В палату до Морани заглянула Трояна. Черговий цілитель якраз завершив огляд дівчини і, дозволивши збиратися до гуртожитку, вийшов.

Разом з Трояною в кімнату прийшли Борей та Старк. Подруга поцікавилась:

- Морано, привіт, тебе вже відпустили?

- Так, привіт - посміхнулась темна, і хлопці кивнули їй у відповідь, - сказали сподіваються ще довго мене не бачити.

- О, значить ми вчасно, підемо перекусити і в гуртожиток, - зраділа Трояна.

- Чудово, то може зайдемо дорогою до нашого незнайомця?, - поцікавився Старк, - цілитель сказав, що він вже прийшов до тями.

Блондинистий Старк був кращим другом Борея, підкачана висока статура, шкіряний одяг без рукавів, що лише підкреслював розвинену мускулатуру бойовика, короткий їжак волосся на голові, голки якого стирчали в різні сторони, та незмінна посмішка на обличчі, завжди налаштовували на позитивний лад під час спілкування з хлопцем. Його радо приймали в будь якій компанії, адже коли юнак з'являвся, то навіть самий сумний вечір наповнювався барвами та цікавими історіями.

- Я готова, ходімо, - кивнула Морана. Друзі гурбою вийшли в коридор і, запитавши дозволу у цілителя, тихенько зайшли до палати врятованого незнайомця.

Коли молоді люди зайшли до кімнати, Алекс вже не спав. Він сьогодні розмовляв вже з цілителем та директором цієї магічної школи. От хто б міг подумати, що крик відчаю та звернення до Темряви, призведе до таких наслідків, і він, звичайний хлопець з Землі, потрапить в світ сповнений магією. Звісно Олександр не повірив словам дивного чоловіка в хламиді, думав, що потрапив до якихось сектантів після пожежі. Але чоловік викликав керівництво, і директор вирішив питання довіри просто - продемонстрував магію та декана бойового факультету, який прийшов разом з ним, і був масивним, зеленошкірим орком, з класичними фентезійними іклами та міцними кулаками.

- Лора?, - прошепотів хлопець, ледь повернувши голову до компанії, - Лоро, ти жива!, - закричав хрипло Алекс і спробував піднятися, але не втримався на тремтячих руках і впав з ліжка на підлогу.

Студенти кинулись йому допомагати, Борей та Старк легко підняли хлопчину на ліжко, адже той був зовсім худий і легкий.

Коли процес допомоги немічному завершився, то Трояна обережно запитала:

- Вибач, але кого ти назвав Лорою? Тобі певно здалось, мене звати Трояна, а це моя подруга Морана. Хлопці - Борей та Старк, - продовжила знайомити юнака з друзями юна відьма.

- Але як так, - розгубився хлопець, і з благанням подивився на Морану, - Лоро...

- Олекасаандр, вибач, але ми не знайомі..., - почала пояснювати дівчина, але її перебили.

- Ти пам'ятаєш моє ім'я, хоча і дивно його вимовляєш, - зрадів Алекс, - можливо тебе перенесло в цей світ і ти втратила пам'ять чи ще щось? Я ж до тебе йшов, просив Темряву поєднати мене з коханою людиною після тієї пожежі, в якій ти загинула разом з моєю родиною... і певно твоя душа тоді ще не розірвала повністю контакт з тілом і нас перекинули до магів, щоб врятувати.

- Так, стоп, почекай, яка кохана і пожежа?, - замахав руками Борей, - Морана виросла в Кармілії, все життя прожила з тіткою, зараз стала студенткою Початкової академії магії та ілюзій, ми з нею вже місяць знайомі. А ти звалився невідомо звідки позавчора ввечері і говориш, що вона твоя кохана з іншого світу і прийшла з тобою?!

В кімнаті повисла тиша, Олександр розгублено дивився, то на Борея, то на Морану, відмічаючи, що дівчина дійсно відрізняється від його Лори – трохи худіша статура, чорне, мов воронове крило, волосся, та навіть міміка і жести інші... але вони так схожі, наче близнючки.

- Вибачте, - хлопець зітхнувши відкинувся на подушку, - я певно дійсно помилився, але вони справді схожі, мов сестри. Проте зараз я бачу, що відмінності є... мене звати Олександр, можна просто Алекс, мені так більш звично.

- Приємно познайомитись, - кивнув Борей і всі загомоніли погоджуючись.

- Ми позавчора близько опівночі повертались з трактиру через парк, - почав розповідати Старк, - і побачили спалах світла серед дерев, потім почули стогін, кинулись перевірити, а там ти - весь побитий і в підпалинах. Хотіли віднести до лазарету, але ти... помер... потім щось дивне сталось і Морана змогла вирвати твою душу назад з дороги Вічності, думаю вона нам потім детальніше все пояснить. Прийшли магістри і забрали нас всіх до академії. Коротко нашу версію першого знайомства з тобою я розповів, будуть питання - відповімо. Але зараз, ти не міг би нам пояснити звідки ти взявся і що взагалі сталось?

