Далекі зорі таємниче підморгували дівчинці з високого чорного неба. Тітка сиділа на возі поруч і дрімала. Микей правив поволі, і була можливість відпочити перед важким днем, але дівчина не могла заснути. Опираючись на мішок з запашними травами, які знахарка зібрала для продажу в місті, Морана закинула руки за голову і дивилась на мерехтіння далеких світил, розмірковуючи про останні події, що стали причиною їх незапланованої поїздки.

Вчора був звичайний день, тітка відправила її до лісу, ввечері планували навідатись до сусідки, щоб подивитись тільну корову; до знахарки часто звертались односільчани зі своїми проблемами, і при перших підозрах на хворобу у тварин чи людей одразу бігли до неї.

- Морано, назбираєш чорнорота та підгірниці, але дивись голими руками не торкайся, знаєш добре, що не відмиємо потім довго, - наставляла тітка.

На все Морана швидко кивала погоджуючись і переминалась з ноги на ногу, сьогодні домовились зустрітись з Парасею та Митком, хотіли перевірити лаз, що утворився після сильних літніх злив і сходження ґрунту в ярку за болотом.

- Ох ти ж бісеня все таки, знову щось задумали з тими зірвиголовами? Прошу не лізьте в небезпечні місця і далеко в ліс не йдіть. Дівка вже на виданні майже, а все десь пригод шукаєш, - похитала головою Хальві.

- Все буде добре, я недовго, - Морана радісно поцілувала тітку в щічку і припустила через сад до лісу.

На дорозі вже чекали товариші і активно щось обговорювали розмахуючи руками.

Митко був десь одного віку з Мораною, нижчим приблизно на голову за неї, з смішними русими лохмами, що стирчали в різні сторони, та носом-картоплиною. Парася ж, молодша за них на кілька років, була дуже справною дівчинкою, з охайними рудими кісками та веснянками, в селі навіть дивувались, що вона товаришує з такими непосидючими Митком та Мораною, а не бавиться ляльками з домашніми слухняними дівчатами. Просто вони не знали, що маленька мрійниця просто обожнює пригоди, які вигадувала на рівному місці Морана, і завжди палко підтримує всі задумки та авантюри.

- Не може там жити ведмідь, дірка мала для такого звіра, - кричав Митко.

- Ну так може вовк якийсь тоді, але я тобі точно кажу, там хижак сидить, треба було щось з собою брати, а не так йти, - заперечувала хлопцю Парася.

- Який вовк, ти що, вони по норах не сидять, - засміявся Митко, - о, Морана, скажи їй, що там не може диких звірів бути, а то нісенітниці тут говорить якісь.

- Думаю не може, - авторитетно закивала Морана, - лаз відкрився недавно, жити під землею хижаки не могли, а ми як знайшли його відваром болиголова полили все навколо, звір не полізе вже.

- Добре, - зітхнула Парася, - але потрібно було все таки хоч попередити куди ми йдемо.

- Нас би не пустили, так що навіть говорити про це не будемо, - відрізав Митко. І діти, обговорюючи все неймовірніші варіанти можливих знахідок, з криками та сміхом, побігли до лісу.

Лаз виявився порожнім, певно дійсно раніше там жив якийсь хижак, до того як поповзла земля і сховала прохід, діти знайшли багато різних кісток в переходах. Весь одяг став аж чорним після повзання по підземному тунелю, тому довелось йти до річки відмивати себе і хоч якось спробувати привести до ладу вбрання. Після купання та підсушування на березі, Морана зрозуміла, що вже пізно, сонце почало хилитись до обрію.

- Я побігла за травами, і так від тітки отримаю на горіхи за такий вигляд, а як нічого не принесу, то про наші з вами плани доведеться забути, не довірятиме мені більше збір рослинок та ягід в лісі, - підриваючись випалила дівчинка і, махнувши друзям рукою, припустила до пагорбу за підгірницею.

