В гуртожитку, на першому поверсі, Морану зустрів просторий хол: в ньому було багато диванчиків та столиків, різноманітні рослини в горщиках та фіранки в синьо-блакитний горох, дівчина аж глянула на знак абітурієнта, що тітка причепила їй на лацкан куртки, угу, так і є, символ магії та ілюзій. В дві сторони з холу підіймались сходи на верхні поверхи, під ними помітно було арки в бічні коридорчики, над однією висів надпис - службові приміщення, над іншою - адміністрація; по центру між ними, на стіні, висіла порожня дошка, така ж як і в навчальному корпусі.

Завернувши в коридор адміністрації, Морана знайшла двері з надписом "Комендант", склала свої згортки та сумки на підлогу біля стіни, і постукала.

- Так, заходьте вже, - прокричали з-за дверей.

В приміщенні було важко визначити стилістику та тип меблювання, все було завалено коробками, рулонами з тканиною та плівкою, інструментами і ще багато чим; серед всієї цієї мішанини з речей та папок з документами, за чистою частиною масивного столу сидів старий гоблін, з рідким сивим волоссям, зморшкуватою шкірою та окулярами на носі, він щось акуратно записував в велику книгу-журнал.

- Вітаю Вас, мене звати Морана, я по розпорядженню директора Тордона, на заселення, ось, - дівчина протягнула наказ архимагістра, який той сказав передати особисто коменданту.

- Так, так, вітаю… сідай, якщо знайдеш де, - гоблін забрав аркуш в дівчини і махнув рукою в сторону завалів, Морана глянула на це все і вирішила постояти, а то візьме вона он той стілець, а на нього згорток опирається, а вище три коробки непомітно, низом своєї піраміди, зачеплені за цей рулон, а там ще якісь палиці..., і як завалиться все це на неї і коменданта... ні, ні, краще дійсно постояти.

- Так...угу...добре, - пробубнів собі під носа гоблін, - зараз візьмеш ключ і піднімешся по лівих сходах на третій поверх, твоя кімната 231, біля дверей приклади ключ до номера і коли той перестане мерехтіти - заходь, все необхідне для проживання вже в кімнаті, якщо щось буде потрібно - зайдеш до мене завтра. Питання?

- Та поки наче все зрозуміло, - відповіла дівчина, - а чому аж 231 номер кімнати, невже їх тут так багато?

- Та ні, наш гуртожиток номер два - це перше число, поверх третій - це друге, а останнє - номер кімнати на поверсі. Цей гуртожиток для бойовиків та темних чаклунів, ліве крило для дівчат, праве - для хлопців, після півночі в гості бігати не можна, в кімнатах підтримувати чистоту, на поверхах є чергування, графік вивішується з номерами кімнат на інформаційній дошці в холі, що знайдеш по центру свого поверху, якщо захочеться щось приготувати - в кінці на поверсі є простора кухня, навпроти коридорчик-відгалуження, що веде до вбиральнь та душових кімнат, - повідомив комендант і передав Морані ключ з невеличкою підвіскою-пластинкою, на якій був номер 231.

- Дякую, гарного вечора, - забираючи ключі, кивнула дівчина і вийшла в коридор.

Піднявшись добротними сходами на третій поверх, Морана одразу побачила свою кімнату, навколо всіх дверей було нанесено такі ж чорні орнаменти, як і в центральному корпусі, на вулиці навколо вікон здається також, але вона не роздивлялась їх прощаючись з тіткою.

Дівчина зітхнула, тепер починається нове життя, потрібно зібратись і намагатись пристосуватись до змін.

Морана приклала ключ до номера кімнати і він засвітився, коли мерехтіння закінчилось - двері відчинились і вона зайшла всередину.

Простора кімната була майже порожньою без речей: по центру велике вікно з фіранками, в той самий синьо-блакитний горох, під ним два письмових столи, з шухлядами та одним більш високим відділенням, біля кожного стояв стілець, під стіною по одному ліжку, значить у неї буде сусідка. На краю столів стояли кристали, біля ліжка тумби для дрібних речей та полички для книжок над ними, за тумбами по одній просторій шафі, що тягнулись до стіни, в якій був вихід в коридор, за однією з них, під стіною, дівчина побачила віника, а за іншою - якусь дошку, на дверях висіло дзеркало, жорстко прикріплене, так що навіть не колихнулось коли Морана зачиняла двері.

Обравши собі ліжко по ліву руку, дівчина почала розбирати речі, її приємно здивувало, знайдене внизу в шафі, невеличке відділення-ящик, на дверцях якого було намальовано сніжинку, коли Морана відкрила його, то побачила три полички з білими кристалами, по два на кожній, в яких мерехтіли блакитні іскри, вона відчула, що повітря там холодне, значить для довгого зберігання продуктів. Поруч в схожому ящичку знайшовся посуд. На ліжку лежав матрац з подушкою, а в кутку склали тепле шерстяне покривало в коричнево-чорну клітинку та чисту білосніжну білизну.

