Намджун стоїть і дивиться ,що робить дівчина . Ні ,не за Анна ,а за Карен . Вже пару днів він спостерігає за нею з далека. Але сьогодні вона поводить себе набагато дивніше ніж завжди . Очі постійно червоні і коли вона впала ,він подав руку Карен ,но за неї вхопилася Анна . Він хотів накричати на Анну, але гордість і їхня, так звана 'ворожнеча '. Тому хлопець дуже різко і жорстоко повівся з Карен. Тепер коли він дивитися з скали на те як дівчина опускається все нижче і нижче , так ніби віддаляючись ще більш від нього .

Він почав тоже спуститися, але швидше він хотів бути першим на землі, щоб зустріти її з посмішкою на обличчі, і допомогти ,якщо щось станеться, але коли Карен почала падати він не встиг підбігти до неї. І її спіймав Марк. Так ,навіть на думку Намджуна, хлопець був дуже красивим і думав, що дівчина точно вибере Марка, а не його.

З під ніг висковзнув камінь і Карен почала падати. Вона подумала :

- Невже так закінчиться моє життя? Я не хочу. Я ще навіть ще не зустрічалася. Якщо мене хтось зараз спіймає ,я буду йому дуже вдячна і зроблю все ,що він захоче .

В неї перед очима пролетіли все життя так само як в той момент, коли її чуть не збила машина Намджуна. І вот дівчина почула приземлення, чиїсь руку так ніжно і ранимо тримали її, ніби вона хрустальна ваза, яка зараз може розбилися. Розплющив свої карі очі вона побачила Марка. Яка ж вона була щаслива. Злізши з його рук дівчина міцно обняла хлопця.

- Дякую тобі. -із її прекрасних очей полилися сльози, але це не були сльози відчаю, а наоборот радості.

- Нема за що. Якби ти впала то з ким я сидів в автобусі. Тільки ти можеш мене розвеселити, - з посмішкою відповів хлопець і відповів на обійми подруги.

Карен трохи відійшовши з посмішкою на обличчі і сльозами. Радісно сміється так голосно, що майже всі чули.

Цей сміх чув і Намджун. Він почув раптову агресію, яка йому була протеворечива . У той самий момент до його підійшла Анна.

- Ти чого ти злий?

- Та так не зміг дещо зробити.

- Може тобі допомогти? - спиталася дівчина і так невзначай сперлася на хлопця взявши його за руку.

- Не треба. Але дякую за пропозицію. - він повернув дівчину до себе і міцно обійняв її.

Дівчина відповіла на його обійми і через пару секунд вони розійшлися та пішли кожен по своїх справах.

Вже через 10 хвилин їх всіх почали збирати і садити в автобус.

Карен сіла на близько біля вікна і біля неї сів Марк. Напроти них сіли Намджун і Анна.

Перші секунди були надзвичайні тихі. У автобусі була мертва тиша. Потім всі почали один з одним говорити і голосно сміятися. Карен з Марком почали тоже говорити, як не дивно, у них було дуже багато тем для розмови.

Навіть коли вони приїхали їхня розмова продовжувалася. Вони говорили про все ,що могли. Після вечері вони пішли до будинка.

Коли вони мали заходити до будиночка, хлопець взяв дівчину за руку і почекав поки всі зайдуть . Тоді обернув дівчину до себе .

- Що? - незрозуміло сказала дівчина.

- Давай почекаємо поки всі не зайдуть. Я хочу тобі дещо сказати. Може пройдемося трошки?

- Добре тільки не довго, бо ти ж знаєш в нас строга дисципліна. - з посмішкою на обличчі сказала дівчина.

Марк взяв дівчину за руку і вони пішли до річки. Біля річки росла верба, яка своїм гіллям закриває половину галявини. Марк відгорнув гілля дерева і перед обличчям Карен постала гарна картина. Під цим всім гіллям ховалася чудесна дерев'яна лавочка, на якій, напевно, народжувалась не одна пара .

- Ах.. Як тут красиво, - пройшовши через гілля сказала Карен.

- Так тут дуже красиво. А буде ще красивіше, якщо ти запалиш цю лампу.

Це була керосинова лампа, як колись ,до того як придумали електрику. Як тільки карен запила, їй відкрився чудесний вид. Лавочка була засипана пелюстками роз, і біля них була записка. Це було так романтично і так надзвичайно. Що в дівчини просто розбігалися очі.

- Це мені?-і дівчина показала на записку.

- Так.

Карен підійшла і взяла записку. Вона почала її розгортати і помалу читати.

"Карен ти мені дуже важлива за ці пару дні я зрозумів ,що ти мені дуже подобаєшся, і що я покохав тебе з першого погляду. Тому я хочу тебе запитати чи хочеш ти... '

Коли дівчина обернулася, щоб запитати, що ж хотів запитатися Марк. Вона побачила його з букетом квітів, ні не роз, а дуже рідкісних і диких. Вони дуже гарно пахли і Карен їх дуже любила . А в другій руці він тримав коробочку, ні не таку маленьку і бархатну . А дерев'яну і ручної роботи, дуже тонкої роботи з цікавим малюнком. Для дівчини ,як художниці, це було дуже приємно.

Дівчина почала плакати.

- Чому ти плачеш? Я щось зробив не так.

- Ні . Я просто дуже вражена.

- У цій шкатулці є продовження, якщо хочеш можеш взяти і відповісти на моє запитання, але якщо ти знаєш, що я хочу запитати і не хочеш відповідати.

То я все зрозумію .

- Дай мені шкатулку ,будь ласка.