- Морано, Морано, прокинься, - Трояна трясла дівчину за плече. Темна чародійка почала куняти, читаючи книгу за столом, і тепер, підперши голову кулаком, спала сидячи.

- А, що таке?, - дівчина сонно подивилась на сусідку.

- Вже майже перша година ночі, лягай в ліжко, а то вранці все тіло боліти буде.

- Угу, - Морана прикрила долонею рот, ховаючи позіхання, - а ти тільки прийшла?

- Так, - зашарілась Трояна, - Старк з Алексом та близнючками ходили в трактир, на виступ якогось столичного менестреля, от ми з Бореєм і скористались нагодою щоб... кхм, побути разом.

- Хм, зрозуміло, - слабо посміхнулась Морана, - а я з Деміаном в парк сьогодні на прогулянку ходила, ви б теж поки гарна погода виходили частіше.

- Оу, так в вас було побачення?, - округлила очі подруга.

- Ні, ділова розмова, - відмахнулась темна чародійка, - потім розповім. Добраніч.

- Морано, Морано, прокинься, - дівчині здалось, що її знову намагається розбудити Трояна. Але припіднявшись на ліжку, в слабкому світлі настільних кристалів, чародійка побачила, що подруга спить.

- Морано, допоможи... Морано..., - ось знову цей голос, наче з коридору лунає. Кликала явно дівчина, але нотки були незнайомими.

Чародійка піднялась і тихо підійшла до дверей прислухаючись. Наче тихо, може почулось...

- Морано... допоможи... Морано... я тут... мені страшно..., - знову пролунав тихий голос з коридору.

Секунду повагавшись дівчина все таки вийшла за двері. Чужий в гуртожиток потрапити не зможе, а якщо це хлопці якийсь жарт задумали, то не на ту напали, якщо думають, що вона сидітиме перелякано в кімнаті і вранці плакатиметься, що не могла заснути через дивні голоси.

Світло від настінних кристалів було дуже слабким, але достатнім, щоб побачити, що коридор порожній.

- Морано..., - голос лунав зверху. Чародійка, постійно озираючись, піднялась на третій поверх.

Голос кликав і кликав, не ставав гучнішим чи ближчим, просто лунав згори. Рухаючись до сходинок на горище, Морана помітила, що кристали на стінах почали мерехтіти. Відігнавши страх, темна чародійка пішла далі.

Горище не зачинялось, адже туди постійно хтось заходив, в великому приміщенні під дахом за довгі роки зібралось багато старих меблів та інших непотрібних речей, можна було знайти і посуд, і потерті килимки, і полички з дзеркалами. Тому комендант вирішив, що студенти можуть використовувати горище й надалі як склад та своєрідний пункт підбору необхідних побутових речей, була лише одна умова - не заносити туди явний мотлох і те, що може зіпсуватись та тхнути.

Коли Морана піднялась на останню сходинку і відчинила двері, кристали на третьому поверсі одночасно згасли. По спині пробіг липкою хвилею страх.

- Морано..., - пролунав знову голос, десь зовсім поруч.

Дівчина перевела погляд з темного коридору на горище і зойкнула, прямо перед нею, в світлі місяця, що пробивалось крізь віконце, висіла в повітрі напівпрозора дівчина. Силует незнайомки ледь підсвічувався, все тіло і одяг були молочно-білого кольору, волосся привида (Морана вирішила, що це саме привид) та низ її довгої приталеної сукні рухались, наче під впливом сильного вітру.

- Морано, тут холодно... допоможи... Морано, я боюсь, - привид заговорив, але губи незнайомки не рухались.

- Ччим я можу тобі допомогти? - запитала чародійка. - Твоїй душі потрібен спокій?

- Душі... ні, я не мертва... допоможи, я боюсь..., - силует привида почав світитися яскравіше і раптово зник.

В коридорі засвітились настінні кристали, рівним слабким світлом, без миготіння.

Вранці, замість першої пари, всіх студентів зібрали в великій лекційній залі головного корпусу.

- Цікаво, що нам будуть розповідати, - тихо сказала Трояна.

- Зібрали нас не просто так, самі знаєте, що лише в надзвичайних ситуаціях проводять такі оголошення, - прокоментував слова дівчини Борей, який сидів поруч з нею.

