- Та ти що?, - Марічка здивовано прикрила рота долонею, - прямо от так біля багаття одразу погодилась?
- Угу, - широко посміхаючись підтвердила Морана.
Дівчина приїхала в Ніленос за день до свята Першого снігу. Цього разу провести її поїхав Марк, що приїхав до тітки з батьками. Хальві з Чорним та Оргест з Сальвією, залишились вдома готуватись до святкування. Приїхали родичі на двох добротних підводах, одну з яких пригнали у подарунок Хальві, разом з сірим мерином, якого звали Вітер. А враховуючи, що в домі з'явився чоловік, то дядько Оргест нарадуватись не міг, що сестра тепер не сама, а під надійним захистом своєю підводою до міста їздити буде.
Морані родичі подарували гарний набір стилусів та шкіряний великий блокнот, щоб записувала свої чародійські формули. Тітка вишила своїй дівчинці блакитними квітами гарну білу сорочку як подарунок до Дня Першого Снігу. Марк ж привіз усім з своїх подорожей різні диковинки, дівчині перепало на тиждень врожаю, в дар від брата, дуже гарне намисто з перлів.
Чародійка, під час практики по зіллєварінню приготувала всім в подарунок до свята ароматні рідини для купання, які дарують свіжість та бадьорість всьому тілу, підбираючи при цьому для кожного індивідуальний запах. Про те, що Чорний та Марк будуть з ними на свята вона тоді не знала, тому начарувала чоловікам пряжки на пояси, які дуже всім сподобались.
Потеревенивши трохи з Марічкою, Морана передала їй настоянки, які Хальві приготувала подрузі у подарунок, та вирушила з Марком на закупи.
Разом молоді люди вибрали для тітки та перевертня гарний набір посуду та світлові кристали для дому. Купили Морані теплу шубку з білим хутром, яка дуже пасувала чорнявій чародійці. Набрали ласощів до святкового столу та необхідні для догляду за мерином дрібниці.
- Може зайдемо в десертне кафе?, - запитала Морана, - воно недавно відкрилось і там до кави з спеціями подають різноманітні тістечка та інші смаколики.
- Пішли, я б випив горнятко кави, - кивнув Марк і дівчина радісно підхопила брата під руку і повела ближче до верхнього міста, до кафетерію.
- О, чого це ти Морано з новим кавалером вже?, - почула дівчина знайомий голос, і повернувшись розцвіла посмішкою побачивши близнючок, які поспішали до них.
- Привіт, познайомтесь, це мій брат Марк, - сказала Морана, - а це мої подруги Ані та Бета.
Дівчата привітались з супутником подруги і Бета уважно роздивляючись чоловіка додала:
- А нічого такий в тебе брат, - і лукаво посміхнулась йому.
Марк розправив плечі, задоволений компліментом.
- Але ж щось в ньому має бути не так, якщо з сестрою, а не з дівчиною гуляє, - додала посміхаючись з хитринкою в очах Бета.
- От же ж... відьма, - здивовано видихнув Марк, а дівчата залились дзвінким сміхом.
- Він в мене морський вовк, подорожує далекими країнами, тому постійної дівчини собі в Ніленосі не завів, та й живуть наші родичі в Кармагеноні, - відсміявшись сказала Морана. - Підете з нами в кафетерій каву пити?
- Звісно, - Бета прилаштувалась з іншого боку від Марка, підхопивши того під руку, від неочікуванності такого маневру чоловік навіть нічого сказати не встиг. - Розкажеш молодій відьмочці про далекі країни за горнятком кави?
Марк лише кивнув на ці слова, ошаліло розглядаючи дівчину, що міцно причепилася до його руки... хм, дуже гарну, як на нього, дівчину.
Дівчата знову засміялись і потягнули хороброго морського вовка їсти солодощі до вишуканого кафетерію, майже в центрі міста, в якому за ніжними ажурними столиками, серед декоративних квітів та стрічок, сиділи поважні панянки і обговорювали останні столичні новини.
Марк веселив дівчат розповідями про смішних лаймурсів, які не бачили раніше людей, тому спочатку хоробро скидували фрукти з незвичайних дерев на моряків, які висадились на їх острів, в пошуках прісної води, а потім самі йшли до рук за солодощами, якими чоловіки пригостили місцевих кумедних тваринок. Також розповів страшну історію, коли їх корабель натрапив на морських зміїв-драконів, що спробували розбити, а потім, після невдалої спроби, перевернути судно, але хоробрі матроси вміло направляли корабель, а маги відважно тримали захист від морських хижаків, і все закінчилось добре. Більше всього вразила молодих відьмочок історія про те, як Марк зустрів в піщаному океані справжнього джина, коли вони, переправляючи товари до найближчого міста, зупинились на ночівлю біля оазису.
- А правда, що вони виконують бажання і бачать долю людей?, - тихо запитала Ані.
