.

- Враховуючи їх зовнішній вигляд, то фізична підготовка в них точно є, більшість хлопців не менші за тебе, - показала рукою дівчина на торс Митка, який був досить масивним юнаком з розвиненою мускулатурою, явно статурою в рід матері пішов, хоча і батько його мав широкі плечі та важкі кулаки. - А так, то фізична підготовка навіть в мене має бути, враховуючи список занять, які перечислив наш декан.

Вниз сходами спустився до обідньої зали заспаний Микей:

- О, Морано, вітаю, як справи в твоїй школі магії?

- Дякую, все добре, - кивнула вітаючись дівчина, - ось знак першокурсниці сьогодні отримала.

- О, бач як добре, точно магічкою будеш, - заусміхався дядько.

- А як там Митко з Парасею?

- Та добре все, рвуться з нами якось приїхати, щоб тебе та академію побачити.

- Було б добре, я теж вже скучила, - закивала Морана.

Ще трохи поговорили і тітка з Микеєм почали збиратись в дорогу, поки спека літня не спала, то всі з найближчих селищ вночі їздити полюбляли, щоб себе та коней під палкими сонячними променями не мордувати.

Попрощавшись з тіткою, Морана відправилась до трактиру, кликала з собою Марка, але той визвався лише провести її, а за стіл сідати в згуртованому колективі не хотів, краще вже потім якось, після знайомства з студентами.

Як тільки віз зник за поворотом, молоді люди махнули Марічці і пішли ледь освітленими вуличками в сторону верхньої частини міста. Тут в середньому колі освітлення на центральній вулиці хоч якесь було, і чим ближче вони підходитимуть до торгових рядів та зон відпочинку, тим якіснішими та яскравішими будуть кристали на вуличних стовпах, а от в нижньому колі навіть такої розкоші, як слабке освітлення середнього міста, не було. Міська влада намагалась там розмістити ліхтарі, але вони довго не могли протриматися, чи то бідноті вдома навіть слабкий кристал в нагоді ставав, чи криміналітету він заважав чинити свої чорні справи, але зникав магічний елемент освітлення, майже завжди, ще в першу ніч після встановлення.

- Ось ти казала з відьмою живеш однією і вона з бойовиком зустрічається, а ще дівчата в вашій компанії ж є?, - поцікавився Марко.

- Так, навіть без пари ще, - засміялась Морана, - а ти певно відьмочку собі знайти вирішив?

- Ну а чого, - засоромився Марко, - мені теж хочеться з кимось гуляти, на зорі дивитись, світанки зустрічати.

- Ого, та ти в нас романтик, - почала було говорити Морана, аж тут почувся повний відчаю крик зі сторони темного провулку.

Молоді люди зупинились прислухаючись, тут знову закричали і чітко вже можна було розібрати "допоможіть". На вулиці, як на зло, нікого не було, окрім хіба що пізнього гуляки напідпитку, що п'яно підпирав один з стовпів. Морана з Марком переглянулись і побігли до провулку.

- Далеко не підемо, глянемо що там, - на ходу сказав Марко, - якщо щось звичайне, типу хлопець до дівчини пристав чи дворовий собацюра в куток перелякану панянку загнав, то самі розберемось, а якщо там масивна небезпека, на кшталт озброєної зустрічі угруповань нижнього міста, то не будемо навіть підходити, назад побіжимо.

- Угу, - погодилась дівчина, і тільки-но хотіла запитати Марка як вони здалеку в такій темряві щось розберуть, як вони добігли до закритого кута вулиці, перегородженого дерев'яним штахетником, він слабо освітлювався розкладеними на землі свічками.