Зрозуміло, що про рукавиці вона не думала, збирати швиденько потрібно було, тому руки одразу стали темними від соку рослин. Не страшно, за тиждень зійде по троху, не вперше таке.

Навколо простір швидко захоплювали вечірні сутінки. Аж тут зі сторони густих заростів дикої малини Морана вловила якийсь звук, завмерла прислухаючись, так і є, ось знову повторилось. Поки дівчинка вирішувала втікати чи варто глянути, ще ж не темно поки, як все вирішилось самостійно. На поляну вийшло щось схоже на людину, але якесь дуже поламане для живого, в брудному одязі, якщо те лахміття взагалі вбранням вважати можна, рухи у істоти були рваними, нескоординованими. Нелюд потягнув носом і, побачивши Морану, пошкандибав в її сторону. Чим ближче істота підходила, тим чіткіше дівчинка бачила страшні рани на її тілі, майже висушену шкіру, наче натягнуту на скелет, запалі зіниці, слину, що текла по підборіддю роздробленої щелепи, та капала на одяг та землю.

Морана закричала і кинулась втікати подалі від істоти, дуже вона схожа була на зомбі якогось з страшних історій, що розповідали діти один одному ввечері біля багаття. Нелюд теж пришвидшився, ще й щось гарчати почав вслід переляканій дівчині.

Найкоротша дорога була через край лісу, там можна зрізати і вийти на відкритий тракт, що вів до села, але істота прийшла саме з тієї сторони, тому Морана бігла до яру, через який можна перебратись, і трішки звернувши лісом добігти до тітчиного саду. Швидко стало зовсім темно, в лісі ніч швидше відвойовує свої права та простір в світла, через це дівчина не побачила корінь дерева, що стирчав над схилом, і полетіла вниз, розбиваючи в кров руки та обличчя об камінці та гілки. На дні яру ледь оговталась, темні плями не давали сфокусувати погляд на обрисах предметів навколишнього світу. А коли більш-менш зір відновився, то Морана знову заверещала не своїм голосом, істота вже була в яру і підтягуючи праву ногу швидко рухалась до неї. Втекти дівчина вже не встигала, підняла руки в захисному жесті, прикриваючи обличчя, і тут з них почало вириватись холодне зеленкувате світло, від якого істота почала задкувати з диким ревом, і переламуючись, наче під пресом, перетворилась на груду кісток та плоті, перемащену слизом, від якої сильно тхнуло. Морана ошаліло дивилась на те що залишилось від зомбі, а коли перший шок пройшов, закрила носа рукавом і почала вибиратись, постійно оглядаючись, з рівчака.

Швидко добігла, не пам'ятаючи дороги, додому, ще декілька раз впала, розбила і подерла ноги.

- Лишенько, що з тобою сталось, ти де була?, - сплеснула руками тітка і кинулась до дитини.

Морана слізно розповіла про страшну пригоду, вибачалась за все, і тряслась від пережитого шоку.

Хальві гладила малу по голові, міцно обіймаючи:

- То в тебе дар прокинувся, але навіть боюсь думати який, сподіваюсь просто захисні чари підсвідомо ти випустила, - сказала тітка, поки промивала відваром рани дівчинки, - доведеться в Ніленос їхати, там школа чародійська є, перевірять тебе, навчатись будеш.

- Але я не хочу в місто, ти ж вдома навчалась, і я з тобою буду, - захитала головою Морана.

- Ні, дитино, я просто знахарка, в мене дар слабкий, таких не навчають. Ми силою відвари наповнюємо, з травами говоримо, активної магії в нас не має. А ти, як виявилось, - чародійка, всіх з середніми, і вище, здібностями навчають силу свою відчувати і правильно використовувати.

Наступного дня Хальві домовилась з батьком Митка, що той відвезе їх у місто, щоб перевірити дар дитини і заодно продати в лавку трави, гроші ж потрібні хоч якісь, щоб там жити дівчинці. Зібрались і після обіду виїхали, якраз вранці прибудуть, а то такою спекою лише коней мордувати та самим страждати, а не їхати.