- Так, - кивнув Марк. - Я зустрів джина біля джерела, коли вночі пішов напитися води, наші всі спали, а я стояв якраз в свою чергу на вахті.
- І що він тобі напророкував?, - посміхаючись запитала Бета.
Морський вовк невідривно дивився в очі цій дикій відьмочці і помовчавши відповів:
- Сказав, що доля моя бурхлива, мов море під час шторму і очі в неї такі ж глибокі і темно-сині.
- Оу, ти ж казав, що здогадуєшся, але поки не розгадав точно слова джина, - сказала Морана розглядаючи брата.
На що Марк посміхнувся і, не зводячи очей з Бети, відповів:
- Здається вже розгадав.
Після відпочинку в кафе Марк попрощався з дівчатами та відправився до гостинного двору, щоб забрати свій транспорт і вирушити назад до родини засвітла.
- Знаєш, якщо нічого не зміниться, поки твого брата не буде, я б із задоволенням розглянула можливість поподорожувати після закінчення академії, - задумливо сказала Бета, проводжаючи чоловіка, який так їй сподобався, поглядом.
- Я думаю, не зміниться, - посміхнулась Морана, - він в нас серйозний, на вітер слів не кидає, через це й дівчини не має в нього, бо вважає несправедливим змушувати її місяцями чекати його повернення.
- От і добре, - кивнула свої думкам відьма, - ну що йдемо до гуртожитку? Там Трояна вже тебе дочекатись не може, вам ж сукні ще забирати сьогодні для балу.
Морана зітхнула і погоджуючись з подругами кивнула.
Трояна дійсно дуже зраділа приходу Морани і одразу ж потягла дівчину знову до міста, по магазинах з аксесуарами та за сукнями. Ще перед початком тижня врожаю, дівчата визначились з вечірнім одягом і замовили його в місцевій швейній майстерні, але сукні потрібно було сьогодні забрати, крім того Трояна ледь не плакала, через те, що зрозуміла, що в неї не має ніяких квітів для волосся в тон до зелено-золотистого вечірнього вбрання.
- Ось дівчатка, дивіться які квіти, - примовляла господиня лавки з дрібничками, в яку зайшли студентки.
- Мені б щось золотисте, під вишивку на сукні, - перебирала Трояна прикраси і крутилась перед дзеокалом прикладаючи їх до волосся, яке все таки пофарбувала в три відтінки золота, як і хотіла.
- А який колір самої сукні?, - запитала в дівчат жіночка.
- Зелений, - відповіла Трояна, - але зелену квітку я якось не хочу.
- А ваша?, - звернулась жінка до Морани.
- Срібна, з чорною вишивкою по подолу.
Господиня магазину уважно подивилась на дівчат і кивнувши своїм думкам попрохала зачекати, сховавшись за бічними дверима, біля прилавку.
Коли жінка повернулась, то на відкритих долонях простягнула студенткам дві неймовірно ніжні прикраси: зелену гілочку з дрібними камінцями, що переливались всіма можливими барвами, та невеличку сніжинку, яка складалась з багатьох кристаликів, що відбивали та переломлювали промінці сонця.
Дівчата були в захваті і щиро подякувавши, пішли забирати свої сукні. Після майстерні, змучені, але щасливі, повернулись до гуртожитку.
Вечір провели вдвох з запашним трав'яним відваром, як в перший день знайомства, просиділи до самої ночі розповідаючи хто як відпочив на свята. Трояна довго захоплювалась гарною історією тітки Хальві та перевертня, і розповіла про те, що вони з Бореєм їздили до її батьків, щоб отримати благословення на весілля, яке планують зіграти влітку перед останнім роком навчання, якщо нічого не зміниться. Трояна щиро пораділа за подругу і розповіла, що її друзі в селищі теж планують весілля. Потім пообговорювали різноманітні традиції для наречених і сам обряд, після чого заснули.
Їдальня перетворилася на кришталевий палац, навколо плавали ілюзорні сніжинки, танцюючи в завихреннях, та розлітались, наче від пориву вітру в різні сторони. На перилах всіх поверхів примостились масивні бурульки, а дерева прикрасили різнобарвними стрічками, квітами з паперу та ілюзорними вогниками-світляками. Столи на першому поверсі розсунули до стін, а деякі перемістили нагору. Відкрили частини приміщення, в яких обідали викладачі. Вся будівля перетворилась на маленький зимовий палац.
Морана зустрілась з усіма друзями та одногрупниками і зараз сиділа за столом другого поверху в компанії темних чародіїв. Деміана ніде не було видно, невже чоловік не встиг повернутися з поїздки, цей факт дуже засмучував дівчину і навіть неймовірна краса навколо, не могла поліпшити настрій.
