Весь день Деміан разом з слідчою групою детально обшукували будівлі, в яких побували напередодні. Землю охопили сутінки, всі нервували, адже розуміли, що час зараз грає не на їх користь. Якщо ритуал проводитимуть в іншому місці, то всі перевірки будуть даремними.

- Ми не встигаємо, залишилось ще три будинки, - сказав старший слідчий, - потрібно розділитись. Одну групу поведу я, другу - мій заступник, третю - Ви, магістр Сторн.

- Добре, - Деміан кивнув погоджуючись, він розумів, що це найкращий варіант в цій ситуації.

Старший слідчий розбив людей на групи і всі вирушили по вказаних адресах.

Ще на під’їзді до будинку, магістр зрозумів, що там щось відбувається. Надворі вже панувала ніч, але чоловік навіть не побачив, а відчув, що будинок накрило темною силою.

- Швидше, там вже почався ритуал, - крикнув він своїй групі і всі пришпорили коней, наздоганяючи Деміана, що вирвався вперед.

Кривава монета Місяця яскраво виблискувала в небі, жодна хмаринка не сховала її від людей, що так не хотіли сьогодні бачити це світло.

Чоловіки забігли до покинутого будинку і почали знову все перевіряти в пошуках дівчини. Згори почувся жіночий крик, повний відчаю та болю.

Всі кинулись одночасно на голос, старі розхитані сходи провалювались під вагою дорослих чоловіків, прогнивші сходинки не витримували.

- Стійте, давайте по одному, інакше ми їй не допоможемо і собі все переламаємо, - зупинив їх Сторн і першим обережно почав підніматись вгору.

Будівля була триповерховою, поки піднялись на горище, звідки лунали крики, пройшло чимало часу. Коли Деміан рвонув на себе двері, що вели в велике порожнє приміщення під дахом, то побачив перед собою картину, яка була схожою на ту, яку нещодавно він спостерігав на записі, в кристалі пам'яті, єдиною відмінністю був чоловік в чорному плащі з глибоким каптуром, що щось стискав в руках.

На підлозі, при світлі свічок та Місяця, який заглядав у розбиту шибку віконця, в центрі пентаграми нерухомо лежала дівчина. Кров з її розірваних грудей витікала на підлогу, заливаючи чітко нанесені лінії магічного конструкта.

Незнайомець підняв голову на Деміана, і магістр побачив в темряві каптура червоні вогні очей.

- Ти запізнився, - прохрипів чоловік, звертаючись до магістра, і ще раз уважно подивився на свою руку. Деміан зрозумів, що вбивця тримає в руках серце своєї жертви, з якого тонкою ниткою на підлогу стікає кров.

Магістр підняв руки, атакуючи незнайомця, але той лиш хрипло розсміявся і зник в клубах сіро-білої димки, яка швидко почала заповнювати кімнату.

Далі все відбулось так, як розповідала Морана. Біля підлоги засвітились червоні очі та почулось глухе гарчання. Слідчі вихопили зброю, а Деміан впав на підлогу швидко малюючи знаки вигнання, замкнені печатями верховних лордів інферно. Нажаль класична магія на таких демонів не діяла.

Вогняні мертві пси, в образі яких явились демонічні сутності, кинулись на чоловіків. Почалась плутанина, навколо лунали крики та хрускіт зламаних кісток, слідчі мали непогану підготовку, але проти істот з нижніх планів, було досить важко вистояти. Магістра демони, наче не помітили, певно їх від нього відвернуло, через завершену печать верховного лорда, яка для них була рівноцінною наказу підкоритись... але в інших такої не було ж...

Деміан завершив наносити символи за кілька хвилин, і почав промовляти слова підкорення нижчих демонів та проводити вигнання їх на свої рівні існування. Собаки завили - довго, протяжно, з надривом... і почали розвіюватись рваними шматками темряви по горищу.

Троє слідчих мали серйозні рани, вирвані шматки плоті звисали, разом з одягом, та сильно кровили, ще в одного було переламано обидві руки, якими він закривався від нападаючого демона, двоє загинуло, їх пошматовані тіла потрібно закрити печатями від демонічних сутностей, які через канал темряви в кривавій пентаграмі, ще можуть прийти до свіжих тіл, щоб підселитися, поки ті не охололи остаточно. Похитуючись декан підійшов до розірваних слідчих і, ставши біля них на коліна, почав наносити печаті, вирізаючи малюнок гострим лезом кинджалу, який носив в спеціальному відділенні правого чобота. Всі спостерігали за моторошною роботою темного чародія мовчки, намагаючись, щоб навіть випадковий стогін через біль, не вирвався і не потривожив некроманта.

Коли Сторн закінчував наносити другу печать, тіло слідчого почало ворушитись. Відскочивши в сторону від активного немертвого декан підняв руки і прочитав текст формули упокоєння, так як символів на землі для активації не було, то їх доводилось вплітати в некромагічний потік словами. Коли мертвяк впав на підлогу Сторн опустився, майже поруч з ним, без сил. Він дивився в одну точку перед собою і думав про те, що про захист від демонів згадав, а подумати, що може піднятись немертвий в такому хаосі темної енергії, не зміг... і про те, що дівчину вони все ж таки, не врятували...