- Помер... але мене повернули..., - не розуміючи дивних подробиць розповіді, сказав юнак. - Так, можу розповісти...

Як виявилось Алекс жив з родиною в світі Земля, він навчався в університеті на медика, відповідно часто доводилось вивчати різні препарати та проходити практику в морзі. З дитинства хлопець захоплювався казками, в яких розповідали про могутніх чародіїв та лицарів, згодом це захоплення перейшло на фентезійні книги та фільми. Десь два роки тому, студент медичного вишу, став толкієністом, він познайомився з хлопцями, які входили в цей рух, на якомусь фестивалі, і загорівся постановками сцен з улюблених книг. Йому, майже одразу, відвели роль некроманта в постановках, через худорляву високу фігуру, майже біле довге волосся та медичний фах... ні, ну реально ж працює з мертвими та еліксирами різними. Алекс, крім стандартної чорної накидки с глибоким каптуром, навіть виготовив собі посох з черепом якоїсь тварини на верхівці, який знайшов на блошиному ринку, та навісив на нього різних спецефектів: вивів трубки в порожнину черепної коробки і при натисканні кнопок, замаскованих під орнамент з дорогоцінного каміння, що вився посохом вниз від черепа, верхівка світилась обраним кольором чи з неї йшов дим.

Під час однієї виїзної гри хлопець побачив Ларису - симпатичну молоду дівчину, з гарною смачною фігурою, темно-коричневим довгим волоссям та зеленими очима, в яких постійно танцювали веселі бісенята. Лора в їх постановках грала відьму і дуже швидко хлопець зміг підібрати ключ до її серця. Відносини молодих людей розвивались досить стрімко, Лору навіть часто почали називати "чорною відьмою некроманта"...

І от на літніх канікулах, після романтичного відпочинку на морі з коханою дівчиною, батьки Алекса запросили їх на вихідні з'їздити в Карпати, помилуватись на гори й полонини, вдихнути аромат прадавніх лісів, ну і звісно ж ближче познайомитись з дівчиною єдиного спадкоємця. Хлопець був з заможної родини, його сім'я багато в чому дотримувалась жорстких правил, і відповідно досить логічним було те, що всі хотіли знайти для Олександра вигідну партію, та й дівчина мала б відповідати цілому ряду вимог: вихована, з гарною освітою, успішними батьками, симпатична, незаймана... хлопець розумів, що Лора відповідає не всім вимогам його консервативно налаштованих батьків, але вірив, що дівчина їм сподобається, а далі він з часом їх переконає, що вона найкраща.

Після пікніка на березі стрімкої Чорної Тиси та відвідин аутентичного ринку в Яремче, родина заселилась в невеличкому дерев'яному будиночку, подалі від людей та цивілізації, який побудували на полонині серед гір і здавали в оренду, бажаючим відпочити від перенасиченої активом енергетики мегаполісу, містянам. День пройшов напружено, через постійне тестування Лори з боку батьків, розмови витягнули всі сили і хотілось відпочити. Ще й тиск змінювався через погоду, почалась суха гроза. Побажавши один одному приємних снів, всі з полегшенням розійшлись відпочивати.

Можливо, якби Алекс не послухав батьків і наполіг на ночівлі в одній кімнаті з дівчиною, то все склалось би інакше, але зараз цього вже не скаже ніхто... вночі блискавка вдарила в будинок, Олександр прокинувся, але спочатку не приділив цьому уваги, адже гуркіт міг прийти і з вулиці, гроза все ж таки. Тільки-но він почав засинати знову, як відчув запах диму, його кімната була внизу, тому коли він вискочив, то другий поверх будинку вже палав. Почали обвалюватись балки, але Алекс раз за разом намагався пробратися нагору, проте безуспішно.

Його витягнули на вулицю місцеві жителі, які прибігли на вогонь з селища, яке розкинулось біля дороги під горою. Потім пішов дощ... Алекс обпалюючи руки та роздираючи їх в кров, перебирав уламки, намагаючись знайти когось з рідних, можливо не всі загинули... аж от він побачив руку під залишками покрівлі, кинувся розгрібати в тому місці і впав на коліна поруч з Лорою… дівчина була мертвою. Глухі ридання розривали юнака з середини, він стояв на колінах серед попелища, під сильною зливою і просив всі Сили і всіх Богів, які тільки могли існувати в світі, щоб повернули йому рідних або забрали його до них.

У момент сліпого відчаю в голову Алекса прийшли рядки з старовинного фоліанту, який він купив на книжковому ринку для створення антуражу на постановках, і юнак не довго думаючи почав бубоніти про себе слова-молитву до Темряви, яка єднала світ живих з потойбіччям, існувала за межами простору та часу... і Темрява відповіла спустошеній душі юнака, через мить після проголошення останнього рядка заклинання-виклику, Алекс відчув, що провалюється в чорний вир, він закричав, але голосу в цій порожнечі не було, наче й не було його самого.