- О, прокинулась нарешті, - голос був занадто гучним, а світло, яке лоскотало повіки дуже яскравим.

Морана зморщивши носа спробувала розплющити очі - невдало... перечекала трохи і з другої спроби змогла таки привідкрити ліве око, за ним, через короткий проміжок часу, відкрила й праве. Коли обриси предметів навколо перестали розпливатися і тінями танцювати в яскравому світлі, дівчина змогла розрізнити Трояну, яка сиділа на стільці поруч з ліжком. Штори в кімнаті було закрито, але поверхні майже всі були білого кольору, і навіть невеличкого освітлення достатньо було щоб створити дискомфорт для виснаженого мозку та перенапружених очей, які так комфортно себе почували зовсім недавно в повній темряві під час сну.

- Добряче ж ти мене налякала, - розповідала подруга, певно початок Морана пропустила, - я одразу як зрозуміла, що тебе ні в корпусі, ні в кімнаті не має, пішла до архимагістра, а в нього там меблі замінюють і він спокійно так каже: "З нею все гаразд, був викид сили після зняття блоку, зараз Морана в лазареті". Ну я одразу сюди, а тут ти в такому вигляді, жах.

- В якому такому, - злякалась Морана, - щось змінилось?

- Ні ні, не хвилюйся, ти просто сильно виснажена, через великий викид енергії, - замахала руками Трояна, - ну подумаєш, синці під очима, шкіра бліда та осунулась трохи, це все ми виправимо.

Морана зітхнула і знову прикрила очі, голова почала боліти через світло та шум, який створювала подруга.

- Ой, тобі відпочивати ще треба, я зараз передам черговому, що ти прокинулась, і вони тобі щось обезболююче принесуть, а я поки в гуртожиток, сьогодні дівчата приїздять, я вас потім познайомлю, - швидко проговорила Трояна і вискочила за двері.

Черговий цілитель приніс дівчині ароматний заспокійливий відвар, в ньому Морана розпізнала такі рідні аромати ромашки, м'яти та долиниці, які допомагали від головного болю та розслабляли судини. Після відвару вона майже одразу заснула.

Наступного разу прокинулась вже вранці, в тілі відчувалась легкість, як після чудового повноцінного відпочинку, нічого не боліло і не заважало. Прислухавшись до себе Морана зрозуміла, що її переповнює сила, рухається по тілу, живить кожну клітинку, і тепер вона була дорослою сильною чорною пантерою, яка ніжно муркотіла господині, але при цьому готова була розірвати будь кого, хто спробує зашкодити Морані. Дівчина і її дар прийняли один одного, Морана посміхнулась і торкнулась рукою сонячного сплетіння, тепер вони єдині і це відчуття було дуже приємним, ніби вона нарешті стала собою, повноцінною, такою як мала б бути вже давно, але не розуміла як.

Швиденько зібралась і вийшла за двері, але цілитель її перехопив і повернув в палату щоб оглянути.

- Хм, взагалі ніяких внутрішніх проявів недавнього виснаження, лише ззовні видно, що був сильний стрес для організму, - сказав цілитель, - дуже дивно, як ти так швидко відновилась, не розумію. Але все в нормі, тому можеш повертатись до гуртожитку, завтра вже починаються вступні іспити, але я радив би проходити їх мінімум через кілька днів, потрібно щоб точно завершилась стабілізація енергетичних потоків, в тебе дуже різко збільшився внутрішній резерв і перші дні ще можуть бути збої.

- Як це завтра іспити?, - здивувалась дівчина, - ми ж знімали залишки блоку в середині тижня.

- Так, потім ти три дні проспала, організм перелаштовувався, щоб сила могла вільно рухатись каналами, це була важка для нього робота, ви впорались, але сил це забрало багато і після того магічного сну ти знову заснула ледь прокинувшись. Ось за цю ніч, ти вже відпочила повноцінно, а враховуючи повне прийняття сили, то і почуваєшся добре. Хоча як на мене, все одно все пройшло дуже швидко, завжди залишаються наслідки після зняття блоку, - пояснив хитаючи головою цілитель.

Подякувавши дівчина повернулась до гуртожитку. Там зайшла до Трояни і теж подякувала подрузі за підтримку. Та розцвіла посмішкою і потягнула Морану знайомитись зі своїми однокурсницями.

Ані та Бета були сестрами, схожими одна на одну як дві краплі води, але з кардинально різними характерами, які підкреслювали вибором вбрання, зачісками, кольором пофарбованого волосся та макіяжем. Ані спокійна та ніжна блондинка приймала свою сутність відьми як дар природи, відчувала рослини і володіла магією вітру. Її сестра Бета - різка та прямолінійна брюнетка, вважала, що відьмою її зробили темні сили для боротьби з усілякими монстрами та негідниками, її стихією був вогонь. Дівчата привітно зустріли Морану і з задоволенням просиділи весь вечір розповідаючи цікаві історії та вибудовуючи плани на навчальний рік.

Виявилось, що темний в них лише батько, а матір - стихійник-універсал, от вони і успадкували таку цікаву комбінацію сил.

За годину до опівночі в кімнату до дівчат постукав Борей, який не знайшов Трояну у себе і здогадався де її можна пошукати. Симпатичний спортивний юнак привітався, і посміхаючись невідривно дивився на свою дівчину. Він мав приїхати лише через кілька днів і щаслива Трояна кинулась в обійми коханого, вітаючи того палким поцілунком. Вони швидко попрощались з дівчатами і втекли до Трояни в кімнату.