- А я чула, що вчора зникла одна з студенток, - сказала Аланіель, що сиділа з іншого боку від Морани.

- Ого, певно через це й зібрали, може щось серйозне сталось, - здивовано глянула Трояна на дівчину.

Тут в відкриті двері пройшов директор з керівниками факультетів. Архимагістр Тордон вийшов на центр зали перед студентами, всі інші стояли біля стіни трішечки далі від нього.

- Шановні студенти, - почав говорити директор, - зараз в місті відбуваються страшні та дивні речі. Нещодавно було вбито молоду дівчину, студентку Академії високих мистецтв. Під час розслідування цієї справи, виявили зв'язок ще з двома вбивствами, які відбулись влітку.

Вчора зникла студентка нашої академії, Зорана Немфілд, яка навчалась на факультеті ілюзій на четвертому курсі. Поки невідомо чи пов'язана ця подія з нещодавніми вбивствами, але служба охорони правопорядку міста, сьогодні вранці, надіслала в усі навчальні заклади повідомлення, про необхідність дотримання правил безпеки під час прогулянок містом: не виходьте поодинці, намагайтесь повертатись до гуртожитків засвітла, не контактуйте з підозрілими незнайомими особами і, тим паче, не погоджуйтесь на пропозиції кудись піти чи десь чимось допомогти. В екстрених ситуаціях краще зверніться до магістрів або найближчого відділення служби охорони.

Після промови директора в аудиторії панувала тиша, всі були шоковані такими новинами, через декілька секунд весь простір наповнив гул багатьох голосів, студенти почали обговорювати страшну звістку.

- Зараз повертайтеся до навчання, - проговорив директор, - якщо побачите чи почуєте щось підозріле, то одразу повідомте про це мені чи комусь з викладачів.

Магістри покинули залу, за ними потягнулись на пари й студенти.

- Слухай, а може Зорана вже мертва і ти її дух бачила вночі?, - запитала Трояна.

- Але я з нею не знайома, чому вона прийшла до мене, ще й на ім'я кликала, - невпевнено похитала головою Морана.

- Ти що привида вночі бачила?, - підскочив ближче до дівчат Алекс, - розповідай.

Вся група та деякі знайомі старшокурсники згуртувались навколо Морани, та зітхнула, з осудженням глянувши на говірливого Алекса, і почала розповідати про те, що сталось вночі.

- Шановні студенти, і що в нас тут за нарада під час навчального процесу, ще й без представників керівництва академії?, - за спинами одногрупників почувся голос Деміана.

Хлопці розступились і декан підійшов ближче до чародійки, яка якраз завершила розповідь:

- О, Морано, так це ти в нас організатор екстреної наради?

- Ні, я просто..., - почала виправдовуватись дівчина.

- Вона бачила привид Зорани Немфілд вночі в гуртожитку, - здав дівчину Старк.

- Хм, навіть так... ходімо зі мною, - уважно розглядаючи, шоковану підставою товариша, дівчину, сказав декан, - всі інші на заняття.

В кабінеті Деміан сів за стіл і запросив студентку зайняти місце навпроти:

- Я уважно слухаю.

- Магістр Сторн, я не думаю, що це був привид Зорани, ми ж з нею навіть не знайомі, - почала було дівчина.

- Морано, - Деміан відкинувся на високу спинку свого крісла і змучено подивився на чародійку, - я вчорашній вечір та ніч провів у центральному відділку, спочатку розбирались з записами на кристалі пам'яті, потім довго обговорювали різні версії з слідчою групою, а коли я вже прощався, з академії прийшла звістка про зникнення нашої студентки, і довелось розглядати зібрані матеріали і знову обговорювати гіпотези подій.

Тому я тебе прошу, розповідай що ти там бачила вночі, а потім подумаємо може це бути пов'язане з цією справою чи ні. Та й взагалі, можливість перебування в гуртожитку привида, навіть якогось іншого, не дуже хороша звістка, з цим доведеться в будь якому випадку розбиратись.

Дівчина кивнула, погоджуючись з магістром, і детально переповіла декану нічні події.

Сторн прикрив очі і задумався. Наче дійсно не пов'язана з інцидентом ситуація, але щось муляло в розповіді... проте на важку голову, Деміан ніяк не міг впіймати цю невідповідність за верткий хвіст.