Коли в їдальні зібралось вже багато людей, світло стало більш приглушеним і засвітилась велика куля, що висіла в центрі, розширяючи свої межі, в середині бульбашки всі побачили архимагістра Тордона, який посміхаючись привітався з студентами:
- Сьогодні ми святкуємо День Першого Снігу. Це свято символізує початок зимового сну для Природи, а ніч сповнена чудес та радості. Тепла пора року принесла нам безліч приємних та похмурих сюрпризів. Я хочу побажати кожному з вас, щоб сама потаємна мрія, загадана сьогодні опівночі, здійснилась, а життя надалі дарувало лише позитивні моменти та посмішки.
Вітаю вас, дорогі мої студенти Початкової академії магії та ілюзій, з Першим снігом, який дарує початок найнеймовірнішим пригодам та подіям в житті кожного з нас.
Зал зірвався гучними оплесками, зі стелі пішов ілюзорний снігопад, в якому танцювали різноманітні фантомні тваринки та птахи. Заграла музика, почався зимовий бал.
Морана вглядалась в групки викладачів, пройшлась по всіх поверхах, але Деміана так і не знайшла.
- З Першим снігом, Морано. Що, декана загубила?, - поруч з'явився Алекс.
- З Першим снігом, - дівчина розгублено кивнула на привітання, продовжуючи розглядати зал. - Цікаво він взагалі встиг приїхати...
- Ні, і не приїде, - відізвався Алекс, обіймаючи дівчину за плечі. - Може потанцюємо?
Морана відсторонилась від нього, вглядаючись в обличчя юнака:
- Ти щось знаєш, що так впевнено говориш, що Деміан не приїде?
- Вибач, не хотів тебе засмучувати в таке свято, тому і не сказав, - зітхнув Алекс, - я чув розмову магістрів. Ситуація на сході біля Чорного лісу загострилася, король звернувся до ельфів, які є нашими сусідами на північному-сході. Ельфи погодились допомогти, але зараз ведуть перемовини щодо закріплення союзу через весілля герцога Деміана Сторна та ельфійської молодшої принцеси Моларіель.
- Але як?... Ні, не може бути, - Морана відсахнулась від Алекса і пішла шукати директора, потрібно про все розпитати, вона не вірила словам друга.
По дорозі на перший поверх чародійка зустріла магістра Мелісаніель і вирішила розпитати ельфійку, та ж має знати про відносини їх країни з ельфійським царством:
- Магістр Мелісаніель, вибачте, в мене до вас є деякі запитання.
- Що... а так Морано, пішли нагору, там на третьому поверсі зазвичай менше людей в кімнаті викладачів, зможемо поговорити без штурханини.
Вони швидко піднялись і зайшли в порожню частину зали, тут дійсно поки нікого не було, всі пригощались та танцювали в основній залі.
- Про що ти хотіла запитати?, - поцікавилась ельфійка.
- Мені сказали, що через неспокійну ситуацію біля Темного лісу, наш король звернувся до ельфійського монарха з пропозицією разом вирішити цю проблему і що для закріплення союзу зараз ведуться перемовини про весілля представників аристократії наших країн.
- Так і є, - кивнула Мелісаніель, - але тебе не сама проблема з немертвими турбує, а щось інше...
- Так... правда, що магістр Сторн одружується з ельфійською принцесою?
- Оу, он воно що... я бачила вас кілька разів разом, тепер все зрозуміло, - кивнула ельфійка. - Я не можу поки нічого точно сказати, офіційно не оголошували ніяких остаточних рішень. Але марну надію дарувати не буду, принцеса Моларіель давно знайома з герцогом Сторном, вони певний час навіть вважались парою, Деміан їздив до них неодноразово з політичними місіями, а вона прибувала в складі ельфійського посольства. Вся вища аристократія обох держав очікувала оголошення про заручини, але щось там між ними сталось і останні два роки їх разом не бачили. Проте, недавно, принцеса була в академії і зустрічалась з Сторном, не знаю про що вони говорили, але після цього з'явились розмови про підтримку ельфів в боротьбі з немертвими та про це весілля.
- Дякую, - прошепотіла шокована почутим Морана.
- Повторюю, ще нічого не вирішено і все це поки лише більше плітки, ніж факти, - стурбовано заглянула в обличчя студентці ельфійка, - не сумуй раніше, ніж отримаєш чіткі новини. Сторн повернеться від ельфів з переговорів і все сам пояснить... Добре, я піду, на мене чекають, ти теж йди святкуй, а не вигадуй собі незнамо що.
Морана кивнула і відвернулась до вікна. Ельфійка лише похитала головою і повернулась до зали.
В душі темної чародійки розростався біль, який покривав холодним інієм все всередині. Морана бездумно дивилась як з неба почав повільно падати перший сніг. Дівчина не помічала неймовірної краси кристалічного покривала, яким вкутала Природа землю, міріади сніжинок переливалась мов дорогоцінні камінці в світлі різнобарвних світлових кристалів, які розвісили студенти навколо корпусу зимового палацу-їдальні. Темна не бачила цієї краси... але в її душі теж наступала зима, стискаючи в холодних обіймах всі світлі почуття та мрії.