Першим, що побачила Морана прокинувшись, була довга стіна навколо міста, висотою десь в два людських зрости, викладена з грубо обтесаного каменю. Дорога швидкою змійкою приповзала до масивних дерев'яних воріт, оббитих залізними смугами. З обох сторін від входу височіли невеличкі башти, вбудовані прямо в стіну, певно в них перечікувала негоду охорона. Двоє міцних чоловіків в формі зупиняли всіх, хто підходив до воріт, щось запитували, брали плату та пропускали. Поки віз доїхав до входу в місто та дочекались своєї черги, сонце вже почало підпікати, тому всім хотілось швидше заїхати в тінь.

- Хто такі, що в Ніленосі робити плануєте, надовго?, - запитав вусатий кремезний дядько у Микея, записуючи щось та розглядаючи віз.

- Так ось, дівча до школи магічної веземо, дар прокинувся, та й он трави та продукти продати хочемо, - відповів чоловік охоронцям показуючи то на Морану, то на мішки та бочки. Він теж з собою взяв товар, чого ж так до міста їхати, якщо з користю можна, в них господарство досить велике, домашнього сиру, сметанки, овочів продати в місцеві лавки чи трактири можна ж.

- Дар кажете відкрився і товари везете?, - вусань пильно придивився до дівчинки, потім, певно нічого дивного не побачивши, перевів погляд на бочки з мішками, - продукти є, нічого лежалого в місто не завезете сподіваюсь, а то потім після таких сільських товарів люди з животами прихваченими бігають, а то й труяться серйозно?

- Що ви, що ви, ось, дивіться, все свіженьке, домашнє, в діжках вночі везли, ще й кристали холоду приклали всередині по обідку, - замахав руками Микей і відкрив одну з бочок, - ось, спробуйте сир домашній, ароматний який.

Вояка уважно оглянув продукти, а його напарник, сухоребрий високий охоронець, ще й носом повів принюхуючись, чим дуже нагадав Морані того зомбака, що з кущів дикої малини виліз, дівчинку аж сіпнуло від неприємної асоціації.

Охоронці взяли собі кринку сметани, домашній сир та шмат ароматного копченого сала, далі подорожуючі їх більше не цікавили, поки худорлявий воїн поніс продукти у башту, вусань вже приглядався до наступних в черзі, і віз пропустили в місто.

- От хапуги, щоб в місто потрапити ти їм і мідяка дай, і товар на пробу, тьху, - розпинався Микей, коли вони від’їхали від воріт подалі.

- Та не переживай ти так, повернемо ми тобі за товар гроші, ти ж через нас поїхав до міста, от лише трави спродаю і Морану прилаштую, так і розрахуюсь, - відмахнулась тітка від занудства сусіда, - а охорона як брала, так і бере завжди, що ж поробиш, їхати з товаром ж все одно потрібно.

- Та я ж не через те щоб віддали гроші, - спокійніше вже сказав Микей, - я ж за справедливість...

- Угу, за справедливість, хто ж заперечує, - посміхнулась Хальві, - давай ближче до середнього кола прав, до гостинного двору Марічки поїдемо, там і недорого, і не гадючник якийсь, як в нижньому колі.

Всі міста в Кармілії будувались своєрідними рівнями, по принципу столиці, завжди місцем для будівництва обирався широкий пагорб, сам населений пункт розростався по пентаїдальній формі, відповідно і зовнішня стіна мала п'ять кутів з воротами-в'їздами, біля кожних знаходилась казарма та базовий арсенал з складом для підрозділу, в середині ж квартали розбивали на три кола - нижнє, де жили бідні верстви населення, підозрілі особи та явний криміналітет, потім йшло середнє коло, воно зазвичай було найширшим, відділялось від нижнього зоною різноманітних складів, там проживали звичайні містяни, розміщались торгові площі та майстерні. Верхнє коло належало знаті, відділялось воно від середнього кількома рядами магазинів, і ті, що виходили на верхні вулиці суттєво відрізнялись від тих, в яких проводили закупи жителі середнього достатку. На самій верхівці пагорба в столиці знаходився королівський палац, займав він значну територію, враховуючи те що там ще й доволі великий парк був. В інших містах парк також висаджували, але на вершині розміщали зазвичай храм всіх богів, ратушу з площею, або ще якусь монументальну споруду. В Ніленосі там знаходилась якраз ратуша, в комплексі з іншими будівлями для роботи чиновників, навколо площі з фонтаном. Ніленос Морані не дуже подобався, тут завжди було людно та брудно, хоча стічні канави завжди прочищались в усіх містах королівства. Сіре безлике місто навіювало сум на дівчину, вулиці схожі одна на одну, люди якісь похмурі та незадоволені всім, вічно поспішають. Ні, вона не прагнула з усіма вітатись та посміхатись кожному, як в рідному поселені, але своїм місто не відчувала, тому й не рвалась сюди на навчання.

- О, які в нас сьогодні гості, - викрикнула тітка Марічка від дверей гостинного дому, сплеснувши своїми великими руками.