- Добре, йди на заняття, як буде час зустрінемось і ще раз все обговоримо, я спробую на днях прийти в гуртожиток для перевірки магічного фону на горищі.

- Добре, - Морана кивнула і підвелась, направляючись до дверей.

Магістр Сторн підвівся за нею, направляючись на пару до третього курсу. Чоловік притримав студентку за плече, легко розвертаючи до себе:

- Морано, я тебе дуже прошу, будь обережною, - вглядаючись з тривогою в очі дівчини сказав він. - Знаючи як легко ти притягуєш до себе різні неприємності, я не хотів би наступного разу почути, що зникла вже ти... у відділку, коли повідомили про зникнення нашої студентки, в першу мить мені здалось, що це можеш бути ти, в середині все аж захололо, я злякався, що ти була в небезпеці, а я нічого не відчув і не допоміг... не ходи сама містом, і на горище не ходи, поки не розберемось з привидом.

- Гаразд, - прошепотіла Морана, вглядаючись в стурбоване обличчя Деміана, рука сіпнулась торкнутись його заспокоюючи, щоб зняти цей змучений вираз стурбованості і побачити знову таку ніжну та приємну усмішку цього неймовірного чоловіка, але вона вчасно схаменулась. - Все буде добре, не хвилюйтеся.

Магістр Сторн кивнув і вони вийшли з кабінету.

- Морано, допоможи..., - знову цей голос, та що ж таке.

Навколо клубилась сіра димка, голос лунав десь збоку, в глибинах туману.

- Зорано, це ти?

- Я... допоможи мені...

- Чим я можу тобі допомогти, де ти?

- Я тут, - перед чародійкою з'явилась дівчина, досить звичайна на вигляд - струнка фігура, чорне, як і у Морани, волосся, сині сумні очі та світло-зелене приталене плаття.

- Так чим допомогти? Де ти, що сталось? Ти казала, що не мертва...

- Не мертва, - відлунням відізвалась Зорана. - Я не знаю де я, він тримає мене в підвалі. Коли я засинаю чи втрачаю свідомість, то мене переносить до тебе. Я не хотіла лякати тебе, але ти мусиш мені допомогти, я не можу ні з ким більше говорити.

- Але звідки ти мене знаєш, ми ж незнайомі? І хто такий "він", що тримає тебе в підвалі.

- Коли я з'явилась вдруге біля тебе, то зрозуміла, що мене притягує в безсвідомому стані і спробувала потрапити в твій сон, але тебе розбудили. Ви мене не бачили, але я почула, що тебе кликала на ім'я подруга.

Коли намагалась знову проникнути в твоє сновидіння, мене виштовхнуло на горище, рухатись я чомусь не могла, певно зачепилась за охоронні чари, тому покликала тебе, і як тільки ти налаштувалась на мій голос, то змогла мене побачити, - пояснила Зорана. - Мене схопили в районі середнього міста, я не пам'ятаю точно де, вже сутеніло і я поверталась від подруги в гуртожиток. В один момент я йду вулицею, різко наступає темрява, і в наступний - я оговталась прикута до стіни в якомусь підвалі.

Обличчя свого викрадача я не бачила, він постійно носить довгий темний плащ з глибоким каптуром... Морано, він дуже страшний... коли ця істота приходить, щоб дати мені випити води, то потім ще якийсь час стоїть і просто витріщається на мене... в певний момент підходить впритул, щоб торкнутися мого волосся, тіла, коли він це робить, в темному каптурі починають горіти червоним очі... я думаю це демон якийсь...

Через хвилювання тіло Зорани почало мерехтіти, на обличчі проступили синці та подряпини, одяг було розірвано, зелена сукня брудним лахміттям звисала на змарнілій дівчині, відкриваючи великі шматки оголеного тіла, яке теж було все в ранах та синцях.

Морана зойкнула побачивши такі страшні перетворення.

- Вибач, - сумно сказала Зорана, - зараз я саме так виглядаю. Коли почала згадувати події в підвалі, свідомість відкоригувала моє сприйняття самої себе і ти бачиш реальну картину мого стану, а не те як я загалом себе сприймаю.

Морана кивнула з жахом розглядаючи пошкодження дівчини.