Далі все відбувалось як в нечіткому сні, прибули дві інші групи слідчих, зафіксували все кристалами пам'яті, приїхали з міста підводи, за якими хтось встиг з'їздити, і на них віднесли тіла, також прибула карета керівника центрального відділення, в неї потім посадили поранених. За Сторном теж приїхали, директор Тордон забрав чоловіка назад до академії.

- Алевіусе, я не встиг...не врятував дівчинку, - сказав декан.

- Знаю, - кивнув директор. - Ти зробив все, що зміг. Не кори себе.

- Що ж це за монстр такий, що так жорстоко розправляється з дівчатами, для чого це йому, - похитав головою Деміан. - Існує багато ритуалів, але найстрашніші з них ті, які вимагають цілого ряду смертей перед проведенням.

- Тепер знайти його буде важче, він враховує всі помилки, яких припускається під час підготовки вбивства.

- Так, я розумію, і від цього не легше, - погодився з директором Сторн.

- Потрібно продовжити роботу з бібліотекою та більш уважно переглянути записи з закритого відділення, і спробувати знайти варіанти ритуалів, для проведення яких використовують органи жертв, зібрані в повню, - сказав директор. - В класичній літературі нічого не знайшли, наші викладачі методично перебирають рукописи та фоліанти вже майже тиждень, але поки безрезультатно.

- Я вже не впевнений, що ми зможемо щось зробити проти цієї істоти, - похитав головою Деміан.

- Не можна опускати руки, ритуал може нести велике горе для багатьох людей, - заперечив архимагістр, - ти сам знаєш, що темна магія не має обмежень, на відміну від світлої, яка часто корегується через моральні принципи самих чародіїв. Та й ми не знаємо скільки ще буде жертв під час підготовки до основного ритуалу.

- Знаю, - кивнув Сторн, - нажаль добре знаю.

Чоловік прикрив очі відкинувшись на сидіння карети, перед його внутрішнім зором промайнули картини з минулого...

Одного разу, коли він ще був маленьким хлопчиком, пізно ввечері Деміан бігав по довгих заплутаних коридорах родового замку, намагаючись знайти батьків, його няня десь поділась і він не міг заснути. Хлопчик почув крики на вулиці і побіг туди, сподіваючись побачити там рідних.

Посеред великого двору палало багаття, серед танцюючого вогняного безумства хтось викручувався та кричав від болю. Навколо зібралось багато людей, а його батько тільки-но вибіг на вулицю і впав на коліна недалеко від вогню, розібравши щось, чого дитина поки не розуміла. В наступну мить все змінилось, все тіло батька почала обплітати темрява, він піднявся одним швидким рухом і з нелюдським криком направив руки в сторону людей. Від нього відсахнулися, але втекти не встиг ніхто, живі почали старіти та згнивати на очах, дикий крик відчаю та болю пронісся над площею, всі як один страждали розсипаючись від темної магічної сили. Деміан побіг до батька, він побачив, що тому погано і він осідає на землю.

Тіло в полум'ї ще билось в конвульсіях і це привернуло увагу дитини... там лежала його матір. Хлопчик закричав, сильний вітер піднявся навколо них з батьком, закручуючи в джгути темряву навколо дитини, небо почорніло за декілька секунд і почалась злива... так у майбутнього магістра прокинулась магія.

Після тієї страшної ночі батька стратили, адже він знищив велику кількість розумних живих істот, але старший в роду Сторнів, навіть не чинив опір, знав, що йде до коханої дружини і що за її смерть всі кривдники покарані.

Пізніше виявилось, що люди в поселенні, яке було недалеко від замку, гуляли на весіллі, і коли вже всі були добряче напідпитку, почали обговорювати світові проблеми, якось вийшло, що винними призначили темних чародіїв і згадали, що тих не так давно спалювали за їх чорні справи. Взяли в'язанки дров і великою компанією пішли до замку своїх "мучителів", щоб вершити праведний суд. Матір Деміана тоді якраз повернулась від батьків і карета тільки-но заїхала в двір, вона дізналась, що носить дитину під серцем, тому вирішила провідати рідних, поки ще можна було подорожувати. Чоловік якраз бачив з вікна кабінету, що дружина повернулася і йшов зустріти її. Ворота були відчиненими, на посту стояли стражі, які самі родом були з того селища, звідки прийшов натовп, тому селяни пройшли на подвір'я без особливих проблем, просто неочікувано навалились масою, перед молодими, ошалілими від напору незваних знайомих, охоронцями. Далі все відбулось швидко - покидали дрова, підпалили, герцогиню зв'язали, не звертаючи уваги на її крики, і кинули у полум'я...

Після тих страшних подій Деміана виховували мамині батьки, дідусь був сильним некромантом, тому вклав в онука всі свої знання та навички, від яких відгородив в дитинстві свою доньку, про що потім все життя жалкував...

У вирі спогадів та внутрішнього відчаю, через невдалу операцію, декан Сторн задрімав, заколисаний розміреним рухом карети.