Серед воскових свідків трагедії, лежала дівчина, певно вже мертва, з її розірваного живота на землю витікала кров, швидко утворюючи калюжу, над нею стояв чоловік в темному плащі з глибоким каптуром, з якого на молодих людей дивились страшні червоні вогники очей. Незнайомець зробив крок в їх сторону, з його рук щось крапало, ніякої зброї видно не було, і Морана, зрозумівши, що на землю падають краплі крові вбитої дівчини, і що незнайомець певно розірвав жертву голими руками, закричала. Людина в каптурі зупинилась і підняла голову, наче принюхуючись, махнула рукою. Навколо нього почав клубитися туман, він сховав під своїм покривалом фігуру незнайомця і тіло з свічками на землі. Морана з Марком нервово переглянулись і почали відступати, в завихреннях сірої димки, ближче до землі, спалахнули червоні вогники, дуже схожі на очі незнайомця. Одна пара... друга...третя...

Почулося глухе гарчання і з туману до них почали виходити собаки, але якісь дивні, з пошматованою, наче прогнившою, плоттю, через яку проступав скелет, морди в них були непропорційно великими, з іклами в декілька рядів, з яких стікала слина.

Бігти вже не було сенсу, Марко підняв якусь штахетину з землі і приготувався відбиватись, намагаючись другою рукою завести Морану собі за спину, а дівчина стояла звертаючись до своєї внутрішньої сили, яка все швидше рухалась тілом, відчуваючи небезпеку. Найближче до них породження потойбіччя зробило швидкий випад вперед, перевіряючи на міць дошку в руках у Марка, від здоровенних зубів дерево розкололось навпіл і почало розсипатись порохнею, здавалось наче воно зстаріло на очах. Марко відкинув видозмінену зброю і пекельні собаки атакували їх. В ту ж мить з рук темної почало литись зеленкувате світло, породжені невідомим злом істоти відступили і з підвиванням спробували зникнути в тумані, але не встигли, їх плоть на очах перетворювалась на перемолоту субстанцію, зі шматків м'яса, шкіри та кісток, перемащену слизом, який, як і у випадку з мертвяком в лісі, сильно тхнув.

Позаду почувся гуркіт оббитих залізом чобіт та швидкі кроки охорони.

- Стояти, іменем короля, - закричали зі сторони центральної вулиці, і все навколо молодих людей залило світло переносних кристалів-ліхтарів.

Морана та Марко прикрили очі руками, захищаючи їх від різкої зміни освітлення.

- Хто такі, що тут відбувається?, - вперед вийшов жилястий вояка середнього віку, певно капітан охорони.

Молоді люди швидко назвалися і наперебій почали розповідати, що з ними сталося, емоції зашкалювали після всього пережитого і їх хотілось виплеснути.

- Марко?, - вглядаючись в обличчя хлопця, з рядів воїнів до них вийшов молодий чоловік, - це ж ти до мого батька, що капітаном північно-східних воріт поставлений, тренуватись бігаєш і на військового йти зібрався?

- Так, - кивнув хлопчина, - я.

- Я його знаю, він син Марічки з гостинного двору, доньки героя східної кампанії, що в минулому столітті проходила, - сказав молодий чоловік капітану охоронців.

- Що ж ти по таких місцях ходиш, хлопче, ще й дівчину втягнув з собою, - похитав головою капітан. - Добре, пішли до відділку, там розберемось що і як, хоч і не хочеться вірити, що ви до цього причетні, - мотнув головою чоловік в сторону тіла на землі, - але детально дізнатись, що і як сталось, потрібно, та й істину нехай гарнізонний маг визначає. Хлопці, зафіксуйте все кристалами пам'яті і заберіть тіло, нехай експерти перевірять.

Зв'язувати молодих людей ніхто не став, але супроводжували обступивши з усіх сторін, адже підозрювані вони чи свідки, а охороняти потрібно в обох випадках.

Коли процесія майже підійшла до центрального відділку, до них приєднався Деміан:

- Вітаю, я старший магістр Деміан Сторн, декан відділення темних мистецтв Початкової академії магії та ілюзій, і куратор цієї юної панянки, яку ви ведете під конвоєм.

Капітан кивнув і представився у відповідь, після чого продовжив:

- Вашу студентку з товаришем затримали на місці злочину, його опізнали і віримо, що діти стали випадковими свідками трагедії, але все одно маємо розібратись і переконатись в цьому точно.