Морана ще трішки посиділа з сестрами та попрощавшись повернулась до себе. Біля дверей кімнати на неї чекав сюрприз, у вигляді магістра Сторна, що підпирав стіну і явно очікував її повернення.

- Доброї ночі, старший магістр Сторн, - привіталась наблизившись дівчина.

- Доброї ночі, Морано, - відлунням відізвався магістр, - я вже думав, що ти не прийдеш сьогодні до себе.

- З дівчатами засиділась, - зашарілась Морана, - я ж не знала, що Ви на мене чекаєте тут.

- Запросиш?, - магістр кивнув на двері.

- Так, прошу, а... яка причина вашого візиту, - вирішила все ж таки запитати дівчина.

- Не турбуйся, я не довго, - посміхнувшись відповів магістр Сторн, - комендант знає, що я зайшов провідати тебе і сказати пару слів, до опівночі встигну покинути ваше крило.

- А, ну добре, - сказала на все це розгублена Морана, - почуваюсь я чудово, цілитель сказав, що три дні, під час магічного сну, організм перелаштовувався під силу, потім я відпочила і все стабілізувалось. Він не помітив навіть слідів від недавнього блоку, різкого розширення резерву і переналаштування каналів.

- Дуже добре, - явно задоволено закивав декан. - Я хотів роз'яснити тобі те, що відбулось в кабінеті: ми визначили розміщення та цілісні вузли залишків вплетеного в твою ауру блоку, директор залив в них чужорідну тобі світлу силу, на це твоя власна сила відреагувала - вона почала поглинати чужу магію і знищувати цією дією всі залишки блоку в аурі. Коли його не стало - сила звільнилася і почала заповнювати твоє тіло, ти певно кожною клітинкою її відчувала в той момент, - на це Морана кивнула погоджуючись. - А потім сталось те, чого ми не очікували… Розумієш, в тебе резерв і так був досить великий, на рівні магістра десь, ми були впевнені, що проблем з розміщенням в ньому сили не буде, але помилились. Потік був таким великим, що здавалось наче сама Темрява направляла його, не вірилось, що він взагалі може закінчитись. Ось тоді прийшов біль, коли твоє тіло перестало вміщати силу. Я, як носій схожої енергії, через прямий контакт, спробував по максимуму забрати надлишок сили, але і сам вже ледь стояв на ногах через кілька хвилин, думав загинемо там вдвох... як все зупинилось, не знаю, ти просто повернулась, наче твою свідомість включили внутрішнім перемикачем, і потік різко почав згасати.

Магістр замовчав, вглядаючись в обличчя Морани, а вона дивилась в його очі кольору грозового неба і ледь не плакала:

- Ви...врятували мене, дякую.

- Я лише, як зміг, пом'якшив той біль, що викликала твоя сила, коли їй стало замало місця, - похитав головою магістр, - і в мене виникло дивне відчуття, наче великий хижак, який негативно, зі злобою, реагував на мене хвилину назад, різко прийняв мене і перестав проявляти агресію. Я не можу цього пояснити, бо раніше такого не відчував, але в тебе певно також цей момент викликав якісь емоції, бо саме тоді ти прокинулась.

- Так, - відповіла Морана, - я раніше сприймала свою силу як кошеня, що спало згорнувшись клубком в районі сонячного сплетіння, після зняття блоку воно прокинулось і почало рости, перетворившись на страшного лева, але потім ви його якось заспокоїли.

- Хм, цікаве порівняння, - посміхнувся декан, - а зараз на що схожа твоя сила?

- На чорну лагідну пантеру, - зашарілась дівчина, одна справа проводити такі порівняння для себе, а інша - ділитися ними, - я відчуваю, що вона ласкава до мене, але насторожено відноситься до чужих, готова захищати мене від будь кого.

- І від мене?, - майже пошепки запитав магістр, вдивляючись Морані в очі.

- Ні, вона Вас тоді прийняла, - Морана теж почала шепотіти, - тепер їй ваша сила знайома і навіть якась... рідна, якщо можна так пояснити.

- Добре, - голосніше сказав декан Сторн підіймаючись, одним рухом розірвавши затишний, навіть трохи якийсь інтимний, момент, - тоді я піду, побачимось на іспиті. Рекомендую декілька днів відпочити і самостійно не займатись активними магічними практиками, ми ще не знаєм як твоя сила проявить себе після стабілізації. Можеш займатися теоретично та слухати внутрішні потоки, помалу направляючи в них магію.

Морана піднялась провести магістра, але біля самих дверей він різко розвернувся і дівчина майже врізалась в нього рухаючись по інерції, не встигаючи зупинитись. Декан, здавалось би, автоматично впіймав її, і піднявши на нього очі, Морані здалось, що навколо них знову починає свій танець вир темряви, аромат свіжості та сандалу почав макітрити голову; не розтискаючи обіймів чоловік тихо проговорив:

- Я ще згадав, що хотів сказати тобі одну річ.

- Яку?, - прошепотіла Морана.

- Наставників для темних обирають на першому курсі, мені дуже цікава твоя природа та сила, і я б хотів займатись з тобою, стати твоїм куратором.

- Я згодна, - відповіла Морана.

- Чудово, тоді добраніч, - посміхнувся декан, і знову, як здалося дівчині, так як і в кабінеті, помалу вдихнув її запах.

- Добраніч, - відлунням відповіла Морана.

Обійми ослабли і контакт розірвався, старший магістр Сторн ще раз уважно подивився на дівчину і, більше нічого так і не сказавши, швидко вийшов з кімнати.

Засипаючи Морана провалювалась у танцюючий чорний вир енергії сповнений чаруючим ароматом післягрозової свіжості та сандалу.