В кімнаті ставало все темніше, вдома вони користувались свічками або лампою на маслі, але тут такого не було.

- Як же ж запалити світло?, - запитала сама в себе дівчина, і над нею на стелі засвітились кристали, що висіли гроном по центру.

- О, а якщо так, - зраділа Морана і голосно завершила фразу, - загасити світло. І кристали перестали світитись.

Дівчина підійшла до столу і знову повторила команду, сподіваючись, що самотній кристал працює за тим ж принципом, але знову засвітилась друза на стелі. Зітхнувши дівчина торкнулась рукою свого кристала на столику, розмірковуючи над тим, яку команду потрібно давати йому, чи можливо він для чогось іншого. Під час прямого контакту в середині кристалу загорівся жовтий вогник, зрадівши Морана почала експериментувати, в результаті чого зрозуміла, що погасити, як і запалити, світло, можна просто торкнувшись поверхні кристалу, а інтенсивність освітлення залежить від тривалості дотику.

Розібравши речі, Морана вийшла в коридор, номер знову замиготів. Вздовж коридору, на стінах, висіли кристали, з яких лилось м'яке жовте світло. Далі по коридору знайшовся невеличкий хол з диванчиками, столиками та рослинами, як і на першому поверсі, і тут на стіні висіла порожня інформаційна дошка, лише в зменшеному вигляді. Поки йшла до кухні, дівчина зрозуміла, що там хтось є, оскільки з приміщення все розбірливіше лунали звуки шкварчання, стукіт та чиєсь мугикання.

На кухні Морана побачила довгий стіл вздовж однієї стіни, величезну тумбу з десятком, а може й більше, круглих пластин на ній біля іншої, та широку трубу з невеличкими дверцятами в кутку біля дверей, може піч така дивна. Біля столу господарювала висока блондинка, наспівуючи собі під ніс, на одній круглій пластині великої тумби щось шкварчало на пательні і поруч, на такій самій, кипіло в каструльці.

- Привіт, - сказала Морана від дверей.

- Ой, щоб тебе, - здригнулась блондинка, - це ж треба, налякала так, я й не знала, що крім мене хтось вже приїхав. Привіт.

Дівчина роздивляючись з зацікавленням Морану продовжила з посмішкою:

- Ти певно тільки поступила, не бачила я тебе раніше, мене Трояна звати.

- Так, ось сьогодні якраз з директором спілкувалась і тільки-но заселилась, я - Морана, - привітно посміхнулась Морана у відповідь блондинці.

- Я так розумію ти одна з наших, певно відьма, на бойовика, вибач, ти не тягнеш якось, - продовжила Трояна.

- Угу, я - темна чародійка, - хитнуло головою погоджуючись Морана.

- Це ж чудово, а то темних небагато, а бойовики майже всі хлопці, навіть поспілкуватись мало з ким можна. Можливо тобі чимось допомогти чи щось підказати потрібно?, - зраділа нова знайома.

- Та я поки взагалі тут нічого не знаю, з кристалами он не одразу розібралась в кімнаті, а ось таку штуку, щоб їжу готувати, взагалі вперше бачу, - зніяковіло відповіла Морана.

Трояна зраділа можливості провести екскурсію:

- Це поверхня для приготування їжі, ставиш казан на круглу пластину і вона починає нагріватись, знімаєш - сама відключається і остигає. Внизу відділення для випікання, працюють аналогічно - поставила щось - нагріваються, нічого вмикати не потрібно. В кутку труба для відходів, весь мусор, що зібрався тут чи в кімнаті, просто викидай в он ті дверцята.

- Ого, дякую, я думала, що то піч якась.

Трояна засміялась і, зазирнувши до каструльки, кивнула своїм думкам і продовжила:

- Пішли швиденько, покажу що і як в купальній зоні.

Навпроти кухні виднівся коридорчик, з одного боку, за трьома дверима, були туалети з окремим кабінками; з іншої дзеркально, також розділені на окремі кабіни, душові кімнати, Трояна показала як запускається вода з труби вгорі кабінки за допомогою кристалів, вмурованих прямо в стіну, та як, цими ж кристалами, регулюється температура цієї води. Прямо по коридору одна кімната слугувала для прання одягу, в ній розмістились великі лохані з водою, на поличках стояли різні кристали, порошки та рідини в скляних бутлях.

- Тут все просто, закинула речі до балії, попередньо опустивши один з кристаликів з коробки на полиці на дно, і накрила все однією з тих кришок, що під стіною стоять, через годину повернулась і витягнула з порожнього жбану свої речі. Розвісити їх сохнути можна в сусідній кімнаті, там постійно пустельний вітер гуляє, вона теж зачарована, тому все швидко висихає, хвилин за двадцять максимум.

- Дивовижно, а ми руками завжди прали, і не з кристалами, а з травою мильниці дикої, вона гарно піниться і добре чистить одяг, та й аромат непоганий, - похитала головою Морана.