Була господиня трактиру жінкою високою та масивною, з бойовою виправкою, оскільки виросла в родині старого вояки, який відкрив трактир після виходу на пенсію, назвавши його ім'ям любої донечки; її завжди покірно слухались як працівники, так і відвідувачі, не кожен чоловік міг легко оговтатись після її тумака. Саме бойовий характер господарів і підтримка порядку в трактирі, дали можливість розмістити його майже на границі з нижнім кварталом, і через низьку орендну плату ціни відповідно не кусались, все це подобалось приїжджим і клієнти у гостинного двору завжди були.

Хальві познайомилась з Марічкою давно, ще коли перші рази приїздили з Мораною до міста, тоді потрібно було багато чого докупити дитині, а зайвих грошей не водилось. Зустрілись жінки на торговій площі, коли вибирали тканину на одяг дітям в одного торговця, в Марічки син був майже одного віку з Мораною. Коли господиня трактиру зрозуміла, що приємна жіночка з дівчинкою приїхали на кілька днів в місто і дуже обережно обирають товар, щоб залишилось на оренду житла на пару днів, вона покликала їх до себе. В перший ж вечір жінки довго говорили, після того як діти заснули, багато плакали, коли розповідали одна одній про любих чоловіків, яких вже не було з ними, все це стало основою довготривалих дружніх відносин. Марічка завжди раділа подрузі з малою, а Хальві в свою чергу ніколи не забувала привезти господині трактиру еліксирів та мазей від різних недугів, особливо популярними в цій частині міста були різні витяжки від синців та переломів, та й трави від молі, тарганів та щурів зайвими не були.

- Ви ж наче пізніше планували приїхати, після збору якоїсь там дорогої трави, - згадала Марічка.

- Планували, та не так сталося, як гадалося, - розвела руками Хальві, - он дар в Морани прокинувся, нам в академію тепер треба.

- О, он воно що, - господиня трактиру глянула на дівчинку, - а давно вже?

- Та ні, позавчора спонтанний викид був.

- Позавчора? Що ж вона такого зробила, що одразу виїхали?, - здивувалась Марічка.

- Та з переляку захисні чари вирвалися якісь незрозумілі, ото й поспішили, - махнула рукою Хальві, - пішли нагодуєш нас і поговоримо, розповім все.

Після сніданку Морану відправили умитися і ще годинку відпочити, все одно в академію сторонніх після десятої на прийом пускали, Микей поспішив реалізувати свій товар, пообіцяв і про трави дізнатись, чи потрібні, зайде в аптеку та до місцевого знахаря. Хальві ж з Марічкою сіли на великій кухні біля вікна з ароматним чаєм, завареним знахаркою з привезених трав.

- Те що ми розповіли ще не все, - почала Хальві, - вона не на звіра в лісі так зреагувала, а на мертвяка якогось.

- Оу, нічого собі, а ви повідомили про це комусь?, - очі Марічки розширились і вона продовжувала далі говорити вже пошепки, - а то може який некромансер чорний кладовище підняв і ходять лісами тепер покійники.

- Ой, оце ти з фантазією, - засміялась Хальві, і продовжила різко заспокоївшись, - навряд таке щось, та й старості я повідомила, наче спокійно все, але перевірить... мене інше турбує, Морана сказала про зеленкувате світло, що било з її долонь коли вона закрилась від того мертвого...

- Думаєш вона сама того?, - незрозуміло сказала Марічка, і кивнула зробивши ще більші очі, хоча здавалось що попередній варіант вже максимальний був.

- Чого того?, - відсахнулась знахарка.

- Ну, некромансер чорний, - одними губами прошепотіла господиня трактиру, присуваючись до подруги.

- Не знаю що думати, - опустила голову на руки Хальві, - я таких чар не бачила, а в природніх умовах, як реакція на небезпеку, зазвичай дар чистий проявляється. Чула як захищаючись спалювали противників, били їх блискавками, відкидали повітряними потоками, навіть нацьковували пацюків якихось, але щоб тіло мертвяка розклалось до огидної маси не чула... ми ж з старостою ходили вранці до того рівчака, Морана ще спала, не знає... бачила я ту купу, гидота така, наче перемололо живу істоту з кістками та плоттю, що за магія таке може, якщо не чорна...

- Ой, подруго, не знаю що навіть сказати, але добре, що всіх магів навчають, минули давно часи коли чорних гнали та знищували, зараз вони користь приносять, так що одне скажу точно, не хвилюйся, що б там в Морани не виявили, навчать і буде в дитини досвід як цим керувати. Та й маги з хорошим даром завжди добре заробляють, сама ж знаєш.

- Так то воно так, але б краще вона зі мною без такого дару сиділа, - погодилась з незадоволенням знахарка з словами подруги.

- Нам би щоб діти до віку з нами сиділи, а так не буде, та й не можна їх тримати, у кожного своя доля, мій он вже третій рік займатись до капітана північно-східних воріт бігає, на наступний весняний відбір іспит проходити хоче до академії військової, щоб як батько і дідусь стати служивим, - зітхнула Марічка, - хочемо чи ні, але заборонити їм шукати свою дорогу ми не можемо.