- Я все розповім магістрам, але навіть не знаю чим ми можемо допомогти... а ти не звертала уваги на запахи чи звуки навколо, можливо хоч щось, що допоможе нам визначити де ти знаходишся, - з надією запитала Морана.

- Ні, там дуже тихо, не чути голосів людей чи ще якийсь шум міста... може він мене вивіз кудись?

- Не знаю, але обов'язково все передам магістрам, а ті, разом з слідчими, щось вигадають, щоб допомогти. Ти тримайся, все буде гаразд і спробуй звертати увагу на всі дрібниці навколо, може щось ще важливе буде, щоб визначити твоє місцезнаходження.

- Добре, я ще хотіла..., - почала говорити Зорана, але її тіло почало перетворюватись на туман.

Коли Морана прокинулась надворі вже світало. Дівчина посиділа трохи пригадуючи свій сон і швидко почала збиратись, щоб спіймати магістра Сторна біля його гуртожитку. Сьогодні чоловік знову міг поспішати до центрального відділку, не хотілось його проґавити. Вже декілька тижнів вона його не бачила, хоча приходила до його кабінету, намагаючись зустрітись з ним на кафедрі, адже питання з привидом не вирішили, тоді Морана ще не знала, що то була все таки Зорана; на парах декана заміняла магістр Фрок, вона їм розповіла, що Деміан зараз активно допомагає слідству, адже в усіх жертв виявили однакові пошкодження, в кожної був відсутній певний орган, а враховуючи ще й пентаграму, яку знайшли на місці останнього вбивства, слідчі були переконані, що все це частина якогось ритуалу.

- Магістр сказав, що вбивства завжди відбуваються в визначений час - на повний місяць, тому зараз так активувались в пошуках, до наступної повні залишилось не так багато часу, - розповіла тоді пані Фрок.

Студенти в місто зайвий раз не виходили, навіть святкування в таверні, група темних чародії першого року навчання, вирішила перенести.

Біля гуртожитку викладачів Морана простояла недовго. Масивна літня жінка-вахтер вийшла на поріг:

- Ти чого тут крутишся? Сталось щось?

- Так, мені терміново потрібно поговорити з магістром Сторном, - кивнула дівчина.

- А його не має, останнім часом старший магістр рідко ночує в себе, - хитнула головою жінка. - Я чула в місті вбивця з'явився і наш магістр допомагає його шукати, наче той душегуб дівчат ріже для ритуалу чорного якогось, уявляєш страхи які відбуваються, так і старі часи повернутись можуть, коли темні чародії звичайних людей задля своїх чорних справ на вівтарі клали.

- Ні, це просто психічно хвора людина якась, не потрібно всіх темних до нього прирівнювати, - з незадоволення захитала головою студентка, - дякую, тоді я піду.

Морана вирушила до центрального корпусу, адже директор, або хтось з знайомих магістрів, все одно мають їй зустрітися. Дівчина хотіла було бігти до центрального відділку, але вирішила, що швидше буде переговорити з кимось з викладачів. І направилась спочатку до кабінета директора.

Коридори ще були порожніми, зараз якраз всі мають збиратись на сніданок, можливо потрібно було б сходити в їдальню в пошуках магістрів, але як вже прийшла сюди, то певно спочатку краще тут перевірити, а потім бігти в інше місце.

Пані Саманти ще не було на місці, але двері в кабінет директора були відчиненими. Морана заглянула туди і побачила старого архимагістра за столом з паперами в руках.

- Доброго ранку, можна до Вас?

- О, Морано, вітаю. Щось сталось?, - директор відклав папери на стіл і жестом запросив дівчину присісти.

- Так, мені наснився дивний сон, який наче й не сон зовсім, - почала розповідати студентка, - до мене приходила Зорана Немфілд..., - і дівчина переповіла директору все що почула від нічної візитерки, додавши свої враження від побаченого.

- Хм, добре, що є вірогідність, що Зорана жива, хоча деякі привиди навіть в посмерті не визнають своєї загибелі. Але враховуючи те, що вбивства проходять завжди в визначений час, є надія, що дівчину просто викрали раніше, щоб потім не впійматись на гарячому, як в минулому випадку, - сказав директор. - Дякую, Морано, йди поснідай і на навчання, якщо Зорана знову зв'яжеться з тобою, то повідом будь ласка.

Дівчина кивнула і пішла до їдальні.