- Може повечеряєш зі мною, я майже все приготувала, розкажеш звідки ти, а я ще щось в процесі підказати зможу по правилах та академії, - запитала після короткої екскурсії Трояна.

- Так, із задоволенням, ти відвар на травах будеш? Я привезла з собою багато, можна заварити, і пиріжки до нього також є, - поцікавилась Морана.

- Так, чудово, неси трави і пиріжки, зараз все приготуємо і в мене повечеряємо.

Морана збігала до кімнати, двері вже зачинялись і відчинялись для неї без ключів, лише мерехтіло число 231 при наближенні.

Приготувавши вечерю дівчата пішли в 234 кімнату, в якій жила Трояна, нова знайома пропустила Морану, відкривши двері, і вони розмістились за столом. Меблювання в кімнаті було таким ж, як і в Морани, тільки навколо ще була маса дрібничок - килимок з теплим ворсом на підлозі, якісь маленькі прилади та кристалики на поличці, книги, багато всього на тумбі поруч з ліжком та на столах.

- Більшість в нашому крилі живе без сусідок, лише в кількох кімнатах дівчата-однокурсниці заселились вдвох, розмінявшись по поверху. Як ти вже знаєш, темних взагалі мало, як дівчат, так і хлопців. Багатьох за минуле століття винищили з цим даром і зараз ще повноцінно не відновився генофонд, наші групи навіть часто прикріпляють до інших спеціальностей на лекціях, окремо проводиться лише практика та профільні факультативи, останні взагалі часто індивідуальні, так як і темна магія відрізняється одна від одної. Наприклад, для відьми, некроманта та зачаровувача артефактів з темною енергією, потрібна різна підготовка, тому назначають куратора нам одразу на першому курсі і з ним ми потім займаємось на факультативах своєю спеціалізацією, хоча і сумісні пари для темних проводять на семінарах, - розповідала Трояна, паралельно пережовуючи м'ясне рагу з салатом, - а бойовики майже всі - хлопці, от в тому крилі зазвичай всі кімнати повністю зайняті, в них воно аж на три коридора поділене, т-подібної форми, з додатковою перетинкою по середині, і відповідно кухня і купальні теж більші.

- А розклад занять на дошці оголошень в головному корпусі дивитись потрібно?, - поцікавилась Морана.

- Так, але можна і тут, на всіх дошках загальний розклад занять дублюється, лише індивідуальні потрібно дивитись в своєму планшетнику, тобі його після екзамену видадуть, там на кожен тиждень розписано розклад з деталізацією по практиці і факультативах, його достатньо в кінці тижня чи на вихідних прикласти до інформаційної дошки і записи оновлюються.

- Ого, зручно так, навіть не знала, що такі артефакти існують, - здивовано сказала Морана, - я взагалі багато чого з цього, що є тут, не бачила навіть, ми з тіткою в невеликому поселенні живемо, там такого не має.

- Розкажеш звідки ти і як жила?, - поцікавилась Трояна.

- Так, звісно..., - погодилась Морана.

Дівчата довго просиділи за теплим відваром з пиріжками, розмовляли на різні теми: розповіли одна одній про своє життя та сім'ї, ще трохи поговорили про академію.

Трояна приїхала з сусіднього міста, воно було меншим ніж Ніленос і відповідно в ньому академії не було. Виросла дівчина в родині темних чародіїв, її мама була відьмою в н-тому поколінні, її дар передався і двом дочкам, з яких Трояна була старшою, батько ж займався зачаровуванням темних артефактів, такі замовляли для створення стабільного фону при відлякуванні мишей від продукції на складах, швидкого засушування трав та муміфікації різних жуків та черв’яків для ворожби, щоб відігнати комах та плазунів в подорожах, та ще багато для чого, в місті було лише два спеціаліста цього профілю, і вони, щоб не конкурувати, поступили розумно і об'єднались, відкривши спільно магазин з товарами, та невеличку майстерню, для виготовлення та зарядки амулетів, поруч з ним.

Дівчата наговорившись попрощались, домовились наступного дня разом сходити в академію. Трояні потрібно побачитись з наставником, вона була на третьому році навчання, і необхідно вже обирати тему для дипломної роботи. Наставник запропонував зустрітись трішечки раніше, оскільки теми для темних були важкими і до занять можна було спокійно розібратись з літературою, за необхідності навіть з'їздити додому за книгами чи підказками до батьків, а детально пропрацювати початковий план викладач міг лише на цьому тижні, він якраз вийшов з відпустки, а з наступного почнеться вступна кампанія, під час якої куратор Трояни був в складі приймальної комісії. Морані ж необхідно було навідатись до директора і дізнатись про плани на майбутнє, їм ж ще залишкові чари зняти до іспиту необхідно.

Засинаючи Морана раділа, що познайомилась з такою чудовою відьмою і сумувала, що не може поділитись з тіткою своїми враженнями та думками... цікаво, зараз тітка Хальві спить чи згадує про неї вглядаючись в мерехтіння далеких світил на темному небі.