- Мені дозволять бути присутнім на допиті?

- Так, звісно, ви ж її куратор, - знизив плечами капітан, наче такі моменти всім відомими мають бути.

Морана впіймала погляд магістра і знітилась, він був одночасно сердитим та сповненим такою бурею турботи та переживань, що совісно було дивитись.

Північ вже давно минула, коли їх випустили на вулицю. Поки гарнізонний маг перевірив дітей кристалом правди, поки записали їх свідчення та оформили документи, пройшло чимало часу, а потім ще й Марічка прибігла, за нею сходив син знайомого капітана, той самий, що опізнав Марка.

Попрощавшись біля дверей відділку з похнюпленим юнаком та його сердитою матір'ю, Морана з магістром направилась в сторону академії.

- Вибачте, магістр Сторн, ми не хотіли створювати якісь неприємності, - почала виправдовуватись дівчина.

Магістр зупинився біля невеличкої паркової скульптури і підняв очі до зоряного неба, обрій починав світліти і далекі зорі ставали все менш яскравими.

- Ось як тобі вдається постійно потрапляти в неприємності, - тихо проговорив він, - я скоро спати спокійно не зможу, поки не буду точно знати, що ти відпочиваєш в зачиненій кімнаті і бачиш вже десятий сон. От сьогодні, ти ж була з тіткою, я навіть подумати не міг, що щось може статись, а ти з якимось юнаком в темному закутку біля тіла знайшлась... от чого туди було лізти, наче місць більш спокійних для нічних прогулянок не знайшлось.

- Та Марко мій друг дитинства, він мене просто проводжав після від'їзду тітки, - спалахнула Морана, - не гуляли ми.

- Добре, не гуляли, - погодився Деміан, - а чому на допомогу не покликали, а самі перевіряти полізли?

- Ну, подумали, що може там щось нескладне і самі впораємось, - знітилась дівчина.

- Угу, подумали вони, - розпалявся декан, - краще б подумала про себе, а не про незнайомців яких рятувати потрібно необізнаній відьмі в темних провулках. В мене це відчуття небезпеки скоро звичним стане, добре хоч відчував при цьому й те, що ти жива і з світу нашого нікуди не ділась.

- Ви знову через наш зв'язок відчули, що мені щось загрожує?

- Так, і кинувся тебе шукати, нитка поки не настільки зміцніла, щоб без прямого переносу я чітко дорогу до тебе визначити зміг, добре, що встиг перехопити вас біля відділку.

- Вибачте, - знову тихо проговорила Морана.

- В цей раз ми розібрались, але без моєї присутності, ти б, за використання темномагічних заклинань, просто так не відбулась попередженням. Всі розуміють, що ти захищалась, але для такого доцільнішим вважається використання бойової магії, адже темряви люди ще бояться, сама знаєш, які важкі часи були для нас в період гонінь, повторення ніхто не хоче.

Дівчина стояла потупившись і лише мовчки кивнула погоджуючись. Деміан підійшов до Морани майже впритул і підняв за підборіддя її обличчя до себе, вглядаючись темній в очі:

- Я розумію, що ти не можеш пообіцяти, що навколо тебе все буде спокійно, - тихо проговорив чоловік, - але мені потрібно знати, що ти хоч намагатимешся не потрапляти в такі ситуації надалі і більш серйозно будеш відноситись до свого життя і здоров'я.

- Намагатимусь, - також тихо сказала Морана, знову провалюючись в темну хмарну безодню очей магістра і втрачаючи голову від аромату післягрозової свіжості з нотками сандалу.

Скільки вони так нерухомо простояли, вглядаючись в очі один одному, Морана не знала, можливо мить, а можливо більше. Коли сонячний промінь торкнувся обличчя дівчини, магістр наче прокинувся від навіяного сну, він відступив назад і сказав:

- Пішли вже до академії, через декілька годин почнеться лекція, потрібно привести себе до ладу після безсонної ночі.

Морана кивнула і вони швидкими кроками вирушили до гуртожитків.